ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Види діловодних документів державних адміністративних органів. Документи судочинства

Всі державні установи в процесі діяльності не лише послуго­вувались актовими регулюючо-правовими документами, а й самі створювали численну кількість діловодної документації, зокрема такі її підвиди: журнали засідань різних колегіальних органів, протоколи, стенограми, звіти посадових осіб, доповіді, екстракти доповідей, довідки комісій, службові листи, запити, донесення, рапорти, заяви, скарги, реєстри, особові справи і досьє тощо.

Журнали велися під час засідань колегіальних виконавських органів, наприклад, Комітету Міністрів Росії, колегії міністерства, губерніального правління. Зазвичай у журналах подавалися скупі дані про склад учасників засідання, питання з порядку денного, прізвища осіб, які були основними доповідачами, а також суть рішень, ухвалених колегіальним органом.

До того ж підвиду діловодної документації належать і прото­коли засідань колегіальних органів. Віденська палата депутатів видавала серійно "Stenographische Protokole ьber die Sitzungen des Hauses der Abgeordneten" ("Стенографічні протоколи засідань палати депутатів"). Протоколи детальніше відображали хід засідання й обговорення. Окрім відображення основного змісту питань, що обговорювалися, в них фіксувалися запитання до доповідачів, репліки учасників засідання, суть рішень. Хронологічно протоколи є підвидом документації пізнішого походження, ніж журнали.

Безумовно, форма протоколу залежала від того, в мирних чи воєнних умовах проходили засідання; чи питання, що розгля­далися, були наперед запланованими до розгляду, а чи орган збирався для обговорення багатьох питань, продиктованих, наприклад, умовами воєнного становища. Ілюстрацією протоколу такого імпровізаційного засідання може бути протокол Держав­ного Секретаріату ЗОУНР з 25 лютого 1919 р. Зазначені присутні: Голубович, Петлюра, Мартинець, Артимович, Макух, Бубела, Біляк, Петрушевич.

Голубович, голова Державного Секретаріату, склав звіт про перебування делегації ЗУНР у Львові на зустрічі з місією Антанти і з польським командуванням. Петлюра зробив репліку про те, що українська сторона могла б більше впливати на "прави-тельства" зарубіжних країн за посередництвом "впливових капіталістичних сферій" внаслідок розвитку з останніми ділової співпраці.

Макух (Державний Секретар внутрішніх справ) додав репліку про необхідність бути налаштованими на співпрацю з поляками при будь-якому повороті подій, і "як дістанемося під Польщу", і "якби ми були суверенні". Мовляв, при різних ситуаціях "поляки нас не зломлять". Лише б зміцнилася "злука".

Петлюра доповнює: в Одесі "ми говорили з Антантою і зазначили границі", що населення над Чорним морем "буде мати користь від заспокоєння" на інших фронтах. Голубович говорить про потребу зліквідувати західний фронт (тобто замирення з поляками. — С.М.) і зміцнення співпраці зі східною Україною: "нам треба харчів і муніції".

Петлюра пропонує, щоб від Державного Секретаріату в Директорії був уповноважений делегат, оскільки необхідно зміцнювати єдність у військах, фінансових, шляхових і закор­донних справах. "Я хотів би, щоб якнайбільше Вашого елементу перейшло на нашу сторону. У ваших старшин більше дисципліни в роботі і почуття обов'язку. Треба, щоби військові інститути були просякнуті націоналістичним духом..." Він висловився за створення спільних централей УНР і ЗУНР.

Голубович зазначив: "В принципі годжуся — але се незви­чайно тяжка справа. У вас байонські суми. Вже по злуці дала ся відчути підвижка цін. Ми не є в силі покривати коштів... Корона ще недавно добре стояла. Тимчасом держави приступили до творення власної валюти через стемплювання. Се й причинило упадок курсу корони... Хочу звернути увагу на розкидання грошей. Місія до Данії. Дали 200000 крб."

Чіткого рішення стосовно позиції в переговорах з місією Антанти і з поляками Державний Секретаріат у присутності керівника Директорії С.Петлюри і Голови Національної Ради ЗУНР Є.Петрушевича так і не виробив.

Далі на засіданні йшлося про господарську розруху в ЗУНР, спустошення за наслідками війни, відсутність контролю за господарськими вантажами, зокрема продуктовими зі Східної України, про неконтрольований наплив у Галичину людського елементу зі Сходу, в тому числі анархістсько-більшовицького, погане збереження продовольчих запасів, військове будівництво тощо. Виступали Є. Петрушевич, М. Мартинець (Державний Секретар земельних справ), П. Бубела (товариш Державного Секретаря у військових справах). Обговорювали багато питань, а рішень, по суті, так і не приймали. Проте це зовсім не означає, що цінність такого протоколу як історичного джерела втрачається. Адже ж він передає атмосферу напруги, невизначеності з багатьох питань, почасти некомпетентності, притаманної Державному Секретаріатові. Протокол засвідчує, наскільки непростими були стосунки між С.Петлюрою, з одного боку, та С.Голубовичем і Є.Петрушевичем — з іншого. Нарешті, протокол, зокрема у зіставленні з іншими протоколами, є прекрасним джерелом для вивчення персоналій. За реакцією, репліками, промовами Державних Секретарів проступають їх характери, інтелект, політичні позиції, відданість справі національної державності чи формальне ставлення до державної служби.

З початку XX ст. у багатьох випадках, зокрема для відобра­ження роботи центральних і крайових самоврядних законодавчих органів, у тому числі Галицького Крайового та Буковинського Кра­йового сеймів, у практику ввійшло стенографування. Стенограми потім видавалися серійними виданнями мовами, якими корис­тувалися промовці: польською, українською, німецькою, румун­ською. Маршалок Галицького сейму початку XX ст. Станіслав Бадені любив виголошувати промови поперемінно польською й українською мовами Так вони й друкувалися у "Sprawozdaniach Stenograficznych..." ("Стенографічні звідомлення...") засідань сейму, а також в офіційній проурядовій "Газеті Львовскій" ("Gazeta Lwowska").

До дуже багатих інформацією діловодних джерел варто віднести різноманітні доповіді: тематичні доповіді міністрів на засіданнях Комітетів міністрів, Рад міністрів, ради Державних Секретарів, Народного секретаріату; звіти міністрів, а особливо звіти губернаторів, намісників, воєвод. У кожній державі й у відповідні хронологічні періоди такі звітні доповіді вищих поса­дових осіб відповідних адміністративних одиниць мали свою структуру. Однак незалежно від варіантів такої структури звітні доповіді завжди давали загальну характеристику економіки, населення, культури, освіти і політичних симпатій, санітарного стану, а також діяльності управлінських структур, стану право­порядку та рівня злочинності. Подаємо структуру тематичної доповіді Волинського воєводи щодо національно-демографічних стосунків у воєводстві станом на 1930 р.:

— характеристика зародження і розгортання українського руху на Волині з 1905 р.;

— національно-конфесійно-демографічна ситуація у воєводстві за матеріалами перепису населення 1921 р.;

— характеристика національних духовних і господарських особливостей поляків, чехів, українців, євреїв;

— зайнятість окремих національних груп населення сільським господарством, промисловістю, торгівлею й іншими видами діяль­ності;

— еміграція з воєводства;

 

— соціальна структура міського населення воєводства загалом і у повітових центрах окремо (міст Дубно, Ковель, Кременець, Луцьк, Острог, Рівне, Володимир);

— зміна соціальної структури воєводства у зв'язку з при­лученням до нього (від Поліського воєводства) Камінь-Кашир-ського і Сарненського повітів;

— стан освіти і шкіл у різних національних групах.

Цікаву історичну інформацію мають різні донесення губер­наторів, намісників, воєвод, повітових ісправників і старост та інших посадових осіб. Масовими є донесення поліційних і жандармських служб про суспільні рухи, діяльність не лише політичних, а й культосвітніх товариств, про Першотравневі демонстрації, антиурядову агітацію тощо. З періоду Першої світової війни відклалось багато донесень повітових старост про стан повітів після проходження через них фронтів або після припинення "ворожої" окупації.

Методи роботи українських структур добре простежуються на основі таких видів документів, як службові листи вищестоячих органів влади до нижчих ланок управління і, навпаки, листування між рівними за рангом установами (промеморії), рапорти нижчих начальників вищим.

Багаті й тематично різноманітні відомості відкладалися в матеріалах різних службових комісій, контрольних служб, інспек­торів праці. Наприклад, дуже багато матеріалів про стан галицької промисловості, умови праці робітників, чоловіків, жінок і дітей, про заробітки працюючих та їх матеріальне становище, житлові умови, а також бездомництво, інші сторони життя промислового населення Галичини і Буковини (інспекторат праці для обох країв був спільним) зібрав керівник промислового інспекторату Арнольд Навратіл, який обіймав згадану посаду кілька десятків років. Добросовісність цього інспектора та достовірність його інформації зазначав Іван Франко, який особисто неодноразово користувався його матеріалами. "...Недавно опублікований звіт галицького промислового інспектора пана Навратіла..., — писав він, — відкрив жахливу картину злиднів галицького трудового люду".

У діловодній документації значну інформацію може мати навіть якийсь маргінальний запис: те, чий почерк, яка чисель­ність документів того чи іншого підвиду (донесень, скарг, листів) тощо.

Близькими до діловодних документів за характером збере­ження інформації є матеріали судово-слідчих органів. За підвидами — це протоколи обшуків, допитів, описи "речових доказів", свідчення підсудних і свідків, доповідні записки слідчих, обвинувальні акти, прокурорські обвинувачення, промови під­судних, промови адвокатів, судові вироки та ін.

У багатьох випадках з кінця XIX ст. уже велися стенограми судових засідань або ж протоколи та ін.

Характер судових справ супроводжувався певними відмін­ностями у підвидах документів, які оформлялися під час їх проходження. Так, у справах про політичні процеси є матеріали донесень агентів охранки чи інших поліцейських служб, доповідні записки агентів або слідчих про таємний нагляд до арешту, речові докази політичного забарвлення (листівки, книжки, газети, листи, зброя тощо). Політичні підсудні майже ніколи не признавалися до своїх "злочинів", прикидалися незнайками або ж людьми, котрі турбувалися про благо "родиньї", імперії, царя, цісаря та ін. Водночас політичні підсудні неодноразово, коли бачили, що їм не виправдатися, прагнули використати останнє слово в інтересах пропаганди своїх поглядів та ідей. Знаменитим у цьому відношенні було, наприклад, останнє слово Мирослава Січинського, який 12 квітня 1908 р. смертельно поранив намісника Галичини графа Анджея Потоцького. Його промова на повторному суді над ним у квітні 1909 р. у Львові перетворилася на звинувачувальний акт усій системі австрійської влади, що існувала в Галичині. "Ми знаємо, яка у нас конституція. Каже приповідка: "Перебулисмо панщину, перебудемо й конституцію..." — наголошував М. Січинський. Порівнюючи становище українського народу в Австрії зі становищем в Росії, він продовжував: "А ми сей гніт відчуваємо, здається — два рази сильніше, ніж в Росії, бо тут протизаконно ломали і ломлять конституцію, відколи тільки Польща мала до діла з Україною... Фактом є, що при перших загальних виборах галицька адміністрація допускалася таких надужить і таких шахрайств, як ніколи перед тим". Повна промова була опублікована в соціал-демократичному часописі "Земля і воля" 23 квітня 1909 р.

Багато документів про політичних в'язнів відображають їхню мужність, організованість, зокрема солідарність. У Державному архіві Львівської області зберігається документ, що засвідчує, як політичні в'язні львівської тюрми на знак протесту проти побиття кількох з них солідарно (понад 100 осіб) у березні 1932 р. відмовилися виходити на так звані проходи. Кожен з них написав про це письмову заяву. З-поміж тих в'язнів були Володимир Огоновський, демограф і економіст, Михайло Вовк, потім — львівський музейник і мистецтвознавець; Леонід Кухто, публі­цист, Надія Кухтова, Марія Соляк.

Судові справи у цивільних і кримінальних справах є багатющим джерелом до вивчення соціальних відносин. Звернемо увагу, зокрема, на судові процеси про спадщину, які глибоко розкри­вають трагедію західноукраїнського селянства в умовах беззе­мелля, поміщицької експлуатації, промислової стагнації та безро­біття. Справи про спадщину відображають моральну деградацію українського села за часів чужоземного панування.

Зазвичай в архівних описах заголовки одиниць збереження більш-менш точно відображають зміст того, про що йдеться у справах. Але дослідник повинен завжди мати надію навіть у справі з дуже чітким, зрозумілим і, здавалось би, однозначним заголов­ком надибати "золотинку" інформації із зовсім несподіваного поля історичного минулого.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти