ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ІВАН ДРАЧ Доповідь про поета

Іван Федорович Драч народився 17 жовтня 1936 року в селі Теліжин-цях Тетіївського району на Київщині. Найперший вірш семикласника Іва­на Драча було надруковано у районній газеті «Зміна» 8 травня 1951 року. Після закінчення середньої школи в Тетієві викладав російську мову та літературу в семирічці сусіднього села Дзвінячого, працював інструк­тором райкому комсомолу. Відбув трирічну службу в армії (1955 — 1958) і став студентом філологічного факультету Київського університету, який йому, вільнодумному студентові, не дали закінчити. П. Загребельний, що був тоді редактором «Літературної газети» (тодішня назва «Літе­ратурної України»), взяв його на роботу у відділ поезії.

Великої популярності І. Драч набув поемою «Ніж у сонце» (1961), яка була надрукована у «Літературній газеті» 18 серпня 1961 року з пе­редмовою І. Дзюби. Першу збірку поезій видавництво «Радянський пись­менник» відхилило. Вона вийшла 1962 року у Держлітвидаві під назвою «Соняшник». У цій збірці поет зробив спробу модернізувати українську поезію, залучивши сучасну термінологію та реалії науково-технічного прогресу 1960-х років, і привернути увагу до простої людини з її щоден­ними потребами та проблемами.

Пізніше виходили збірки «Протуберанці серця» (1965), «Балади буд­нів» (1967), «До джерел» (1972), «Корінь і крона» (1974) (Державна пре­мія України ім. Т. Г. Шевченка 1976 року), «Київське небо» (1976), «Дума про вчителя» (1977), «Шабля і хустина» (1981), «Драматичні поеми»


КЛАС



(1982), «Київський оберіг» (1983), «Храм сонця» (1988) та ін. Центральне місце у збірці «Храм сонця» посіла поема «Чорнобильська мадонна», в якій поет відгукнувся на жахливу подію 1986 року, що чорною плямою позна­чилася на всьому подальшому житті України. І. Драч, поєднуючи лірику, сатиру та гротеск, спробував осмислити моральні й суспільні причини та наслідки атомної катастрофи.

І. Драч закінчив Вищі сценарні курси в Москві, працював у сценарній майстерні кіностудії ім. О. Довженка. Він є автором кіносценаріїв «Криниця для спраглих» (1967) (прем’єра відбулася лише в 1986 році), «Камінний хрест» (1968) (за мотивами творів В. Стефаника), «Іду до тебе» (1970) (про долю Лесі Українки) тощо. За мотивами творів М. Гоголя І. Драч написав два кіносценарії — «Пропала грамота» (1971) та «Вечори на хуторі біля Диканьки» (1984).

З середини 1980-х років І. Драч обирається до правління Київської організації Спілки письменників України, пізніше — його головою. З 1989 року — голова Народного руху України, з 1990 — депутат Верхов­ної Ради, з 1992 — голова товариства «Україна».

ХУДОЖНІЙ СВІТ ІВАНА ДРАЧА

Про Івана Федоровича Драча останнім часом говорять більше як про політика і громадського діяча. В інтерв’ю до шістдесятиріччя поета жур­налісти дорікали йому за цей зв’язок, вважаючи, що це шкодить поезії. Але саме свідома громадсько-політична позиція автора у поєднанні з могутнім поетичним даром подарували читачеві поему «Чорнобильська мадонна».

Поезія І. Драча завжди відзначалася віддаленою асоціативністю, різким, ніби механічним поєднанням чуттєвої конкретики деталей із їх незвичним метафоричним наповненням, символізацією. Вже у перших частинах по­еми зустрічаємо такі образи-символи, образи-картини: «паморозь сива бузку посивілого», «у рудому лісі, що сонця рудіший», «лічильник Гейгера пищить так потойбічно». Ці штрихи короткі, але точні, бо достатньо місткі, аби окреслити руйнівну силу вибуху, який несе смерть усьому живому. Кожен образ проводить цю думку по-своєму. У перших двох висловах тра­гічну картину створює повтор слів «сивий» і «рудий», досягаючи худож­нього ефекту: у читача складається враження насильства над природою, передчасного її вмирання. Певну роль відіграє і зіставлення рудого лісу і та­кого ж рудого сонця. Адже і там і там не може існувати життя. Таким чи­ном, художній прийом несе певне смислове навантаження.

Однак не тільки зорові образи створює поет, щоб передати увесь трагізм того, що сталося. Радіація страшна ще й своєю непомітністю, коли тільки спеціальні прилади фіксують небезпеку. Метафорична конструк­ція «лічильник Гейгера пищить так потойбічно» максимально наближає реальний світ живих людей до світу мертвих. Поет сміливо вводить у мову вірша наукову лексику, найменування наукових приладів — «лічильник Гейгера», включаючи таким чином конкретну реальність у поетичний світ



УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА


людських емоцій, які наділяють реальні риси символічним значенням. Це значення ще й підсилюється словом «потойбічно». Так народжується траг­ічний символ загибелі. І подібних символів багато в усій поемі.

Розкриваючи тему екологічної катастрофи, автор звертає увагу на етичну сторону подій. Не випадково в поемі з’являється біблійна симво­ліка. Іван Драч подає чорнобильську трагедію через призму особистіс-них переживань, однак особистісне тут переходить межі «Я» і сконцент-ровує в собі ідею загальнолюдської трагічної долі. Як це вдається автору? За допомогою широкого спектра художніх засобів: метафоричності, по­будованої на асоціативних зв’язках, гіперболізації максималістськи загост­рених почуттів, побудови фрази. Так, оригінальний рядок «О ноче, но­чуй мене! Днюй мене, дню!» побудований із уживанням тавтології та граматично неузгоджених лексем. Цей прийом допомагає зрозуміти ба­жання ліричного героя повернутися до нормальних умов існування, пси­хічної рівноваги. Але як фатум постає образ вогняного хреста — уособ­лення тотальної всеприсутності й невідворотності лиха: хрест — «на всі небеса». Епітети «пекучий», «палючий», «огнений» та метафора «Падає з нього огненна роса» розкривають шоковий стан людей, які опинилися в епіцентрі катастрофи, і навіть їх фізичні страждання.

Експериментуючи над формою, Іван Драч підпорядковує засоби ху­дожнього зображення головній думці — показати всесвітність трагедії, яка сталася в Чорнобилі, зрозуміти її як попередження зарозумілому люд­ству, що, захоплюючись науково-технічним прогресом, забуває про обо­в’язок перед матір’ю-природою, про відповідальність перед Землею.

ЕКОЛОГІЯ МОРАЛЬНОСТІ ЧИ МОРАЛЬНІСТЬ ЕКОЛОГІЇ?

(Роздуми над твором І. Драча «Чорнобильська мадонна»)

Все упованіє моє

На тебе, мій пречистий раю,

На милосердіє твоє,

Все упованіє моє

На тебе, мати, возлагаю,

Святая сило всіх святих,

Пренепорочная, благая!

Т. Шевченко. «Марія»

Україна! Як багато почуттів вкладено в це слово. Яка вона гарна, ве­лична і неповторна. Як багато винесла вона на своїх плечах!

Любов до рідного краю дарується дитині з молоком матері, з першим сказаним словом, піснею. А коли дитина зміцніла, вона топче малими но­гами землю, яку топтали її діди і прадіди. Ви ніколи не замислювалися над тим, що таке Україна? Невже ніколи серце не затремтіло, не почало


КЛАС



швидко стукати при цьому слові? Блакить неба, повна гарячого сонця, неба — високого, чистого, де коли-небудь ви знайдете безліч хмар, а у ясні чорні ночі не зможете перелічити зорі, навіть з усіма вченими світу. Такі зорі і такі ночі можуть бути лише у рідному краї. Рідний край — це місто, де вжилися разом пам’ятки старовини та нові будинки, які, дивлячись на нас своїми скляними очима, не розуміють проблем нашого життя. А навколо нас така дивна краса — природа! А який чудовий ліс та перші квіти на галя­вині, останні клаптики сірого снігу, з-під якого вибивається перша трава. Як це не любити? Невже всі байдужі до цього? Невже усім однаково, що було у минулому, а що буде далі?

Україно моя! Як можна дозволити знищити тебе? І як кажуть про це твої діти, яких ти оберігала, турбуючись про кожен їх крок у доросле життя. Багато віків стоїш ти над дітьми і захищаєш як людина, ніжна, неспокійна за долю дітей. Як бажали зруйнувати цю країну, а вона, мов крила, простягла теплі долоні. З якою радістю дивилися на страждання народу, ненавиділи садки вишневі, біле цвітіння яблунь, айстри у садоч­ку, співочу мову, пісні. Але Україна жива! Зараз над нашою країною на­висла велика трагедія — Чорнобиль.

Ось уже десять років сумно звучить над усім світом дзвін Чорнобиля. Він відгукується у серці кожного. Пройдуть роки, але пам’ять про траге­дію буде ще довго хвилювати людей. Дуже страшно, коли вмирають до­рослі, але коли гинуть діти — це найстрашніше. Наслідки аварії повинні стати «надбанням» людства. На мою думку, ніщо не може зрівнятися з аварією на Чорнобильській електростанції. Аварія призвела до забруд­нення біосфери. Три роки приховували наслідки аварії. А потім Україну оголосили зоною екологічного лиха. На території України з’явилася трид-цятикілометрова мертва зона. Багато людей загинуло. Наша країна фак­тично самотньо продовжує боротися з наслідками катастрофи. На мою думку, тяжкий тягар ліг не тільки на економіку України, а й на мораль­ний стан людства.

Про Чорнобиль написано багато творів. Поет Іван Драч із болем у серці переживав цю трагедію. Від самого початку творчої діяльності він проявив себе не тільки вправним майстром ліричного жанру, але й досить успішно реалізував свої можливості в написанні поем. Він створив своєрідну «скор­ботну пісню» — поему «Чорнобильська мадонна». У цьому творі злилися біль поета та біль народу. З рядків «Прологу» ми довідуємося, як важко підступити до змалювання задуманого: «Ти намагався писати про Неї, — Вона пише тобою, як недолугою ручкою, як нікчемним пером, як олівцем хапливим і ошалілим». Дуже жахливо стає на душі після того, як перед очима постає образ жінки. Своїм виглядом вона наганяє жах. Народивши мертвого сина тоді, в той квітень, коли її «накрила та нечиста сила», жінка збожеволіла. Автор передає жах аварії через образ матері. Мабуть, тому розділ «Хрещатицька мадонна» — кульмінація, фінал поем. Це крик душі поета. Це його пекучий біль. Скільки розпачу, душевного болю в кожному



УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА


поетичному рядку! Основна суть поеми — людина, пошук істини, утвер-джен-ня правди, болючої і нестерпної. Я тепер уявляю, що ми робимо своїм втру­чанням у велику природну лабораторію землі, коли вносимо різні хімікати. Часто ми вбиваємо все живе, своєрідний земний планктон, не кажучи вже про птахів і звірів. Дуже довго людство йшло до цієї краси. І все це можна зруйнувати. Треба берегти свою землю. Я впевнена, що в дитинстві в кожно­го має бути своє джерело, звідки беруть витоки найкращі людські якості: доброта, трепетне ставлення до всього живого, любов до рідної землі, батьк­івського порога. Це так само необхідно для морального здоров’я, як мате­ринське тепло і колискова пісня, надійне батьківське плече і бабусина казка, як посаджене власноруч деревце. Виростуть діти, які бачили жах Чорноби­ля. Вони вирушать у самостійне життя. Але якщо в душі посіяне прекрасне і вічне, спогади знову повертатимуть їх до свого дерева, до рідної домівки. Вони зроблять усе можливе, щоб Чорнобиль знову став судовим містом України.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти