ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


СВЯЩЕННІ КНИГИ НАРОДІВ СВІТУ ЯК ПАМ’ЯТКИ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ

(Тези до виступу з проблем твору)

Священні книги народів світу упродовж тисячоліть спонукають лю­дей до активної діяльності, пошуку власних життєвих шляхів.

Веди — одна з найдавніших книг світу, пам’ятка давньої індійської літе­ратури. Веди допомагають зрозуміти духовну культуру Індії та багатьох народів Азії, адже вони стали основою для створення різних релігійних і філософських учень. Саме слово «веда» означає «священне знання».

У ті давні часи, коли створювалися веди, художня творчість ще не була відокремлена від інших видів духовної діяльності людини. Релігія, міфо­логія і мораль втілювалися у художні образи. Ці художні образи з часом набули власного значення, приваблюючи своєї красою й багатозначністю. Саме тому до образів вед зверталися і звертаються митці різних країн світу, а веди стали не тільки пам’яткою релігійної культури, але й літератури.

У грецькій мові слово «бібліа» означає «книги». Але для багатьох поколінь різних народів це слово стало символом віри. Біблія — уза­гальнюючий збірник, до якого увійшли відібрані поколіннями й освя­чені церквою твори, що розкривають сутність релігійного вчення. Віру­ючі сприймають Біблію як єдиний текст Святого Письма, хоча книга ця складається з багатьох творів, створених у різні часи, різними авто­рами, різними мовами.

Історія створення тексту Біблії — це історія духовних пошуків люд­ства. Назви двох частин Біблії, Старий і Новий Заповіти, пов’язані у християнстві з ученням про Ісуса Христа і відбивають складний розви­ток християнської ідеї. Саме слово «заповіт» виникло під час перекладу Біблії з давньоєврейської мови на грецьку. В оригіналі слово, яке пере­клали як «заповіт», ближче за значенням до слів «договір», «угода» або «союз». І в основі іудаїзму — положення про «угоду»» між Богом і люди­ною, «народом божим»: люди приймають заповіді Бога і чинять на землі його волю, а Бог за це охороняє і «рятує» людей. Поступово «угода» між богом і людьми втрачала риси рівноправності, перетворюючись на воле­виявлення Бога, який встановлює норми людської поведінки своїми заповідями. Але в Старому Заповіті міститься вказівка, що Бог укладе


КЛАС



«новий договір» із людьми. «Новий союз» мав будуватися не на рабській покірності, а на основі довіри Бога до людей і людей до Бога.

Авеста — священна книга зороастризму. Основна ідея цієї релігії — за­лежність світобудови від боротьби добра і зла, світла і пітьми, життя і смерті. Згідно з релігією зороастризму людина у цій боротьбі не іграшка в руках вищих сил, а особистість, яка має свободу вибору, здатна своєю активністю вплинути на поступ світової справедливості. Авеста написана однією з дав­ньоіранських мов; учені не визначили точно, які племена або народи роз­мовляли цією мовою, тому найменували ту мову за назвою пам’ятки — «аве­стійською». Авеста складається з кількох частин. Найбільш давня з них — «Гати» — зібрання молитов. Автором цих текстів вважають засновника дав­ньоіранської релігії Заратуштрі (або Зороастру, як називали його античні автори, в творах яких збереглися відомості про вірування давніх іранців). В усіх повчаннях гат ідеться про життя, побут, норми поведінки.

Коран — священна книга мусульман. Мусульманство, або іслам, одна з трьох, поруч із християнством і буддизмом, світових релігій.

Виникнення ісламу супроводжувалося появою священної книги — Корана, який, відповідно до мусульманського вчення, послав людям Ал­лах через ангела Гавриїла у формі одкровення пророку Мухаммеду, який і передав ці одкровення своїм одноплемінникам.

Коран — це збірка проповідей Мухаммеда, звернутих до язичників, які ще не прийняли ісламу. Складається Коран зі 114 розділів (сур), роз­ташованих не за змістом чи хронологією, а за принципом зменшення роз­міру. У Корані немає систематичного викладення основ мусульманської релігії, тут подаються лише найважливіші положення, які вже значно пізніше склали у певну систему мусульманські богослови. Відповідно до вчення ісламу все існуюче в світі створене Аллахом і всі явища та події, які сталися і мають статися у Всесвіті аж до кінця світу і страшного суду, визначені ним і відбуваються за його волею. Мухаммед проголошував пророками багатьох персонажів і пророків Біблії та Євангелія. У Корані зустрічаються імена Адама і Ноя, Авраама і Йосипа, Мойсея та Ісуса Хри­ста. Але сам Мухаммед ніби завершує весь цей ряд пророків, підноситься над усіма ними як останній і головний пророк.

АХІЛЛ І ОДІССЕЙ ЯК УОСОБЛЕННЯ МУЖНОСТІ І ВІДВАГИ, ЛЮДСЬКОГО РОЗУМУ

(За «Іліадою» та «Одіссеєю» Гомера) Поеми «Іліада» і «Одіссея» були створені у VIII — на початку VII сто­ліття до нашої ери і відбивають світогляд, ідеал поведінки людини, її місце у природі і суспільстві. Головні герої поем — вожді (царі), що виділяють­ся своєю хоробрістю й силою. Гомер віддає їм шану саме тому, що вони спроможні відстояти інтереси свого народу, прийняти на себе найсильніші удари супротивника.

У поемі «Іліада» зображено чимало видатних воїнів: Діомед, Аякс, Пат-рокл, але головну роль автор поеми відводить Ахіллу. Він —



ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА


наймолодший герой поеми «Іліада», але Ахілл — найсильніший воїн греків, йому притаманні такі риси, як почуття обов’язку, хоробрість, відва­га, ці риси відзначають й інших героїв поеми, але тільки Ахілл має такий бурхливий темперамент, який доповнюється бажанням відстоювати спра­ведливість. Він справжній герой, який понад усе цінує честь. Як пото­птання своєї честі Ахілл сприймає те, що Агамемнон забирає його поло­нянку. Тому ні автор поеми, ні греки не звинувачують його у зраді: самоусунення Ахілла сприймається як захист честі. Ахіллу властиве почут­тя вірності своїм друзям, смерть Патрокла змусила його повернутися у військо. У нових латах, що викував Гермес, Ахілл непереможний. У 21-й пісні розповідається про жорстоку помсту Ахілла за смерть друга. Він гонить троянців до річки Ксанф і багатьох із них там убиває, але два­надцять юнаків він захопив живими, щоб принести їх у жертву Патроклу. У 22-й пісні зображено двобій Гектора й Ахілла, в якому останній перема­гає. Бурхливий темперамент Ахілла не дає йому заспокоїтись на цьому, він прив’язує тіло Гектора до колісниці і кілька разів об’їздить Трою, але коли до нього приходить батько Гектора з проханням не знущатися над тілом сина, почуття справедливості перемагає: вражений горем старого батька, герой віддає тіло Гектора на поховання.

Троянська війна скінчилась, і її герої повертаються додому, та воля богів була в тому, щоб лише деякі з них щасливо закінчили цей похід. Найдов­ший шлях чекав хитромудрого Одіссея, який десять років після закінчення війни не міг повернутися на батьківщину.

У Троянській війні Одіссей зробив чимало для греків, особливо там, де потрібна була не сила, а розум. Це він здогадався зв’язати наречених прекрасної Єлени клятвою допомагати її обранцю в будь-якій біді. Єлена обрала своїм чоловіком спартанського царя Менелая, але зрадила йому з сином царя Трої Парісом. Краса її вважалася скарбом усього грецького народу; щоб повернути Єлену, греки і розпочали Троянську війну, але без угоди, яку вигадав Одіссей, грецьке військо ніколи б не зібралося. Це Одіс-сей зміг привести у військо юного Ахілла, без якого перемога була б неможлива. Це Одіссей утримував військо біля стін Трої, коли розпоча­лася тяжка хвороба, він умовляв Ахілла повернутися на поле бою, коли той посварився з Агамемноном. Саме Одіссей одержав від греків ахіл-лові лати після його загибелі. Коли греки не змогли взяти Трою силою, Одіссей вигадав троянського коня, в якому сховалися найхоробріші грецькі воїни і сам Одіссей серед них.

«Одіссея» — поема, в якій розповідається про повернення Одіссея на рідний острів Ітака. З точки зору автора поеми, героїзм Одіссея полягає в тому, що він залишається вірним своїй батьківщині, його ніщо не стра­шить у досягненні своєї мети «побачити хоч дим із рідного краю».

Герой поеми «Одіссея» — мужній воїн, але часто він використовує хит­рощі, щоб здобути перемогу. Саме вони допомагають йому побороти По-ліфема, Цирцею і сирен.


КЛАС



Але якщо хитрість — природна риса Одіссея, то мужність і витривалість, завзятість він набув у довгих і тяжких мандрах, які загартували його тіло і душу. Усіх, із ким зустрічається Одіссей протягом довгих років Троян­ської війни, а потім за час тривалої подорожі, підкоряли його розум, розсуд­ливість, мужність і хоробрість. Навіть чаклунка Кірка, зілля якої не за­шкодило Одіссею, вражена його стійкістю. Навіть богиня Афіна визнає його розум і передбачливість, говорить, що і богу важко було б мірятися з Одисеєм хитрощами.

У поемах «Іліада» і «Одіссея» є провідні образи, у першій — спис, у другій — весло. Ахіллес — уособлення мужності і відваги. Саме таким повинен бути герой поеми, що розповідає про війну. Але в мирний час цих рис замало. Весла Гомер називав «крилами корабля», вони допома­гають спілкуванню людей, збагаченню досвіду. Мандри Одіссея — це дов­гий шлях людини в житті. У поемі Гомера — одвічна мудрість народу, яка викладена мовою, зрозумілою всім людям всіх часів,— мовою казки. Тому всі, хто знайомиться з героями Гомера, запам’ятовують назавжди ці яск­раві образи мужності, відваги, людського розуму.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти