ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


У ЧОМУ СЕКРЕТ ДОВГОЛІТТЯ БАЙКИ?

Байка — це невеликий прозовий або віршований твір алегоричного змісту і повчального характеру, один із найдавніших жанрів літератури. Ще у V ст. до нашої ери були популярні байки, автором яких вважався давньогрецький раб-горбань Езоп. Вони так сподобалися людям, що ро­зійшлися по всіх країнах і пережили не лише століття, а цілі тисячоліття.

Сюжети Езопових байок запозичувалися й розвивалися у різні істо­ричні епохи і різними народами.

Наприклад, римський поет Федр, що жив у I ст. н. е., надав байкам віршованої форми, посилив їх повчальний зміст. Усвоїх творах «Вовк та ягня», «Вівця, пес та вовк», «Кібець та голуби» й багатьох інших він вис­тупав проти зажерливості, брехні, висміював дурість та інші людські вади.

Італієць Леонардо да Вінчі, видатний діяч епохи Відродження, вкла­дав у байки своє оптимістичне життєрадісне ставлення до оточуючого світу, свою віру в добро. Це дуже помітно, коли читаєш його байку «Лев і Ягнятко».

Відомий французький байкар Жан де Лафонтен теж запозичував ан­тичні сюжети, але не наголошував на повчальних висновках, для нього головною була розповідь про смішний або безглуздий випадок, проте не позбавлена народної мудрості.

Для байок польського літературного діяча Ігнатія Красицького ха­рактерні яскравий гумор і дотепність, виразні художні образи.

Традиції байкарства продовжив талановитий російський письменник І. Крилов. Його байки — цілі «повісті, комедії» — за влучним висловом В. Бєлінського. І висміює, критикує він не лише окремі вади людей, а й певні історичні події та суспільні явища в тогочасній кріпосницькій Росії.

Є такий відомий вислів: «Здається, байка просто бреше, А справді правду ясну чеше...». І це дійсно так. Ми читаємо про смішних і незграб­них, лінькуватих, брехливих чи жорстоких звірів, але добре розуміємо, що йдеться про нас, людей, про наші вади, яких необхідно позбуватися.

СМИСЛ НАЗВИ ПОВІСТІ Ч. ДІККЕНСА «РІЗДВЯНА ПІСНЯ У ПРОЗІ»

План

1. Різдво як свято надії.

2. Утвердження у творі високих ідеалів любові і співчуття до всіх людей.

3. Можливість духовного переродження головного героя повісті.

ПОДОРОЖ СКРУДЖА У ЧАСІ ТА ПРОСТОРІ

Напевне, в житті кожної людини настає час, коли вона змушена озир­нутися на свій життєвий шлях і замислитися над власною долею.

Здавалося, в житті Скруджа такий момент не настане ніколи. «Це був старий грішник — заздрісний, жадібний, твердий, як кремінь, але ніяке



ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА


кресало не могло викресати з нього благородної іскри». І торував він дороги життя, «нехтуючи людським співчуттям». Щоб розбудити душу такої люди­ни, потрібне диво. І Діккенс творить таке диво. У Різдвяну ніч Скрудж виру­шає в подорож у часі та просторі, щоб віднайти своє людське серце.

До Скруджа приходить дух минулого Різдва, й одна по одній зміню­ються картини життя Скруджа. Ось він бачить рідне село і себе малень­ким самотнім хлопчиком, покинутим близькими. Найулюбленішим за­няттям цього хлоп’яти було читання. Він тоді уявляв себе Робінзоном, мріяв про великий світ і пригоди. Пригадавши все це, Скрудж заплакав, шкода йому стало і себе малого, і своїх дитячих мрій. Потім побачив він свою маленьку сестру, яка щирим серцем любила його, жаліла й умовила батька забрати хлопця з пансіону додому. І соромно стало Скруджеві, що він відмовився прийти на Різдво до племінника, бо тепер вважав родинні почуття дурницею. Дух Минулого Різдва нагадав Скруджеві, що він був колись веселим і щасливим, радів людям і життю, але гроші поступово заступили в його серці всі почуття.

Потім прийшов Дух теперішнього Різдва. Разом із ним перенісся Скрудж в домівки свого бідного писаря, племінника. Скрізь раділи, свят­кували Різдво, сподівалися на краще. Чув Скрудж, як в обох родинах зга­дали його, пожаліли і побажали щастя.

Останній дух показав Скруджу те, що станеться після його смерті. «Ділових людей», яких так поважав Скрудж, цікавило тільки те, кому старий скнара залишив гроші. Чужі люди були біля його мертвого тіла і розкрадали все, що можна було вкрасти. Жахнувся Скрудж і захотів змінити своє життя.

Подорож у часі та просторі дала можливість Скруджеві осягнути своє життя і сприяла його переродженню.

ЕБІНІЗЕР СКРУДЖ — ГОЛОВНИЙ ГЕРОЙ «РІЗДВЯНОЇ ПІСНІ У ПРОЗІ» Ч. ДІККЕНСА

Один із найвідоміших англійських письменників XIX ст. Ч. Діккенс із співчуттям ставився до бідних людей. Своїми творами він сподівався звернути увагу багатих на несправедливість, яка існує в суспільстві, та перевиховати їх. Цій темі присвячена його повість «Різдвяна пісня у прозі».

Головний герой твору — власник торгової спілки «Скрудж і Марлей» Скрудж. Це була дуже скупа і жорстока людина. «Через холод у душі і вся постать його немов заморозилась: ніс загострився, щоки зморщилися, хода стала скутою, очі почервоніли, тонкі губи посиніли, а голос хитрий та при­крий скрипів». Люди боялися і не любили його. Скрудж не поважав свя­та, вважав це нісенітницею, не вмів радіти.

Увечері перед Різдвом він образив племінника, вилаяв свого праців­ника. А вночі до нього з’явився привид товариша і компаньйона Марлея, про якого він давно забув. Привид Марлея розповів, як він тепер кається


КЛАС



і страждає через те, що не робив добрих справ за життя. І пообіцяв, що Скрудж вночі зустрінеться з Духом Минулого, Духом Теперішнього та Духом Майбутнього Різдва.

Подорож Скруджа у своє дитинство, в теперішнє та майбутнє допомог­ли йому багато дечого зрозуміти. Це так вплинуло на нього, що він зробився зовсім іншою людиною — давав щедрі пожертви бідним, допоміг сім’ї клер­ка Боба, привітно ставився до племінника — сина улюбленої сестри Фен.

Ця історія, як і повинно бути в різдвяному оповіданні, закінчується щасливо. І нагадує людям, що вони повинні не марнувати часу, поспіша­ти робити добро ближнім своїм.

ГІМН ЗВИЧАЙНІЙ ЛЮДИНІ-ТРУДІВНИКУ, СИЛІ ЇЇ ХАРАКТЕРУ

І ВИТРИМЦІ У РОМАНІ Д. ДЕФО «ЖИТТЯ Й НЕЗВИЧАЙНІ

ТА ДИВОВИЖНІ ПРИГОДИ РОБІНЗОНА КРУЗО»

Волею долі герой роману Д. Дефо Робінзон Крузо потрапив на без­людний острів в океані після аварії корабля.

Спочатку він розгубився, впав у відчай, але потім обміркував своє ста­новище і зрозумів, що сидіти без діла не можна. Мандрівник забрав із розби­того корабля все, що могло знадобиться, збудував собі житло, навчився ло­вити рибу та полювати на птахів. Робінзон Крузо увесь час удосконалював свій побут — приручив кіз, щоб мати м’ясо, коли закінчиться порох, сіяв зер­но, оволодівав різними ремеслами. Він увесь час наполегливо працював, і це допомагало йому долати почуття самотності. Наприклад, частокіл, яким обгородив усе своє житло, відважний моряк будував майже рік.

Коли на нього нападала смертельна туга, він брався за перо і пробував собі довести, що і в його важкому становищі все ж є немало хорошого: в одну колонку писав «погано», в іншу — «добре». Доброго виходило чимало, і це заспокоювало героя. Він почав навіть вважати себе щасливим, хоч і суму­вав за людьми. Робінзон Крузо врятував індіанського юнака П’ятницю, навчив його англійської мови і всього, що знав та вмів. Потім ще не раз він виявляв свою людяність, кмітливість та наполегливість. Саме завдяки цим рисам і врятувався, потрапив до Англії. При цьому допоміг іншим — влаш­тував іспанську колонію на острові й передав їй усе своє господарство.

Роман про дивовижні пригоди Робінзона Крузо був дуже популяр­ним усі часи. Із задоволенням його читаємо і ми, бо захоплюємось людь­ми, які завдяки своїй силі волі, працьовитості, оптимізмові знаходять вихід із найскрутніших життєвих ситуацій.

ОСОБЛИВОСТІ ПРИГОДНИЦЬКОГО РОМАНУ Ж. ВЕРНА

Романи Ж. Верна належать до творів, які прийнято називати пригод­ницькими. У таких творах багато несподіваних подій, раптових поворотів у сюжеті, рушійною силою якого стає пригода.

Пригода майже завжди починається з якоїсь загадки. У романі «Діти капітана Гранта» такою загадкою стає знайдена у шлунку акули пляшка



ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА


з напівстертим текстом німецькою, французькою й англійською мовами. Щоб розгадати текст треба звернутися до географічного атласу у пошу­ках тридцять сьомої паралелі, словників трьох мов, а героям роману ще й до підшивки «старої морської газети», де буцім-то є підтвердження фак­ти відплиття судна. Упродовж усього роману цей текст тричі буде пере­осмислено, прочитано по-новому, і врешті-решт загадка відкриється.

Особливість романів Ж. Верна полягає у тому, що навіть дивовижні речі автор пояснює з науковою точністю, а загадки, які він пропонує, ніко­ли не містять нічого містичного.

Герої романів Ж. Верна — сміливі й відважні люди, які прагнуть дізна­тися більше про світ і людей. Автор і сам часто робить відступи, щоб роз­повісти про багатства природи, лісів, пустель, таємниці океану, Всесвіту. Один із найпопулярніших персонажів романів Ж. Верна — трохи дива­куватий учений. Це дає авторові можливість науково пояснювати явища природи. Однак у Ж. Верна навіть найрозумніший учений не все знає, не про все здогадується. Безмежний світ відкриває лише деякі свої таєм­ниці, а неприборкана природа завжди могутніша за людину.

Улюблені герої Ж. Верна — юнаки та підлітки, які вчаться відкривати світ. Знання та досвід роблять їх розумнішими, а пригоди додають муж­ності. У фіналі роману обов’язково перемагає добро, а зло справедливо карається. І ці моральні уроки юні герої запам’ятовують на все життя.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти