ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


БОЛЮЧІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОСТІ У П’ЄСІ О. КОЛОМІЙЦЯ «ДИКИЙ АНГЕЛ»

План

I. Одвічна проблема батьків і дітей, сімейного виховання в літературі.

II. Єдність особистого і громадського, відповідальність кожної лю­дини за свою працю, поведінку, спосіб життя перед майбутніми поколіннями.

 

1. Праця — основа виховання в родині.

2. Контроль батьків за дітьми та довіра між ними.


КЛАС



3. Відповідальність дітей за свої вчинки, за тих, кого вони взяли під свою опіку.

4. Ставлення до матеріальних благ, до грошей.

5. Чистота й чесність в особистому житті.
ІІІ. Лад у сім’ї — порядок у державі.

ХУДОЖНЯ МАЙСТЕРНІСТЬ О. КОЛОМІЙЦЯ І НОВАТОРСТВО П’ЄСИ «ДИКИЙ АНГЕЛ»

П’єса О. Коломійця «Дикий Ангел» із тих, що завдяки художній май­стерності і новаторству цікавить уже не одне покоління. Адже йдеться про найдорожче — сім’ю, батьків і дітей, працю, честь роду і його совість, спадкоємність поколінь. І справа не лише у виборі теми (бо чи не вперше в українській літературі йдеться про щасливу родину), порушенні акту­альних проблем, а в тому, як це робиться.

Отже, спочатку про майстерність автора п’єси «Дикий Ангел».

Вона полягає, по-перше, в тому, що драматурга можна назвати новатором із повним правом. Ось як про це сказав побратим О. Коломійця Микола За-рудний: «Його пошуки нових форм, архітектоніки твору завжди позначені винахідливістю й оригінальністю. …Олексій Коломієць — новатор. Він тра­диційний лише в одному — безмежній любові до свого народу і театру».

По-друге, письменник ґрунтовно досліджує проблему взаємин батьків і дітей, батьківської відповідальності за виховання дітей, єдності особис­того і громадського.

Сюжет розвивається трьома напруженими лініями (Платон—Павлик, Платон—Федір, Платон—Петро), і до самого кінця автор тримає читача в невідомості.

Конфлікти загострені до краю, бо головний герой — максималіст за своїми переконаннями.

Сини в нього працюють із трьох років у майстерні; ставши доросли­ми, намагаються чесною працею заробити гроші, щоб підтримати добро­бут сім’ї. Усі кошти здаються батькові й ним розподіляються.

Покарання за відступ від батьківської науки теж на межі крайнощів: вигнання з дому, звільнення з посади, втрата всього здобутого й нажитого.

Діалоги в п’єсі короткі та жваві, часто сповнені іронічного підтексту (згадаймо розмову між журналістом Клоковим та Ангелом, Крячком та Платоном Микитовичем).

У п’єсі багато пісень, і особливу композиційну, об’єднуючу роль тут грає пісня про тата, яку весь час із зворушенням згадують і співають діти Ангела, невістки.

Художник Віля співає пісню, в якій, на перший погляд, бракує логі­ки; насправді ж вона сповнена глибокого афористичного змісту, що сто­сується все тієї ж проблеми батьків і дітей: діти часто повторюють по­милки батьків.



УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА


Мова персонажів глибоко індивідуалізована. Просторічна лексика відтворює реальні картини побуту. Багата п’єса на фразеологізми, які влуч­но характеризують її героїв. Ось Крячко звалює провину за погане вихо­вання свого сина на міліцію і говорить, що та ходить — «руки в кишені», а треба б хуліганам «дати по макітрі». Коли Платон каже, що це через його власний недогляд син буде вулиці підмітати, то Крячко питає: «З якого це ти боку заїжджаєш?», «Не туди вернеш».

Ангел вирішує прилучити Павликові гроші, зароблені ним із дружиною на Півночі тяжкою працею, до загальної сімейної каси, мати ж заперечує, що молодята, мовляв, «лише в пір’ячко вбиваються», їм самим потрібні кошти.

Крячко на товариському суді збирається «вилити душу» щодо захоп­леного Ангелом пустиря під город. І прикладів таких влучних, точних висловів можна навести багато.

Щоб показати ознаки нового покоління, автор вводить у мову персо­нажів молодіжний сленг: «ловити кайф», «шишка», «пас», «назюзюкав-ся», «пляшка чорнил».

Але здебільшого ми бачимо в п’єсі талановиту, вдумливу, інтелектуаль­ну та романтичну молодь. Ось, наприклад, Віля не пише картини на будь-які теми. Він виношує в собі задум, перепускає його через розум і душу: «Шукачі женьшеню довго, дуже довго ходять тайгою, поки знаходять за­повітний корінь. Отак і я серед людської тайги шукаю того, хто засвітить­ся в мені… засвітиться — того й пишу». Глибокий підтекст містять і такі вислови героїв п’єси, як «сімейна монархія», «заскочила блискавка і в нашу фортецю», в’їдливий сусід — це як «задавнена хвороба».

Ус я п’єса пронизана тонким гумором та іронією. Так, запам’ятовують­ся іронічно-насмішкуваті репліки Тані, гострого язичка якої побоюються всі — від бешкетника-сусіда Ванька до фотокореспондента Клокова. Дівчи­на як загальна улюблениця дозволяє собі покепкувати навіть із батька.

Підсумовуючи, треба сказати, що п’єса «Дикий Ангел» — нове слово в нашій літературі. На мою думку, твір є тим самим пам’ятником «добрій людині», про який мріяв О. П. Довженко.

ЮРІЙ МУШКЕТИК Доповідь про письменника

Юрій Михайлович Мушкетик народився 21 березня 1929 року в селі Вертіївці на Чернігівщині в родині вчителя. 1953 року Ю. Мушкетик закінчив Київський університет. З 1956 по 1972 рік Ю. Мушкетик працював у журналі «Дніпро», з 1958 року — головним редактором. З 1986 року — перший секретар правління Спілки письменників Украї­ни, а з 1989 року — голова ради СПУ.

Літературну творчість Ю. Мушкетик розпочав оповіданням «Перед грозою» (1952). Перший успіх молодому прозаїкові принесла історична повість «Семен Палій» (1954). Роман «Гайдамаки» (1957) утвердив Ю. Мушкетика в літературі як письменника історичної теми. Наступні тво-


КЛАС



ри були присвячені воєнній (повісті «Вогні серед ночі» (1959), «Біль» (1978); романи «Жорстоке милосердя» (1973), «Віхола» (1983)) та сільській темам (повість «Чорний хліб» (1960); романи «Позиція» (1979; Державна премія України ім. Т. Г. Шевченка, 1980), «Рубіж» (1984; Державна премія СРСР, 1987)), інтелігенції (повісті «День пролітає над нами» (1967), «Старий у задумі» (1978); романи «Крапля крові» (1964), «Біла тінь» (1977)) тощо. Повторно звернувшись до історичної теми, Ю. Мушкетик створив оригіналь­ний і цікавий за концепцією цикл, що складається зі збірок новел: «Зеленеє жито» (1965), «Смерть Сократа» (1971) та «Селена» (1989). До цих збірок увійшли новели, серед яких є справжні перлини жанру, присвячені трагіч­ним, драматичним колізіям людського життя: «Смерть Сократа», «Суд», «Со­лодке життя Оникія Зайця» та ін.

Талант Ю. Мушкетика як історичного романіста найповніше роз­крився в романах «Яса» (1987), у центрі якого — образ кошового війська Запорозького Івана Сірка; та «Гетьманський скарб» (1993), присвячений наказному гетьманові Павлу Полуботкові, що загинув за волю України в катівні Петра І. 1994 року вийшов друком новий історичний роман пись­менника «На брата брат» (1993), у якому змальовано початок фактично громадянської війни на Україні (яка пізніше дістала назву «Руїни») після смерті Богдана Хмельницького, коли гетьман Іван Виговський зробив відчайдушну спробу повернути Україні втрачену незалежність. Але, не­зважаючи на блискучу перемогу над Московським військом під Коното­пом у червні 1859 року, йому не вдалося зупинити хвилі братовбивства, яке роздмухувалось зовнішніми силами.

Ю. Мушкетик живе і працює в Києві, активно виступаючи в пресі з публіцистичними та літературно-критичними статтями.

ОБРАЗ ЖІНКИ-ТРУДІВНИЦІ ГАННИ РОЗСОХИ

(За оповіданям Ю. Мушкетика «Суд»)

До образу жінки зверталася більшість письменників, як класиків, так і сучасних. А якщо говорити про українську жінку, то це не просто осо­бистість, це явище у світовій історії. Бо жінка разом з уособленням ніжності, доброти, лагідності містить в собі надзвичайну мужність, сміливість, стійкість і витривалість.

В історії України було чимало періодів, коли жінки разом із чолові­ками ставали на захист рідної землі від загарбників, відновлювали зруй­новане війнами господарство. У найтрагічніші часи історії жінки заміня­ли чоловіків у найскладніших ситуаціях.

Героїня оповідання Юрія Мушкетика «Суд» не позначена особливою доблестю і подвигами. Вона звичайна селянка. Її доля схожа з долею ба­гатьох її сучасниць. Але, як і кожна людина на землі, вона неповторна, індивідуальна. Вона — особистість.

Здається, що від самого народження Ганна Розсоха була приречена на бідування. Злидні селянської родини супроводжували її змалку. Після загибелі чоловіка у Першу світову війну мати залишилась із трьома дочка-



УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА


ми у старій поваленій хатині. Тому обійстя чоловіка Омелька Розсохи здало­ся Ганні просто розкішним. І вона, господиня, знаходила час і натхнення, щоб зробити його ще кращим. Ганна любила все красиве: «Здавалося б, звідки взя­тися тій красі в завжди зніченій нестатками душі! А от же жило там щось таке, що підмальовувало світ, заселяло його всім добрим і чистим».

Колгоспна праця виснажувала, але Ганна знаходила час і поратися біля печі, і порядкувати на городі, при цьому не забуваючи посіяти квітів, по­білити хату зовні і прибрати всередині. Ганна любила затишок і створю­вала його у своїй оселі. І це тоді, коли повністю віддавалась роботі, «дов­гий час була ланковою, а колгоспна робота — суспіль прориви». Але скрізь, вдома і на роботі, Ганну супроводжувала пісня. Вона просто не могла жити без пісні, наче то була часточка її душі. Перехожі, слухаючи її спів, не раз зупинялись: «З твоїм, Ганно, голосом у тіятрі співати».

Пісню, мрію, родинний затишок розбила війна, відібравши в неї двох синів і чоловіка. А ось віру в життя відібрали люди. Власне, не можна назвати людьми ні Рукавицю, ні Шила. Це хижаки, не здатні ні на які людські прояви, типові представники доби беззаконня.

Важко усвідомити, що купка негідників тримала в остраху все село, грабувала колгоспників, зводила наклепи на безневинних.

Але Ганна і в сутичці з ними знайшла в собі сили відстоювати свої пра­ва. Знайшла сили, але не знайшла підтримки ні з боку селян (після накле­пу на Грицька сусіди заходили до Ганни потайки), ні з боку влади (військко­мат не втручався у колгоспні справи, і здирники мали лише стягнення). До того ж, представники закону навіть допомагали коїти беззаконня: коли в Ганни відбирали підсвинка, то фінінспекторові допомагав міліціонер.

Горе може зламати навіть найміцнішу людину. «Відтоді настало запус­тіння у Ганниній душі і на подвір’ї — також. Колишнє веселе обійстя Роз-сох постаріло і заснувалося лободою та густим смутком. Журно ронили до землі віття верби, тополі світилися проти місяця похоронними свіча­ми, похоронно цвіли вишні».

Таким журним і безбарвним стало для Ганни життя. Адже всі воєнні роки вона жила вірою в повернення своєї сім’ї. Лагідна і ніжна мати, Ган­на ніколи не ділила дітей на своїх і чужих. Пасинок Данило був для неї такою ж дитиною, як і власні сини. Вона берегла його одяг разом з одя­гом чоловіка й інших дітей. Дізнавшись про загибель пасинка, «вона віри­ла, що вони повернуться, навіть Данила не ховала в душі та пам’яті», для своїх воїнів берегла корову, годувала підсвинка.

Повернення з фронту останнього сина, Грицька, повернуло її до жит­тя. Мати знову почала жити вірою. Тепер Ганна вірила, що Грицько ви­вчиться і забере її до себе в місто.

Суд над Ганною, звинувачення її у неробстві, сором, який пережила найчистіша жінка-трудівниця — все це стало причиною її смерті. Але вирок, винесений Ганні, звучить у Юрія Мушкетика як вирок усій системі, яка не шанувала людину праці, що створювала добробут цілої держави.


КЛАС



© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти