УТВЕРДЖЕННЯ ЦІННОСТІ ЛЮДСЬКОГО ЖИТТЯ В БАЛАДІ Ф.ШИЛЛЕРА «РУКАВИЧКА»

Балада відомого німецького поета Ф. Шиллера «Рукавичка» перено­сить нас в епоху благородних лицарів і прекрасних дам.

У палаці короля Франції розважаються, спостерігаючи бій звірів на арені. Виходить «лев страшний із гривою густою у всій красі». Потім сміливо вистрибнув тигр, але побоявся зачепити короля звірів. Два лео­парди прудкі «в буянні мужнього палу» напали на тигра. Той б’є їх лапою тяжкою. Підводиться лев — і чути його могутній рев. «Прогримів — і став спокій; і, не давши волі злобі рвучкій, люті лягли по короткім бою».

А гості очікують видовища. І раптом із балкона впала вниз до звірів рукавичка дами. Юна красуня Кунігунда звертається до свого лицаря Делоржа з велінням принести їй рукавичку на знак його вірності й лю­бові. Мужній лицар іде й бере рукавичку і звірі не кидаються на нього. Молодий витязь повертається і кидає рукавичку своїй обраниці в лице, замість того, щоб піднести її зі словами любові.

Здається, рукавичка опинилася на арені не випадково. Юна красуня вирішила так жорстоко пожартувати, забувши, що піддає лицаря без­глуздій смертельній небезпеці. Делорж не міг не прийняти виклик, це піддало б сумніву його сміливість. Але він зрозумів, що Кунігунда не лю­бить його по-справжньому, і його життя для неї — ніщо. Тому й покинув її, показавши привселюдно свою зневагу.

Хоча в основу сюжету балади покладено конкретний історичний факт, який змалював письменник Сенфуа, ідея твору набуває широкого уза­гальнення — ніщо не може бути ціннішим за людське життя. І легкова­жити цим не можна ні за яких обставин.

КОНТРАСТ ПОТВОРНОГО І ПРЕКРАСНОГО У ТВОРІ ГОФМАНА «МАЛЮК ЦАХЕС»

Кожна сторінка творчості великого німецького романтика — це при­страсна боротьба прекрасної душі поета з ницим, потворним світом. Свою особисту долю Гофман бачив як частину загальної долі «маленьких лю­дей», що стояли на порозі подвійного буття: між мізерними ділами і ве­ликими ілюзіями. Оточуюче хронічне убогство, атмосфера філістер-ства приводили до неприйняття дійсності. Порятунок від духовно

ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА

обмеженого, порожнього, сірого життя автор знаходить у романтичних мріях, у мистецтві, що є єдиною суверенною частиною людського духу.

У казці-новелі «Малюк Цахес» перед нами дійсніть постає в образі країни, де введено «просвітництво». Гофман викриває за допомогою все­владної іронії химерну велич великих князів, гофмаршалів, широко ви­користовуючи засоби фантастичного гротеску. Це лялькова держава, де все схоже на безглуздий маскарад, усі ниточки якого тримає потвора — карлик Цахес. Народившись потворою, він завдяки милості феї має три магічні волосинки, які роблять його в очах інших людей мудрим і пре­красним. Присвоївши собі чужий труд, славу, кохання, він стає першою особою у країні. Це всевладний міністр, кавалер ордена зеленого тигра з двадцятьма ґудзиками. Отже, духовна і фізична потвора Цахес є серце­виною філістерського світу. Гофман і подає його в карикатурно-комічно­му, зниженому плані.

Філістерство в науці символізує комічна постать професора Моша Терпіна, «апостола механізації життя», що вивчає «птахів і тварин у смаженому вигляді».

Ляльковому механічному світу протистоїть романтичний мрійник Бальтазар, який шукає порятунок від порожнечі філістерського існуван­ня у поезії, в радісній симфонії природи. Це ідеальний світ, де живуть гар­монія, свобода. Бальтазар уособлює митця, а не філістера, на яких по­ділив світ Гофман. І саме йому відкриває таємницю влади жахливої по­твори Цахеса мудрий Проспер Альпанус. Тільки Бальтазар може звільни­ти світ від ницості, бо він «обдарований внутрішньою музикою». Саме він розповідає світові про кохання солов’я та червоної троянди, бо здатен бачити таємниці природи.

Як у справжній казці, тут перемагає Добро. Цахес гине, опинившись у срібному горщику. У чому ж загадка його долі?

Фея жорстоко помилилася, вважаючи, що «зовнішний прекрасний дар проросте і в твоїй душі. Але внутрішній голос не прокинувся. Твій косний, життєво неспроможний дух не зміг піднестися, ти не відділявся від ницості».

Отже, життєтворчий дух — це дух митця, а філістерство є лише по­творність справжнього життя. Саме це доводить нам казка-новела вели­кого романтика, який став одним із провідників людства в його духов­них блуканнях.

КОНФЛІКТ ЛІРИЧНОГО ГЕРОЯ З РЕАЛЬНІСТЮ В ЛІРИЦІ Г. ГАЙНЕ

Уся творча діяльність великого німецького поета Генріха Гайне пов’я­зана з його боротьбою за світле майбутнє Німеччини, за свободу і щастя німецького народу.

Творча спадщина Гайне пройнята гуманістичними ідеалами свободи людської особистості. Висока майстерність поета, блискучий полемічний

КЛАС

талант публіциста зробили ідеї Гайне зрозумілими для людей, які живуть у різних куточках земної кулі.

Але творча особистість Гайне розвивалась у той період, коли в літе­ратурі Німеччини, як і багатьох європейських країн, поширювався ро­мантичний напрямок, який вплинув на становлення молодого поета. Навчаючись у Бонні, Гайне із захопленням слухав блискучі за формою й багаті фактами лекції Августа Вільгельма Шлегеля, одного з теоретиків реакційного романтизму. Але не був сліпим послідовником свого учите­ля, про що свідчать і його вірші, і стаття «Романтика», надрукована в 1820 році. Порушуючи ідейно-естетичні закони німецької романтичної шко­ли видавати бажане за дійсність, Гайне висловив у статті думку про те, що Німеччина вільна і «…ні один піп не може заточити у в’язницю німецькі уми; ні один благородний дворянчик не має більше права батогом гнати на панщину німецькі тіла, і тому німецька муза також має стати вільною, квітучою, простою, чесною німецькою дівчиною, а не мліючою черницею чи пихатою лицарською дівою».

А у своїй поетичній творчості Генріх Гайне пішов значно далі за німецьких романтиків. Найвагомішими творами двадцятих років, які поставили Гайне в передові лави тодішньої літератури, стали «Книга пісень» і «Шляхові картини».

Збірка «Книга пісень» посіла важливе місце не лише у творчій спад­щині Генріха Гайне, а й відіграла важливу роль у розвиткові всієї німець­кої лірики. Продовжуючи кращі традиції національної поезії, Гайне про­клав своєю збіркою нові шляхи розвитку німецького ліричного віршованого жанру.

«Книга пісень» являє собою ліричну повість, об’єднану однією спільною темою — темою кохання. Але велич Гайне-поета полягає в то­му, що в інтимно-ліричній тематиці збірки він зумів відбити дійсні риси свого сучасника — молодої людини десятих-двадцятих років XIX століття, яка опозиційно ставиться до дійсності. На це вплинула і особиста драма Гайне: а його кохана вбачала в поеті лише бідного родича. Але в збірці ця тема набула соціального звучання. Історія кохання у творах Гайне стала вираженням протесту проти дворянсько-бюргерської моралі, про що свідчить вірш «Ліричне інтермеццо».

Гайне розумів, що його страждання — це важка суспільна хвороба, ви­снажуюча багатьох людей Німеччини, пригнічених своїм політичним без­прав’ям, і, звертаючись до своєї коханої, говорив:

Я поэт немецкий, Известный в немецкой стране, Где вспомнят о лучших людях, Там вспомнят и обо мне.

А что со мной, малютка,— То у многих немецких людей.

ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА

Где вспомнят о худших напастях, Там вспомнят и о моей.

Вірші, що увійшли в «Книгу пісень», створювалися протягом близько десяти років. Вони є наочним прикладом розвитку світобачення й удо­сконалення художньої майстерності Гайне. Все гостріше і глибше звучать у його творах опозиційні соціально-політичні мотиви. Зі зміною світо­гляду автора змінюються й риси ліричного героя. Він живе в реальному світі, але почуття його овіяні світлим і радісним колоритом.

Автор неначе переконує і себе, і ліричного героя своїх творів у тому, що за будь-яких соціальних умов людина прагне щастя. В інтимній ліриці поета з’являються інші відтінки. Легкий смуток нерозділеного кохання не має нічого спільного з хворобливою тугою ранніх віршів.

Ліричний герой циклів «Ліричне інтермеццо» та «Повернення на бать­ківщину» не поетизує містичне, потойбічне кохання, а утверджує ідеал земного кохання в усій його життєвій красі:

Дорогая, что же это: Не пустой ли призрак ты, Что возник в мозгу поэта В пору летней духоты?

Нет! Такой улыбки чистой, Глаз, такой струящих свет, Красоты такой лучистой Не придумает поэт.

Недаремно вірші цих двох збірок зрілого майстра привернули увагу багатьох композиторів і стали всесвітньовідомими романсами.

Подальша творчість митця спирається на метод іронії, властивий більшості романтиків, для яких іронія служила засобом примирення з дійсністю, вводила у світ ілюзій і буденності.

Гайне ж звертається до іронії, щоб, навпаки, розвіяти безплідні ро­мантичні ілюзії, показати їх безпомічність у зіткненні з дійсністю.

Часто в уста ліричного героя автор вкладає гостру політичну сатиру, яка у подальшій творчості стала невід’ємною рисою його прози. На по­чатку тридцятих років основним жанром творчості Генріха Гайне стає публіцістика. І тільки могутній революційний поштовх років сорокових, який вимагав від літераторів агітаційних функцій, повернув Генріха Гай­не до лірики, з якою він більше не поривав до останніх днів свого життя.

Але останній період творчості майстра вже не став періодом пошуків. Його можна назвати періодом сумнівів. Реакція на невдале завершення революції 1848 року знайшла свій відбиток у збірці віршів «Романсеро». Ліричний герой цієї збірки висловлює зневіру у боротьбі. Як особисту трагедію він сприймає загибель істинних героїв і торжество проходимців:

Гей! От смерти бесполезно

В панцирь прятаться железный;

КЛАС

Весь в крови падет герой. Одолеет добрых злой.

Але конфлікт ліричного героя з реальністю якраз і полягає в тому, що він вступив у суперечку сам із собою, але в нього збереглись і воля до бо­ротьби, і віра в перемогу над силами реакції.

Забытый часовой в войне свободы, Я тридцать лет свой пост не покидал, Победы я не ждал, сражаясь годы; Что не вернусь, не уцелею — знал.

Где ж смена? Кровь течет, слабеет тело… Один упал,— другие подходи! Но я не побежден: оружье цело, Лишь сердце порвалось в моей груди.

Ось таким і постає переді мною ліричний герой творів Генріха Гайне. А митець, який створив всесвітньовідомі шедеври лірики, прози і публіцистики, зумів відтворити найтонші відтінки настроїв людської душі, живе і буде жити у віках. Адже зліт людської думки не має меж. Ось у цьому, на мою думку, і полягає безсмертя.