ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ІСТОРИЧНА ПРАВДА ТА ВИГАДКА В СЕРЕДНЬОВІЧНОМУ ЕПОСІ «ПІСНЯ ПРО РОЛАНДА»

В історії кожного народу є свої герої. І більшою мірою це воїни-за-хисники. Їм приписуються ідеальні риси характеру й ідеальні вчинки. Ними пишаються, їх наслідують, про них переповідають. А щодо героїч­ного епосу, то славні подвиги воїнів-захисників знайшли свої відгуки в по­дальшій творчості талановитих нащадків.

На жаль, література Середньовіччя не могла дійти до нащадків у пов­ному обсязі. Але невмирущі зразки й досі вражають своєю досконалістю.

Героїчний епос епохи Середньовіччя зберігся краще, ніж інші жанри, бо розповсюджувався він дружинними співцями. У більш пізні роки Середньо­віччя епос записувався й доходив до нащадків в опрацьованому вигляді.

Література Середньовіччя найбільш яскраво представлена французь­ким героїчним епосом. Справа в тому, що на території сучасної Франції жили племена галлів, які, після завоювання їх римлянами, почали швид­ко розвивати культуру. Але згодом ще одні завойовники, французькі, змішалися з цими племенами, прийнявши їх більш високу культуру. Саме



ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА


тому з усіх героїчних епосів Європи найбільш значимим став французький епос, який зберігся у вигляді поем.

Вершиною французького героїчного епосу є поема «Пісня про Ролан­да», яка увійшла до «Королівського циклу».

Складена близько тисяча сотого року на основі народного героїчного епосу, вона дійшла до нас у кількох записах, найкращий з яких — оксфорд­ський рукопис.

Сюжет поеми має історичну основу: у сімсот сімдесят восьмому році Карл Великий на прохання одного мусульманського володаря втрутився у чвари іспанських маврів. Похід був невдалим. Повертаючись додому вузькою гірською дорогою, ар’єргард французів зазнав ворожого нападу з боку місцевих басків, яких так і не вдалося покарати.

Із моменту цієї події минуло більше трьохсот років, поки з’явилась поема. Тому у творі, як і в народній творчості, історичні факти й події по­ступово переплелися з поетичною вигадкою.

«Пісня про Роланда» починається з оспівування перемог Карла Ве­ликого в Іспанії, хоча насправді ми знаємо, що він мав там свої інтереси. За сім років війни з сарацинами Карл завоював усі сарацинські міста. Крім Сарагоси, де сарацинський цар Марсилій, зібравшись зі своїми васала­ми, радився, як позбутися франків.

Марсилія автор поеми показує людиною безчесною, оскільки той брехливо клянеться Карлу у вічній дружбі та обіцяє прийняти христи­янство й охрестити всіх підданих. Карл, з точки зору автора,— людина принципова й порядна. Причому, з позицій того часу Карл не вважаєть­ся загарбником, оскільки мета його походів благородна — охрестити му­сульманське поселення Іспанії.

У змісті поеми відбилися важливі протиріччя Середньовічної Франції. По-перше, країну терзали внутрішні феодальні чвари, по-друге — країні загрожувала іноземна навала, по-третє, у десятому столітті загострилася боротьба між християнською Європою та мусульманським Сходом. Але дійсною причиною хрестових походів було бажання пограбувати багаті мусульманські країни. Та в очах народу вчинки християн сповнені бла­городства, так як і їх мета. Тому Карл повірив брехливим запевненням Марсилія й повернув своє військо.

Визвольний пафос твору протиставляється феодальному егоїзму Марсилія й зрадництву Ганелона. Саля Ганелон, посланець Карла, вия­вився зрадником, увійшовши у змовницьку брехню Марсилія. Ганелон винен у смерті свого пасинка Роланда, який очолював двадцятитисяч-ний ар’єргард франків під час підступного нападу чотирьохсоттисячного ворожого війська.

Ганелон — не випадковий зрадник, а типовий приклад феодальної не­покірності. Він керується власними інтересами і спричиняє загибель де­сятків тисяч співвітчизників. Автор твору, як передова людина свого часу, розуміючи необхідність державної єдності, засуджує феодальне свавілля


КЛАС



й уславлює патріотизм франків, адже боротьба французів з арабськими заво­йовниками ототожнювалася з релігійним подвигом.

До речі, «божественну» місію франків автор показує через вигадані небесні знамення. Так, на прохання франків бог продовжив день, а само­го короля від смертельної рани зцілив архангел Гавриїл.

Вигадкою є і вік короля, у творі йому двісті років, а під час походу було лише тридцять шість. Мабуть, це пов’язане з тим, що вік асоціюєть­ся з мудрістю й розсудливістю.

Перебільшено також і мужність Роланда, коли він, смертельно пора­нений, наганяє жах на ворогів. У творі розкриваються доблесть і духовна краса героя:

«Мій добрий меч, о Дюрандале вірний, Коли я вмру, ти більше не потрібний! А скільки битв з тобою виграв я, А скільки царств завоював тобою, Для імператора з сідою бородою! Ти не потрапиш в руки боягузам,— Тобою володів такий васал, Яких не зна вже Франція-краса!»

Для висвітлення образу героя перебільшено також кількість військ, які зітнулися в ущелині. Вигаданою є не лише кількість сарацинів, а і кіль­кість франків. Це надає більшої ваги перемозі французів і слави їхньому ватажкові:

Роланд почув себе в обіймах смерті — Смертельний холод в голові і серці. Лягає під ялину ниць Роланд, Притис до серця меч і Оліфант. Він ліг обличчям до країни маврів, Щоб Карл сказав своїй дружині славній, Що граф Роланд умер — та переміг.

Поєднання історичної правди та вигадки у поемі «Пісня про Роланда», гіперболізація сили і хоробрості героя та жорстокості і підступності ворогів є традиційним фольклорним засобом, властивим не лише літературі Західної Європи, а й літературі Київської Русі. Отже, знайомлячись із «Піснею про Роланда», мимохіть проводиш паралель зі «Словом о полку Ігоревім», адже твори ці було створено в одну історичну епоху. Ще однією спільною рисою є те, що проблема «авторства» багатьох творів тієї доби є полемічною.

Важливим залишається те, що поеми епохи Середньовіччя є гідним пам’ятником героїчного подвигу в ім’я батьківщини.

ІСТОРІЯ АНГЛІЇ ОЧИМА ВИДАТНОГО РОМАНІСТА В. СКОТТА

(За романом «Айвенго») «Айвенго» — роман про далеке минуле. Усе те, про що в ньому розпо­відається, відбувалося в XII столітті, точніше — в 1190-ті роки, на які



ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА


припадає закінчення царювання Річарда Левове Серце. З часу битви при Гастінгсі (1066 р.), у результаті якої норманський герцорг Вільгельм За­войовник одержав перемогу над англосакськими військами і королем Га­рольдом, пройшло вже сто тридцять років. Нормани заволоділи Англією, але ворожнеча між ними і саксами не припинилася. Національні проти­річчя ускладнювалися соціальними — між кріпаками та феодалами. У країні точилася боротьба за централізацію королівської влади: це було необхідно для приборкання феодалів, припинення ворожнечі між земле­власниками, для досягнення єдності країни. Ус і ці складні процеси й відоб­ражені Вальтером Скоттом.

Письменник прагнув «відобразити побут старої Англії», «викликати інтерес до її легенд і звичаїв». Джерелом відомостей про епоху Річарда I для нього послужили старовинні літописи. Автор свідомо «змішував прав­ду з вигадкою», намагаючись зробити свою розповідь захоплюючою, але ніколи не виходив за межі достовірності.

Період, про який іде мова в романі, В. Скотт визначав як час, «відзна­чений різкими протиріччями між саксами, які обробляють землю, і нор­манами, які володіли цією землею як завойовники і не бажали ні змішу­ватися з переможеними, ні визнавати їх людьми своєї породи».

Королю Річарду доводиться вести боротьбу проти непокірних баронів, герцогів та графів. На його боці виступають міщани, зацікавлені в роз­витку торгівлі та ремесел, його підтримують селяни, що страждають від міжусобиць, у королівське військо приходять і люди, подібні до Айвен­го,— малоземельні або позбавлені спадку феодали.

Становище в країні ще більше ускладнюється, коли Річард залишає Англію, щоб взяти участь у Третьому хрестовому поході, і потрапляє в по­лон. У цей час владу бере до рук його брат принц Джон і разом із нор­манською знаттю безчинствує, утискує та принижує саксів.

На сторінках роману змальовані всі прошарки середньовічної Англії: і саксонська знать (Альтестан, Седрик, його син Айвенго, леді Ровена), і норманські лицарі (Фрон де Беф, де Мальвуазен, де Брасі), і духовен­ство (абат Ейлир, храмовник де Буагильбер, селянин-монах Тук), і селя­ни (раби Седрика Вамба і Гурт), і йомени-розбійники, очолювані відваж­ним Локслі — прообразом Робіна Гуда — і багатий єврей Ісаак з дочкою Ребеккою, і сам король Річард Левове Серце.

Епоха раннього середньовіччя показана в «Айвенго» в усій її суво­рості. Лицарські замки перетворювалися в розбійницькі гнізда, лютува­ла інквізиція (Лука Бомануар вчинив суд над Ребеккою, оголосив її «відьмою» і хотів спалити на вогнищі), а селяни були безправні й дове­дені до убозтва. Вони говорили: «У нас залишилося лише тільки повітря, яким ми дихаємо; та і його у нас не відняли тому тільки, що інакше ми не були б здатні виконати роботу, яку навалили на наші плечі...»

Уже на початку роману письменник підкреслює контраст між кра­сою природи «веселої Англії» й умовами життя народу.


КЛАС



Отже, роман В. Скотта «Айвенго» допомагає багато дізнатися про старовинну Англію, зрозуміти й відчути історію. Він утверджує дум­ку про те, що необхідно об’єднати країну під рукою сильного і спра­ведливого короля.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти