ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ЧИМ МЕНІ СПОДОБАЛИСЯ ТВОРИ ОСТАПА ВИШНІ?

Остап Вишня — один із зачинателів і найвизначніших представників української сатирично-гумористичної літератури. Популярність Павла Ми­хайловича Губенка була в народі неймовірна, але більше його знали як Ос­тапа Вишню. Його також називали чародієм сміху. Майстер гострого сміху у своїх творах висміював бюрократів, чваньків, п’яниць, винищувачів при­роди, підлабузників. Кожне слово, написане його рукою, несло у світ радість, випромінювало яскраве світло. Павло Михайлович завжди писав про свій рідний народ, про його звичаї, про українську мову, був із ним завжди не­роздільний, і в цьому секрет його дивовижної популярності. Синівською любов’ю Остап Вишня любив рідний народ, як сонце, як повітря.

Свою творчість Остап Вишня почав із політичних памфлетів і фей­летонів. Найбільше творів він присвятив життю села. Про українське ре­волюційне село гуморист написав 650 усмішок. У своїх творах Остап Вишня відгукувався на щоденні проблеми суспільного життя в найріз­номанітніших його виявах, він висміював відсталість окремих селян, без­культур’я, темноту, неуцтво, забобонність. Сатирик виставляє недоліки й хиби, що стоять на заваді будівництва нового життя. Утворі «Усипка, утечка, усушка й утруска» жало сатири направлене проти розкрадачів державного майна, створеного працею чесних людей. Усипка, утечка, усушка й утруска — це чотири найулюбленіші слова на господарському фронті, чотири слова, і всі на «у». Уркват називалося те слово. Уркват — це прізвище англійського промисловця, фінансиста й мільйонера, який був власником гірничих підприємств — після Жовтня намагався отри­мати свої колишні володіння, але уряд йому нічого не віддав.

Гумореска «Зенітка» розпочинає другий період творчості Остапа Вишні. Письменник розкриває тему мужності і нескореності народу в ро­ки Великої Вітчизняної війни. Остап Вишня показує, що усі радянські люди стали на захист Вітчизни. У боротьбі з фашистськими загарбниками бра­ли участь не тільки чоловіки, але й жінки, діти, діди. Героєм гуморески


КЛАС



«Зенітка» письменник вибрав старого діда Свирида, щоб показати, що з во­рогом боровся увесь народ. Дід Свирид — мудрий, життєрадісний, винахі­дливий і дотепний. Людина мужня і скромна. Сміх викликають не тільки незвичайні ситуації, в які ставить Вишня свого героя, а й використання військової термінології. Дід Свирид — позитивний персонаж. Через цей художній образ письменник розкриває вірність народу своїй Вітчизні. Наші люди готові в будь-яку хвилину відстояти свою волю і незалежність.

Визначне місце у творчості письменника займають «Мисливські усмішки». Над ними Остап Вишня працював протягом багатьох років. У цих творах злилися воєдино дві грані творчого таланту митця — ліри­ка і гумор. Павло Михайлович ніколи не був мисливцем, але ходив на полювання з єдиною метою — помилуватися густими лісами, зеленими луками, запашними сінокосами, бездонно-чистими озерами. Письменник відтворює психологічний стан мисливця напередодні відкриття полюван­ня. Кожна рослина у Павла Михайловича одухотворена, наділена риса­ми і почуттями живої людини. У своїх усмішках Остап Вишня викорис­товує уривки народних пісень, віршів. Письменник виражає щире захоплення природою. Він висміював тих мисливців, які безжалісно ни­щили природу рідних лісів. Але є герої — дбайливі, добродушні, веселі, розумні, кмітливі, до безтями закохані у свій рідний край люди, які по­любляють дотепне слово, знають багато веселих мисливських бувальщин. Це щирі любителі і охоронці природи.

Остап Вишня — письменник-новатор, він збагатив жанрові різнови­ди памфлета, фейлетону, гуморески, нарису. Письменник створив в ук­раїнській гумористично-сатиричній літературі образ позитивного героя. Вишня-художник у своїх усмішках застосовує гротеск і гіперболу. Остап Вишня прекрасно володіє народнорозмовною інтонацією, умінням орга­нічно трансформувати народні дотепи, творчо використовувати прислів’я. У своїй творчості гуморист поєднав новий зміст із глибоким національ­ним колоритом. Із «вишневого кореня» виросла ціла плеяда таланови­тих сатириків і гумористів: Олександр Ковінька, Степан Олійник, Дмит­ро Білоус, Павло Глазовий, Федір Маківчук... Гуморески Остапа Вишні читають не тільки в нашій країні, а й у Канаді, США, Бразилії, Аргентині, країнах Східної Європи.

ОСТАП ВИШНЯ. «МОЯ АВТОБІОГРАФІЯ»

Павло Михайлович Губенко (більше відомий як Остап Вишня) зумів втілити у своїх мудрих, дотепних, кмітливих, щирих і безпосередніх ге­роях риси характеру українського народу, передати його ментальність. Тому багатьох струн душі людської торкало і торкає вишнівське мудре, дотепне слово.

Палітра письменника досить різноманітна. Це і лагідна, м’яка усміш­ка, сповнена любові і приязні до людини. Й ущипливий дотеп, коли йдеть­ся про безгосподарність, лінощі, безвідповідальність, неуцтво.



УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА


Цикл творів «Моя автобіографія» сповнений саме м’якого і доброго усміху. Скільки тепла і любові до людей, що його оточували в дитинстві, передає нам Вишня в оповіданні «Моя автобіографія»!

Оповідання «Як ми колись учились» і «Ох і лікували нас» розпові­дають з тонким, ненав’язливим гумором про те, як жило село за часів ди­тинства письменника.

«Дуже рано починалась професійна освіта на селі»,— пише Вишня. Діти ще тільки починали ходити, а їм уже доручали пасти гусей. Верши­на цього етапу «профосвіти» — уміння пасти коней…

Дітей змалечку привчали працювати, вчили, що без праці неможли­во прожити, та воно і справді так.

Баба Палажка «значно професоріша від самого професора» знахар­ством і молитвами відганяла хвороби од дітей і дорослих. У цьому мож­на побачити і недостатній рівень життя на селі, і невмирущі народні тра­диції. Адже зараз до таких «баб Палажок» теж звертаються матері, щоб вони «вилили переляк» дитині або вивели пристріт.

Автор передає самобутню колоритну лексику, певні дійства, що су­проводять процес лікування.

Кожен рядок цих творів перейнятий любов’ю до людей, котрі жили нехитро і щиро, допомагали один одному, чим могли, і в своїй простій муд­рості були «значно професоріші» деяких глибокодумних своїх сучасників.

Але за легкістю розповіді можна побачити і злиденність життя селян, їхню важку працю, бажання вивести своїх дітей «в люди».

Творам Остапа Вишні властиве глибоке проникнення у світ людини, що розуміє красу, сприймає її й сама стає творцем. А гумор тільки допо­магає сприймати серйозне в житті з усмішкою.

ВАСИЛЬ БАРКА Доповідь про письменника

Василь Костянтинович Барка (справжнє прізвище — Очерет) народив­ся у селі Солониця біля міста Лубни на Полтавщині 16 липня 1908 року. Батько після поранення на фронті Першої світової війни змушений був про­дати ділянку землі й переїхати до Лубен. Василь почав вчитися в духовному училищі («бурсі»), котре після революції було реорганізоване на «трудову школу». 1927 року він закінчив педагогічний технікум за спеціальністю учи­тель фізики і математики і виїхав на роботу до шахтарського селища Сьома Рота (нині м. Нижнє). 1928 року В. Барка виїхав з України на Північний Кавказ і вступив на українське відділення філологічного факультету Крас­нодарського педагогічного інституту, який і закінчив 1931 року.

1930 року в Державному видавництві в Харкові вийшла перша збірка поезій «Шляхи», а 1932 — друга збірка «Цехи». Після згортання «україн­ізації» Кубані В. Барка викладав зарубіжну літературу в Краснодарсько­му педагогічному інституті, працював співробітником художнього музею. 1940 року в Москві захистив кандидатську дисертацію на тему:


КЛАС



“Божественна комедія” Данте: (Політична теорія, гуманізм, риси стилю)». З початком війни вступив до «народного ополчення». У серпні 1942 року він був поранений і потрапив в оточення. Працював коректором у газеті «Кубань», а потім як «остарбайтер» був вивезений до Німеччини. Після закінчення війни потрапив до таборів «Ді-Пі», залишився в еміграції. З 1950 року мешкає у США: до 1970 р.— у Нью-Йорку, з 1970 — у містечку Ґлен Спей. Помер В. Барка 11 квітня 2003 р. у містечку Ліберті (США).

В. Барка є автором збірок поезій «Апостоли» (1946), «Білий світ» (1947), «Псалом голубиного поля» (1958), «Океан І» (1959), «Лірник» (1968), «Океан ІІ» (1979), «Океан ІІІ» (1992), роману у віршах «Свідок для сонця шестикрилих» (1981), прозових романів «Рай» (1953) та «Жов­тий князь» (1963), епічної поеми «Судний степ» (1992), драматичної по­еми «Кавказ» (1993), збірок есеїв та ін. Переклав «Короля Ліра» Шекс-піра, «Божественну комедію» Данте, «Апокаліпсис».

Для творчості В. Барки характерне поєднання широкої ерудиції та християнського духовно-містичного світосприйняття. У романі «Жов­тий князь» автор виділяє три плани зображення. 1. Реалістичне змалю­вання трагедії родини Катранників і масової загибелі українських селян у 1932—1933 роках. 2. Психологічний: показ змін, які відбуваються в душі людини під впливом голоду. 3. Метафізичний або символічний план бо­ротьби світлих християнських начал із темними (інфернальними) сила­ми зла, яких у романі уособлюють образи «Жовтого князя» (Сатани) та його слуг — Сталіна, Отроходіна, Шікрятова та ін.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти