ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


УСЛАВЛЕННЯ ЛЮДСЬКИХ ЧЕСНОТ У КАЗЦІ БРАТІВ ГРІММ «ПАНІ МЕТЕЛИЦЯ»

Із казки братів Грімм «Пані Метелиця» ми дізналися захоплюючу істо­рію про те, як зло було покаране, а добро, милосердя і працелюбність — щедро нагороджені.

Пасербиця тяжко працювала, а її мачуха все була незадоволена. Од­ного разу дівчинка випадково упустила в колодязь свій починок. Нерідна мати примусила полізти його діставати, і пасербиця впала у криницю. А прийшла до тями на чудовій зеленій луці. Дівчинка пішла і по дорозі допомогла хлібові, яблуні. Потім побачила хатинку, з вікна якої визира­ла стара баба. Хоч вона була й страшна, але звернулася до пасербиці з лас­кавим словом, запросила на службу, і та погодилася.

Дівчинка була старанною, працьовитою, тому жилося їй дуже добре. Та через деякий час чомусь її потягло додому. Пані Метелиця щедро тру­дівницю нагородила і відпустила.

Коли так само хотіла одержати винагороду і рідна дочка мачухи, то в неї нічого не вийшло. Адже росла вона лінивою, байдужою, жорстокою. І, замість золота за хорошу службу, одержала смолу, від якої й до кінця життя не відмилася. Так були покарані дочка і мати за їхнє зло та ледарство.

Отже, головна думка в цій казці — хвала працелюбності та осуд лінощів і неробства, жорстокого ставлення до близьких людей.

НАВІЩО ВІДЬМІ ПОМЕЛО...

А й справді, навіщо? І чому як відьма — так і помело? А як добра фея — так гарнесенька чарівна паличка? І нащо було стільки всього вигадува­ти у казках: і килими-літаки, і чоботи-скороходи, і чарівні квіти, і живу та мертву воду, і меч-голова-з-плеч. Усього й не перелічиш! Хіба не мож­на було обійтися без усіх цих предметів?

А спробуйте-но розповісти відому казку, вилучивши з неї всі чарівні предмети. Спробували? Не виходить?! Позбавили казкового героя чобіт-скороходів, і не може він в одну мить добігти до іншого царства, щоб ви­конати забаганку вередливої принцеси. І день мусить він іти, і другий, і третій. Сам втомився і той, хто розповідає, теж втомився, а слухачі вже й зовсім заснули.


КЛАС



Отже, чарівні предмети виконують у казках дуже важливу роль. По-перше, вони роблять оповідь цікавішою. По-друге, у цих предметах віддзеркалювалися споконвічні сподівання і прагнення людей. За допо­могою чарівних предметів герої швидко долають великі відстані, потрап­ляють у далекі незвідані країни. Так у казці втілювалася жага збагнути світ, відкрити найдивовижніші таємниці.

По-третє, здобуття добрими героями чарівних предметів — запорука їхньої перемоги. Наприклад, герой здобуває живу і мертву воду, а потім ця вода повертає його до життя, й у казці утверджується ідея неодмінної перемоги добра над злом. Або інший приклад. Викрадає герой у відьми помело і з його допомогою чинить добрі справи.

Виходить, що відьмі без помела ніяк не можна! Бо у казки свої закони.

РОЛЬ НАРОДНОЇ КАЗКИ У ВСТУПІ ДО ПОЕМИ О. С. ПУШКІНА «РУСЛАН І ЛЮДМИЛА»

Завдяки своїй няні Орині Родіоновні великий російський поет Олек­сандр Сергійович Пушкін назавжди полюбив народні казки. Вони стали матеріалом і для його власних казок-поем.

Одна з найвідоміших — «Руслан і Людмила», в якій князь Руслан ви­рушає в далеку дорогу, щоб відшукати свою наречену Людмилу, викрадену злим чаклуном Чорномором. Подолавши багато перешкод, Руслан звільняє кохану. Поема закінчується торжеством Добра над Злом.

А починається вона знаменитим вступом «Край лукомор’я дуб зелений...» Це збірна картина казкових мотивів, сповнена незвичайним, чарівним.

Коли читаєш ці поетичні рядки, згадуються російські народні казки «Царівна-жаба», «Мар’я-Царівна», «Баба-Яга», «Казка про Івана-царе-вича, жар-птицю і сірого вовка», «Кощій Безсмертний»...

Цілий калейдоскоп казкових образів проходить перед нами. Тут і лі­совик, і русалка, і хатка на курячих ніжках, і тридцять витязів чудових зі своїм ватагом морським, і чаклун, і бурий вовк, і Яга зі ступою, і цар Кощій.

За допомогою метафор — слів у переносному значенні — ми ніби справді потрапляємо у казковий світ. Адже тут «кіт учений... спів заво­дить, ...казку гомонить», бурий вовк вірно служить полоненій царівні, ступа «вперед сама самою йде».

О. С. Пушкін висловом «Там руський дух... там Руссю пахне!» підкрес­лює, що саме народна фантазія, народна казка є для нього джерелом натхнення у творчості.

ЯКЩО У СЕРЦЕ ПОПАДАЮТЬ СКАЛКИ ДЗЕРКАЛА ТРОЛЯ...

(За казкою Г. Х. Андерсена «Снігова королева») Казка про Снігову королеву — моя улюблена казка Г. К. Андерсена. Я читала її багато разів, і кожного разу пригоди маленької Герди приму­шували хвилюватися. Але найбільше я співчувала Каєві, в серце якого попала скалка дзеркала троля.

Веселий і добрий від природи, на очах читача він перетворювався на безжалісного і жорстокого егоїста. Кай перестав розуміти красу життя.



ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА


Дивлячись на троянду, він помічав лише хробака, який точив її. І в людях він бачив лише вади і жорстоко сміявся над ними. Навіть Герду, яка любила його всім серцем, він дражнив і доводив до сліз.

Йому подобалося дивитися на сніжинки: їх чіткі, правильні лінії зда­валися йому втіленням досконалої краси. Не відчував Кай, що краса та позбавлена життя.

Кай опинився у палаці Снігової королеви. Там він побачив дзеркало розуму, яке королева вважала кращим дзеркалом на світі. Вона пообіця­ла Каєві, що він зможе володіти усім світом, якщо з холодних льодяних уламків складе слово «вічність». Але як Кай не старався, нічого у нього не виходило. Не бажали крижинки утворювати те слово.

Любов, вірність, самовідданість Герди врятували Кая, розтопили кригу, яка вкривала його серце, розплавили скалку дзеркала троля. Кай озирнувся навкруги й уперше помітив, як безлюдно в палаці Снігової королеви. Він пригорнувся до Герди, а та плакала і сміялася від радості. Тоді крижинки самі собою утворили слово, яке так довго не міг скласти Кай. Виходить, що вічність — це не холодна незмінна краса, а любов і здатність творити добро. Тільки вони можуть врятувати людину «зі скалкою дзеркала троля у серці».

ХТО СИЛЬНІШИЙ ЗА СНІГОВУ КОРОЛЕВУ?

(За казкою Г. К. Андерсена «Снігова королева»)

У казці Г. К. Андерсена Снігова королева — велична й могутня. Вона може засипати світ снігом, заморозити усе навколо, але найстрашніше — зробити серце людини крижаним і жорстоким. На вигляд королева дуже гарна («Очі її сяяли, як зірки...»). Але не було в тих очах ні тепла, ні миру, бо несли вони лише зло.

Снігова королева поцілувала Кая і зробила його своїм слухняним учнем, позбавила пам’яті та почуття справжньої краси.

Подруга хлопчика Герда вирушила на пошуки товариша. Їй довелося побувати і в чарівному саду жінки, і в розбійниці, і в лапландки та муд­рої фінки, і в палаці Снігової королеви. Вона подолала великий шлях, холод і голод, щоб врятувати Кая. А потім своїми слізьми розтопила кригу і скалку чарівного дзеркала. Хлопчик знову став самим собою і подолав чари Снігової королеви.

Під час останньої зустрічі маленька розбійниця, дивлячись на Кая, запитала: «Ах ти, бродяга. Хотіла б я знати, чи вартий ти того, щоб за тобою бігати на край світу?» Герда промовчала. Але читачі можуть тепер відповісти: «Вартий!» Людина завжди варта того, щоб за неї боротись, навіть якщо вона здається зовсім пропащою.

Людяність — краса людського серця. Це та сила, яку не в змозі пере­могти навіть чаклунство самої Снігової королеви. Як тут не згадати сло­ва старої фінки про Герду: «Сильнішою, ніж вона є, її не зроблю».

Отже, сильнішою за Снігову королеву виявилася маленька дівчинка Герда, яка мала у грудях гаряче, чуйне серце, була вірною у дружбі, напо­легливою і мужньою у досягненні мети.


КЛАС



ДРУЗІ МАУГЛІ

Книга Д. Р. Кіплінґа «Мауглі» — мудра і повчальна казка. Дивовижна істо­рія маленького хлопчика, вихованого вовками, розкриває споконвічні закони природи, примушує замислитися над цінностями людського життя.

Людське дитинча, опинившись у джунглях, не загинуло, бо знайшло вірних і надійних друзів. Друзі ці — звірі. Але Кіплінґ не наділяє їх риса­ми людей, як це буває в народних казках. Усі вони — мислячі істоти і діють залежно від обставин відповідно до законів природи.

Один з таких законів — дбати про потомство. Уособленням цього за­кону стають Батько і Мати Вовки. Уперше побачивши Мауглі, Мати Вов­чиця відчула, що він — лише беззахисне «щеня». Тому вона й стала на його захист, як захищала б своїх вовчат. І всі звірі визнали її право.

Зростаючи, Мауглі знаходив нових друзів. Акела, Балу, Багіра уособ­люють мудрість природного світу. Саме завдяки їм утримується в джун­глях хистка рівновага добра і зла, життя і смерті.

МАУГЛІ— ВИХОВАНЕЦЬ ДЖУНГЛІВ

(За однойменною казкою Р. Кіплінга)

Увесь світ захоплюється історією дитини, яка потрапила у джунглі і була вихована вовчою зграєю.

Про це розповів у своїй книзі «Мауглі» відомий англійський пись­менник Р. Кіплінг.

Разом із Мауглі ми пізнаємо Закони Джунглів і розуміємо, що вони багато в чому корисні й людям. Наприклад, вбивати звірів можна лише заради харчування, поважати закони кожного товариства (зграї), шану­вати того, кого зустрінеш на стежці в джунглях, зважати на науку мудрі­ших та інші.

У казці прекрасно змальовані образи звірів зі своїми характерами та звичаями. Це учитель джунглів, буркотливий і добрий ведмідь Балу, муд­рий слон Хатхі, грізна чорна пантера Багіра, благородний вожак вовчої зграї Акела, страшний і підступний тигр Шер-Хан та інші.

Звірі повчають Мауглі: «батько Вовк навчав його своїй справі», «від Балу він довідався, що мед і горіхи — така ж смачна їжа, як і сире м’ясо», Багіра показувала, як полювати, попереджала про пастку на стежці і не­безпечного Шер-Хана. За науку хлопець платить добротою, допомагає звірам у важкі хвилини їхнього життя, витягає колючки з їхніх лап.

Мауглі виріс, відчув свою силу над звірами (жоден із них не міг ви­тримати його пильного погляду, тільки він один із Зграї приборкав Чер­вону Квітку — вогонь). Але це не змінило його ставлення до мешканців Джунглів. Мауглі все одно любить своїх Матір і Батька Вовків, братів, друзів Багіру та Балу. Тому йому так важко покинути Джунглі — свій дім.

Казка навчає нас бути вірними у дружбі, сміливими і чесними, пова­жати тих, хто дав життя і виховав. А ще дає змогу зрозуміти, що приро­да — дім людини, тому його треба берегти, намагатися жити в злагоді з навколишнім світом.



ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА


РАДІСНИЙ СВІТ ДИТИНСТВА

(За романом Марка Твена «Пригоди Тома Сойєра») План

1. Том Сойєр — головний герой роману.

2. Витівки, ігри та пригоди героїв.

3. Дружба Тома Сойєра та Гекельберрі Фінна.

4. Перехід від стихії гри до справжніх цінностей.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти