ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ОБРАЗИ МАТЕРІВ У РОМАНІ Л. КОСТЕНКО «МАРУСЯ ЧУРАЙ»

Мати. Священне ім’я, до якого завжди ставилися з повагою. Мати — основа життя, людина, що його дає. І перші слова, і перші кроки, і перші уроки добра — усе від матері.

Але от диво — не всі матері однакові, не в усіх однакове уявлення про добро. Саме про це розмірковує Ліна Костенко у романі «Маруся Чурай», змальовуючи образи двох матерів — Марусиної і Грицевої. Вони одру­жилися в одночасі, в обох чоловіки були козаками, і, здавалося, й жити



УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА


мусили за одним законом. Так ні, бо різні то були жінки. Бобренчиха була «ненаситна! — що нагледить оком, то дзьобом так і вихопить із води». Оця жадібність, ненаситність і зробили нестерпним життя її чоловіка, «він притих, заборсався в землі. Та й став домашніх хоругов хорунжим». І не те, щоб Бобренки бідували: «Але й жили! Душили копійчину. Удві душі робили без спочину». Оце й усе, чого хотіла мати Гриця у житті, добро для неї було поняттям матеріальним. Вона й сина свого — Гриця — май­же не бачила, бо все воювала «за курку, за телицю, за межу». Але Гриць був вихований на традиціях свого народу, тому й поважав матір і любив її таку, як є. Любив і прислухався до її порад, хоч і не так думав сам. Прикро, але саме мати спотворила його душу, оселила в ньому оцю роздвоєність, що стала ґрунтом для зради. Це ж словами матері краяв він душу Марусі: «Затям, любов любов’ю, а життя життям». Вона створила «це щоденне кодло метушні», а з якого Гриць не зміг вибратися.

Зовсім по-іншому виховувала доньку мати Марусі: «Як не буде, не скигли, доню, то великий брид». Добро для неї — то категорія моральна, цього добра навчала мати Марусю. Мабуть, тому й зазнала вона в житті великого кохання:

Звела їх доля наче в нагороду за те, що мали незглибимі душі.

Чутливо душею розуміла мати дочку. Їй так хотілося уберегти Мару­сю від біди, захистити від розчарувань. Вона не розглядала дочку як засіб збагатитися, вигідно видавши її заміж. Мати просто любила свою дити­ну і бажала щастя їй, а не благ для себе. Вона раніше, ніж Маруся, зрозу­міла, що Гриць не такий, яким його бачить дочка:

наш батько з тих, хто умирали перші, А Гриць Бобренко — з тих, що хочуть жить. Маруся відповідала матері любов’ю і повагою, жаліла матір, як мог­ла, переймалася:

Як там вона? І як їй буде жити? Порожня хата і порожній двір.

Їх поєднувала спорідненість душ. Така мати, як Марусина, була матір’ю по своїй суті, матір’ю усьому на землі. От і Гриця свого часу году­вала й голубила, як свого. Не випадково він сказав, звертаючись до Ма­русі, напрочуд точні слова: «Тут двоє матерів, твоя і Божа». І то було прав­дою, що підносила на найвищий рівень позицію Матері.

Розповідаючи про історичне й особисте життя народу, Ліна Костен­ко розкриває також тему материнства, знаходить можливість сказати сло­во шани і любові вічній берегині життя — Матері.

МОВА РОМАНУ Л. КОСТЕНКО «МАРУСЯ ЧУРАЙ»

Читаючи роман «Маруся Чурай», не можна не захоплюватися пре­красною мовою твору. Ця мова містить у собі усе багатство стильових


КЛАС



різновидів живої української мови — від розмовної, офіційної до вишука­них взірців літературної.

Лексичне багатство роману вражає: тут і високий стиль інтелектуальної мови автора, і суха суддівська мова, пересипана канцеляризмами та русиз­мами, і розмовна мова міщан, козаків. Мелодійна структура твору — поєднан­ня багатьох голосів. Кожна дійова особа наділена особливою лексикою і спо­собом висловлюватися. Ось бере слово незвичний до промов Яким Шибилист. Сама структура мовлення, в якому переважають речення з не-прямим поряд­ком слів, вказує на щирість простої людини. У таких людей що на думці, те й у мові. Мовлення запорожця, що прибував до Полтави у справах, також вказує на те, що це людина відверта і не ховає за словами думок:

А запорожці — люди без круть-верть, Все кажуть щиро на своє копито.

Не випадково суддя, відповідаючи козакові, ніби забуває про свою офіційність: «Знаскока тут не можна». Так побудовано увесь роман. Прийом індивідуалізації мовлення героїв не новий у літературі, та Ліна Костенко продемонструвала широку обізнаність із найрізноманітнішими проявами багатої української мови. Стиль мовлення, добір лексики вражає точністю вживання. Живий діалог у сцені суду змінюється ліричним внутрішнім монологом героїні. А у другому розділі автор бере слово, щоб високим сти­лем громадянина говорити про велич подій, на тлі яких розгортається осо­биста трагедія героїв. Автор вступає у діалог із героями і читачем, вражаю­чи точністю і красою вислову. Автор часом вживає несподівані порівняння, що коренями сягають глибин народної образованості: «Зірками ніч висока накрапала», «слова самі на голос навертались, як сльози навертаються на очі», «душа до ранку смутком осипалась» та інші. Із цих порівнянь наро­джується метафора, яку також можна часто зустріти у тексті.

Гармонійне поєднання лексики, синтаксису живої народної мови, чут­ливість до слова — ось головна риса мови і стилю Ліни Костенко, прита­манні роману «Маруся Чурай». Емоційній виразності слова сприяє та­кож форма віршування. В основному автор використовує шестистопний ямб, але разом із тим у романі можна побачити приклади римованої про­зи. Усе це — не самоціль. Така багата палітра художніх засобів робить твір Ліни Костенко по-справжньому талановитим, підносить його на рівень найкращих взірців світової художньої літератури.

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИШНЯКІВ І ЧУРАЇВ У РОМАНІ Л. КОСТЕНКО «МАРУСЯ ЧУРАЙ»

«Маруся Чурай» без будь-якого перебільшення стала загально-куль­турним явищем, давала і зараз дає духовне здоров’я і творчий тонус, вчить добру і гідності.

Морально-етичні проблеми в романі Ліна Костенко порушує і вирі­шує на прикладі життя двох родин, протиставлених одна одній,— Чураїв і Вишняків.



УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА


Чураї являють кращі лицарські сили народу. Це сильні особистості, творчі здібності яких можуть реалізуватися тільки за умов свободи. Тому свобода — соціальна, національна, нарешті, внутрішня, показником якої виступає почуття власної гідності,— є для них абсолютною цінністю. За своєю природою вони непримиримі до пристосуванства, покори, при­нижень, зради. Ось як характеризує Маруся свого батька:

…Хто там здався, тільки той і вижив. А батько ж наш, він здатися не міг.

Він гордий був, Гордієм він і звався. Він лицар був, дарма що постоли. Стояв на смерть. Ніколи не здавався. Чурай цінує людей не за суспільне становище, а за особисті якості. За таким принципом вибирає дружину, цього ж навчає доньку.

У Вишняків поняття честі нерозривне з посадами і багатством. Виш­няк без маєтку — ніщо, він не особистість, бо позбавлений власного «я», стійких моральних засад і переконань:

Хто за Богдана, хто за короля. А він за тих, которії не проти.

Чурай не може зрадити, бо це означає вбити свою власну душу. Для Вишняка ж зрада — справа трохи клопітна, але безболісна (пригадаймо, як він поводиться під час облоги Полтави).

Самоутвердження Вишняків ґрунтується на власній вигоді зі збере­женням зовнішніх форм благопристойності. У такому ж дусі вихована й Галя, людина вкрай обмежена — «гуска», як каже про неї Гриць, зате пихата й самовпевнена, бо дочка «значного чоловіка». У родині Вишняків духовні цінності підмінено матеріальними, тому ні батько, ні дочка не замислюються над тим, що купують Гриця за гроші і завдають страждань іншим:

Вже тато наш і на весілля втратились, а Гриць умер… а Гриця вже нема… За вишняківською системою цінностей навіть життя (не те що там кохання!) можна перевести в графу матеріальних витрат. Для Марусі ж ідеалом є любов, яка єднає «незглибимі душі».

За всіма ознаками Вишняки і Чураї протистоять один одному:

У всіх оцих скорботах і печалях, у всіх оцих одвічних колотнечах — і Чураївські голови на палях, і Вишняківські голови на плечах. «Маруся Чурай» — це джерело духовності, що просто-таки приму­шує душу підійматися у вись, до Добра і Правди. Кажуть, що у далекому Казахстані в застійні часи українці від руки переписували роман… Хто перелічить усіх спраглих, що припали до нового джерела, Марусю, до твоєї


КЛАС



пісні; тих, кого підтримала у важку годину твоя сповнена гідності і високої народної моралі душа, тих, кого захопила твоя незглибима любов, тих, хто плакав над твоєю героїчною долею, стаючи чистішими і кращими?

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти