ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ОЛЕКСІЙ КОЛОМІЄЦЬ Доповідь про драматурга

Драматург Олексій Федотович Коломієць народився 17 березня 1919 року в селі Харківцях Лохвицького району на Полтавщині в се­лянській родині.

Навчався на робітфаці при Харківському інституті радянської торгівлі, а з 1938 по 1941 рік — у Харківському університеті. Фронтовик. З 1950 по 1953 рік працював головним редактором газети «Молодь Ук­раїни», з 1953 по 1960 — завідуючим відділом журналу «Зміна». Перша книжка — збірка оповідань «Біла криниця» — вийшла друком 1960 року. Однак популярність О. Коломієць здобув як драматург.

Перша п’єса О. Коломійця «Фараони» (1961), яка спиралася на ук­раїнські традиції травестійної драми, на тлі одноманітних «колгоспних комедій» 50 —60-х років одразу почала сприйматися як твір новаторсь­кий, засвідчивши небуденний талант драматурга. Невдовзі з’явилися п’єси «Чебрець пахне сонцем» (1963), «Планета Сперанта» («Планета Споді­вань») (1966), «Келих вина для адвоката» (1969), «Горлиця» (1970), «Пер­ший гріх» (1971), «За дев’ятим порогом» (1972), «Срібна павутина» (1977), «Камінь русина» (1982), «Санітарний день» (1983), «Злива» (1985), «Святі грішниці» (1989) та інші. За романтичну дилогію «Голубі олені» (1973) і «Кравцов» (1975) О. Коломієць був удостоєний Держав­ної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1977). Новаторською у розкритті теми праці стала п’єса «Дикий Ангел» (1979), у якій драматург звертався до конкретних потреб людини, вдаючись до поглибленого психологічно­го аналізу складної особистості.

Помер О. Коломієць 23 листопада 1994 року. Похований у селі Хар­ківцях.

«У ВСЬОМУ, У МАЛОМУ Й ВЕЛИКОМУ, ЄДИНИЙ ПОРАДНИК — ПРАВДА!»

(За п’єсою О. Коломійця «Дикий Ангел») Головний герой п’єси О. Коломійця Платон Микитович Ангел раз і назавжди обрав собі за життєві принципи правду й працю і був їм відда­ний до кінця життя.

Але слідування правді неодноразово призводило до серйозних конфліктів у сім’ї. Недаремно ж сусід Крячко назвав Ангела «диким».

Батько вважав обов’язком передати свою працелюбність, головні життєві принципи дітям, щоб потім їм легше жилося. Адже хто навчить і пожаліє дитину, чужі люди? «У них своїх клопотів повно»,— говорить Платон Микитович. Отож і відправляє він із дому сина Павлика, студен­та, який одружився з дівчиною, не порадившись із батьками, не маючи засобів для утримання сім’ї. Батько твердо переконаний, що хлопець може одружуватися лише за таких умов: «Є в тебе дах над головою?! Зможеш прогодувати, одягнути дружину свою? Женися! А ні — зайцем бігай по світу, хоч цілий вік бігай!»



УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА


Кажуть, що з милим рай і в курені. Платон Микитович має іншу думку: «В курені живуть злидні, а злидні перегризають горло коханню, хоч би яке воно було!» І з цим не можна не погодитися.

Батько виганяє сина з дому… Вчинок, як на мій погляд, жорстокий. Але Платон Микитович в душі й сам страждає, постійно бере в руки Пав-ликову куртку, картаючи себе, як це він забув покласти її синові в чемо­дан. Його тішить єдина надія, що зерна працелюбства, порядності, які він посіяв у хлопцеві (з трьох років Павлик допомагав йому в майстерні), не дадуть тому збочити з правильного шляху, підкажуть вихід зі скрутного становища.

Так воно і сталося. Павлик перевівся з денного відділення інституту на вечірнє, потім поїхав разом із дружиною на Північ працювати. Заро­бив багато грошей, які дали йому можливість утримувати власну сім’ю, і склав таким чином екзамен на зрілість.

Платон Микитович дізнався, що й інший його син, Федір, нечесно повівся в особистому житті. Він таємно зустрічається із заміжньою жінкою, ховається зі своєю любов’ю і не може зважитися на рішучий крок.

Батько суворо зауважує, що «любов не крадуть, Федоре!» І говорить йому, що не можна зупинятися серед дороги, «життя наїде і розчавить вашу любов, коли вона така!..» Ангел влаштовує так, щоб Федір, Клава і її чоловік Маляр зустрілися нарешті для рішучої розмови, сказали один одному правду, якою б гіркою вона не була. Все одно в такому становищі ці троє не могли почувати себе щасливими. У кінці п’єси ми бачимо ра­дісного Федора, щасливу лікарку Клаву, яку Ангели прийняли до своєї сім’ї. Один Маляр нещасний, знічений і розбитий морально, але винен у цьому лише він сам.

Найскладніша справа із правдою у Петра. Це розумний, поважний пра­цівник, займає високу посаду. Але, підписуючи дозвіл на будівництво жит­лового будинку, Петро чомусь забув подумати про те, як житимуть люди в цьому екологічно неблагополучному районі. Коли про це дізнався Пла­тон Микитович, то дуже розгнівався, назвав сина «маленьким временщи­ком»: «За п’ять років, мовляв, може мене на цій роботі й не буде. Мовляв, інший буде відповідати — ось і вся філософія временщика. Наробить, на­пакостить, наплутає, грядку свою споганить, потім на іншу роботу сам піде або перекинуть… І сухим з води! За кожен рік, кожен місяць, за кожну го­дину своєї роботи — відповідай! Помреш, і тоді пам’ять про тебе відповість за діла твої…» Батько змушує Петра написати куди слід про свою помилку, переконати вищі органи в хибності рішення про будівництво на Кача-ловській, хоч за це синові доведеться відповідати: він втратить посаду, квар­тиру, добробут. Той вагається, але врешті-решт правда й тут бере гору. У кінці твору ми бачимо Петра рядовим інженером, який усе починає з ну­ля. І з ним усе гаразд — він у великій щасливій родині своїх батьків, яка береться допомогти йому з квартирою. Повертається дружина Ліда, вона теж вирішує йти працювати, щоб поліпшити добробут сім’ї.


КЛАС



Єдина, як на мій погляд, несправедливість — це те, що у найщасливіший момент, коли зібралася вся родина, не витримало серце великого правдолю­ба, великої людини Платона Ангела. Але помер він із чистою совістю, вирос­тивши й виховавши чотирьох чесних, порядних і працьовитих громадян нашої держави, які гідно пронесуть по життю батькову науку.

ПРОБЛЕМА БАТЬКІВ І ДІТЕЙ У П’ЄСІ О. КОЛОМІЙЦЯ «ДИКИЙ АНГЕЛ»

Мабуть, проблема батьків і дітей почала існувати ще тоді, відколи ви­никло саме людство.

У п’єсі талановитого драматурга О. Коломійця «Дикий Ангел» чітко просліджується насамперед батьківська позиція: батьки повинні відпо­відати за своїх дітей, за честь роду. Головний герой твору Платон Мики­тович говорить своєму старшому синові: «З віку сина мого не вийдеш ніколи! Тебе називають не Петько, а Петро Платонович! І Платон за тебе, за твої діла відповідає. І совість роду свого не дам плямити!»

Платон Ангел не покладає відповідальності за виховання дітей на шко­лу, міліцію, як це робить його сусід Крячко. Він каже синові: «У державі вас мільйон — за всіма і не встежиш, а в мене вас четверо. Кожного мушу бачити і за кожним наглядати! Споконвіків так велено батькам! Інакше не­мислимо».

Батько родини Платон Микитович показаний автором як людина су­ворих переконань. Найперша його заповідь — праця. Він вважає, що мо­лоді люди повинні «з шістнадцяти років — їсти свій хліб!» Злиднями хва­литися, як Крячко, соромно. Крім того, «більше ми робимо — краще державі. Більше труда — міцніша держава».

За те, що Павлик не порадився, одружився, не маючи твердого ґрун­ту під ногами (студент, отримує лише стипендію), батько виганяє його з дому. При цьому сам страждає, мучиться, чи правильно вчинив. Та ба­гатий життєвий досвід йому підказує, що саме так слід було зробити: «Бува, батьки купують любов своїх дітей. Поки малі — за іграшку, за мо­розиво, потім — п’ять, десять копійок, двадцять, карбованець, троячка. Потім дитя вже саме лізе до них у кишеню! А потім жінку приведе — го­дуйте! …«Прогнав сина»! Нехай його життя поколесить, поморозить, по­пече! Життя — не батько, не мати — подарунків не робитиме».

Отже, Платон Микитович вважає, що дітям у першу чергу потрібно дати не матеріальне забезпечення, а вміння працювати, жити самостійно.

Що ж діти? І Павлик, і Федір, і Петро спочатку ображаються на бать­ка, не розуміють його. Та час показує, наскільки правдива батьківська на­ука. Павлик повертається з роботи на Півночі цілком самостійною лю­диною, з почуттям власної гідності. Тепер він здатен прогодувати себе й дружину.

Чи щасливими були б Федір із Клавою, криючись зі своєю любов’ю? Напевне, ні. І цю проблему допоміг розв’язати батько.



УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА


Найстарший син Петро хоче бути схожим на свого батька, наслідує навіть у дрібницях. Його дача — точна копія батьківської оселі, свого ма­ленького сина він називає Платончиком і залучає до роботи в майстерні.

Але коли справа доходить до вирішення принципового й життєво важ­ливого питання — визнати свою помилку чи ні — Петро спочатку катего­рично не погоджується з батьком: «Послухати вас, за кожну дрібницю — суд?» Платон Микитович іншої думки: «Труд людський цінувати треба, як свій! Людину цінувати й себе!»

Петро під тиском батькових аргументів розуміє, що немає іншого ви­ходу, як визнати свою помилку й прийняти покарання, щоб не мучила потім совість усе життя.

Отже, у родині Ангелів перемогла батьківська мудрість. Але ми бачи­мо в п’єсі ще одну сім’ю — сусіда Крячка. Цей свого сина жалів, працюва­ти не вчив, тому хлопець став навіть «батька за петельки» хапати, пити, бешкетувати. Тепер потрапив до міліції. І коли Крячко запитав у Плато­на Ангела, що йому робити, коли син на виду в усіх вулицю підмітатиме, той відповів: «Дістань і собі мітлу, станьте вдвох поруч і підмітайте»,— вважаючи, що батьки повністю відповідають за виховання дітей. А ще Платон Микитович сказав сусідові, що лікувати можна лише трудом: «Здорову руку прив’яжи, щоб вона не рухалася місяців зо два, а потім відв’яжи — склянки води до рота не донесеш нею. А коли твій син не два місяці, а двадцять років нічого не робить, то ясно — калікою став… Їсти, пити хоче, а робити ні. Каліка з калік». І не дивно, що Іван Крячко потра­пив до виправної колонії. Батько його, хоч і покладає провину на держа­ву, погану компанію, все ж відчуває і свій недогляд, тяжко цим карається.

Проблема батьків і дітей, очевидно, існуватиме вічно. Адже батьки, добре знаючи свої обов’язки, не завжди намагаються зрозуміти дітей, їхні романтичні пориви, прагнення до самоутвердження. Крім того, старшо­му поколінню важче пристосуватися до нових умов життя, ніж молоді. А молодим теж не завжди легко прислухатися до порад мудрих.

П’єса О. Коломійця «Дикий Ангел» допомагає нам краще розібрати­ся у складній проблемі стосунків батьків і дітей, вказує шляхи їх розв’я­зання, і за це ми вдячні авторові.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти