![]() |
Модель автоматизованої інформаційної системи страхової діяльності
У страхових організація циркулює великий обсяг інформації, яку необхідно збирати, реєструвати, групувати, систематизувати, враховувати і контролювати. Для забезпечення конкурентоспроможності страхової організації слід своєчасно оновлювати асортимент страхових послуг; знижувати валові та питомі витрати страхововї діяльності в умовах розширення обсягів продажу; підвищувати рівень обгрунтованості страхових тарифів; проводити багатоваріантні розрахунки для прийняття рішення про впровадження нових перспективних видів страхування. Створення і використання в страхових організаціях правильно спроектованих систем автоматизації управління страховою діяльністю (САУСД) є запорукою ефективності та діяльності в конкурентному середовищі. Ці системи складаються з підсистем, призначених для спеціалізованого оброблення та наокпичення інформації. Метою створення САУСД є забезпечення такого рівня управління діяльністю органів страхування, за якого досягають високої якості обслуговування населення і високої стабільності страхових організацій на фінансовому ринку. САУСД повинна забезпечити: підвищення оперативності, вірогідності інформації про облік договорів на страхування щодо кожного ивду страхування та загалом у страховій організації; підвищення оперативності, вірогідності, якості інформації необхідної для прийняття управлінських рішень; розрахунок показників страхової діяльності; складання бухгалтерськоїї звітності; аналіз економічного стану страхововї організації, виявлення резервів її розвитку.
Білет №37 Структура та властивості економічної інформації Фізична структура інформації визначається типом носія, де ця інформація зберігається. Логічна структура інформації враховує погляд користувача. Символ->реквізит->показник->інформаційне повідомдення->інформаційний масив ->інформаційний потік->інформаційна підсистема->інформаційна система З елементів інформації — одиниць нижчого рангу — утворюються складові сукупності — одиниці вищого рангу. Одиницями нижчого рангу є реквізити, а одиницею вищого рангу — ІС. Реквізит — це логічно неподільний елемент. Виділяють: реквізити-основи та реквізити-ознаки. Реквізити-основи кількісно характеризують конкретні об'єкти управління, реквізити-ознаки — якісно. Реквізити-основи можуть бути кількісні, трудові, грошові, абсолютні, відносні. Реквізити-ознаки можуть бути довідкові, групувальні, спеціальні. Форма реквізиту включає найменування, структуру (формат), значення (сукупність значень). Найменування служить для звернення до нього. Структура реквізиту — це спосіб подання його значень. Розрізняють довжину і тип. Довжина — кількість символів, що утворюють значення реквізиту. Типи реквізитів залежать від видів значень. Значеннями реквізитів є послідовності символів. Показник — це мінімальна сукупність інформації, що має остаточний економічний зміст. Сукупність інформації, достатньої для вироблення судження про конкретний процес, називається повідомленням. Реквізити і показники можуть розглядатися в укрупнених сполученнях, що дає змогу виділяти інформаційну одиницю вищого рівня — інформаційний масив. Переміщення масивів даних в якомусь середовищі утворює інформаційні потоки. Інформаційна підсистема – сукупність елементів, обєднаних єдиним процесом функціонування, які при взаємодії реалізують певну операцію, необхідну для досягнення мети, поставленої перед інформаційною системою в цілому. Інформаційна система-це сукупність організаційних та технічних засобів для збереження та обробки інформації з метою забезпечення інформаційних потреб користувачів. Властивості економічної інформації: · вхідна інформація в основному фіксується в первинних документах; · ті самі вхідні дані використовуються багаторазово для здобуття показників у різних економічних розрізах для всіх служб і видів господарської діяльності; · основна частина економічної інформації підлягає періодичному, регулярному обробленню; · здобута похідна інформація часто використовується як вхідна при наступних розрахунках; · економічна інформація характеризується тривалістю збереження. Етапи побудови і дослідження імітаційних моделей Імітаційне моделювання — це метод дослідження, заснований на тому, що система, яка вивчається, замінюється імітатором і з ним проводяться експерименти з метою отримання інформації про цю систему. Експериментування з імітатором називають імітацією (імітація — це збагнення суті явища, не вдаючись до експериментів на реальному об'єкті). У процесі створення та машинної реалізації математичних імітаційних моделей здійснюють такі (узагальнені) етапи: · побудова концептуальної моделі; · побудова алгоритму згідно з концептуальною моделлю системи; · створення комп’ютерної програми; · машинні експерименти з моделлю системи. Побудова концептуальної моделі складається з таких кроків: постановка задачі моделювання; · визначення вимог щодо первісної інформації та способів її отримання; · формування гіпотез і припущень; · визначення параметрів та змінних моделі; · обґрунтування вибору показників і критеріїв ефективності системи; · складання змістовного опису моделі. У здійсненні постановки задачі моделювання економічних об’єктів і процесів використовується чітке формулювання цілей і задач дослідження реальної системи, обґрунтовується необхідність імітаційного (комп’ютерного) моделювання, обирається методика методика розв’язування задачі з урахуванням наявних ресурсів, визначаються необхідність і можливість декомпозиції задачі на окремі взаємопов’язані підзадачі тощо. При зборі необхідної вихідної інформації треба звертати увагу на те, що, власне, від якості вихідної інформації про об’єкт дослідження і моделювання залежить як адекватність моделі, так і достовірність результатів моделювання. Гіпотези при побудові моделі системи слугують для заповнення «прогалин» щодо розуміння та формалізації задачі. Припущення дають можливість провести необхідні спрощення моделі на підставі раціональних гіпотез. У процесі роботи з моделлю системи, як правило, можливим є багаторазове повернення до цього етапу залежно від отриманих результатів моделювання і нової інформації (розуміння) про об’єкт. Під час визначення параметрів і змінних складається перелік вихідних і керуючих змінних, а також зовнішніх (екзогенних) і внутрішніх (ендогенних) параметрів системи. Обрані показники і критерії ефективності системи повинні відображати мету (цілі) функціонування системи і являти собою функції змінних і параметрів системи. Розроблення концептуальної моделі завершується складанням змістовного опису, котрий використовується як основний документ, що характеризує результати опрацювання концептуальної постановки задачі (розуміння її всіма суб’єктами, зацікавленими у результатах дослідження). Побудова алгоритму згідно з концептуальною моделлю системи Побудова алгоритму містить такі складові: · побудова логічної схеми алгоритму; · формування математичних співвідношень (аналітичних моделей); · перевірка достовірності алгоритму. Спочатку, як правило, створюють узагальнену схему моделюючого алгоритму, котра задає загальний порядок (хід) дій в імітаційному моделюванні досліджуваного процесу. Після цього розробляється детальна схема, кожний елемент якої перетворюється в оператор (групу операторів) програми. Перевірка достовірності алгоритму повинна дати відповідь на запитання, наскільки адекватно і точно він відображає сутність модельованого процесу (у конкретній ситуації) та побудованої концептуальної моделі. |
|
|