ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ВИКОРИСТАННЯ АРХІВНОЇ ІНФОРМАЦІЇ. АРХІВНА ЕВРИСТИКА. АРХІВНИЙ МАРКЕТИНГ

 

ДО ОСНОВНИХ напрямів діяльності держав­них архівів'належить створення умов для всебічного викорис­тання відомостей, що містяться в документах НАФ. Прийняття Верховною Радою в другій половині 1990-х років законів Ук­раїни "Про інформацію", "Про Національний архівний фонд та архівні установи", "Про державну таємницю", "Про охорону ав­торських і суміжних прав", "Про Національну програму інфор­матизації", Конституції України створило міцне підґрунтя для впровадження нових інформаційних відносин, у тому числі в га­лузі архівної справи. Фактично відбулася своєрідна революція -ліквідація обмежень, встановлених з політичних та ідеологічних міркувань, створення можливості вільного доступу громадян до ретроспективної інформації, яку зберігають державні архіви.

Першим проявом демократизації архівної справи в Україні, наближення її до світових стандартів доступу і використання інформаційних ресурсів стало масове розсекречування архівних документів. Упродовж 1989-1995 рр. було розсекречено понад 10 тис фондів (близько 1 млн справ) усіх центральних та облас­них державних архівів. Серед них документи державних і пар­тійних органів влади, фонди періоду Української революції 1917-1921 рр., нацистської окупації 1941-1944 рр., урядування інших держав (Австро-Угорщини, Чехо-Словаччини, Польщі, Росії, Румунії) на українській території. Для дослідників від­крилися фонди об'єднань та партій української еміграції, ка­рально-репресивних органів царської Росії, СРСР. Вперше доступними стали архівні документи, що віддзеркалюють події найдраматичніших періодів історії України: колективізації, голодоморів 1932-1933,1947 рр., депортацій, масових репресій 1930-1940-х рр., особові фонди видатних діячів України - жертв тоталітарного режиму.

Інший прояв нових підходів - різке зростання кількості звер­нень громадян до архівів. Завдяки демократичним процесам ре­абілітації незаконно засуджених громадян, вдосконалення со­ціального захисту учасників Другої світової війни та бойових дій, компенсацій насильно вивезеним на роботи до Німеччини, депортованим народам та окремим громадянам тільки в продовж 1991-2001 рр. надано понад 2,5 млн довідок. Тенденцію до зро­стання має кількість дослідників, які працюють у читальних залах архівів. Упродовж 1990-х років вона склала понад 136 тис. осіб.

На початку XXI ст. змінилася проблематика використання НАФ, що виявилося в дослідженні раніше заборонених або "не перспективних", "не актуальних" тем. Зріс інтерес до документів і фондів, які раніше належали до категорії утильних: банків, при­ватних підприємств, страхових компаній, нотаріатів, приватних повірених, що діяли до 1917-1920 рр. Поряд з розширенням тематики звернень за архівною інформацією значних змін заз­нала "географія" запитів. Так, залучення архівної інформації ви­магали міждержавні угоди з Молдовою, Росією, Румунією, особ­ливо з питань делімітації державного кордону.

Підвищення інтересу до архівної інформації ініціювали й самі архіви, оприлюднюючи раніше закриті відомості на докумен­тальних виставках, радіо і телебаченні, газетних шпальтах, у ме­режі Інтернет. Активніше включення до процесу поширення ретроспективної документної інформації серед членів суспільст­ва стимулював XIV Міжнародний конгрес архівів у Севільї (2000), який констатував необхідність рівних прав і можли­востей "у користування документальною спадщиною" всіх громадян.

Все це вимагало від архівістів пильної уваги до потреб вико­ристання архівної інформації як працівниками архівів, так і нау­ковцями, зацікавленими особами та пересічними громадянами, що спонукає до пошуків ініціативних форм використання доку­ментної інформації, наполегливості у доведенні до споживачів відомостей про потрібні їм архівні документи.

 

§ 1. Потреби в архівній інформації та групи її споживання

У ПРОЦЕСІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ суспільства ре­троспективною документною інформацією виділяють три етапи. Суть першого - організації користування документами - по­лягає у тому, що архівісти, використовуючи різні форми роботи, надають користувачам певні архівні документи. На другому етапі здійснюється користування документами - їх перегляд, читання, прослуховування. При цьому у ролі користувачів мо­жуть бути як зовнішні споживачі, так і самі архівісти. Під час першого і особливо другого етапів користування відбувається творчий процес отримання з архівних документів потрібної користувачеві інформації. У такому випадку використання НАФ переходить у третій етап - власне використання архівної інформації, коли споживач у потрібній йому формі реалізує от­риману з архівних документів інформацію.

Для правильної організації цього процесу працівники архівів мають постійно вивчати потреби в архівній інформації, орієн­туватися в її джерелах.

Джерела ретроспективній інформації поділяються на чотири групи:

• документи про характер потреб в архівній інформації, які є в архіві: матеріали архівного обліку та статистики, різні запити;

• нормативні документи: закони України, укази Президента, постанови Верховної Ради, акти уряду, міждержавні угоди, інші офіційні матеріали, для підготовки яких необхідне залучення архівної інформації;

• історичні та джерелознавчі праці, матеріали наукових дис­кусій та "круглих столів", що ставлять невивчені проблеми і висвітлюють малодосліджені періоди історії, а також поточні та перспективні плани наукової роботи науково-дослідних інститутів, вузів тощо.

Потреби в ретроспективній інформації архівознавство поді­ляє на очевидні та приховані. Очевидні потреби - це чітко усві­домлені, достатньо повно сформульовані, спрямовані на ознайом­лення з конкретною архівною інформацією. Приховані потреби виявляються поступово або раптово, під час ознайомлення з пев­ною інформацією. Перехід прихованих потреб в очевидні відбувається під впливом ознайомлення із загальними відомостями про склад і зміст архівних фондів, зокрема, вивчення архівних довідників, аналізу інформації веб-сайтів архівних установ, до­кументальних експозицій, радіо- і телепередач, екскурсій до архівів. Поряд із найпоширенішою класифікацією потреб за пред­метно-тематичною ознакою в архівознавстві розрізняють групу­вання потреб за додатковими ознаками:

хронологічною (історичною), що характеризує потребу в ін­формації певного історичного періоду, яка міститься у до­кументах відповідної історичної епохи;

географічною, що відбиває потребу в інформації щодо пев­ного регіону та за документами конкретних адміністра­тивно-територіальних одиниць;

ієрархічною, пов'язаною з потребою в інформації різних рівнів місцевих, регіональних та центральних органів, структур, угрупувань;

галузевою, що окреслює потребу в інформації, що належить до певних галузей державної, господарської, культурної, громадської діяльності;

адресною, що визначає потребу в інформації, що характе­ризує діяльність певного фондоутворювача чи кількох фондоутворювачів, якщо йдеться про об'єднаний або ро­динно-фамільний фонд;

матеріальною, що розкриває потребу в інформації, яка міс­титься в документах залежно від способу закріплення в них інформації.

Групування потреб в архівній інформації за цими ознаками допомагає архівістам виявити відомості про те, які саме державні архіви, фонди, колекції, окремі документи користуються най­більшим попитом у споживачів, спрогнозувати використання документної інформації. Це, в свою чергу, допомагає архівістам не тільки враховувати наявні запити, а й керувати процесом регулювання потреб у архівній інформації, краще організову­вати користування документами НАФ, вдосконалювати довід­ковий апарат до них.

Цікавою є спроба запровадити класифікацію потреб у ретро­спективній документній інформації за ознакою ефекту, очіку­ваного споживачами від її використання. Свого часу це питання досліджував російський архівознавець В. Автократов, який від­діляв науково-історичний, технічно-економічний, управлінський і соціально-правовий ефекти, ефект створення суб'єктив­ного світу людини, а також стратегічний та естетичний ефекти. Оскільки потреба в архівній інформації може виявлятися лише через її споживачів, доцільно виділити категорії спожива­чів інформації. Загальноприйнятої схеми класифікації спожи­вачів не існує, оскільки не виділено засадничу ознаку класифі­кації. Під час аналізу складу користувачів архіви висувають свої кваліфікаційні схеми, а це ускладнює узагальнення й порівняння даних у межах всієї системи. Підхід до аналізу залежить від того, кого вважати споживачем: фахівця, який прийшов до архіву, чи установу, яку він може представляти. Більшість архівознавців схиляється до того, щоб відмовитися від професійної ознаки як засадничої і прийняти за класифікаційну ознаку сферу діяль­ності користувача: сфера управління, наукові дослідження і про­ектно-конструкторські роботи, виробництво, навчання, підго­товка та перепідготовка кадрів, творча діяльність. На другому рівні класифікації пропонується розподіляти користувачів за фахом, спеціалізацією, посадовим становищем, освітою, науко­вими ступенями і ін. Слід враховувати і такі ознаки, як профе­сійна та регіональна приналежність користувачів, їх кваліфіка­ція, наявність друкованих праць.

§ 2. Основні напрями і форми використання архівної інформації

 

У ПРАКТИЦІ НАУКОВО-інформаційної діяль­ності державних архівів виділяють кілька напрямів використан­ня архівної інформації.

У сфері управління ретроспективна документна інформація використовується для підготовки управлінських рішень, коли потрібні відомості про стан об'єктів управління та їх роботи у минулому. Архівну інформацію використовують для розв'язан­ня проблем політичного та економічного життя держави або її регіону: прогнозування тенденцій розвитку; аналізу динаміки розвитку галузей господарства, регіонів, міст; реорганізації ор­ганів влади та управління, їх структури та функцій. Одержану в архівах інформацію споживачі, як правило, використовують у найхарактернішій для сфери управління формі: при складанні планів, доповідей, довідок, різних розрахунків;

У сфері економіки використання архівної інформації має пе­реважно прикладне значення: її застосовують під час рекон­струкції старих і проектування нових промислових об'єктів, вив­чення водних енергетичних ресурсів, покладів корисних копа­лин, прокладання шляхів сполучення у будівництві, архітектурі та в багатьох інших сферах. На підставі виявленої в архівах ін­формації користувачі створюють нові документи - проекти, ста­тистичні таблиці, збірники, довідники, доповідні записки, різну науково-технічну документацію насамперед на стадії проектно-конструкторських робіт (креслення з пояснювальними запис­ками і специфікаціями, заяви на винаходи їх, описання тощо);

У політичному житті ретроспективна інформація характе­ризує взаємини між різними державами, націями, класами, соці­альними верствами, громадськими та політичними об'єднаннями, партіями. Такі відомості активно використовуються у міжна­родних відносинах та внутрішній політиці держави. У цьому ви­падку інформація стає підґрунтям інших праць користувачів -книг, брошур, статей, документальних збірників, плакатів, радіо-та телепередач, документальних фільмів, документів диплома­тичного та зовнішньоторговельного характеру (меморандуми, ноти, пам'ятні записки, заяви);

У науковій діяльності ретроспективна документна інформа­ція використовується для забезпечення джерельної бази розвит­ку гуманітарних, природознавчих, технічних та інших наук. Споживачі продукують збірники документів, наукові моногра­фії, дисертації, науково-популярні брошури, статті у наукових та популярних періодичних виданнях;

У культурно-духовному житті через ретроспективну інфор­мацію забезпечується популяризація знань у різних галузях освіти, культури і мистецтва, особливо у зв'язку з вивченням історичних подій, біографій національних, державних та куль­турних діячів, історії установ освіти, науки і культури тощо. Ін­формація відтворюється споживачами в формі книг, статтею, експозицій музеїв, документальних фільмів, теле- і радіопередач, творів літератури і мистецтва, проектів реставрації у галузі ар­хітектури і прикладного мистецтва тощо;

У соціально-правовому напрямі інформація безпосередньо служить конкретній людині, захищає права та інтереси гро­мадян, її використовують для підтвердження юридичних, май­нових та спадкових прав громадян, для встановлення різних пільг, нарахування пенсій, підтвердження фактів переслідування тоталітарним режимом, інших важливих фактів державної та громадської діяльності. Споживач отримує від архівної установи архівну довідку встановленого зразка, на підставі якої він звер­тається з різними листами, заявами, скаргами, запитами до дер­жавних установ, судових та правоохоронних органів.

Найпоширенішими формами використання документної інформації архівів є ініціативне інформування; виконання соці­ально-правових, генеалогічних і тематичних запитів громадян; експозиційна робота архіву; використання через засоби масової інформації; користування документами у читальному залі; пу­блікація документів.

Ефективним засобом розкриття інформаційного потенціалу Н АФ та доведення суспільного значення архівів традиційно ли­шається ініціативне інформування, з допомогою якого форму­ються суспільно-державні потреби в архівній інформації, стиму­люється постійне звернення до архівів. Особливість ініціативного інформування полягає у випереджальному задоволенні попиту великих суспільних груп, владних структур, установ, організа­цій, окремих громадян. З цією метою в архіві готують спеціальні інформаційні документи: інформаційні листи, довідки-орієнту-вальники, тематичні інформаційні переліки, списки-довідники. Інформаційний лист та довідка-орієнтувальник є офіційним зверненням архіву до будь-якого адресата (органу влади, нау­кової або проектної інституції, банку, страхової кампанії) з ко­ротким повідомленням про архівні документи, що можуть ви­кликати його інтерес. Інформаційний лист має на меті встано­вити ділові контакти з адресатом, тому відомості надаються в опи­совій формі.

Тематичний перелік містить конкретні переліки заголовків справ, окремих документів за певною темою із зазначенням дат, пошукових даних. Він складається переважно на прохання за­цікавлених споживачів, які вже отримали інформаційний лист архіву. Значно рідше він є первинною інформацією, що направ­ляється споживачеві. Усталена форма тематичного переліку передбачає назву, короткий вступ, де викладено значення теми, вказано фонди, на підставі відомостей яких складено перелік, і та­кі, які містять додаткову інформацію, та характеристику доку­ментів. При цьому вказується дата документа, його вид, автор, кореспондент, зміст (докладніше, ніж в опису), пошукові дані.

Специфічною формою ініціативного формування є список-довідник, який містить відомості лише про корисні копалини (історію віднайдення та експлуатації) і надсилається геоло­гічним організаціям для допомоги у вирішенні практичних питань розробки покладів.

Формами ініціативного інформування вважають також ре­клами, буклети, плакати, документальні фільми, фотоальбоми, оскільки цей вид використання має рекламно-довідкове значен­ня й наближає інформацію Н АФ до потенціального користувача.

Однією з найважливіших суспільних функцій архіву є вико­нання соціальна-правових, генеалогічних і тематичних запитів громадян через надання архівних копій та довідок про трудовий стаж, заробітну платню, освіту, перебування в армії, участь у бо­йових діях, нагородження, переслідування тоталітарним ре­жимом, громадянський стан, майнові права, державну і громад­ську діяльність. Для отримання такої інформації здійснюється широкий архівний пошук за багатьма фондами державних, ад­міністративних, освітніх та інших установ. Виконують соціаль-но-правові запити в архівах, як правило, спеціальні довідкові підрозділи (довідковий стіл, група довідок). Довідковий стіл приймає заяви від громадян, реєструє їх, надає необхідні кон­сультації відвідувачам і видає архівні довідки. Для ефективного функціонування довідкового підрозділу необхідні забезпечення його загальною і спеціальною довідковою літературою, спеці­альними картотеками (перейменувань установ і організацій, нагород, з особового складу). Основна робота працівників довід­кового підрозділу полягає у точному визначенні архівних фондів з потрібними відомостями, перегляді описів, довідкових карто­тек і поаркушного перегляду справ. Результати пошуку подають у вигляді архівної довідки - інформаційного документа, який має юридичну силу і містить повідомлення про наявність у фондах архіву відомостей, що відповідають змісту запиту, із посиланням на пошукові дані документів; архівної копії - письмового від­творення всього тексту документа, офіційно завіреного архівом; архівного витягу - дослівного відтворення частини тексту до­кумента, що належить до певного питання, факту, особи, офі­ційно завіреного архівом. Цей вид роботи архівних установ має надзвичайно важливе суспільне значення, оскільки безпосеред­ньо пов'язаний з виплатою пенсій, компенсацій, наданням пільг та іншими формами соціального захисту громадян.

До форм використання архівної інформації належить і вико­нання генеалогічних запитів. Архівні установи колишнього СРСР отримали дозвіл займатися нею лише 1989 р., тоді як для архівів практично усіх країн світу це звична робота. Наприклад, у На­ціональному архіві США (цей вид діяльності не покладається на архівістів), безпосередньо відвідувачами розроблено спеці­альну методику досліджень, їм у зручній формі (переважно у ви­гляді мікрофільмів) доступні всі відомості генеральних пере­писів населення, які проводилися у США регулярно через 10 ро­ків, починаючи від 1790 р. Окремо містяться звіти про індіанців (1830-1940) з фондів бюро в індіанських справах, а також до­кументи на земельне володіння, відомості про натуралізацію емігрантів (1790-1950), де вказувалися ім'я, вік, національність та країна, звідки прибув переселенець. Цікавим генеалогічним документом є списки пасажирів з портів Атлантичного і Тихого океанів, започатковані 1820 р. Оскільки в Україні подібні доку­менти збереглися в обмежених обсягах і поганому фізичному стані, не мікрофільмовані, а відтак - не доступні для масового дослідника, такі дослідження проводять архівісти.

Генеалогічний запит передбачає пошук архівної інформації, яка встановлює родинні зв'язки у ланцюгу поколінь, необхідні для складання родовідного дерева. Форми відповіді практично ті самі, що й на запит соціально-правового характеру. Як прави­ло, до довідки додаються ксерокопії метричних та інших доку­ментів, що цікавлять заявника. Але споживач може забажати, щоб йому знайшли предків на глибину 3-7 поколінь, побудували генеалогічне дерево, що є надзвичайно складною науковою ро­ботою, якою архіви практично не займаються. Для наведення такої довідки необхідні точні біографічні дані, назви установ та організацій. Чіткість відомостей забезпечує правильний пошук необхідної інформації і значно скорочує строки виконання запи­ту. Значна частина негативних відповідей спричинена непоправ­ними втратами НАФ у період світових воєн XX ст., а також неви-рішеністю проблеми комплектування документами, що містять інформацію особового характеру. Ситуацію ускладнює неповно­та архівних фондів, прийнятих на державне зберігання, у частині інформації з особового складу установ, організацій і підпри­ємств, розпорошеність архівних документів про громадянський стан між державними архівами і архівами відділів РАГС, які зберігають їх протягом 75 років.

Тематичні запити надходять здебільшого від державних ор­ганів, наукових установ, редакцій газет і журналів, музеїв. Вони потребують виявлення архівної інформації з певної теми, для чого, як правило, переглядаються систематичний, предметно-тематичний, іменний, хронологічний каталоги архіву. Для скла­дання довідки результати виявлення архівних документів фік­сують на картках, які потім систематизують за хронологією. Відповіді на тематичний запит викладають у формі архівної до­відки, архівного витягу, архівної копії, а також інформаційного листа, тематичного переліку.Усі форми довідкової роботи, орієнтовані на широкого споживача, є важливим чинником під­вищення суспільної значущості архівів і створення їх позитив­ного іміджу в очах пересічних громадян.

Активною формою пропаганди архівних документів є експо­зиційна робота архіву, організація документальних виставок, які надають можливість значній кількості відвідувачів наочно зна­йомитися з унікальними документами НАФ України. Для ек­спонування відбирають найцінніші і найцікавіші документи (писані, друковані, ілюстративні, фотографії, карти), які потім подають у зручній для сприйняття пересічним глядачем формі.

Тематику виставок, як правило, пов'язують з актуальними питаннями громадсько-політичного життя країни, присвячують історичним датам, ювілеям видатних державних, громадських та культурних діячів, іншим подіям, які цікавлять громадськість. Залежно від строку проведення виставки поділяються на по­стійно діючі (наприклад, з історії державотворення, архівної установи), експонати на яких періодично замінюються, і тимча­сові, що діють від кількох днів до кількох місяців. Відповідно до місця розташування виставки бувають стаціонарними і пересув­ними. Стаціонарні розмішують у спеціальних приміщеннях, об­ладнаних стендами, вітринами, іншим устаткуванням. Пересувні виготовляють лише з копій документів, що розміщуються на пересувних стендах, щитах і експонують у зручних для цього місцях (палаци культури, кінотеатри, фойє установ, парки тощо). Успіх виставки залежить, як правило, від використання усіх можливих експонатів, а не лише архівних документів, вда­лого художнього оформлення, використання специфічних засо­бів (монтаж, колаж, освітлення).

Важливе значення набуває тиражування виставок (виготов­лення фотокомплектів, наборів ксерокопій), експонування їх за кордоном, в українських дипломатичних і культурних устано­вах. Це вимагає дбайливого ставлення до відбирання документів, особливо щодо якості їх відтворення, видовищності, перекладу на інші мови. Виставки значно розширюють кількість спожива­чів архівної інформації, особливо тоді, коли на їх базі проводять­ся наукові та культурні заходи. На платі століть новим видом експозиційної роботи є виставки на комерційній основі. Вони можуть виготовлятися на замовлення комерційних та підпри­ємницьких структур, супроводжуватися отриманням плати за вхід, наданням різних платних послуг, зокрема продажем фото­копій та ксерокопій документів. За умови чіткої організації ви­ставок, надання якісних послуг та широкої реклами такі експо­зиції дозволяють архівам активніше і різноманітніше пропагу­вати документи архіву. Експозиційна діяльність архівних уста­нов має надзвичайно велике значення в Історико-культурному вихованні громадян, пропаганді документів НАФ, доведенні ши­рокому загалові соціальної значущості архівів. Прикладом цього є постійно діюча виставка у Національному архіві США, де ек­спонується оригінал Декларації незалежності та інші документи. Документи НАФ широко використовуються через засоби ма­сової інформації зокрема пресу, радіо, телебачення, інформуван­ня широкого кола споживачів ретроспективної документної ін­формації про склад і зміст НАФ в цілому, групи архівів окремої установи, роботу державної архівної служби та послуги, які вона надає. Для преси готуються добірки документів, документальні нариси, короткі інформації, статті, або ж цілі газетні шпальти. У добірках документів відтворюють повністю або фрагментарне декілька документів однієї тематики, під одним заголовком у предметному чи хронологічному порядку. Публікацію добірок документів супроводжують пояснювальним текстом, що містить їх характеристику, описання історичної обстановки часу ство­рення тощо. Документальний нарис відтворює на підставі ар­хівних документів конкретних історичних подій або діяльності історичних постатей. Тематична шпальта становить газетну сто­рінку, відведену для висвітлення певної теми (історичної події, особи, регіону, окремого підприємства) з широким залученням архівних документів. Найбільша ефективність публікацій до­сягається при використанні у ній різних видів документів: тек­стових, графічних, фото, карт, таблиць тощо. Позитивно впливає і періодичність архівних публікацій та їх тематичний зв'язок.

Архівні установи організовують також використання доку-ментної інформації засобами радіо і телебачення у вигляді тема-тичнихбесід, бесід-інтерв'ю, репортажів, прес-конференцій. Пе­редачі можуть бути об'єднані у цикли, постійні рубрики. Велике значення мають творчі контакти з радіо і телестудіями. Цей вид роботи вимагає складання тематичного сценарію передачі. За масовістю аудиторії ця форма використання архівної інформації має надзвичайне значення.

Традиційною формою використання НАФ є користування документами у читальному залі, яка зближує роботу архіву та бібліотеки. Читальні зали є при всіх державних архівах: централь­них і галузевих, обласних, міських, багатьох архівах установ та організацій.

Згідно з Законом України "Про Національний архівний фонд та архівні установи" до роботи з документами НАФ допуска­ються громадяни України та іноземні громадяни на підставі особистої заяви і документа, що посвідчує особу. Дослідникам, які працюють у читальному залі, надається весь необхідний до­відковий апарат: описи, каталоги, а також друковані видання (путівники, довідники, покажчики, огляди, збірники докумен­тів) у рамках тем, заявлених для дослідження. До послуг ко­ристувачів консультації досвідчених архівістів.

Закордонна практика у цій ділянці дещо відрізняється від вітчизняної. Наприклад, у Національному архіві Канади кон­такти між дослідником і працівником читального залу зведено до мінімуму. Відвідувач отримує рекламно-інформаційні бук­лети, які докладно інформують про фонди архіву, техніку роботи у читальному залі, до його послуг комп'ютери з ознайомлюваль-ними програмами. На відкритому доступі є фондовий покажчик архіву - індекс усіх фондів і колекцій та їх описи. Вивчивши ці довідкові видання і документи, дослідник робить замовлення. В українських архівах замовлення приймає завідувач читаль­ного залу, який здійснює загальний контроль за роботою дос­лідників. З метою забезпечення збереженості документів в ар­хівах усі унікальні, цінні й найбільш затребувані фонди мікро фільмуються. До читального залу такі документи видаються ли­ше у вигляді мікрофільмів.

Велике значення має технічне оснащення читальних залів. Наприклад, у Національному архіві Канади приймання, облік замовлень і контроль за проведенням документів здійснюють за допомогою комп'ютера. В Україні застосування техніки об­межено. Так, з метою кращого збереження найстаріших доку­ментальних пам'яток заборонено знімати ксерокопії з докумен­тів, створених до початку XX ст.

До найефективніших засобів поширення архівної інформації належить публікація документів. Вона здійснюється шляхом наукової кооперації праці істориків, археографів, архівістів. Пу­блікації документів стимулюють історичні дослідження. При­кладом такого впливу є 28 томів "Пам'ятки італійської історії" моденського архівіста Л. Кураторі (1723-738), велика колекція німецьких середньовічних джерел "Мопитепіа Сегтапіае піз-Ьогіса" яку започаткував 1826 р. секретар ганноверського архіву Г. Пертц (видано близько 120 томів), 251 том "Серії сувоїв" ("Ке-^ит Вгіїаппісагит тесііі аеуі зсгірїогез"), виданий архівістами Державного архіву Великобританії протягом 1858-1911 рр. В Ук­раїні вперше документи і літературні пам'ятки Правобереж­ної і Західної України ХІУ-ХУПІст. почала публікувати Тим­часова комісія для розгляду давніх актів. Починаючи з 1845 р. вона видавала "Пам'ятки", впродовж 1859-1914 рр. вийшло 35 томів "Архиву Юго-Западной России". Археографічна ко­місія НТШ у Львові з кінця XIX ст. видавала започатковану М. Грушевським серію "Жерела з історії України-Руси". Пер­шими суто архівними збірниками документів в Україні стали "Повстання декабристів" та "Відозви до шевченківських роко­вин", опубліковані 1925 р. Загалом до 2002 р. українськими ар­хівістами підготовлено 460 збірників документів та докумен­тальних видань.

Публікація архівних документів здійснюється у різних формах і має кілька типів. Корпусне видання - публікація всіх документів певного фонду або колекції чи усіх документів певної тематики з різних архівних сховищ. Серійні публікації перед­бачають подання якомога повнішого комплексу документів за однією темою на підставі однакових підходів і вимог. Для цього залучають друковані джерела (листівки, газети, брошури). По­ширеною формою видання архівних документів є формалізо­ваний виклад змісту архівних документів зі збереженням осо­бливостей мови і по можливості структури - регести. Як пра­вило, таку форму застосовують за потреби друкувати велику кількість однотипних документів. Типи документально-ар­хеографічних видань визначаються їх цільовим призначенням.

Розрізняють науково-академічними публікації, що уможливлю­ють всебічне наукове дослідження (історичне, філологічне, тек­стологічне, палеографічне тощо) і подають текст у якомога біль­шій відповідності до оригіналу; науково-критичні, які не мають за мету повне відтворення оригіналу, а більше уваги звертають на історію джерела, наявність різних його редакцій; видання по­пулярного типу, що подають тільки найцікавіші та яскраві доку­менти обраної тематики, відтворені за сучасним правописом та синтаксисом.

В англомовних країнах, зокрема у Великобританії та США, існує особлива форма видання державних документів за серія­ми. У 1831-1861 рр. історики А. Гейлс і С. Ситон опублікували в 38 томах "Державні документи Америки". Серія охоплює інфор­мацію з усіх сфер діяльності Федерального уряду за 1789-1832 рр. У практиці Державного архіву Великобританії розроб­лено скорочену форму відтворення урядових документів - "Ка­лендарі державних паперів". Перший британський архівіст Ф. Пелгрейв після створення Державного архіву видав наказ про систематичні підготовку календарів, виходячи з розробки, кла­сифікації і взяття на облік кожного документа. З 1841 р. ці ка­лендарі виходили як додаток до звітів архіву, а з 1855 р. - окре­мими серіями. З розвитком цієї роботи відомості про документи ставали повнішими, іноді текст відтворювався повністю або у найдокладнішому переказі. Календарі є одночасно і однією з форм довідкового видання. Цей спосіб публікацій широко вживався наприкінці минулого століття у США, де у 1893-1903 рр. вий­шла серія календарів. Найціннішими вважаються календарі па­перів третього, четвертого та п'ятого президентів Т. Джеферсона, Д. Медісона і Д. Монро.

Особливою формою публікації джерел є видання окремої па­м'ятки - тобто документа або групи документів, близьких за змістом: "Правда Русская", "Литовский статут", "Літопис гадяць-кого полковника Гр. Граб'янки", "Опис Київського намісництва XVIII ст."

Крім звичайної текстової форми відтворення документа, ви­користовують і публікації джерел у вигляді мікрофільмів та мі-крофіш. Вигідність мікрофільмової публікації зумовлена її по­рівняно низькою вартістю, можливістю отримання точних копій з оригіналів документів, відсутністю потреби в їх археографіч­ному опрацюванні. У Національному архіві США план мікрофільмування ви­браних серій документів, що становлять велику наукову цін­ність, було складено ще 1940 р. за участю доктора С. Бака. На початок 1960-х років було відтворено понад 4 млн. сторінок до­кументів. Видання "Журналів Континентального Конгресу" (за 1774-1789 рр.) у 1904-1937 рр. здійснювали друкарським способом, а 1952 р. його доповнено мікрофільмами.

Підготовка архівних документів до друку проводиться згідно з чинними правилами. В Україні такі нормативні документи розробляють Інститут української археографії та джерело­знавства ім. М. Грушевського НАН України та УНДІАСД.

До характерних особливостей НАФ належить наявність у ньо­му документів з різними носіями (паперовими, плівковими, магнітними тощо). Завдяки широкому впровадженню у прак­тику документування нових технічних засобів, у тому числі ком­п'ютерних технологій, новостворений документ може фіксува­тися на якому завгодно з цих носіїв інформації. Проблема одер­жування їх, зберігання, а особливо користування ними турбує світову архівну громадськість. "Новим архівам" був спеціально присвячений XI Міжнародний конгрес архівів (1988 р., Париж); йшлося про це і на двох останніх у XX ст. міжнародних конгресах архівів (XIII та XIV), де навіть ставилося питання про віртуальні архіви, жваво обговорювалися проблеми автентичності елект­ронних документів. Після Міжнародного конгресу архівів у Се­вільї (2000) ця проблематика стала провідною у планах роботи всіх професійних комітетів та комісій МРА.

Користування документами з плівковими, магнітними, а в окремих випадках і паперовими носіями вимагає застосування спеціальних технічних засобів: кіно-, фото-, відео- і звуковід-творюючої апаратури, проекторів, кіномонтажних столів, чи­тальних апаратів, комп'ютерів різних марок і типів. Оскільки далеко не всі архіви мають таке обладнання, то можливі варіан­ти: використовування власних технічних засобів архіву, техніч­них засобів користувачів, або тих та інших на правах оренди. Все це враховується при складанні угоди щодо користування такими документами. Справжню революцію спричино впровадження комп’ютерних технологі. Нові технології створюють можливість для використання архівної інформації у тих місцях, де вона не зберігається. Користувачеам різних банків даних, що існують у світі,

 

 

§ 3 Архівна евристика

 

НАЙВАЖЛИВІШЕ ЗНАЧЕННЯ для ефектив­ного виявлення архівних документів та організації використан­ня ретроспективних відомостей має культура інформаційного пошуку, яка органічно поєднує в собі комплекс таких знань, як закономірності формування документів фондоутворювачем, іс­торія самих фондоутворювачів та системи державних і громад­ських установ; історія формування системи державних архівів країни; принципи комплектування державних архівів і критерії експертизи цінності документів; система довідкового апарату, комплекс довідкової літератури, публікацій документів та ін.

Архівна евристика, тобто спеціальна історична дисципліна про шляхи і засоби пошуку архівної інформації, своїм головним завданням має пошуки і виявлення документів певної тематики, спрямування, авторства тощо. Виявлення раніше невикористо-вуваної або маловикористовуваної інформації, залучення її до наукового та практичного обігу - найважливіший засіб підви­щення ефективності використання НАФ. Архівний пошук має супроводжуватися джерелознавчим аналізом виявлених доку­ментів. Глибока джерелознавча розробка архівних фондів од­ночасно із вивченням інформаційних потреб суспільства до­зволяє повніше задовольнити духовні й наукові потреби як спо­живачів документної інформації, так і самих архівістів.

У дослідженнях, присвячених питанням архівної евристики, виділяють ряд особливостей процесу пошуку інформації. Перша з цих особливостей є ще відносно малодослідженим творчим процесом, який має індивідуальний, специфічний характер і за­лежить від інтелектуальних здібностей користувача (дослідни­ка, вченого, фахівця). Суттєва особливість цього процесу поляга

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти