ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ЯКІ ГРІХИ СПОКУТУВАВ ГРИГОРІЙ МНОГОГРІШНИЙ

(За романом І. Багряного «Тигролови»)

Наші далекі предки, без сумніву, мали підстави давати один одному промовисті прізвища. Так чинить і більшість письменників, називаючи своїх героїв. То ж які гріхи у Григорія Многогрішного і за що йому ви­пав такий тернистий шлях? А «гріхів», як на тоталітарну систему, що душила все живе й мисляче, доволі багато: розум, гідність, національна самосвідомість, сміливість. І найбільший «гріх» — любов до батьківщи­ни, до Матері-України та її замученого, обдуреного народу.

Автор робить свого героя нащадком славного гетьмана Дем’яна Мно­гогрішного, першого політичного засланця Сибіру. І це глибокий сим­вол невимовно тяжкої долі українського народу, який споконвіку страж­дав від нападів ворогів зовнішніх, а потім був стероризований, напівзнищений ворогами внутрішніми, новітніми варварами.

Образ молодого інтелігента 30-х років, та ще й змальованого у ге-роїко-романтичному плані, для української літератури новий. Ми за­хоплюємось юнаком, що став легендою, гордим соколом для в’язнів еше­лону смерті, підпилявши неймовірними зусиллями дошки вагону і вистрибнувши на ходу зі скаженого поїзда. Він став «дияволом» і страшною легендою для свого мучителя — слідчого Медвина, бо під страшними тортурами не зламався, не став просити, а тільки прокли­нав або мовчав.

Григорій Многогрішний ішов безмежними тайговими нетрями, без їжі, одягу, без будь-яких засобів для оборони чи полювання, без напря­му, і все-таки не втрачав віри: «Проте відчай не брав його. Дуже-бо ба­гато він перетерпів, щоб ще впадати у відчай. …Його гнала вперед над­звичайна впертість, сто раз випробувана і загартована мужність. Вперед, наперекір всьому!» Виснажений, зголоднілий втікач знайшов у собі сили, щоб врятувати не лише себе, а й дівчину від лютого звіра.

Григорій виявляє себе згодом чудовим мисливцем, навіть бере участь у полюванні на тигрів. Його девіз: «Бог не без милості, козак не без щастя».

І щастя його знаходить — він завойовує серце гордої й прекрасної дівчини — Наталки. Вони разом, сміливо кинувши виклик долі, з диво­вижними пригодами переходять кордон і опиняються в безпечному місці. Дівчина згодна йти з коханим навіть на його Україну, наражатися на небезпеку. Адже він поклявся собі повернутися на батьківщину, але вже не як вигнанець, а «як месник».



УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА


Історія ця може здатися неймовірною, фантастичною, коли б не була частиною життя самого автора. Звичайно, у даному випадку перед нами не автобіографія, а художнє узагальнення, хоч основні факти дійсно збіга­ються (втеча, переховування в українських переселенців і навіть одружен­ня та повернення на батьківщину).

Отже, Григорій Многогрішний стає живою ланкою, що поєднує дві України — омріяну, сонячну, ясну і нещасливу, стероризовану, скривджену. Тому його образ набирає символічного звучання. Він втілює в собі непо­кірну й горду молодість та молодість сплюндровану, страчену, яка споку­тує, мабуть, гріхи батьків і дідів — покірність, політичну байдужість, не­послідовність, довірливість та брак національної самосвідомості.

ЖАНР ПРИГОДНИЦЬКОГО РОМАНУ В ІНТЕРПРЕТАЦІЇ І. БАГРЯНОГО

(За романом «Тигролови»)

Пригодницький роман. Уже сама назва жанру викликає зацікавлен­ня читача, особливо молодого. Пригоди — це завжди романтика, мрія. Не­даремно сам автор, потрапивши в досить скрутне становище (арешт, слідство, висилка на Далекий Схід), писав: «Охотське море. Тайга. Тунд­ра. Звіроловство. Були там поселення давно осілих наших людей з Ук­раїни. Все це, сказати щиро, було мені навіть цікаво».

Взагалі пригодницький жанр в українській літературі представлений не дуже широко і майже незнайомий учням, бо шкільна програма прак­тично не передбачає його вивчення. Мабуть, це данина традиції радянсь­ких часів — знайомити молодь лише з «серйозними», «ідеологічно виві­реними» творами, а не з пригодницькою літературою чи фантастикою.

Особливістю ж роману І. Багряного «Тигролови» є те, що він поєднав у собі дуже серйозні, глибокі проблеми з романтикою пригод. Пригоди, у свою чергу, зображені різні за своєю вагою та значущістю: від таких, як втеча головного героя з ешелону смерті і боротьба за виживання в диких тайгових нетрях, до смішних (спостереження за лісовими мешканцями — козою з козеням, гадюкою, колонком) і до пригод «почуттєвих» (Григорій випадково підгледів, як купається Наталка, і мучиться, чи вона не поміти­ла його й не образилась).

Відповідно до законів жанру у романі повинна бути велика кількість дійових осіб, кілька сюжетних ліній, життя героїв зображене протягом значного відрізку часу. В І. Багряного цього немає, і з цього погляду, «Тиг­ролови» швидше мали б бути повістю. Але масштаби проблем, їх широта й глибина (Україна колишня — Дем’ян Многогрішний, перші поселенці — Україна 30-х років ХХ віку; Україна, задавлена сталінським терором, і Ук­раїна лісова, ідилічна «Сіркова держава» БАМЛАГ, заробітчани) дають підставу вважати твір романом.

Характер головного героя Григорія Многогрішного вже на початку подається цілісним, сформованим. Але й він розвивається, як і належить


КЛАС



характерові позитивного героя пригодницького твору, по лінії благород­ства. Юнак тікає з ешелону смерті — і в сотень інших арештантів піднімається дух, з’являється надія хоч не на порятунок, так на помсту своїм мучителям. Блукає в нетрях у пошуках порятунку й безпечного місця — і рятує дівчину-мисливця від розлюченої ведмедиці, хоча сам був на межі смерті від фізичного виснаження. Користується гостинністю Сірків — і стає їм за сина та брата, партнера у полюванні. Закохується в Наталку, страждає, але приховує свої почуття, щоб не наражати дівчи­ну на небезпеку,— і дає їй врешті-решт омріяне щастя взаємної любові.

Роман закінчується щасливо, бо навіщо ж тоді усі ті пригоди? Але читач не тільки із завмиранням серця слідкує за перипетіями сюжету, при­годами героя, а й дізнається багато чого з історії, географії, ботаніки, зоо­логії, українознавства й політики тоталітарного режиму. Тому твір вихо­дить за межі пригодницького роману і має великий пізнавальний та виховний потенціал.

Отже, незважаючи на те, що роман «Тигролови» був фактично пер­шою спробою пера І. Багряного як прозаїка і мав певні недоліки (розтяг­нутість описів, захоплення деталями мисливської справи, деклара­тивність, багатослівність), він мав і має великий успіх у читачів, що свідчить про неабияку художню майстерність автора.

ПРИРОДА І ЛЮДИНА В РОМАНІ І. БАГРЯНОГО «ТИГРОЛОВИ»

Природа — то колиска людської цивілізації. Завжди вона давала лю­дині матеріальний достаток та насолоду від спілкування з нею. І при дбай­ливому до себе ставленні віддячувала стократ. Ще Г. С. Сковорода закли­кав жити в гармонії з природою. Але природа для слабких духом, невмілих та недосвідчених може бути жорстокою, навіть згубною.

У романі І. Багряного «Тигролови» пейзажам приділено багато ува­ги. В основному це опис далекосхідної тайги, і починається він із напівгу-мористичної легенди про те, як Господь створив цей дивовижний край: «Отже, як творив наш Бог мир, то йшов він із заходу на схід і розселяв по землі, де що треба за планом. Як той сівач, ніс він у мішку всякої тварі і всякого насіння до лиха і розтикав по землі, де що приходилось…

І прийшов він аж у той край, що грець його й зна, де. І зупинився він на хребті Сіхоте-Аліня — гори такі є. Аж бачить — земля вже скінчилась, а в нього у мішку ще до лиха всього є!

Дивився, дивився Бог. Вертатись далеко… Так він узяв та й висипав геть з мішка усе тут.

— Живи тут!..

Ну, відтоді і почалось. І поперло. І погнало!»

Детально, із знанням справи описує І. Багряний чотириярусну тайгу, хребти й становики, що міняють свій колір, річки, паді й водоспади, на­водить легенди про походження їх назв.



УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА


Із любов’ю й неабиякою художньою майстерністю описує автор лісових мешканців, інколи ледве не від їх імені. Ось «на поваленій кедрині тремтіли сонячні зайчики. Смугастий звірок-бурундук почав бавитися з ними, задрав­ши хвостика, як той драгун султана, перестрибував через них». Там козеня знайомиться з жабою, а ще далі — зустріч із дивною гадюкою, що рятувала своїх дитинчат у власній пащі. Найзахоплюючіші розповіді — про володаря уссурійських нетрів — тигра, про бій ізюбрів, про полювання та риболовлю.

Природа у письменника завжди жива, одухотворена: «Перед хатою цвітуть гвоздики: насаджені дбайливою дівочою рукою, вони змагаються з пишними тубільними саранками — червоними, жовтими, фіалковими, що розбіглися ген скрізь по схилу річки і аж у ліс і перегукуються пишними ко­льорами серед безлічі інших квітів у морі яскравої зелені, буйної і соковитої. Великими суцільними масивами рожевіє плакун. А з-за хати повиходили черемхи — повтікали з тайги і стоять, як дівчата, запишалися, заквітчані».

І. Багряний зображує природу в різні пори року, в різний час. Дика вона, могутня і часто страшна. Можна згадати чимало епізодів, коли герої роману опинялися на грані смерті чи у великій небезпеці. Детально описує пись­менник паутів — страшне лихо для людей і всіх лісових мешканців. Або зма­льовує таку картину: «Тиша зімкнулася знову. Напружена і зрадлива тиша нетрів. Десь нагло розітнувся дикий рев. Лютий і страшний. І покотивсь, покотивсь. Урвавсь… Гавкнуло десь із другого боку, так само хижо і тужно… Закричав спросоння глухар… Зрадливі звуки, притаєні шелести… Через са­мий місяць шугнула нечутно сова. Тайга лише починала жити. Місяць поблід і квапився вгору». Читачеві стає ясно, що виживатиме тут сильніший.

І все ж воля людини, її працьовитість перемагають. Недаремно цей край називали «золотим Ельдорадо». Дійсно, багата земля, ліс і вода давали лю­дині все, коли вона докладала своїх зусиль. Біда лише в тому, що одні люди не дали спокійно жити іншим, нав’язали нову суспільну систему й загуби­ли усі здобутки. Так розпалася «Сіркова держава», і тільки її залишки хо­валися в густих нетрях від заздрісного й хижого ока власть імущих.

Таким чином, природа в романі «Тигролови» є також одним із голов­них узагальнених образів і служить прекрасним фоном для розгортання сюжету та образотворення, підкреслення рис характеру героїв.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти