ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Інші актові матеріали Х-ХVI ст. Класифікація і форми актових матеріалів

Зрозуміло, що впродовж Х-ХУІ ст. в Україні діяли не лише правові норми Руської Правди. Потреби державного і суспільного життя вимагали регулювання відносин між великим київським князем і князями земель, між князями і церквою, між спад­коємцями того чи іншого князя, який помирав. У часи ординської залежності ярликами оформлялися стосунки залежності українських князів від Золотої Орди; в часи Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського були вироблені правові норми відносин українських князів та інших вельмож з Великим князем Литовським; від середини XIV ст. на частину західно­українських земель поширювались державні акти польських королів. Юридичну силу мали також грамоти і листи митрополичі. Вони регулювали життя монастирів, церкви, що наділяли тими чи іншими повноваженнями монастирських архімандритів, та ін.

З XI ст. збереглося шість редакцій Устави Володимира Святославовича про правове становище церкви (редакції пізні­шого походження: кінця ХІІ-ХІІІ ст.), своєрідного договору зі своєю дружиною Анною, візантійською цесарівною. У списках XIV-XV ст. так само збереглась Устава Ярослава Володимировича — своєрідний договір з митрополитом Іларіоном. Усі списки об'єднуються у дві редакції: Коротку та Поширену. Устава почи­нається словами, "Се яз, князь великий Ярослав, сын Володимерь, по данью отца своего сгадал есмь с Митрополитом Ларионом".

М. Грушевський, однак, піддавав сумніву достовірність тих пізніх списків. "Вона (церковна Устава. — СМ.) має предметом церковний суд, — писав М.Грушевський, — головно в справах моральности і супружих відносинах вірних взагалі; відома вона тільки в пізніх рукописях (найстарша XV в.) і нема про неї раніших згадок. Що в теперішнім виді вона не може належати до часів Ярослава, в тім не може бути найменьшої непевности; чи була вона простим фальсифікатом, чи спирається на якійсь традиції про Ярославову Уставу, чи нарешті мала в основі дійсно якусь Ярославову хартію, пізнійше розширену і змодифіковану, се все ще питання не вияснені, бо й сама Устава далі близше не аналізована".

З північноруських земель у списках дійшла Устава Нов­городська Святослава Ольговича з 1137 р., Устава Смоленська Ростислава Мстиславовича з 1136 р.

З XII—XV ст. збереглося чимало актових матеріалів у формі грамот, договорів та устав, які мали різне функціональне призначення. Оскільки такі актові матеріали з'являлися з різних причин, з відмінним функціональним призначенням і мали неоднакову форму, їх прийнято класифікувати за низкою ознак. Найзагальнішою є класифікація актів на дві великі групи: публічно-правові; приватно-правові. До публічно-правових актів належать документи, які призначалися для регулювання дер­жавних, громадсько-політичних, церковних та інших публічних відносин. Зазвичай вони видавалися від імені державних, гро­мадських і церковних установ та від імені осіб, наділених владою.

В свою чергу, публічно-правові акти класифікуються за функціональним призначенням на акти, що регулювали:

аграрні відносини, право власності на землю, норми набуття та відчуження землі;

встановлювали рівні земельної ренти залежно від якості ґрунтів, географічного розташування масивів та інших показників;

систему позаекономічного примусу, зокрема панщизняних відносин;

відносини між центральними органами влади і провінційними адміністраціями, між великим князем і князями земель та іншими вельможами;

правовий статус торговельно-промислового населення; систему суддівської влади і норми судочинства; зовнішньополітичні та зовнішньоекономічні відносини; права церков і конфесій;

права народів (племен, інородців та ін.), їхніх мов, релігій, культур тощо.

За функціональним призначенням всього налічується близько 150 різновидів актів. Серед цього виду актових матеріалів виріз­няють також:

жалувані грамоти, або дарчі, що виходили головно від королів, царів, великих князів і засвідчували наділення місцевих вельмож, церков, монастирів, двірських слуг, дружинників і вояків земельними угіддями або звільняли їх від різних повинностей чи надавали пільги. Були жалувані грамоти вотчинні на володіння вотчиною або її частиною, жалувані несудимі, що звільняли феодальне володіння від великокнязівського суду; жалувані митні, що звільняли купців того чи іншого міста або країни від мита.

У Російській державі поширеними були грамоти кормленні, якими наділялися керівники, котрі управляли землями; гра­моти тарханні, що звільняли феодальне володіння від по­датків та ін.

До приватно-правових актів належать документи, які складалися приватними особами і регулювали земельні, матеріально-грошові, сімейні й інші відносини між ними. За видовою ознакою це були найчастіше такі грамоти:

— купчі — стверджували купівлю землі, угідь, маєтності однією особою в іншої;

— закладні — в присутності свідків засвідчували заклад землі чи майна під позику;

— роздільні — про поділ землі, маєтностей чи грошових сум між приватними особами, насамперед родичами;

— полюбовні — засвідчували добровільну домовленість про поділ землі чи майна між родичами;

— відпускні — засвідчували добровільне звільнення селянина поміщиком від панщизняної залежності або з кріпацтва;

— орендні — регулювали обов'язки орендатора перед влас­ником села, маєтку, земельного масиву;

— духовні (заповіт) та ін.

Вже на ранньому етапі формування вітчизняних актових документів виробилися усталені їх форми, композиція. У XIV ст. внутрішня форма актового документа ще більше стабілізувалася. Вона складалася з трьох частин: протоколу (начального про­токолу); основного тексту; кінцевого протоколу.

В свою чергу, начальний протокол мав власний внутрішній поділ на такі частини: релігійна посвята (інвокація); дуже часто похвала записаному слову; ім'я і титул особи, від якої виходить документ (інтитуляція); назва особи (осіб), котрій адресується документ і привітання (салютація).

До основного тексту входили преамбула, де йшлося про мету прийняття формульованого документом рішення, формула публічного оголошення рішення (документа), пояснення обставин справи, розпорядження по суті справи, заборона порушувати акт і зазначення міри покарання у випадку його порушення, розпорядження про ствердження документа печаткою, під­писами.

Кінцевий протокол знову мав релігійну формулу, називав місце, імена свідків, час і умови складання акта, підпис, печатку.

Наведемо кілька публічно-правових і приватно-правових актів з XIII-XV ст. До XIII ст. відноситься духовний заповіт (духовна грамота) волинського князя Володимира Васильковича, переданий через Галицько-Волинський літопис під 1287 р. "Во ім'я Отця і Сина і святого Духа. Молитвами святої Богородиці і пріснодіви Марії і святих ангелів. Се я, князь Володимир, син Васильків, онук Романів, даю землю свою всю і городи по своїм животті брату своєму Мстиславу і стольний свій город Володимир. А другу грамоту написав я брату своєму таку саму. Хочу я також іще княгині писати грамоту, таку саму".

— Там же подано зміст його другої грамоти, про що згадувалось у першій: "Во ім'я Отця, і Сина, і святого Духа. Молитвами святої Богородиці і пріснодіви Марії і святих ангелів. Се я, князь Володимир, син Васильків, онук Романів, пишу грамоту. Дав єсмь я княгині своїй по своїм животті город свій Кобринь і з людьми, і з даниною, як при мені вони давали, так і по мені нехай дають княгині моїй. А що я дав єсмь їй і село своє Городно із митом, то люди як ото на мене робили, так і на княгиню мою нехай

роблять по моїм животті. Якщо буде (треба) князю город ставити, то вони (нехай ідуть робити) до города, а побори і подать татарську (нехай дають) князю. А село Садове і Сомино я також дав єсмь княгині своїй і монастир свій (святих) Апостолів, який спорудив я своєю силою. А село Березовичі я купив єсмь у Юрійовича, у Давидовича у Федірка і дав єсмь за нього 50 гривен кун і п'ять ліктів шарлату та броні дощаті, і теє село я дав єсмь теж (монастиреві святих) Апостолів. А княгиня моя по моїм животті якщо захоче в черниці піти — (нехай) іде, (а) якщо не захоче іти — то як їй угодно. Мені не встати, аби подивитися, хто що чинитиме по моїм животі".

Літописець не навів кінцевого протоколу до згаданих грамот. Проте враховуючи класичні форми початкового протоколу та деталізацію основного тексту, можна допускати, що окремо в грамотах мав бути і кінцевий протокол. У цьому ж місці дуже цікаво передано усне розпорядження (духовну заповідь) Воло­димира братові Мстиславу через єпископа стосовно опікунства Мстислава над дочкою Володимира Ізяславою, щоб не віддав її "заміж неволею ні за кого ж, а куди буде княгині моїй вгодно, то туди її оддати". Мстислав цілував хрест і говорив єпископу: "А про се дитя, коли так мовиш, (то) аби її Бог до того привів. Дай мені Бог її оддати, як дочку свою рідную".

Класичну композицію актового документа мала грамота польського короля Казимира III. Нею він надавав братам Юрію, Руперту та їхній сестрі Маргариті право на володіння Малими Винниками. Ось деякі фрагменти цієї поширеної грамоти, що засвідчують дуже досконалу її форму:

"Во ім'я Боже, амінь. Оскільки в людській пам'яті затираються всі справи, якщо вони не закріплені урочистим оповіщенням документів і свідченням достовірних людей. ...Ми, Казімір, з ласки Божої король Польщі, Краковії, Сандомирії, Ленчиці, Куявії, Померанії та Русі доводимо до відома як сучасним, так і май­бутнім, що у нашій та наших баронів присутності з'явились поважні мужі Юрій та Руперт, брати і рідні сини доброї пам'яті Матія, колись львівського війта разом з панею Маргаритою".

Далі подано основний зміст грамоти. У ній наголошувалося, що "прибулі перед очі короля особи" висловили прохання — претензії на Малі Винники з околицями, що належали їх "дідові, колишньому війтові Львова, визначному мужеві Бертольду". Король вислухав і так сформулював свою волю:

"Ми ж, дійсно бажаючи зберегти права наших підданих, передусім, жителів нашого міста Львова, від нині присвоюємо, наділяємо і даруємо вищезгадані маєтки вищеназваним Юрію,

Руперту і Маргариті та їхнім нащадкам, і нинішнім актом за­тверджуємо на вічні часи з правом спадкоємства мирно посідати, мати, держати, продавати, вільно відписувати, як це їм буде до вподоби..." Йшлося про Малі Винники з околицями. У чіткій формі витриманий кінцевий протокол: "...Завершено і дано у Львові пізно в середу на Благовіщення славної святої діви Марії, року Божого 1352.

Присутні були діяльні та здорові: Славний наш канцлер Генріх, староста Русі Авраам, наш кухмістр Прандата і Микола Далявський".

Дуже чітко витримані форми актових документів у грамоті великого князя Литовського Ольгерда 25 серпня 1342 р., даній ним дворянинові Григорію Тункелю на скріплення права володіння землями, полями, сіножатями, гаями, ставами, які він купив у бояр Єйшишково і Радунського, а також у Олехна Ромашковича та ін. Грамота вміщена у виданні "Грамоти XIV ст. (К, 1974). Точно означені межі куплених полів, сіножатей, інших угідь на зразок: "...от Довквидовичь межи до Петковичь межи, а оть Петковичь межи по дорогу, а оть дороги до Довнаровичь межи олиж опять до Довквидовича межи... поле, где Тункель сам седить и сЬножать тую, а другеє поле з гаемъ на поля Осташишки, а на другой сторона реки В-Ърежи поле на шесть бочокь на име Гли-нишки..." Починалася грамота "Самъ Олигердъ Божію мілостью Великий князь Литовскій, Рускій, Жимаитский и иныхъ.

Чинимъ знаменито симъ нашимъ листомъ, хто на него по-смотритъ, або чтучи его вслышить..."

Закінчувалася грамота за формою: "... а на твердость того и печать нашу казали есмо привити къ сему нашему листу. Писань в Городні в л'Ьто 8"\¥МС (1347) месяца Августа 25 день Индиктъ 4". У тому ж виданні грамот є чимало приватно-правових: "купчіїх м'кнованых", наприклад:

купча про продажу Олехном Ромашковичем поля Григорію Тункелю;

мінованая про виміну Тункелем Петрикієвичем молодшим селища з угіддями в Олехна Ромашковича.

В останній грамоті книжна мова дуже близька до народно­розмовної: "Я, Олехно Ромашковий, и съ своєю жоною съ Доротою и зъ нашими сынами, и съ Лукашомь и съ Болтупою промНкнили єсмо Селищо и зъ садом и зъ синожатми, а поле на имя Калита съ тым селищом, а пром'Ьнили єсмо Тункелю молодому Патрик'Ьвичу селищо тое и поле по р'кчку... А мы взяли оть Тункеля поле Юшковское за рекою на чотири бочки, а придатка взяли єсмо у Тункеля пять копь готових грошей..."

Наприкінці грамоти названо, хто присутній при обміні (11 імен і прізвищ наводиться), "а псаль дякъ Новгородець Пана Петрова Подкоморего... а просили єсмо Римка Якубовича съ обу сторонъ я Олено и Тункель, аби онъ печать свою приложилъ на сей листъ и Римко на нашу прозбу приложилъ печать свою на сесь наш листъ.

Псань в Ейшишкахь Марта в 10 день Индикта 15".

У збірнику міститься дарча грамота короля Казимира слузі Іванові на дарування дворища Заньво, Микитино тощо.

Чимало грамот, що видавалися від імені короля, призначалися для надання всіляких привілеїв містам з магдебурзьким правом, як, наприклад, Львову. Грамоти (Шегае) встановлювали локацію міста із закріпленням за ним відповідної кількості ланів (міра площі приблизно 25 га), визначали величину чиншу від кожного лану, окреслювали прерогативи міського війта, райців, лавників, контрольних комісій ("10", "40 мужів"), способи вибору війта та інших функціонерів. На визначений термін (чи назавжди) надавали місту право складу, право ваги, проведення ярмарків, збору мита, монополії на виробництво і продаж горілчаних напоїв, підносили місто і міщан до шляхетного стану, деталізували особливі звичаєві права окремих національних громад — русинів, євреїв, вірмен, сарацинів, татарів, підтверджували привілеї, надані попередніми королями, іноді просто схвалювали рішення міської ради, а також сановних вельмож, які неодноразово ревно дивилися на міські свободи.

Немало грамот спеціально видавалися місту і міщанам з метою їх захисту від сваволі вельмож і навіть королівських посланців, зокрема про звільнення міста від будь-якої повинності, за ви­нятком забезпечувати підводами кухню короля і королеви.

Упорядники тому документів "Привілеї міста Львова" (Львів, 1997 р.), що охоплює королівські грамоти про привілеї місту, а також грамоти, зокрема митні, грамоти володарів інших країн, за функціональним призначенням поділили їх на кільканадцять підвидів. Великою була увага авторів королівських грамот до їх форми і внутрішньої структури. Кожна без винятку грамота починається релігійною посвятою, зазвичай, лаконічною: "В ім'я Бога, амінь". Далі йде інтитуляція у двох варіантах: короткому — "Ми, Божою милістю король Польщі, великий князь Литовський, володар Русі і інших" або ж поширеному — "Ми, Божою милістю Владислав, король Польщі, земель Краківських, Сандомирських, Серадських, Ланьцутських, Куявських, великий князь Литов­ський, пан і володар Померанії, Русі та інших..."

Після цього у довільній формі вказувалося на виняткове значення записаного слова як гаранта людської пам'яті, свідка волі володаря на зразок: "щоб помилка забуття не траплялася у вирі подій на шкоду нащадкам, королі і володарі своїми рішеннями встановлювали, щоб їх давні грамоти та спостереження свідків увічнювали..." Лише після такої похвали записаному слову, грамоті називали осіб, яким адресувалася грамота та викладалася суть волі короля. У низці грамот воля короля широко деталізува­лася. Наприклад, у грамоті Опольського князя Владислава 9 грудня 1372 р. про надання Львову 100 франконських ланів зазначено: "...відтепер даємо, даруємо і дозволяємо у повне і всіляке застосування цим міщанам, жителям і їх правдивим та законним нащадкам, які народилися і народяться... зі всіма користями, луками, пасовищами, болотами, лісами, дібровами, чагарниками, орною землею й облогом, млинами, ставками, риб­ними місцями, водами, приточними річками..., даємо і надаємо і всю свободу осаджувати всіх і кожного кметя та колона на згадані 100 ланів і свободу від усіх наших сплат, податків, зборів і відкупів протягом 20 років..."

В кінцевому протоколі зазначено дату підписання грамоти, дуже часто приурочену до певного релігійного свята, пере­числено осіб, присутніх при схваленні документа.

У Державному історичному музеї Росії в Москві зберігається оригінал митної грамоти молдавського господаря Олександра Доброго, даної львівським купцям на певні торговельні пільги. Грамота написана 8 жовтня 1408 р., детальна і поширена за текстом, у ній регламентується величина мита на численні товари в багатьох місцевостях Молдавії.

Грамота починалася словами: "Милостію Божією мы, Алек­сандр воєвода господар землі Молдавської, чиним знаменито із сим листом нашим усім, кто нань узрит ілі его услишит, оже єсми доконали з радцЯми і містчани Ілвовского міста і с усім посполством їх і учинили єсмо уставицтво о митах у нашой землі і доконали єсми с ними, штобы ходили у нашої землі із своїми торговцями. А мита єсми їм так поставили і улєгчили, штобы давали у нашой землі мито так: найпервоє головное мито Сочавское, на іскладі, от сукна от гривну три гроши; А коли ймуть.купити татарских товар у Сочаві, ілі шолк, ілі перец, ілі камхи, ілі тебенки, ілі тельян, ілі грецкої квас, от гривну у Сочаві по три гроши...

... А кто ідет до Ілвова на головное мито у Сочаві: от скота один грош, од десяти овець один грош, а от кобыли по шесть гроши, а од каждого коня по шесть гроші, од сто білиць один грош, од ста лисиць десять гроші, от сто овчины суранный чотири гроші, от сто кожі ягнячиїх два гроші, от сто кожі скотіїх пятьдесят гроші..." Встановлювались мита на різні товари і на різні напрями.

У ЦДІА України у Львові зберігається привілей волоського господаря Влада II аналогічного змісту, наданий львівським та купцям інших країн 1439 р. на вільну торгівлю з його краєм.

Отже, практика суспільно-політичних та економічних відносин покликала до життя величезну кількість різних за формою і змістом правових установчих документів. Загальнодержавне значення мали акти, що надходили від великих князів, королів, господарів, хоч неодноразово вони захищали у правовому відношенні тільки окремих осіб, яким адресувалися.

Акти, що виходили від церковних сановників і цивільних вельмож, також мали силу закону, бо вони підтримувалися центральною і всією системою влади. Законодавчі акти передусім захищали інтереси держави та привілейовані верстви суспільства, на які спиралася держава у своїй політиці, і водночас тримали у покорі народ.

 

 

ЛІТЕРАТУРА

Волинські грамоти XVI ст. — К., 1995. Грамоти XIV ст. — К, 1974.

Історія Львова в документах і матеріалах. — К., 1986. — С. 15-18, 20-22, 23-26.

Історія України в документах і матеріалах. Київська Русь і феодальні князівства ХІІ-ХШ ст. — К, 1939. — С. 118-133.

Літопис Руський за Іпатським списком. — К., 1989. — С. 20-22, 439-440.

Правда Руска. Пам'ятник законодатний права руского з XI віку /Уложив др. Кость Левицкий //Часопись правнича. — Львів, 1895. — Рочник 5. — С. 141-191.

Привілеї міста Львова (XIV-XVIII ст.) /Упорядкував Мирон Кап-раль. — Львів, 1998.

Хрестоматія з історії Української PCP з найдавніших часів до кінця 50-х років XIX ст.: Посібн. для вчителів. — К, 1959. — С. 74-76.

* * *

Розов В. Українські грамоти XIV в. і першої половини XV в. — К, 1928. Макарчук Степан. Привілеї міста Львова (XIV-XVIII ст.). Рецензія // Вісн. Львів, ун-ту. Серія іст. — 1998. — Вип. 33. — С. 286-290. Юшков C.B. Русская Правда. — M., 1950.

 

Розділ 4

ДЖЕРЕЛА З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

X-XVI СТ. ПОЛЬСЬКОГО

ТА ЛИТОВСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти