ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


АНТИТЕЗИ У ЗБІРЦІ ЄВГЕНА МАЛАНЮКА

«СТИЛЕТ І СТИЛОС»

Свого часу Марина Цвєтаєва поділила поетів на визначних, великих і високих. Останні в її класифікації посідали особливе місце. Вони існу­вали в четвертому вимірі, де дійсність не має фальші, а в житті і твор­чості важить одне — воля, характер, найглибша природа людського «я».

В українській літературі таким високим поетом був Євген Маланюк. Його особистість важко убгати в стисло окреслені рамки, бо він творив власний космос, жив відразу в кількох добах і розвивався в кількох напрям­ках. Уважно вчитуючись у його твори, розумієш, що за залізними рядками ховається глибокий лірик, що ця поезія виростає з землі й губиться в небі. Нова доба, «жорстока, як вовчиця», змушувала поета бути «гладіатором нещадних рим», виховувала дисципліну духу, випробовувала його міць.

Збірка «Стилет і стилос» була видана у 1925 році. Молодий поет повен пошуків свого шляху у літературі. Що стане визначальним у його творчості — краса чи служіння суспільним інтересам? Назва цієї збірки символічна: сти-лос — це паличка для писання на вощаній дощечці, стилет — невеликий кин­джал із тонким тригранним лезом. Та в назві збірки ці сімволи не протистав­ляються один одному, а стоять поряд, бо для поета вони поки що рівновеликі:

От: розуму уважний стилос І серця вогняний стилет.

Ліричний струмінь у поезії Євгена Маланюка ледь відчутний, але в цій першій збірці тема кохання представлена достатньо широко.

Поруч стоять два вірші: «І час настав…» та «Як перший пелюсток». Один із них — зразок освідчення, інший — відгук закоханого серця на дівочий лист:

Який же ангел зореокий З нічних небес на нас вказав, І Бог забув про синій спокій, І в вічність нас заколихав!

За рядками цих поезій прихована цікава сторінка особистого життя Євгена Маланюка. Він був палко закоханий у поетесу Наталю


КЛАС



Лівицьку-Холодну. Сила і щирість почуттів поета до Наталі поєднуються з його благородством, побожним ставленням до жінки.

У збірці «Стилет і стилос» уміщено цикл «Вічна», що складається з трьох поезій, кожна з яких присвячена різним жінкам. Поет підкреслює їхню неповторність, захоплюється жіночими принадами:

Коливаєтсья стан. Заворожує в казку півона. Моя пристрасть джигітом рвонулась слідами газелі! … О, сі рухи пекучі — п’янкіш від вогню і вина… Хочеш душу в калим? — ти її вже навік отруїла.

Але Євген Маланюк не може говорити тільки про кохання. Для нього особистим є все, що відбувається навкруги. Він схожий на дволикого Януса і свідомий цього «романтичного янусового роздвоєння». Поет вба­чає своє покликання в тому, щоб самовіддано служити «смолоскипом Тобі Одній» — Україні й тільки їй, стати задля цього, якщо буде потреба, «кри­вавих шляхів апостолом». Він рішуче відкидає «жар ліричних малярій», поезію, яка мляво «дзюркоче про добро і зло», відчуває себе не «трубаду­ром, а вічним яничаром». Степова Еллада — Україна — стала для поета далекою, між ними «простіргураганом», але його серце болить, а душа рветься на батьківщину. Поет мріє «хоч дихнуть, хоч узріть тебе де б…» Але Україна для нього — це:

… фата-моргана

На пісках емігрантських Сахар — Ти, красо землі несказанна, Нам немудрим — даремний дар!

У складний час, під знаком «кривавого лихоліття» народжувався поет, який став трибуном і навіть у далекій еміграції був поводирем свого народу.

«РОЗТОПТАНІ ПЕЛЮСТКИ» ЄВГЕНА МАЛАНЮКА

Євген Маланюк виразно автобіографічний поет. Кожен рядочок його творів пропущений крізь серце. Часто не розуміли, критикували його ідеї і різні висловлювання. Із виходом кожної нової збірки у читача утвер­джувався образ Маланюка як «гладіатора нещадних рим», завжди напру­женого й похмурого, закованого в броню «тверезого варяга». І під цими латами важко було побачити людину, яка була дуже самотньою і беззахис­ною. Адже справді успішною в житті може бути тільки той, хто має в серці кохання і кого теж кохають. Визнання творчості може дати наснагу, різка критика викличе біль і злість, а ось упевненість у собі, віру у немарність життя дає справжнє кохання.

Поряд з Євгеном Маланюком ішли по життю такі жінки, яких він любив, які любили його, але в останню хвилину свого життя він був сам: нікому було подати склянку води, викликати лікаря, вислухати останнє «прости». Не було поряд любої дружини, сина, онука. Вони залишилися у згадках і віршах.



УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА


Тема сімейного щастя у поезії Маланюка розкривається неоднозначно:

І рай земний — сліпа пустеля… Гнітючим небом — хатня стеля.

В іншому вірші, присвяченому дружині, поет звіряється:

Не таким воно нам уявлялось По романах, по веснах, по снах.

Не склалося життя, як «бажалось», і провину за це Маланюк кладе й на себе, визначаючи, що був «поетом глухим, в музику власну заслуханим». Але ж були в його житті моменти, коли відступало в тінь власне «его», і тоді на­роджувалися твори, які стали зразком інтимної, навіть еротичної лірики:

Як іонійськая колона, Рожевіє дівочий сніг, Ховаючи опуклість лона В лілеях рук, лілеях ніг.

Яке жіноче серце устояло б проти такого зізнання?

Єдина! Не ображу зором — Двійник Мадонни на землі.

Ці рядки свідчать, що по природі своїй Маланюк був ліриком, але життєві обставини змусили поета повністю розкрити себе як «залізних імператора строф», а ліричні, інтимні почуття заховати глибоко в душу. Тільки на схилі літ відкрилося друге «я» поета. Із його особистості падо­листом опали позолочені кільця кольчуги, яка досі його захищала, і на світ народилася своєрідна покора перед життям і перед невблаганною смертю. Поет відчуває прихід старості і зізнається:

Зо мною ангели не розмовляють більш. Дух відлітає, тяжеліє тіло І тягне до землі…

Він усвідомлює, що «Надходить час скоритися й примириться…», і тільки тепер розуміє, що ні перед ким не мусить виправдовуватися і со­ромитися своїх почуттів. Поет помічає, як «…Земля справляє з сонцем шлюби», «Як квіти родяться і як розплющують барвисті очі… Як пахнуть пестощі дівочі…», у ньому оживає закоханий у життя юнак:

Душа простором радісно говіє, Я знов Гоген незнаного Таїті.

Можливо, на схилі життя поет зрозумів, що не треба було так довго задавлювати в собі той потужний ліричний струмінь, який іноді знахо­див вихід через нагромадження «залізних строф». І може, не виникло б тоді щемливого почуття якоїсь неправильності прожитого життя:

І все шукав, але не те, що треба. Все пізнавав, але недовідоме, І не зважав, що під зухвалим кроком Розтоптані лишались пелюстки.


 

 

ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА 5 КЛАС

Серед умінь і навичок, які повинен набути учень п’ятого класу на уро­ках зарубіжної літератури, особливу увагу приділяють умінню усно та письмово переказувати текст (докладно, стисло, вибірково), встановлю­вати зв’язки між подіями твору, характеризувати персонажів (головних і другорядних) на основі їхніх вчинків, знаходити в тексті зображувальні та виражальні засоби мови, пояснювати їхню художню роль. Такі навич­ки допомагають учневі краще розуміти художній твір, розширюють його читацький досвід, прищеплюють уміння самостійно осмислювати мис­тецьке явище. Однак формування таких навичок справа нелегка і лише за умови постійного тренування можна досягти результату. Написання твору дає змогу розвивати ці навички, працювати послідовно, поступово ускладнюючи вид завдання. Теми, які пропонуються у п’ятому класі, вра­ховують саме послідовність набуття навичок аналізу художнього твору: від власне переказу окремих епізодів до їх порівняння, аналізу зв’язків, характеристики героїв, художніх засобів виразності.

НАРОДНОЇ МУДРОСТІ ДЖЕРЕЛО

(Твір на тему прислів’я)

Мабуть, кожна людина з дитинства знає народні прислів’я та приказки. Ці короткі, але влучні вислови чули ми від бабусі або дідуся, мами чи тата.

Мій дід, наприклад, коли дивиться, як я щось роблю, не може втри­матися і обов’язково скаже щось таке: «Сім разів відміряй, а раз відріж» або «Усе велике починається з дрібного». Через ці коментарі я інколи навіть ображався на нього. «Діду,— казав,— звідки ти знаєш, скільки разів я міряв...» А він тільки сміявся та й додавав: «Не той друг, хто медом маже, а той, хто правду каже».

Звик я до цих дідових примовок, намагався не звертати на них уваги. Як же я здивувався, коли на уроці зарубіжної літератури дізнався, що улюблений дідів вислів «Мудрий навчається на чужих помилках» — то норвезька приказка. Ну, думаю, тримайся діду. Досить із мене глузувати. Тепер і я вчений.

Прийшов я додому і відразу з порога питаю: «Діду, а звідки ти нор­везьку мову знаєш?» Дід саме борщ гарячий їв. А від такого несподівано­го запитання мало не ковтнув гаряченького. «Хіба я колись казав, що знаю норвезьку?» — здувався дід. «А звідки ж тоді ти знаєш вислів “Мудрий навчається на чужих помилках”?» — питаю. «Мені таке мій дід говорив,— розгублено пояснює дідусь.— До чого тут норвезька?»

Розсміявся я і книжку показую, а там все зазначено. І норвезькі при­слів’я, і китайські, і навіть прислів’я та приказки народів Африки. Довго сиділи ми з дідом, читали. Спочатку ми все дивувався, як багато схожого



ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА


між влучними висловами різних народів, намагалися знайти відмінності. Ми, наприклад, кажемо: «Язик до Києва доведе», а в Африці — «Щоб знати, треба питати». Ми — «Як сідло на корові», а японці — «Як на мавпі капелюх». Вислови різні, а думки схожі. Бо в прислів’ях мудрість народна, досвід багатьох поколінь зберігся. «А люди, видно, скрізь однакові,— усмі­хаючись, промовив дідусь.— Ледачих ніде не люблять, працьовитих шану­ють. І мріють, щоб онуки були розумнішими і щасливішими від дідів».

Я пригорнувся до дідуся і сказав тихенько: «Погодься, діду, шведи влуч­но підмітили: «Молодість має гарний вигляд, а старість — гарну душу».

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти