ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ВОЛОДИМИР СОСЮРА Доповідь про поета

Володимир Миколайович Сосюра народився 6 січня 1898 р. на станції Дебальцеве (нині Донецької обл.) в сім’ї шахтаря. Дитинство майбутній поет провів у с. Третя рота (нині м. Верхнє, що входить до складу Лиси-чанська). Учився в двокласній сільській школі, в ремісничому училищі, потім — в агрономічній школі. Працював з 12 років на шахті, пізніше — на содовому заводі. Громадянська війна суттєво вплинула на долю В. Со-сюри: 1917 р. він почав бійцем Донецької червоної гвардії, у 1918 р. був козаком гетьманських охоронних сотень, у 1919 — гайдамакою 3-го Гай-


КЛАС



дамацького полку, курсантом Спільної юнацької старшинської школи армії УНР, після поразки української армії став юнкером Добровольчої білог­вардійської армії, у 1920 р. В. Сосюра — стрілець Чорноморського полку Червоної української галицької армії (ЧУГА), а закінчив війну знову бійцем Червоної армії. 1920 р. він став членом більшовицької партії, наступного року демобілізувався і переїхав до Харкова, де працював у агітпропі.

В. Сосюра був одним із фундаторів української радянської літератури, написавши разом із М. Хвильовим та М. Йогансеном у листопаді 1921 р. передмову до збірника «Жовтень», що мала назву »Наш універсал до ро­бітництва і пролетарських мистців українських». 1922 р. він вступив до Харківського університету, де, на свій подив, мусив вивчати власну поему «Червона зима», яка вже вважалася класикою української радянської літе­ратури. 1925 р. поет кидає університет і повністю віддається літературній праці. В. Сосюра в 1920-ті рр. був членом багатьох літературних органі­зацій (Пролеткульту, «Плугу», «Гарту», ВАПЛІТЕ, ВУСППу та ін.), керу­ючись при цьому не стільки ідейно-естетичними програмами, як особис­тими симпатіями. У цей час поета піддавали гострій критиці за націоналізм, розчарування радянською дійсністю, оспівування кохання та краси. Під тис­ком керівництва ВУСППу в 1929—1930 рр. В. Сосюра навіть змушений був «перевиховуватись», працюючи слюсарем на заводі. Але це не захистило його від переслідувань та несправедливої критики, що позначилося на психічно­му стані поета, до цього додалися також моторошні картини голоду 1932—1933 рр. Тому вже 1934 р. В. Сосюра був виключений з Комуністичної партії і потрапив до психіатричної лікарні. Проте перебу­вання в ній, можливо, допомогло поетові уникнути репресій.

1936 р. В. Сосюру прийняли до Спілки радянських письменників України, і він отримав можливість видавати свої твори. 1937 р. поет був нагороджений орденом «Знак пошани». Того ж року він переїхав до Києва. 1940 р. В. Сосюра написав особистого листа Й. Сталіну, і його було відновлено в партії. Під час війни він працював у Москві в українському радіокомітеті та українському партизанському штабі, був кореспондентом фронтової газети. 1944 р. поет повернувся до Києва. 2 липня 1951 р. в московській газеті «Прав­да» з’явилася стаття «Проти ідеологічних перекручень в літературі», у якій В. Сосюру було звинувачено в націоналізмі за вірш 1944 р. «Любіть Украї­ну!». Поета перестали друкувати, він жив під безпосередньою загрозою арешту. Лише смерть Й. Сталіна 1953 р. дозволила митцеві повернутися в літературу. Помер В. Сосюра 8 січня 1965 р. в Києві.

Перші поетичні спроби російською мовою В. Сосюра відносить до 1914 р., пізніше він писав поезії українською та російською мовами. 1921 р. вийшла збірка В. Сосюри «Поезії». Того ж року з’явилася поема «Червона зима», яка мала певний успіх й одразу ввела В. Сосюру до рангу провідних радян­ських поетів. У мелодійності вірша В. Сосюри, глибині та щирості сердеч­ного переживання відчуваються впливи імпресіонізму та імажинізму, ро­сійської та української романсової традиції (О. Апухтін, І. Сєвєрянін,



УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА


О. Олесь, Олена Журлива, С. Черкасенко). Стверджуючи через почуття ко­хання неповторність особистості, В. Сосюра тим самим протиставляв його колективізмові радянської ідеології. Поряд із ліричними творами у цей час були написані й такі «ідеологічно витримані» поеми, як «Відповідь», «ДПУ» тощо. Психічний розлад поета, розчарування радянською дійсністю яскра­во відбилися у збірках «Місто» (1924) та «Серце» (1931), де в поезії «Два Володьки» автор говорить про свою внутрішню боротьбу між комуністич­ним та національним.

Після прийняття поета до Спілки письменників з’явилися збірки «Нові поезії» (1937), «Осінь» (1938), «Люблю» (1939) та великий роман у віршах «Червоногвардієць» (1940). У період війни В. Сосюра написав перейняті патріотичними мотивами і закликами до боротьби з понево­лювачами України збірки «В годину гніву (1942), «Під гул кривавий» (1942) та поему «Мій син» (1942—1944). Після смерті Й. Сталіна 1953 р. вийшли поетичні збірки «За мир» (1953), «На струнах серця» (1955), «Солов’їні далі» (1957), «Близька далина» (1960), «Осінні мелодії» (1964) та ін. Закінчив він також розпочату ще в 1926—1929 рр. поему «Мазепа» (1959—1960) і написав поему «Розстріляне безсмертя» (1960), присвяче­ну українським митцям 1920-х рр. Загалом В. Сосюра залишив близько 60 поетичних збірок, десятки поем, а також автобіографічний прозовий твір «Третя рота». Творчість поета була відзначена Сталінською премією 1948 р. та Державною премією України ім. Т. Шевченка 1963 р.

Популярність серед масового українського читача В. Сосюра здобув переважно своєю талановитою інтимною лірикою. Набагато слабшими були його епічні твори, в яких він намагався поєднати щирість національ­ного почуття та догмати комуністичної ідеології. Так, історичний роман у віршах «Тарас Трясило» (1926), у якому автор намагався дотримувати­ся соціологічної моделі української історії, швидше нагадує погано зроб­лену пародію. Таку само соціологічну модель В. Сосюра поклав в основу поеми «Мазепа», поєднавши її з поширеним в європейській романтичній традиції ХІХ ст. міфом про І. Мазепу як «українського Дон-Жуана» (Бай­рон, В. Ґюґо, Ю. Словацький та ін.).

ІНТИМНА ЛІРИКА В. СОСЮРИ

Свiте ясний,

свiте мiй прекрасний,

я б хотiв у пiснi повсякчасно

лиш для тебе жити, не вмирать!

В. Сосюра

Натхненнi пiснi Володимира Сосюри лишилися нам, вони назавжди увiйшли до скарбницi культури українського народу i стали свiдченням високого таланту поета, його безмежної вiри у щастя людей на землi.


КЛАС



Сила мелодiйного слова Сосюри — у простотi i щиростi, духовнiй наснаженостi та художнiй довершеностi. Вiршi Сосюри продовжують по­лонити серця читачiв: i юних, i дорослих.

Прийшовши з краю, де «димарiє дальня даль i небо домнами палає», Сосюра захоплено говорив про свою Вiтчизну, про землю, яку «обернемо в Едем», про Днiпровi спiвучi хвилi. А надто щиро i задушевно про свої iнтимнi почуття. «Такий я нiжний, такий тривожний»,— признається поет, а ми вже вiримо, то ж хiба скажеш отак без нiжностi в душi:

Я би забув i образу, i сльози… Тiльки б знову iти через гать, Тiльки б слухать твiй голос — i коси, Твої очi сумнi цiлувать… Інтимна лiрика Сосюри — це найбiльша частина його поетичної спад­щини. Хоч, бувало, сам лiрик не мiг розiбратися у цьому. Так, у раннiй поемi «Залiзниця» вiн писав:

Сплелися боротьба й кохання,— I кращий хто, не знаю я, Найкращi надiї iнтимної лiрики проспiвав Сосюра ще у 20-х роках — у раннiй перiод творчостi. Та чимало їх, нiжних, задушевних, знаходимо i в його пiзньому доробку.

Поезiя «Так нiхто не кохав» написана 1922 року i в збiрках стоїть по­ряд із «Червоною зимою». То був час, коли нацiя ще пахла димом по­встань, у нiй вiдчувалися вiдблиски революцiйних пожеж.

А тут жагуча, мов весняна повiнь, розлилася пiсня поета. Сосюра смiливо говорить про безмежжя своїх почуттiв, говорить із пафосом:

Гей ви, зорi яснi!.. Тихий мiсяцю мiй!.. Де ви бачили бiльше кохання?.. Я для нею зiрву Орiон золотий, Я — поет робiтничої ранi. Поет не соромиться своїх високих почуттiв, зiрвати для коханої навiть сузiр’я цiлком по силi його лiричному герою.

Поезiя реально розкриває емоцiйний свiт людей. Згадки про зустрiчi i розлуки — це хвилюючi сторiнки життя кожної людини. Одну з таких сторiнок розкриває Сосюра у вiршi «Коли потяг удаль загуркоче…»

Тонкий i непомiтний перехiд вiд громадянського мотиву до власного, найболючiшого, коли поета зрадила дiвчина:

Днi пройшли… Одлетiла тривога… Лиш любов, як у серцi багнет…, Ти давно вже дружина другого… У ліричнiй мiнiатюрi «Бiлi акацiї будуть цвiсти», якi в iнших вiршах, поет виявляє глибокi iнтимнi почуття до своєї подруги. Цвiтiння акацiй — чарiвна, духмяна пора весни. Вона полонить душу, викликає любов до природи рiдного краю.



УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА


Лiричний герой вiрша захоплюється красою життя. «Iстинне тiльки те, що прекрасне»,— говорив Олександр Довженко. I Сосюра знаходить те пре­красне всюди: в пейзажах Батькiвщини, у спiвах соловейка, у зустрiчах з на­реченою:

Солодко плачуть в садах солов’ї, так, як i завжди, незмiнно… В тебе i губи, i брови твої, як у моєї Вкраїни… Яке незвичайне порiвняння! Та воно притаманне творчостi Сосюри. Пiд впливом вiдомої однойменної народної пiснi написана подiя «Ва­сильки». Це невеличка, в дванадцять рядкiв мiнiатюра — роздум про вiчну красу життя. Порiвнюючи очi коханої з квiтками, лiричний герой роздумує: Одсiяють роки, мов хмарки над нами, i ось так же в полi будуть двоє йти, але нас не буде. Може, ми квiтками, може, васильками станем — я i ти. У вiршi нема суму, що таке недовговiчне людське буття. Автор оптимiстично, фiлософськи дивиться на прийдешнє, коли iнший дале­кий поет, «сповнений привiту, з рідними очима порiвняє нас». Така дiалектика життя.

У чому полягає прекрасне?– запитував Олександр Довженко в одно­му зі своїх виступiв. I сам вiдповiв: у процесi творення, у величi його наслiдкiв!

Вiдчуваючи «красу творення» Володимир Сосюра вiдкривав її всю­ди у життi. Вiн знаходив красу у людях, у їх думах, почуттях, прагнен­нях, працi. Вiн усе життя присвятив тому, щоб написати про цю красу у своїх вiршах. Й iнтимна лiрика поета — яскраве свiдчення цього.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти