Модель автоматизованої інформаційної системи страхової діяльності

У страхових організація циркулює великий обсяг інформації, яку необхідно збирати, реєструвати, групувати, систематизувати, враховувати і контролювати. Для забезпечення конкурентоспроможності страхової організації слід своєчасно оновлювати асортимент страхових послуг; знижувати валові та питомі витрати страхововї діяльності в умовах розширення обсягів продажу; підвищувати рівень обгрунтованості страхових тарифів; проводити багатоваріантні розрахунки для прийняття рішення про впровадження нових перспективних видів страхування.

Створення і використання в страхових організаціях правильно спроектованих систем автоматизації управління страховою діяльністю (САУСД) є запорукою ефективності та діяльності в конкурентному середовищі. Ці системи складаються з підсистем, призначених для спеціалізованого оброблення та наокпичення інформації.

Метою створення САУСД є забезпечення такого рівня управління діяльністю органів страхування, за якого досягають високої якості обслуговування населення і високої стабільності страхових організацій на фінансовому ринку.

САУСД повинна забезпечити: підвищення оперативності, вірогідності інформації про облік договорів на страхування щодо кожного ивду страхування та загалом у страховій організації; підвищення оперативності, вірогідності, якості інформації необхідної для прийняття управлінських рішень; розрахунок показників страхової діяльності; складання бухгалтерськоїї звітності; аналіз економічного стану страхововї організації, виявлення резервів її розвитку.

Білет №37

Структура та властивості економічної інформації

Фізична структура інформації визначається типом носія, де ця інформація зберігається.

Логічна структура інформації враховує погляд користувача.

Символ->реквізит->показник->інформаційне повідомдення->інформаційний масив

->інформаційний потік->інформаційна підсистема->інформаційна система

З елементів інформації — одиниць нижчого рангу — утворюються складові сукупності — одиниці вищого ран­гу. Одиницями нижчого рангу є реквізити, а одиницею ви­щого рангу — ІС.

Реквізит — це логічно неподільний елемент. Виділяють: реквізити-основи та реквізити-ознаки.

Реквізити-основи кількісно характеризують конкрет­ні об'єкти управління, реквізити-ознаки — якісно. Рекві­зити-основи можуть бути кількісні, трудові, грошові, абсолютні, відносні. Реквізити-ознаки можуть бути довідкові, групувальні, спеціальні.

Форма реквізиту включає найменуван­ня, структуру (формат), значення (сукупність значень). Найменування служить для звернення до нього.

Структура реквізиту — це спосіб подання його зна­чень. Розрізняють довжину і тип. Довжина — кількість символів, що утворюють значення реквізиту. Типи реквізитів залежать від видів значень.

Значеннями реквізитів є послідовності символів.

Показник — це мінімальна сукупність інформації, що має остаточний економічний зміст.

Сукупність інформації, достатньої для вироблення судження про конкретний процес, назива­ється повідомленням.

Реквізити і показники можуть розглядатися в укруп­нених сполученнях, що дає змогу виділяти інформаційну одиницю вищого рівня — інформаційний масив.

Переміщення масивів даних в якомусь середовищі утворює інформаційні потоки.

Інформаційна підсистема – сукупність елементів, обєднаних єдиним процесом функціонування, які при взаємодії реалізують певну операцію, необхідну для досягнення мети, поставленої перед інформаційною системою в цілому.

Інформаційна система-це сукупність організаційних та технічних засобів для збереження та обробки інформації з метою забезпечення інформаційних потреб користувачів.

Властивості економічної інформації:

· вхідна інформація в основному фіксується в первин­них документах;

· ті самі вхідні дані використовуються багаторазово для здобуття показників у різних економічних розрізах для всіх служб і видів господарської діяльності;

· основна частина економічної інформації підлягає періодичному, регулярному обробленню;

· здобута похідна інформація часто використовується як вхідна при наступних розрахунках;

· економічна інформація характеризується триваліс­тю збереження.

Етапи побудови і дослідження імітаційних моделей

Імітаційне моделювання — це метод дослідження, заснований на тому, що система, яка вивчається, замінюється імітатором і з ним проводяться експерименти з метою отримання інформації про цю систему. Експериментування з імітатором називають імітацією (імітація — це збагнення суті явища, не вдаючись до експериментів на реальному об'єкті).

У процесі створення та машинної реалізації математичних імітаційних моделей здійснюють такі (узагальнені) етапи:

· побудова концептуальної моделі;

· побудова алгоритму згідно з концептуальною моделлю системи;

· створення комп’ютерної програми;

· машинні експерименти з моделлю системи.

Побудова концептуальної моделі складається з таких кроків:

постановка задачі моделювання;

· визначення вимог щодо первісної інформації та способів її отримання;

· формування гіпотез і припущень;

· визначення параметрів та змінних моделі;

· обґрунтування вибору показників і критеріїв ефективності системи;

· складання змістовного опису моделі.

У здійсненні постановки задачі моделювання економічних об’єктів і процесів використовується чітке формулювання цілей і задач дослідження реальної системи, обґрунтовується необхідність імітаційного (комп’ютерного) моделювання, обирається методика методика розв’язування задачі з урахуванням наявних ресурсів, визначаються необхідність і можливість декомпозиції задачі на окремі взаємопов’язані підзадачі тощо.

При зборі необхідної вихідної інформації треба звертати увагу на те, що, власне, від якості вихідної інформації про об’єкт дослідження і моделювання залежить як адекватність моделі, так і достовірність результатів моделювання.

Гіпотези при побудові моделі системи слугують для заповнення «прогалин» щодо розуміння та формалізації задачі. Припущення дають можливість провести необхідні спрощення моделі на підставі раціональних гіпотез. У процесі роботи з моделлю системи, як правило, можливим є багаторазове повернення до цього етапу залежно від отриманих результатів моделювання і нової інформації (розуміння) про об’єкт.

Під час визначення параметрів і змінних складається перелік вихідних і керуючих змінних, а також зовнішніх (екзогенних) і внутрішніх (ендогенних) параметрів системи.

Обрані показники і критерії ефективності системи повинні відображати мету (цілі) функціонування системи і являти собою функції змінних і параметрів системи.

Розроблення концептуальної моделі завершується складанням змістовного опису, котрий використовується як основний документ, що характеризує результати опрацювання концептуальної постановки задачі (розуміння її всіма суб’єктами, зацікавленими у результатах дослідження).

Побудова алгоритму згідно з концептуальною моделлю системи

Побудова алгоритму містить такі складові:

· побудова логічної схеми алгоритму;

· формування математичних співвідношень (аналітичних моделей);

· перевірка достовірності алгоритму.

Спочатку, як правило, створюють узагальнену схему моделюючого алгоритму, котра задає загальний порядок (хід) дій в імітаційному моделюванні досліджуваного процесу. Після цього розробляється детальна схема, кожний елемент якої перетворюється в оператор (групу операторів) програми.

Перевірка достовірності алгоритму повинна дати відповідь на запитання, наскільки адекватно і точно він відображає сутність модельованого процесу (у конкретній ситуації) та побудованої концептуальної моделі.