![]() |
особливості патентної документації
Патент - це техніко-юридичний документ, що засвідчує пріоритет виходу, авторство винахідника, виняткове право власника патенту на використання винаходу, корисної моделі, що оберігається, протягом дії терміну охоронного документа. Патентна документація - це сукупність первинних та вторинних документів, що складаються відповідно до патентного законодавства й надають офіційне визнання наявності винаходів, промислових зразків та корисних моделей. Форма патенту та склад відомостей, що в ньому міститься, установлюється патентним відомством. Основні реквізити патенту: найменування винаходу, прізвище власника патенту, прізвище винахідника, пріоритет винаходу, дата видачі патенту, термін дії патенту, текст, підпис голови патентного відомства та інших посадових осіб, відбиток печатки. Розрізняють національний та регіональний види патентів. Особа, яка бажає одержати патент і має на це право, до патентного відомства подає: заяву про видачу патенту; комплекс фотографій їз зображенням винаходу; опис промислового зразка; креслення, схему, карту. Класифікація електронних видань
Картографічні видання Історія картографування нараховує не одне тисячоліття. Еволюція розвитку: * 4тис.до.н.е.-1ст.до.н.е. - перші картографічні малюнки, виконані на глиняних табличках; * 15-16 ст. - поява першої друкованої карти(1472), створення першого глобуса(1492); * 17-19 ст. - винайдення зорової труби(1609), винахід мензули; * 20-пол.21 ст. - розвиток комплексного картографування, теорії картографії й організація наукових досліджень. Класифікація: карта - зменшене,узагальнене зображення поверхні землі, іншого небесного тіла або позаземного простору; атлас - передає зображення різних об'єктів, який пропонується для навчання або практичного використання; глобус - модель Землі з картографічним зображенням її поверхні. 70.52. система документації офіційного походження, система документації офіційного походження Однією з перших систем документації, що виділилася із загального документного масиву ще в давньому Єгипті, стала документація офіційного походження - це сукупність документів, що застосовуються у певній сфері діяльності, галузі, напряму діяльності установи чи її підрозділу. Документи особового походження - це документи, що створені особою поза службовими стосунками або які містяться в первинних зібраннях. Тобто такі документи виступають у якості матеріалізованого продукту їх особистого інтелекту. Документація офіційного походження - це службові документи, що необхідні для вирішення безпосередньо управлінських чи інших рішень. Такі документи містять як первинні вихідні відомості, так і вторинну і-цію, яка отримується за рахунок аналітико-синтетичної переробки первинних даних. До системи документації офіційного походження відносять: господарську, наукову, навчальну, законодавчу, судову, нотаріальну, військово-оборонну, громадсько-політичну, цивільно-реєстраційну, документації органів внутрішніх і зовнішніх справ, системи охорони здоровя, культури, туризму та ін.. Функції до-та Оскільки документ виступає як полі функціональний об’єкт, він виконує низку взаємопов’язаних соціальних функцій. Умовно їх поділяють на три групи: головні, загальні, спеціальні. Головні функції – це зберігання й передача інформації в часі та просторі. Створюється документ із метою забезпечення потреб суспільства за допомогою документної інформації. До загальних функцій документів відносять: · інформативно-комунікативна; · регулятивно-комунікативна; · кумулятивна; · культурна. Зазначені функції характерні для більшості документів, незалежно від їх типу та виду. Характеристика загальних функцій документа наведена в додатку. Спеціальні функції притаманні не всім, а окремим видом і типом документів, де вони проявляються у відповідності до соціальних потреб суспільства. До спеціальних функції, у свою чергу, можуть відноситьсь: · управлінська; · пізнавальна; · правова; · історичного джерела; · обліку; · гедонічна. До спеціальних функцій можна також віднести: політичну, ідеологічну, художньо-естетичну, захисну інформації, грошового виразу, статистичну, джерельну, підтвердження авторського права тощо. Кількість спеціальних функцій документа, як і можливих потреб суспільства, може бути досить значна, оскільки ці функції визначені суспільно-практичними цілями й завданнями, число яких не обмежене. Автор документа, як правило, наділяє його якоюсь однією функцією, об’єктивно ж цей документ несе й інші функції. З часом питома вага тієї або іншої функції може змінюватися. Перераховані функції можна розділити на: а ) функції оперативного характеру, час дії яких обмежено; б ) функції постійно діючі. Так, наприклад, свідоцтво про середню освіту чи свідоцтво про підвищення кваліфікації виконують як постійно діючі функції, так і функції оперативного характеру: інформаційну, культурну, соціальну, правову та функцію історичного джерела тощо. Спеціальні функції документів
Загальні фу-цїї до-тів
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|