ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АЙВЕНГО І РІЧАРДА ЛЕВОВЕ СЕРЦЕ

(За романом В. Скотта «Айвенго»)

У романі В. Скотта яскраво і різносторонньо змальовані образи бла­городних і відважних лицарів — Айвенго та Річарда Левове Серце. Оби­два вони — доблесні воїни з гарячими серцями, завжди готові виступити на захист справедливості незалежно від того, хто потрапив у біду — бідний чи багатий, знатний дворянин чи безславний раб. Образ Короля Річарда у зображенні письменника дещо ідеалізований. Чорний Лицар, як його називають, очолює атаку на замок Фрон де Бефа. Його безстрашність і бойовий досвід викликають захоплення і повагу в усіх, хто спостерігає за ним у бою. За його наказом споруджують плавучий міст, по якому вої­ни перебираються через рів і захоплюють фортецю. Король на руках ви­носить з палаючого замку Айвенго, рятує Ровену і Седрика, він же при-мирює Айвенго з батьком.

Річарду Левове Серце притаманні веселість, життєрадісність, вели­кодушність, вірність у дружбі. Він воліє бути краще мандрівним лица­рем, ніж королем, тому оточуючим інколи доводиться нагадувати йому про обов’язок і відповідальність перед країною.

Айвенго — справжній лицар. Через любов і відданість прекрасній дамі він позбавлений спадку і змушений мандрувати, завойовуючи собі багат­ство і славу мечем та списом. Він перемагає на турнірі, хоча це йому ледь не коштувало життя, обирає королевою дня Ровену, наживши тим собі багато ворогів. Він відданий королю, підтримує його, хоче бачити свою країну без усобиць і війн.

Отже, в образах Айвенго та Річарда є багато спільного. Але, на мій погляд, Айвенго більш поетичний, романтичний. Він же і розсудливіший, далекоглядніший у політиці, розуміє, що Англії потрібен король — не хо­робрий мандрівний лицар, а сильна людина, яка змогла б подолати усо­биці, об’єднати країну і відновити хоч якусь соціальну справедливість.

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОВЕНИ ТА РЕБЕККИ

(За романом В. Скотта «Айвенго»)

У романі В. Скотта «Айвенго» виведені два образи прекрасних дівчат — Ровени та Ребекки. Обидві вони молоді, дуже красиві, розумні, виховувалися без матерів. Їх постійно оточувала любов і ласка ближніх, велика розкіш.

Але і соціальний стан, і характери у них різні. По-різному вони пово­дяться в критичних ситуаціях, по-різному склалася і їхня доля.



ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА


Ровена — знатна саксонка, нею опікувався Седрик Ротервудський. Оп­ікун обожнює її, ні в чому не відмовляє і пов’язує з нею свої надії на віднов­лення влади саксів. Через це він навіть виганяє свого сина і позбавляє його спадку. Проте Ровена рішуче протистоїть шлюбові без любові з на­щадком князівського роду Альтестаном. Потрапивши у полон, дівчина, що звикла до загального поклоніння, втрачає свою волю, плаче. Тільки щас­ливий випадок рятує її, а потім доля знову посміхається їй і вона стає дружиною коханого лицаря Айвенго.

Ребекка — дочка багатого єврея Ісаака. Її плем’я постійно зазнавало гонінь та принижень. І хоча дівчина виросла, не знаючи ні в чому відмо­ви, все ж зрозуміла, що їй потрібна велика сила волі, знання, «щоб вижи­ти в цьому жорсткому світі».

Вона навчилася лікувати, допомагала всім, хто цього потребував. Укритичні хвилини шукала виходу, і, не знайшовши його, віддала пере­вагу смерті, а не безчестю. Вона дуже сильна натура. Не знайшовши відповіді на свої сердечні почуття, Ребекка вирішує зайнятися доброчин­ними справами: лікувати, допомагати страдникам. Вона й далі підтри­муватиме честь і гідність свого народу, оберігатиме віру предків.

Ці жіночі образи відіграють значну композиційну роль, допомагають глибше розкрити характери головних героїв та відобразити історичну епоху. Їх краса, розум та доброта облагороджували той жорстокий світ.

УКРАЇНА І НАРОД У ПОВІСТІ М. ГОГОЛЯ «ТАРАС БУЛЬБА»

Видатний російський письменник Микола Гоголь був родом з Украї­ни. Він любив свій край, цікавився його історією, звичаями і обрядами, захоплювався мужнім та волелюбним українським народом, прославив його у своїх творах.

Із незвичайною художньою силою і повнотою М. Гоголь відобразив «дух минулого віку», «історію народу... в ясній величі» у повісті «Тарас Бульба».

Із замилуванням письменник змальовує безмежний український степ («Чорт вас візьми, степи, які ви гарні!», «Уся поверхня землі зда­валася зелено-золотим океаном, по якому бризнули міліони різних кольорів»), могутній Дніпро («Він віяв холодними хвилями і розсти­лався ближче, ближче і, нарешті, охопив половину всієї поверхні землі»). Та мета його розповіді — описати Запорізьку Січ — колиску гордого козацького духу («Так ось вона, Січ! Ось те гніздо, звідки вилітають усі ті горді й міцні, як леви! Ось звідки розливається воля і козацтво на всю Україну!»). М. Гоголь показує устрій Запорізької Січі, побут, звичаї козаків, їхні військові походи та подвиги. Реальні події і художній вимисел переплелися в єдине, закінчене ціле: перед читачами постав початок народно-визвольного руху в Україні в на­прикінці 30-х — початку 40-х років XVII століття. Його голос повниться жалем із приводу того, що були жорстокі часи.


КЛАС



Головні герої повісті «Тарас Бульба», «хоч і гинуть фізично, залишаються в народній пам’яті безсмертними, бо переконані, що «не загине жодна велико­душна справа». Помираючи, козаки розуміють, що боротьба не закінчена, що смерть їхня не даремна, а потрібна для майбутньої перемоги. У цій вірі у безсмертя народу — справжній оптимізм повісті, її героїчний пафос, на­родне, життєстверджуюче начало. Усьому світові М. Гоголь довів, що є Україна і українці як нація, а не жителі південних окраїн, «малороси» чи «хохли».

ТАРАС БУЛЬБА — НАРОДНИЙ ГЕРОЙ

(За однойменною повістю М. Гоголя)

Тарас Бульба — головний герой однойменної повісті М. Гоголя. Це запорізький полковник, що втілив у собі кращі риси українського козац­тва. Відомий російський критик писав: «Що таке Тарас Бульба? Герой, представник життя цілого народу, цілого політичного суспільства у відо­му епоху життя».

Тарас Бульба — мужній та відважний воїн, який уславив себе у бага­тьох боях. «Немає у нас нікого, що рівний йому в доблесті». Найсвятіша для нього справа — оборона віри та вітчизни. Цьому він присвятив усе життя, в такому ж дусі виховував і синів. Часто він був до них надто су­ворий, не показував глибоко прихованої батьківської любові. Але потай­ки милувався Остапом («О! та це буде з часом добрий полковник!»). І про Андрія думав: «І це добрий — враг би не взяв його! — вояка! Не Остап, але добрий, добрий також вояка!» Коли ж Андрій зрадив козаків заради прекрасної полячки, батько власноручно його вбив. Неймовірними зу­силлями Тарас Бульба пробирається до Варшави і підтримує Остапа в йо­го останню найтяжчу хвилину.

Відважним, досвідченим командиром виявляє себе Тарас, коли його обрали наказним отаманом. Найперше для нього — вірність вірі, вітчизні і громаді. Це видно не тільки з його знаменитої промови про товариство і бойове братство, а і вчинків. І в останню свою хвилину він намагається допомогти товаришам.

Тарас Бульба — безкомпромісний, нещадний до ворогів, бо глибоко прийняв до серця кривди народні (ксьондзи у свої таратайки «...запряга­ють уже не коней, а просто православних християн», а «гетьман, за­смажений у мідному бику, лежить у Варшаві»).

Отже, Тарас Бульба — народний герой, що втілив у собі кращі риси запорізького козацтва, силу і волелюбність українського народу.

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСТАПА ТА АНДРІЯ

(За повістю М. Гоголя «Тарас Бульба») Остап і Андрій — сини головного героя повісті М. Гоголя «Тарас Буль­ба». Вони майже однолітки, молоді, дужі хлопці. Навчалися у Київській



ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА


академії. Остап ледь не з дитинства мріяв про Запорізьку Січ, кілька разів кидав навчання, і тільки погроза батька зробити його монахом на двад­цять літ примусила його зробитися сумлінним учнем. За вдачею він був суворим, не прощав образ. Батькові на його глузування сказав: «За обра­зу не подивлюся і не зважу ні на кого».

Андрій вчився легко, був мрійником, цінував красу, не був байдужим до жінок. Ніжнішим він був і до матері. Одного разу хлопець познайо­мився з прекрасною полячкою, хоч і одержав за це тумаків від її челяді.

Коли Тарас Бульба привіз своїх синів на Запорізьку Січ, «швидко обоє молодих козаків стали на добрім рахунку в козаків. ...Жваво і влучно стріляли в ціль, перепливали Дніпро проти течії — справа, за яку нова­чок приймався урочисто в козацькі кола».

Почався визвольний похід проти утисків пансько-шляхетської Польщі. «За один місяць змужніли й зовсім переродилися пташенята, що тільки-но оперилися, і стали чоловіками. Риси обличчя їх, у котрих до цього часу була видна якась юнацька м’якість, стали тепер грізними і силь­ними. А старому Тарасу любо було бачити, як обоє синів його були одни­ми з перших».

Остапу ніби на роду був написаний шлях битв і подвигів. Він був хо­робрим, розважливим і холоднокровним воїном, через це його як і мріяв батько, у битві під Дубно обрали курінним. Загинув мужній воїн, як ге­рой, не промовивши й слова під тортурами ворогів.

Андрій спочатку теж «увесь поринув у чарівну музику куль і мечів». Він не вмів розраховувати й обдумувати в бою, летів напролом і часто творив чудеса військової майстерності. Та доля звела його знову з колиш­ньою коханою полячкою, яка опинилася в осадному місті. Краса дівчини так полонила його, що він забув про все — і про батька, і про присягу, і про вітчизну. Це його й погубило. Андрій виступив у бою на боці поляків, проти своїх козаків-товаришів, і був покараний. Батько власноручно убив його за зраду, не дозволивши братові навіть поховати його по-христи-янськи. Так безглуздо загинула молода сила, козацький цвіт.

Були сини одного батька, та не одного характеру й не однакової долі. Тому й загинули — один патріотом, героєм на славу вітчизні, а другий — зрадником на власне безчестя й горе батька.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти