ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ТЕМА 2. ПРИРОДНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ОХОРОНА

Ми вже згадували, що в дослівному перекладі поняття «еколо­гія» означає – наука про навколишнє середовище. А в більш конк­ретному біологічному значенні екологія займається вивченням взає­мовідносин між організмами та навколишнім середовищем. Це не вступає у протиріччя з більш загальним, наближеним до сьогодніш­нього широкого розумінням екології, як комплексної науки яка досліджує середовище існування (природне середовище) живих істот (включаючи і людину).

Як бачимо в усіх цих визначеннях використовується поняття «середовище» у його різноманітних різновидах. А існує їх так багато (зовнішнє, навколишнє, природне, антропогенне, географічне та інші), що необхідно спочатку їх класифікувати та порівняти лише тоді стане зрозуміло, якими з них ми будемо користуватись далі, а також коли і як взагалі вживати правильно наведені вище терміни

Сьогодні вчені-екологи під поняттям «середовище» розуміють природні тіла та явища, з якими організм знаходиться в безпосеред­ніх або опосередкованих взаємовідносинах, а у більш широкому соціально-екологічному значенні під цим терміном розуміється сукупність фізичних (природних), природно-антропогенних (культур­них або географічних ландшафтів) і соціальних фактор в життя людини. В цьому широкому значенні ми і будемо використовувати поняття «навколишнє середовище».

 
 

Дехто вважає, що синонімом поняття «навколишнє середовище» є «оточуюче середовище», але використання останнього, хоч воно і поширене в літературі не доцільне без доповнення відносно чого чи кого? Наприклад, «оточуюче людину середовище», або «оточуюче нас середовище», що є більш правильним з точки зору семантики української мови. Ми будемо надалі вживати лише перший термін під яким прийнято розуміти цілісну систему взаємозв'язаних природних і антропогенних об'єктів і явищ, в яких проходять праця, побут і відпочинок людей. Воно включає в себе соціальні, природні та штучно створені (антропогенні) фізичні, хімічні та біологічні фактори, тобто все те, що прямо чи опосередковано впливає на життя і діяльність людини.

З цього випливає, що складовими частинами поняття навколишнє середовище є природне, соціальне та антропогенне середовища(рис. 12)

Далі нас буде цікавити перша, найбільш важлива з точки зору екології, складова - природне середовище. Воно включає в себе всю сукупність оточуючих людину об'єктів живої та неживої природи, як тих, що не зазнали впливу людської діяльності, так і тих, що підпали під вплив антропогенних перетворень, однак частково чи повністю зуміли зберегти здатність до саморозвитку. (Наприклад, лісові вирубки, перелогові землі, лише частково знищені популяції диких тварин і т. д.). Деякі елементи штучно перетвореного техно­генного або антропогенного середовища — докорінно перетвореної людиною природи — з часом також можуть стати частиною природ­ного середовища, якщо їх подальший розвиток буде здійснюватися без втручання людини (наприклад, закинуті меліоративні канали, парки або гірничо-промислові розробки і т. д.).

З курсу географії вам відоме поняття «географічне середовище», під яким розуміється природа землі, включена на даному історично­му етапі в сферу людської діяльності, яка складає необхідну умову існування і розвитку суспільства. У макромасштабі це поняття близьке до природного середовища, а в менших масштабах говорять просто про середовище, або оточуюче людину середовище (наприк­лад, середовище поля, середовище міста або середовище існування людини) До цих понять близькі також поняття: геологічне середо­вище, природне середовище суспільного виробництва, культурне середовище, архітектурно-ландшафтне середовище та інші), які є складовими частинами попередніх загальних понять.

Аналізуючи ці поняття, ми впритул підійшли до питання викорис­тання природного середовища, його перетворення і охорони. Внаслі­док використання природного середовища воно повністю або частко­во змінюється людьми і перетворюється на антропогенне (або тех­ногенне).

Сфера суспільно-виробничої діяльності, спрямованої на задово­лення потреб людства за допомогою природних багатств, називаєть­ся природокористування. Під цією назвою розуміють також науковий напрямок, який склався на межі екології та географії по вивченню загальних принципів раціонального використання природних ресур­сів, у тому числі аналіз антропогенного впливу на природу і їх наслідки для людини. З іншої точки природо-ресурсний потенціал (ПРП) — це властивість природних систем без шкоди для себе (а відповідно і для людей) віддавати необхідну людству продукцію або виробляти корисну для нього роботу в рамках господарства даного історичного типу. У цьому значенні ПРП наближається до трактування екологічного потенціалу і вони стають синонімами.

Ознайомившись з цими базовими поняттями (природні умови та ресурси, ПРП) ми можемо говорити про природокористування, як сукупність всіх форм експлуатації ПРП і заходів по його збережен­ню. Природокористування включає в себе:

а) видобуток і переробку природних ресурсів, їх відновлення або відтворення;

б) використання і охорона природних умов середовища існуван­ня людини;

в) збереження (підтримка), відтворення (відновлення) і раціо­нальна зміна екологічного балансу (рівноваги) природних систем, що буде основою збереження ПРП.

Природокористування може бути раціональним або нераціональ­ним. На жаль, у нас частіше переважає останнє, яке розглядається як система діяльності, що не забезпечує збереження ПРП. Прикла­дом можуть бути перетворені в життя деякі проекти бувших відомств Радянського Союзу про будівництво каналів та дамб (Полісся, затока Кара-Богаз-Гол, Невська губа), каскадів ГЕС на рівнинах (Дніпровський та Волзький) або хижацька діяльність транснаціо­нальних корпорацій по використанню природних ресурсів країн, що розвиваються.

Тому необхідно прикладати всі зусилля, щоб перетворити приро­докористування в раціональне. Тобто впроваджувати в життя таку систему діяльності, яка забезпечить економне використання (експлу­атацію) природних ресурсів та умов, найбільш ефективний режим їх відновлення, з урахуванням перспективних інтересів розвитку госпо­дарства та збереження здоров'я людей.

Отже, використання природного середовища повинно базуватись на високоефективному господарюванні і не приводити до різких змін його ПРП, щоб не викликати глибоких незворотніх змін в оточуючо­му людину середовищі, яке може не тільки нанести збитків здоров'ю людей, але й загрожувати їх життю. В цьому плані його раціональ­не використання повинно стати складовою частиною широкої систе­ми заходів по охороні природи взагалі.

Така система природоохоронних заходів (що оптимізують взає­мовідносини між суспільством і навколишнім середовищем) крім раціонального природокористування повинна включати:

— удосконалювання устаткування, технологічних процесів та заходів у промисловості і сільському господарстві та на транспорті з метою виключення або значного зниження шкідливих впливів на навколишнє середовище;

— державний і громадський контроль за станом природного середовища та джерелами його забруднення;

— охорону всіх матеріальних та духовних умов існування і розвитку суспільства, майбутніх поколінь людей (пам'яток культури,
природи та інш.).

З цією метою необхідно розробити комплекс соціально-економіч­них, організаційних, науково-дослідних заходів, спрямованих на максимальне забезпечення сприятливого для життєдіяльності людст­ва природного середовища. Ці заходи повинні охоплювати всі питан­ня, пов'язані з охороною природних ландшафтів, земель, надр, водних ресурсів, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу. Але потрібно пам'ятати, що охорона навколишнього середови­ща — це загальне завдання всього світового співтовариства і розв'язати його у глобальному масштабі можна лише спільними зусиллями всіх держав в умовах роззброєння і мирного співіснування.

Основна частина зусиль по збереженню та поліпшенню навко­лишнього середовища здійснюється на національному рівні. Але глобальність екологічної кризи вимагає інтернаціоналізації при­родоохоронної справи. Міжнародний характер екологічних проблем, з вирішенням яких пов'язують виживання людства, вимагає нового підходу, з використанням усіх досягнень сучасної науки і техніки, що неможливо без співпраці в цій сфері всіх зацікавлених держав, як найбільш розвинутих, так і тих, що розвиваються.

З'явилася необхідність вироблення міжнародних процедур і ме­ханізмів, які б забезпечили раціональне використання ресурсів пла­нети як загальнолюдське надбання. Проблема навколишнього сере­довища в її сучасному розумінні була вперше поставлена в Організації Об'єднаних Націй на Міжурядовій конференції по про­блемах біосфери в Парижі в 1968 році. Результатом її проведення було прийняття однієї з найбільш широких наукових програм еколо­гічних досліджень в системі ООН — програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера» Головне завдання міжурядової та міждисциплінарної програми «Людина і біосфера» — розробка наукових засад раціо­нального використання і збереження ресурсів біосфери в цілому і в окремих типах екосистем зокрема.

В 1972 р. була проведена Конференція ООН з проблем навко­лишнього середовища, яка відбулася у Стокгольмі за участю майже всіх держав земної кулі. День її відкриття—5 червня — був оголо­шений Всесвітнім днем навколишнього середовища. Конференція прийняла Декларацію, яка складається з 26-и принципів і була першим кроком на шляху створення комплексу міжнародно-право­вих норм, регулюючих всі аспекти охорони навколишнього сере­довища.

Наслідком цієї конференції було також утворення Генеральною Асамблеєю ООН Програми ООН по навколишньому середовищу (1ОНЕП) зі штаб-квартирою в столиці Кенії — Найробі. В завдання ЮНЕП входить координація діяльності інших природоохоронних, екологічних організацій та рухів, а також всіх країн, членів ООН, по охороні навколишнього середовища.

Важливу роль у питаннях охорони природи відіграють такі міжнародні неурядові організації, як Міжнародний Союз охорони природи і природних ресурсів (МСОП), створений за ініціативою ЮНЕСКО в 1948 році, а також «Грінпіс» — міжнародна громадська організація, головною метою якої є конкретні практичні заходи по охороні навколишнього середовища. Сьогодні в 158 країнах світу нараховується близько 5 млн прихильників цієї організації, широко відомої своїми рішучими акціями та протестами проти забруднюва­чів довкілля та губителів природи нашої планети (з 1990 р. пред­ставництво «Грінпіс» почало діяти і в Україні).

МСОП розробив всесвітню стратегію охорони природи. Він фінансує велику кількість природоохоронних програм та досліджень; щороку видає перелік національних парків та інших територій, що охороняються. МСОП об'єднує 54 держави, 126 державних, 342 неурядові національні та 27 неурядових міжнародних організацій.

Під керівництвом всіх цих організацій був проведений ряд між­народних конференцій, на яких було укладено і підписано багатосто­ронні міжнародні договори про взаємні права та обов'язки в галузі охорони навколишнього середовища. Серед найбільш важливих є: Договір про морське дно (1970 р.), Конвенція про заборону вико­ристання військових засобів впливу на природне середовище (1976 р.), Конвенція по запобіганню забруднення моря скиданням відходів (1972 р.), Конвенція про трансграничне забруднення повіт­ря на великій віддалі (1979 р.) та багато інших.

За останні роки була прийнята Лондонська конвенція по захороненню ядерних відходів (1983 р.), підписано Монреальський прото­кол по охороні озонового шару (1987 р.) та доповнення до нього в Копенгагені (1992 р.), Бразильська декларація про боротьбу з глобальним потеплінням клімату та охорону тропічних лісів, які є легенями нашої планети (1991 р.).

Під двома останніми документами є підписи і керівників нашої молодої держави. Україна, як член ООН, вже давно бере активну участь у міжнародній діяльності по охороні природи. На сьогодні укладено близько 20 угод, в яких Україна бере на себе забезпечення виконання на своїй території всіх міжнародних договорів з охорони довкілля. З 1981 р. Україна є членом Ради керуючих ЮНЕП. У 1984 р. наша держава вступила до Міжнародної довідкової сис­теми інформації про навколишнє середовище (ІНФОТЕРРА), а також активно співробітничає з Європейською Економічною комі­сією (ЄЕК),у діяльності якої питанням охорони природи відведено важливе місце.

При Академії Наук України працює Національний комітет України по програмі ЮНЕСКО «Людина і біосфера» (МАБ), який здійснює координацію та науково-методичне керівництво досліджен­нями по виконанню Національної програми МАБ України, забезпе­чує зв'язки з міжнародними організаціями та іншими національними комітетами МАБ; готує доповідні записки та наукові рекомендації з питань навколишнього середовища і подає їх у вищі органи державної влади для вжиття необхідних заходів; сприяє впро­вадженню результатів наукових розробок у господарську практику; приділяє велику увагу питанням екологічної освіти та підготовки кадрів.

105 Активна участь України у вирішенні глобальної екологічної проблеми дає нам надію, що завдяки міжнародній підтримці наша держава подолає не тільки наслідки найбільшої екологічної катаст­рофи в світі — Чорнобильської, але й вирішить ряд інших проблем, які існують сьогодні: збереження родючості грунтів, оптимізації структури земельного фонду, забруднення та нестачі питної води, збереження ресурсів Чорноморського басейну, рекультивації гірничовидобувних розробок та інші. Це все свідчить, що Україна не тільки подолає власні проблеми, але й завжди готова допомогти іншим, що дасть змогу їй зайняти гідне місце у світовому спів­товаристві.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Що ми розуміємо під поняттям «навколишнє середовище»? Перерахуйте його складові

2. Розкрийте суть поняття «природне середовище». .

3. Порівняйте поняття «природні умови» та «природні ресурси». В чому полягає різниця між ними?

4. Що ми розуміємо під «природокористуванням»? Які види «природокористуван­ня» вам відомі?

5. Що вам відомо про міжнародну діяльність по охороні навколишнього се­редовища?

6. Яку участь бере Україна в міжнародній діяльності по охороні природи?

 


ТЕМА 3. ЕКОЛОГІЧНІ ФАКТОРИ

Сучасне поширення живих організмів визначається в першу чергу умовами середовища існування. Воно впливає на організм складовими його елементами (факторами). Серед факторів середо­вища існування організмів виділяються три основні групи: абіотичні (неживої природи), біотичні (відносини між організмами), антропіч­ні (породжені людиною) (рис. 13).

Абіотичні фактори неживої природи.До числа абіотичних факто­рів, в першу чергу, належать кліматичні, які впливають на всі організми даної території. Це — вологість повітря і кількість опадів, температура повітря, кількість світла, тривалість дня і ночі, вітровий режим, тиск повітря, газовий склад атмосфери.

Наступну групу абіотичних факторів для наземних організмів складають едафічніабо грунтові фактори (хімічні, фізичні й механіч­ні особливості грунтів і земель)

 
 

Третя група факторів визначає існування водних організмів (гідрологічні)—зміна прозорості і освітлення, мутності водної тов­щі, зміна тиску з глибиною і т. п.

До четвертої групи абіотичних факторів належать орографічні(особливості рельєфу) — вплив експозиції, крутизни схилів, висоти над рівнем моря, вилив рельєфу на особливості циркуляції атмосфе­ри, ходу температур.

Із групи абіотичних факторів детальніше розглянемо кліматичні, вплив яких на організми проявляється зонально.

Світло — один із основних кліматичних факторів, який визначає можливості існування організмів. З допомогою світла проходить основний процес створення органічних речовин на планеті — фото­синтез. В залежності від пристосованості рослин до різних рівнів освітленості їх поділяють на:

— світлолюбних;

— тінелюбних;

— тіневитривалих

Рухливі тварини разом з вибором місце існування мають можли­вість по-різному будувати свою добову активність. Серед них розрізняють:

— денних тварин;

— нічних;

— сумеречних.

Так, значна кількість пустинних тварин проявляє найбільшу ак­тивність у ранкові і вечірні часи, а біля полуденний час проводять в норах.

Рухливі організми (тварини) рухаються за напрямом світла. Нерухливі рослини реагують на світло з допомогою зміни свого положення по відношенню до джерела світла.

Частина світла, яка попадає на поверхню рослинних угруповань, відбивається; частина поглинається рослинами, а частина проникає в нижні яруси угруповання або досягає грунту. Найсвітліше під кронами модринового лісу, куди проникає до 20 % від повного денного освітлення, для соснового лісу—10; дубового—3,8; ялино­вого—3; букового—1,5; самшитового—1; вологого тропічного лі­су—0,2 % (Воронов А. Г., 1987 р. с. 64).

У листопадних лісах особливо виражені сезонні зміни освітленос­ті. Весною, коли освітленість грунту значна, в лісі зацвітають світлолюбні рослини трав'яного ярусу.

Крім загальної кількості світла, яку отримують організми, для них особливе значення має характер чергування світлих і темних періодів (дня і ночі) —фотоперіодизм. Фотоперіодизм залежить від широтного положення на поверхні Землі. В високих широтах зосе­реджені організми довготривалого дня; в тропічних — короткого дня.

У тварин помірного часу (довготривалого дня) осіннє скорочення тривалості дня приводить до припинення процесу розмноження

Одним із найважливіших кліматичних факторів, який визначає розміщення організмів по земній кулі, є температура.

Розрізняють тваринні організми зі сталою внутрішньою темпера­турою тіла; з непостійною температурою тіла, яка визначається температурою середовища; і організми, які в активному стані поділе­ні властивістю терморегуляції, а при впаданні в сплячку втрачають її.

Підтримання постійної внутрішньої температури тіла носить на­зву гомеотермності(теплокровності). Гомеотермні організми (ссавці, птахи) мають істотну перевагу в боротьбі за існування, і тому вони найбільш широко розселені по Землі.

Всі організми в залежності від температури середовища поділяю­ться на:

еврітермні (існуючі при істотних коливаннях температур); стенотермні (існуючі в умовах незначних коливань температур). Температурний режим змінюється від екватора до полюсів, а також від окраїн материків до їх центру. Особливості температурно­го режиму визначають можливість існування організмів в кожному конкретному місці.

Розвиток рослин знаходиться в прямій залежності від температу­ри середовища і розпочинається з температури, яка є біологічним нулем для даного виду (нижче якої він розвиватись не зможе).

Вологість— фактор, який не менше температури впливає на загальні риси розподілу організмів. Розрізняють організми, які можуть існувати при різноманітних значеннях вологи, а також: ксерофільні — існуючі в посушливих районах; мезофільні — в умовах середнього зволоження; гігрофільні — при високому забезпеченні вологою. При цьому організми по-різному пристосовуються до одних і тих же умов зволоження.

Так одні організми в умовах сухості клімату завершують свою вегетацію до наступання посухи (однолітні ефемери).

Багатолітні ефемероіди в період посухи не відмирають, а зберіга­ють підземні запасаючі органи — клубні, цибулини, кореневища.

Інші види рослин (сукуленти) запасають вологу на сухий період в стеблах або в листочках (кактуси, алое)

Деякі рослини посушливих районів наділені значною кореневою системою, яка дає змогу збирати вологу або з великої площі, або досягати рівня ґрунтових вод на глибинах 10—18 м.

Інші рослини арідного клімату різко скорочують випаровування з поверхні листків (транспірацію) за рахунок зменшення площі листової пластини.

Різноманітні пристосування і тваринних організмів до умов по­сушливого клімату.

Одні тварини запасають вологу (черепахи, пустельні жаби). Інші (гризуни і комахи) потребують мінімальну кількість вологи, яка потрапляє в організм зїжею. Треті впадають в літню сплячку, накопичивши достатню кількість жирових запасів (ховрахи). Чет­верті, запасаючи значну кількість жиру, витрачають його на попов­нення запасів в організмі (верблюди).

У гігрофітів пристосування до умов середовища не такі багато­гранні, як у ксерофітів. Це пояснюється тим, що зволожені умови середовища є менш екстремальні, ніж сухі.

Істотна роль у поширені насіння і плодів, спор рослин і зачатків тварин належить вітру. Плоди і насінини можуть мати спеціальні пристосування, які полегшують їх перенесення за рахунок зростання парусності. Важливе значення має вітер для запилення квіткових рослин.

Вітер впливає також і на формоутворення рослин, ламаючи гілки дерев. Так, в лісах на місці вирваних ураганними вітрами дерев залишаються прогалини, або вітровальні ділянки, особливо в хвой­них, коріння яких не проникає глибоко в землю.

Важливу роль відіграє вітер і в безлісистості тундри за рахунок росту транспірації (випаровування) з поверхні листків і гілок.

Значний вплив на швидкість вітру мають ліси. Швидкість вітру зменшується на підході до нього і швидко падає в самому лісі.

Для оцінки і наочного уявлення впливу основних кліматичних параметрів на життя організмів застосовується метод клімактограм. На них показані як співвідношення температур і опадів, так і тривалість сухого і вологого періодів і деякі інші показники.

Другу групу факторів середовища складають біотичні. Це розмаїття впливу організмів один на одного або відносини між організмами як різних систематичних груп, так і одного виду.

Групу біотичних відносин складають такі їх типи:

— мутуалізм

— коменсалізм

— хижацтво

— паразитизм

— нейтралізм

— антибіоз

Мутуалістичні відносини— це взаємовигідне співіснування різ­них організмів, від якого виграють обидві сторони. В мурашниках, наприклад, селяться деякі жуки, яких мурахи годують і охороняють. У свою чергу жуки виділяють певні речовини, які споживають мурахи. Або відносини між нільським крокодилом і невеличкою пташкою трохілус, яка забирається до крокодила в пащу і вибирає з-поміж зубів п'явки і залишки їжі.

Коменсалізм— проявляється у вигідному співіснуванні одного виду з іншим без взаємної шкоди, але на користь одного з видів. Прикладом коменсалізму може бути співвідношення зеленої водо­рості в волосяному покриві лінивців (південноамериканських ссав­ців), відносини між хижими рибами (акулами) і рибами, що прили­пають до них з допомогою спинних плавників і які живляться залишками їжі хижаків. До коменсалів відносяться ліани, яким потрібна опора для підняття до світла в тропічному лісі.

Хижацтво— один з найпоширеніших типів біотичних відносин. По суті, хижаками є консументи всіх порядків як травоїдні, так і ті, котрі споживають тваринну їжу.

Паразитизм— це відносини між видом господарем і видом пара­зитом, коли другий живиться тканинами господаря. Паразити бува­ють тимчасовими і постійними, внутрішніми і зовнішніми. До них належать паразитичні комахи (оводи, кліщі, комарі), паразитичні рослини, паразитичні черв'яки (аскариди ..).

Відношення нейтралізму не потребують пояснення.

Явище антибіозупов'язане з виділенням одними видами якихось токсичних речовин, шкідливих для другого, тільки не для господаря. Сюди можна віднести «цвітіння води» за участю синьо-зелених водоростей, явище «червоного моря» — виділення гігантськими скупченнями мікроорганізмів токсичних речовин, які визивають за­гибель риб і інших морських тварин. Виділення антибіотиків бактері­ями, пліснілими грибами — використовується в медицині.

Однак найбільш всеосяжними в природі є відносини конкуренції(міжвидові, видові). Міжвидова конкуренція виникає між особина­ми різних видів в їх боротьбі за одні і ті ж ресурси. Конкуренція складає основу процесу природнього добору. Міжвидова конкурен­ція завжди протікає більш гостро, ніж видова.

До третьої групи факторів належать антропічні— вплив людини на організм. Антропічний вплив в даний період став найбільш потужним з усіх існуючих в природі. Людина може впливати на організми безпосередньо(вирубка лісу, розорення степу, осушення боліт, мисливство, переселення тварин та ін.) і опосередковано,змінюючи умови середовища існування живих організмів.

Безпосередній вплив людини на організми привів до зникнення з лиця Землі багатьох видів рослин і тварин. Серед тварин: дикий бик-тур; дикий кінь-тарпан, Стеллерова корова, безкрила гагарка, стеллерів баклан, багато видів антилоп, тасманійський сумчастий вовк іряд інших.

Однак найбільш постраждала фауна океанських островів. Так, на Гавайських островах вимерло 26 форм птахів, або 60 % всієї фауни; на Маскаренських островах із 28 місцевих їх видів вимерло 24, або 86 %.

До основних причин вимирання птахів океанічних островів нале­жать, з одного боку, докорінні зміни ландшафтів людиною, а з іншого — конкуренція зі сторони завезених туди тварин (свиней, кроликів, пацюків, кіз, кішок та інших). Вирубка лісів, винищення всієї рослинності кроликами і пацюками, розорення гнізд, поїдання пташенят і дорослих птахів — все це стало фатальним для місцевих птахів.

Стан був настільки критичним, що Міжнародна спілка охорони природи і природних ресурсів (МСОП) опублікувала Червону книгу (червоний колір — колір небезпеки), в яку були включені рідкісні і зникаючі види рослин і тварин світу. Після публікації Всесвітньої Червоної книги були опубліковані Червоні книги окремих держав, в тому числі України. Мета публікації — привернути увагу на серйозну небезпеку, що нависла над багатьма видами рослин і тварин. Збереження тварин і рослин в національних парках, заповід­никах, заказниках в якійсь мірі відвернуло небезпеку вимирання ряду видів.

До прямого впливу людини на живі організми необхідно віднести завезення багатьох видів рослин і тварин з одного материка на інший. Особливо багато нових видів було завезено в Америку, Австралію, о-ви Нової Зеландії. Флора і фауна багатьох островів стала дуже подібною завдяки розселенню там супутників людей. Так, завіз на Нову Зеландію ссавців, у тому числі домашніх свиней, привів майже до повного зникнення древнього плазуна — гаттерії і до різкого скорочення чисельності безкрилих птахів — страусоподібної ківі, совиного попугайчика, інших. В Новій Зеландії проживає 31 новий вид птахів і 34 види ссавців, завезених з Європи, Азії, Австралії, Америки, Полінезії, а також декілька видів риб.

За даними А. А. Насімовича (1961) людина переселила 150 ви­дів тварин, з яких парнокопитних (49 видів), гризунів— (36), хи­жих— (34).

Опосередкований вплив людини проявляється у зміні середовища існування рослин і тварин як за рахунок винищення або різкої зміни тих угруповань, в яких ці рослини чи тварини існують. Так, вирубка лісу докорінно змінює можливості існування тінелюбних рослин нижніх ярусів. Заодно зникає ряд видів птахів, пов'язаних з кронами дерев, які були місцями гніздування і добування їжі.

Докорінні зміни середовища існування відбуваються також за рахунок забруднення ландшафтів атмосферними викидами, а також стічними водами промислових підприємств. Приміром, закислення грунтів в результаті випадання кислотних опадів призводить до зміни РН середовища, вимирання багатьох видів мікроорганізмів і порушення процесу ґрунтоутворення.

В умовах зміненого навколишнього середовища розширюються ареали розселення по земній кулі так званих синантропних видів, приурочених до людських поселень. В результаті склад флори і фауни даних регіонів стає більш одноманітним.

У результаті діяльності людського суспільства сформувались принципово нові антропогенні ландшафти (агрокультурні, промисло­ві, лісокультурні, селищні), яким належить домінуюче положення в навколишньому середовищі. Корінні природні ландшафти зберег­лись на земній кулі в незначній кількості і займають обмежений простір.


ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Поняття екологічного фактору.

2. На які основні групи поділяються фактори середовища?

3. Чому кліматичні фактори відносяться до найважливіших абіотичних фак­торів?

4. Відносини яких типів складають різноманітність біотичних факторів?

5. Чому антропічні фактори раніше відносили до групи біотичних?

6. Які із трьох груп факторів найбільш істотно проявляються в сучасних умовах чому?


ТЕМА 4. ЕКОЛОГІЯ ВИДУ

«Екологія— це наукове пізнання взаємодій, які визначають по­ширення і чисельність організмів» (Бигон, Харпер, Таунсенд, 1989, т. І, с. 10). Тобто основний зміст екології — вивчення закономір­ностей поширення і динаміки чисельності організмів в залежності від особливостей середовища.

Екологія займається трьома рівнями біологічних організмів і їх об'єднань:

1. Окремими особинами (індивідумами)—екологія виду або аутекологія;

2. Популяціями,які складаються з особин одного виду — еколо­гія груп (популяцій) або популяційна екологія;

3. Угрупованнями,які складаються з більш-менш значної кіль­
кості популяцій різних видів — екологія угруповань або біоценологія ( біогеоценологія).

Екологів цікавлять не тільки природні поєднання біологічних організмів, а також угруповання, які створені людиною (наприклад, агроекологія і інші).

Екологія особин (або виду) є окремий розділ загальної екології, в якому найбільша увага приділяється життєвим циклам і поведінці організмів як способів пристосування до навколишнього середови­ща. По суті справи досліджується не сам організм (цим займаються інші біологічні науки), а його зв'язки з навколишнім середовищем і іншими організмами, які знаходяться поруч з ним.

Організми становлять елементарну біологічну одиницю, яку вивчає екологія. Видатний біолог І. М. Сеченов вказував, що живий організм (рослинний чи тваринний) це саморегулюючий вчасі механізм, який є специфічною динамічною системою і тісно зв'язаний зі своїм середовищем обмінним процесом. Взаємозв'язок організму з навколишнім середовищем постійний і нерозривний: середовище впливає на організм, а організм змінює середовище. Таким чином, аутекологія вимагає вивчення екологічних факторів середовищаі їх впливу на існування, форми життя і поведінки, пристосування до змін умов.

Екологічні фактори поділяються на абіотичні(фактори неживої природи), біотичні(фактори живої природи) і антропічні(фактори, які пов'язані з впливом діяльності людини на природу). Таким чином, для вивчення екології виду потрібне знання місця, де мешкає досліджуваний організм.

Середовище місця проживання— це та частина природи, яка оточує живий організм і з якою він безпосередньо взаємодіє. Скла­дові частини та властивості його різноманітні і мінливі. Водне середовище було першим, в якому виникло і поширилося життя. Згодом живі організми оволоділи наземно-повітряним середовищем, створили і заселили грунти. Четвертим специфічним середовищем життя стали самі живі організми, кожний з яких — цілий світ для заселяючих його паразитів або симбіонтів.

Пристосування організмів до середовища називають адаптацією.Здатність до адаптації — одна з основних властивостей життя, що забезпечує саму можливість його існування, можливість організмів виживати і розмножуватися. Адаптації виникають і змінюються в ході еволюції видів. Середовище здатне формувати подібний тип адаптації, надаючи таким чином віддаленим між собою видам подібних ознак (так зване явище конвергенції). Наприклад, багато видів, що заселяють пустелі, мають специфічні функціонально подіб­ні механізми регулювання, гідротермічного режиму свого організму (колючки, листя, добова активність і т. п.)

Але організми кожного виду мешкають не в будь-якому середо­вищі, а тільки в тому, яке має відповідні для цього умови життя. Територія або ареал, який за своєю температурою, вологістю, харак­тером грунту або рослинності, ресурсами живлення і іншими факто­рами відповідає потребам життя організму, називається його місце­знаходженням (місцезростанням).Поняття «місцезнаходження» не слід плутати з категорією «екологічна ніша».Остання визначає функціональну роль особини (або популяції) в даній екосистемі. Ніша — це «професія», або спосіб життя, а місцезнаходження — це адреса. Тобто один і той же організм або їх група можуть жити на різних територіях, але обов'язково, щоб умови життя в цих регіонах відповідали вимогам екологічної ніші особин. Так, наприклад, хов­рахи можуть мешкати на дуже великих за площею ареалах, які відрізняються особливостями умов життя. Але ховрашок живиться і рослинами, і пташенятами, і яйцями, і комахами. В різних районах він може мати різні джерела харчування. Самим же ховрашком можуть харчуватися койоти, лисиці, вовки, яструби і інші тварини. Відповідно вони по-різному впливають на чисельність популяції ховрахів. Таким чином, кожна взаємодія ховраха з навколишнім середовищем є складова його екологічної ніші, яка в свою чергу визначає місця, де він може жити і які інші організми можуть існувати поруч.

Спеціалізація виду щодо живлення, використання території, часу активності і інших умов протягом тривалого терміну може змінюва­тись: звужуватись або розширюватись. В цілому для видів з вузь­кою екологічною нішею характерні незначні за площею ареали поширення і навпаки. За істотних змін умов (наприклад, стихійні лиха, негативний вплив людської діяльності) ймовірність повного зникнення видів з вузькою екологічною нішею — найбільша

Кожен окремий вид має свою екологічну нішу. За правилом Г. Ф. Гаузе два види не можуть існувати в одній екологічній ніші. Так, у близькородинних видів, які існують в природі разом, можна бачити дуже дрібну розмежованість екологічних ніш. В африкансь­кій савані копитні тварини живляться так: зебри харчуються верх­ньою частиною трави, антилопи гну поїдають те, що залишилось від зебри, вибираючи окремі види рослин; газелі вищипують найнижчу частину трави, антилопи топі задовольняються високими сухими стеблинами, які залишились після інших травоїдних тварин.

За рахунок різноманітних екологічних ніш на одній території може існувати велика кількість різних видів живих організмів, що призводить до створення багаточисельних екосистем у природі.

Екологічні ніші видів змінюються у просторі і в часі. Ці зміни пов'язані з конкурентною боротьбою (міжвидовою і внутрівидовою) Механізми виходу з конкуренції і розмежування екологічних ніш можуть бути такими:

Диференціація за розмірами(співвідношення ваги у котів, рисі, тигрів);

Різниця у поведінці(мурашки-будівельники живляться насін­ням рослин, які створюють групи; мурашки-фуражири збирають
і харчуються насінням рослин, які ростуть окремо одна від одної);

Просторова диференціація(харчування на одній території,
але в різних місцях — на відкритих просторах, під кущами і т. інш.);

Різниця за часом активності(на протязі доби, за сезонами року і інші).

Сукупність дії всіх екологічних факторів середовища має цикліч­ний характер (сезонний, добовий і інший), що пов'язано з періодич­ністю всіх природних процесів на земній кулі (надходженням сонячної радіації, вологості, температури і т п.)

У результаті адаптації організмів до коливання природних про­цесів кожна особина, кожен вид мають вла

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти