ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗБЕРЕЖЕНОСТІ ДОКУМЕНТІВ

Серед найважливіших проблем архівної справи є забезпечення збереженості архівних документів. Це складова частина охорони пам'яток історії та культури, що має велике суспільне значення.

Широка різновидність документів і властивостей матеріалів, на яких вони виготовлені, недостатнє вивчення механізму їх старіння і руйнування утруднюють вирішення науково-технічних завдань, пов'язаних з пошуком і розробленням оптимальних умов зберігання, технології спеціального оброблення і реставрації документів. Тому розглянемо спочатку особливості матеріальної основи документів та способів фіксації інформації. Майбутній архівіст повинен мати уявлення про природу, фізичний стан, хімічний склад і властивості паперу, плівкових матеріалів, їхніх особливостей, оскільки від цього значною мірою залежить вибір умов і технологій збереження документів, їхня реставрація та довговічність.

ОСОБЛИВОСТІ МАТЕРІАЛЬНОЇ ОСНОВИ ДОКУМЕНТІВ ТА СПОСОБІВ

ФІКСАЦІЇ ІНФОРМАЦІЇ

Документи на паперових носіях

Найпоширенішим матеріалом для виготовлення документів протягом останнього тисячоліття є папір. Це матеріал, що складається, в основному, із рослинних волокон, відповідним чином оброблений і з'єднаний у тонкий листок, в якому волокна зв'язані між собою поверхневими силами зчеплення. Крім рослинних волокон останнім часом для виробництва спеціальних видів паперу частіше застосовують волокна як синтетичного органічного походження, так і мінеральні (азбестові, скляні та інші). Тобто папір – складна багатокомпонентна система, яка складається з волокон целюлози, наповнювачів, проклеювальних і барвникових матеріалів.

Вважається, що слово “лист”, яке має два значення (лист паперу і лист дерева), свідчить про те, що наші пращури писали на листях дерев. Латинське слово libеr також має два значення: кора і книжка, що побічно вказує на давнє застосування кори для писання. Вперше згадується про папір у 12 р. до н. е., а в 76 р. на ньому вже писали книги. Батьківщина паперу – Китай. Сировиною для паперу були волокна тваринного походження: шовк-сирець і відходи шовку. Пізніше почали використовувати рослинну сировину і луб'яні волокна шовковиці, бамбуку, конопель, соломи, хвойну і листяну деревину, бавовну, коноплі, льон, джгут, очерет. У 105 р. тут було винайдено основний технологічний принцип виробництва паперу – утворення листового матеріалу осаджуванням і переплітанням на сітці розмелених тонких волокон, розбавлених великою кількістю води. У Європі папір почали виробляти у 10 ст. В 11 ст. обладнання, яке служило для розбивання ганчір'я на волокна і складалося із кам'яної ступи і дерев'яного товкачика, почали приводити в рух дією води з допомогою водяного колеса млина. В Україні перші папірні було засновано в Галичині (біля Янова і в Брюховичах, під Львовом) у 1522-1529 рр. Перша папірня на Київщині (в Радомишлі) виготовляла папір для Печерського монастиря. Для державних потреб виготовляли папір із волокон конопель і льону з відповідними водяними знаками. У Росії перша згадка про паперовий млин за ЗО км від Москви зустрічається в 1576 р. Паперовими млинами називали в той час паперові фабрики. В 1799 р. у Франції винайшли папероробну машину, на якій у 1805 р. почали виготовляти папір. Через 13 років папероробну машину змонтували в Росії на Петергофській гранильній фабриці. Від моменту винаходу папероробна


– 155 –

машина значно удосконалена, перетворилася з маленького листовідливного верстата на складний високомеханізований агрегат, де з одного кінця надходила розведена водою маса, а з другого – сухий папір безперервним полотном намотувався у рулони.

Тривалість існування документа на паперовій основі багато в чому визначається первісними (початковими) властивостями матеріалів, з яких він зроблений, а також технологією виготовлення. Папір і більшість барвників були складними за своїм хімічним складом і структурою матеріалів. Знаючи деякі показники паперу і барвників, можна прогнозувати тривалість збережігання виготовленого з них документа. Для архівної практики найважливішими є такі показники: машинний напрям, товщина, маса 1 м2, кислотність паперу.

Машинний напрям. Під час виготовлення паперу на папероробній машині на металеву сітку, що безперервно рухається, наливали паперову масу Напрям руху сітки називали машинними. Волокна целюлози в паперовому листку переважно направлені уздовж машинного (поздовжнього) напряму. Напрям, перпендикулярний поздовж-ньому, називається поперечним. Один і той самий паперовий листок має різні числові значення деяких характеристик у поздовжньому і поперечному напрямах, що враховують при виконанні палітурних і реставраційних робіт.

Кислотність паперу характеризується концентрацією іонів водню Н+ у водній витяжці паперу і визначається величиною показника ступеню при концентрації іону водню, взятого з протилежним знаком. Цю величину позначають рН. Шкала значень рН від 1 до 14 виражає як кислотність, так і лужність матеріалу. В нейтральному середовищі рН=7, у кислому – рН<7, в лужному – рН>7. Чим нижче значення рН водної витяжки паперу, тим більше він зруйнований. Папір, водна витяжка якого має значення рН=4, у 10 раз кисліший, ніж папір з рН=5, у 100 раз кисліший, ніж папір з рН=6 і в 1000 раз кисліший, ніж папір з рН=7

У реставраційній практиці для визначення рН документів застосовують такі методи, які, встановлюючи точні значення рН документів, водночас не завдавали б їм шкоди. Серед них є метод визначення рН паперових документів у краплі води або з допомогою плоского контактного електроду.

Найважливішим критерієм якісного зберігання документів є збереженість тексту, його часових параметрів, що визначається умовами зберігання, характером та якістю матеріалів, які використовувались для його нанесення. Основними матеріалами для нанесення тексту є туш, чорнило, стрічки друкарських машинок, штемпельні й друкарські фарби, олівці.

Туш. Туш, або вугільне чорнило, є суспензією дрібнодисперсної (лампової) сажі в олії, смолі або клею. Оскільки сажа (вуглець) стійка до дії світла, води і повітря, це обумовлює стабільність туші у часі. Тушшю писали пензликом. Тепер туш виготовляють із сажі, яку одержують під час спалювання нафти, дерева, мастил. Клей замінили на спирторозчинні або водорозчинні смоли. Для виробництва кольорової туші використовують мінеральні або органічні барвники.

Чорнило. Для написання тексту рукописів із появою паперу виникла необхідність заміни густого вугільного чорнила (туші) рідшим, щоб можна було писати пером. Існують залізогалові, алізаринові, кампешеві, анілінові види чорнила. Залізогалове чорнило почали використовувати за одними даними в 4-3 ст. до н.е., а за іншими – в 12 ст. Через велику кількість кислоти залізогалове чорнило мало велику кислотність, що згубно впливало на папір, а з появою металевих пер стало причиною їхньої корозії. В середині 19 ст. до складу залізогалового чорнила почали добавляти забарвлюючі речовини – суміш природних рослинних барвників: алізарину та індіго. Текст, нанесений таким чорнилом, дуже світлостійкий і добре зв'язується з папером. Тому


– 156 –

впродовж тривалого часу для написання цінних документів використовували

Алізаринове чорнило.

Основу кампешевого чорнила складав сік тропічного кампешевого дерева, який при сполученні з різними хімічними речовинами дає різні забарвлені рідини. Кампешеве чорнило дає світло-міцний текст, що не змивається. У 19 ст. за допомогою залізогалового, алізаринового і кампешевого чорнила створено документи зі стабільними текстами, які добре збереглися і донині.

В кінці 19 ст. дорогі природні барвники у чорнилі почали замінювати синтетичними, які відрізнялися високими забарвлюючими властивостями, різноманітністю кольорових відтінків, дешевизною. На їхній основі винайшли анілінове чорнило, що має ряд переваг порівняно з залізогаловим, алізариновим і кампешевим. Воно легко стікає з пера, не викликає корозії металевих пер, довго зберігається. Але невдовзі виявилось, що більшість барвників у чорнилі не світлостійкі і тексти, написані цим чорнилом, дуже швидко руйнуються під дією світла і різних домішок, які є у папері, наприклад, слідів хлору.

Для виготовлення чорнила застосовують барвники різних класів – арилметанові (в основному кислотні) азобарвники, діоксиксантенові. До складу чорнила, крім барвників, входять гліцерин, цукор (загусники); фенол, формалін (антисептики); аміак і соляна кислота (як регулятори рН).

Олівець. В архівах зберігаються документи з текстом і помітками, зробленими олівцем. Збереження таких текстів багато в чому залежить від довговічності пігментів у олівцевій масі. Чорнографітні олівці почали виготовляти в кінці 18 ст. Стрижні цих олівців складаються із суміші графіту і глини. Найбільш світло і хімічно стійкими є тексти, виконані чорнографітними олівцями. Проте водночас такі тексти страждають від механічної дії через слабкий зв'язок графітної маси з папером.

Машинопис. Перші машинописні документи належать до кінця 19 – початку 20 ст. Багато цінних документів збереглося лише в машинному вигляді і кількість їх продовжує зростати, тому зберіганню таких документів необхідно приділяти велику увагу. В архівах зберігаються як перші примірники, так і копії, отримані при використанні копіювального паперу. Міцність і світлостійкість перших примірників машинописного тексту залежать від якості складових речовин маси, якими просочена стрічка. Існує багато типів стрічок, які різняться за кольором і призначенням. Найстійкішими до дії світла, температури, вологи, кисню повітря є чорні тексти, найменш стійкі – фіолетові і зелені. Примірники, отримані за допомогою копіювального паперу, зберігаються гірше.

Штемпельні фарби застосовуються для нанесення на документи перемінних реквізитів (дата надходження, вхідний та реєстраційний номери). Основну частину штемпельної фарби складають синтетичні органічні барвники, що обумовлює їх недовговічність.

Новим різновидом документів з паперовою основою є документи, одержані за допомогою копіювально-розмножувальної техніки. Довговічність таких документів залежить не тільки від хімічного складу паперових носіїв і засобів нанесення тексту, але і від способу його виготовлення. До основних репрографічних процесів належать діазографія, елекгрографія, термографія, фотокопіювання. Як правило, на зберігання відкладаються документи, виконані електрографічним – найпоширенішим універсальним способом, котрий забезпечує якісні копії. Інші способи копіювання призначені для розмножування спеціальних видів документації або одержування копії короткотермінової дії. Копії креслярсько-конструкторської документації одержують в основному діазо-графічним способом, оскільки контрастність термографічних копій при зберіганні зменшується.


– 157 –

До процесів оперативного розмножування належить офсетний, трафаретний, гектографічний друк. Текст на відбитках одержують шляхом перенесення фарби з форми для друку на матеріал відбитку (папір, картон). Найбільш світлостійким є текст, нанесений за допомогою фарби, що містить сажу.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти