ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ЛЕКЦІЯ 10. ДУХОВНА КУЛЬТУРА ЕПОХИ ПРОСВІТНИЦТВА

 

1. Просвітництво як культурно-історичний феномен, його витоки та основні засади

2. Раціоналістична філософія. Енциклопедизм

3. Зростання ролі літератури в житті суспільства

4. Особливості розвитку мистецтва доби Просвітництва (архітектура, живопис, музика, театр)

 

1. Просвітництво як культурно-історичний феномен, його витоки та основні засади

 

Під Просвітництвом прийнято розуміти загальноєвропейський ідейний рух кінця XVII —XVIII ст., спрямований проти закостенілих форм суспільного, культурного та духовного життя. Особливістю Просвітництва є перенесення акценту зі сфери пізнання і дослідження природи, що було характерним для попереднього відтинку Нового часу — доби Раціоналізму, на соціальні, політичні, економічні, правові, релігійні, духовні інтереси людей.

Термін "Просвітництво" набуває статусу самостійної лексичної одиниці у тому ж XVIII ст. Його використовували Ф.М.Вольтер, Й.Гердер, але остаточно він був закріплений після виходу статті І.Канта "Що таке Просвітництво" (1784 p.). Кант визначив Просвітництво як "вихід людини із стану власного неповноліття". Основна мета Просвітництва за Кантом — вільне використання людського розуму для прогресивного перетворення суспільства.

Носіям ідеології Просвітництва було притаманне схиляння перед розумом, віра в його безмежні можливості й перетворювальну силу. Просвітники мали широкий світогляд, в якому виділялася ідея перебудови всіх суспільних відносин на основі розуму, "вічної справедливості", рівності, що випливали, на їхню думку, з самої природи, невід'ємних "природних прав" людини. В концепції "природного права" просвітники обґрунтували основні принципи цивілізованого життя особистості, нації: право на гідне людини життя, свободу і власність. Відстоюючи ці принципи, Просвітництво поклало в Європі початок формуванню громадянського демократичного суспільства.

Рушійною силою історичного розвитку і умовою торжества розуму просвітники вважали поширення передових ідей, знань, а також поліпшення морального стану суспільства. Вони прагнули розкріпачити розум людей і тим самим сприяли їхньому політичному розкріпаченню. Цим "просвітники" відрізняються від "просвітителів", якими є всі носії освіти й прогресу. Просвітники вірили в людину, її розум і високе покликання. В цьому вони продовжували гуманістичні традиції доби Відродження. Великого значення просвітники надавали вихованню й самовихованню людини, вбачаючи в цьому універсальний засіб удосконалення суспільства. Характерною для Просвітництва була ідея "просвіченого абсолютизму". Просвітники вважали, що перебування на троні "просвіченого й доброчесного монарха" приведе до мудрого правління, яке сприятиме становленню справедливості й суспільного добробуту.

Одним із напрямів духовного життя епохи Просвітництва стало прагнення до секуляризації культури, максимального збільшення в ній питомої ваги світських засад. По-різному визначаючи своє ставлення до релігії, просвітники сходились у критичних оцінках церкви як соціального інституту. Так, Вольтер — найнебезпечні-ший супротивник" католицької церкви й клерикалізму — відкидав атеїзм, що загрожував суспільному порядку, ґрунтованому на приватній власності. Релігію ж він вважав корисною для морального виховання молоді.

Натомість П.Гольбах критикував і рішуче заперечував не лише церкву, а й саму релігію. Чимало просвітників, дотримуючись засад раціоналізму, бачили в Богові гаранта розумності світобудови та здатності пізнавати її раціональним шляхом.

Антиклерикальна боротьба просвітників за віротерпимість, право вільного вибору релігії мала конкретні наслідки — проголошення свободи совісті Великою французькою буржуазною революцією 1789 р.

Ідеї Просвітництва визрівали й формувалися в умовах подальшого зростання і зміцнення національних держав Європи, бурхливого розвитку промисловості, переходу від мануфактури до складніших і прогресивніших технологій, засвоєння нових видів сировини й енергії. У розвитку науки, основу якої становило раціональне світобачення, дослідність та експериментизм, все помітнішими ставали нові тенденції. Монополія механіко-математичного знання поступилася місцем дослідним й описовим наукам: фізиці, хімії, біології, географії та ін. XVIII ст. ознаменоване новими науковими відкриттями, які здійснили: великий філософ і математик І.Кант (1724— 1804 pp.), природодослідники П.-С.Лаплас (1749-1827 pp.), П.-Л.Мопертюї (1698-1759 pp.), Ж.-Л.Бюффон (1707-1788 pp.), А-ЛЛавуазьє (1743-1794 pp.), К.-Л.Бертолле (1748-1822 pp.), Н.Леблан (1742—1806 pp.) — у галузі хімії. Натуралісти Д.Геттон (1726-1797 pp.) і К.Лінней (1744-1829 pp.) започаткували систематизацію явищ й утворень природи. Ж.-Б.Ламарк (1744—1829 pp.) розробили основи еволюційного вчення. Відбувалося подальше накопичення інформації про явища природи, формувалися уявлення, поняття й методи, спрямовані на створення єдиної картини світу.

Нових рис набула масова свідомість: вона стала гнучкішою, здатною ширше сприймати і глибше розуміти явища та процеси довкілля. Важливим стало усвідомлення можливості плюралізму поглядів на світ, філософію, мистецтво, толерантне ставлення до переконань інших людей. Змінювалися й суспільні ідеали. Для масової свідомості ідеал прагматичної підприємливої людини, допитливого вченого став привабливішим, ніж ідеал лицаря чи аскета.

Зміни відбулися й на рівні самосвідомості. Наприклад, розширення життєвого простору внаслідок географічних відкриттів і колонізації нових земель привело мешканця Європи до усвідомлення себе саме європейською людиною, визнання за європейцями приоритетних позицій стосовно решти світу, зверхнього ставлення до неєвропейських народів.

Просвітники були вихідцями з різних соціальних прошарків і станів: аристократії, духовенства, чиновників, представників торговельно-промислових кіл, лікарів, військових та ін. Але всіх їх об'єднувала віра в розум, знання, високе призначення людини, нетерпимість до будь-якого виду гноблення.

Відповідно до становлення у Західній Європі промислової цивілізації, ідеї Просвітництва отримали розвиток спочатку в Англії, пізніше у Франції, а відтак і в інших країнах. Специфічні умови історичного розвитку західноєвропейських країн у добу Просвітництва, художні традиції, що склалися у попередні століття, були причиною того, що культура і мистецтво кожної з них мали особливості та відмінності. 'Водночас у культурі західноєвропейських країн можна виділити й спільні риси, які дають підставу говорити про добу Просвітництва як про певний цілісний етап в історії європейської духовної культури.

 

2. Раціоналістична філософія. Енциклопедизм

 

Добу Просвітництва нерідко називають також віком філософії. У цей період надзвичайно зміцнів соціальний статус філософії, набули великого поширення філософські знання. Філософія Просвітництва стала новим типом філософії передусім тому, що висувала перед собою практичні завдання і цілі. Вона слугувала Для виразу нагальних суспільно-історичних та політичних потреб, була виразником передових ідей, несла величезний перетворювальний потенціал. Філософи-просвітники прагнули поліпшити життя, змінити усталений спосіб мислення, намагалися дати людям знання і звільнити їх від неуцтва, забобонів. У добу Просвітництва значно зріс обсяг філософської літератури, збільшилася кількість людей, які займалися філософією, кількість публікованих філософських праць. Філософія стала настільки популярною, що навіть твори художньої літератури і мистецтва були здебільшого насичені глибоким філософським змістом і містили суспільно значущу ідею.

Панівною філософською ідеєю культури XVII ст. став розум. Філософи-раціоналісти були переконані, що природа упорядкована "розумно", тому може бути пізнана раціоналістичними засобами. Водночас заперечувалися інші "знаряддя" пізнання світу, зокрема, релігійний досвід, традиційна мудрість. Успіхи природничих наук сприяли поширенню думки, що науково емпіричними методами можна вивчати не лише природу, а й людину, суспільство.

Враховуючи вимоги часу, просвітники замінювали старі уявлення про людину, вважаючи її істотою природною, а почуття і розум проголошували продуктами тілесної організації. Те, що люди — природні істоти, робить їх рівними. Звідси, будь-які кастові привілеї повинні бути скасовані. На думку просвітників, необхідно допомогти людям зрозуміти істину і перебудувати суспільство відповідно до людської природи. Саме таке розуміння людини та людських відносин вони вважали розумними. З погляду просвітників, розумною проголошується відповідність між індивідуальною й суспільною природою, між власними та суспільними потребами. Отже, "природний егоїзм" замінився "розумним егоїзмом". Погляди просвітників постійно коливалися між індивідуальним і суспільним. Тут містилася суперечність просвітницької концепції людини, яка згодом приведе до переосмислення поняття людини — вона ніколи не буває лише природною істотою, а є також істотою суспільною, духовною. Відтак постає проблема виховання нової особистості. Просвітники закликали до створення належних суспільних умов, сприятливих для формування цілісної особистості.

Просвітницькі ідеї у філософії вперше з'явилися в Англії. Англійських філософів і діячів Просвітництва передусім цікавили питання про співвідношення знання та релігійної віри, ставлення наукового світогляду до надприродних подій та явищ, описаних у Священному Писанні. Не відкидаючи остаточно ідею Бога, значна частина англійських просвітників переосмислювала її в контексті деїзму з його провідною тезою "Закон природи є закон Божий", їх цікавили також проблеми моралі, виховання, політичного устрою суспільства тощо.

На розвиток англійського Просвітництва великий вплив мала філософія Дж.Локка (1632—1704 pp.). У філософській праці "Дослід про людський розум" він доводив, що весь духовний світ людини, почуття, поняття, наукові та морально-етичні ідеї є продуктом її досвіду, основу якого становить чуттєве споглядання об'єктивної дійсності. До досвіду ("від народження") людська душа, на думку Дж.Локка, схожа на "чисту дошку", і лише у процесі чуттєвого споглядання та роботи мислення людина набуває певних знань про зовнішній світ.

В економічних працях Дж.Локк досліджував головно питання грошей і грошового обігу, цікаві ідеї він висунув у галузях мовознавства, педагогіки, в політичній діяльності брав активну участь як прихильник буржуазної конституційної монархії. До невід'ємних прав людини філософ відносив право на життя, свободу і власність.

Від деїзму до матеріалізму еволюціонували філософські погляди англійського науковця Дж.Толанда (1670—1722 pp.). У праці "Християнство без таємниць" він визнав християнські одкровення Бога, однак доводив, що вони не можуть бути ні надрозумни-ми, ні проти розумними. В іншому творі "Листи до Серени" вчений стверджував, що світ як ціле є вічним, однак постійно змінюється. Він одним з перших сформулював положення про те, що рух — суттєва властивість матерії. Матерія ж міститься і в основі мислення.

З-поміж англійських просвітників були достатньо популярними погляди А.Е.К.Шефтсбері (1671 — 1713 pp.). Виступаючи як філософ-мораліст, вчений обґрунтував ідеал гармонійно розвиненої особи — калакагатоса XVIII ст. Це — людина, наділена різноманітними чеснотами і здібностями, котра стверджує у житті єдність істини, добра і краси. Шефтсбері вважав, що моральність — вроджена якість людини, яка не залежить від віри в Бога і зовнішніх впливів, а критерій%доброчесності — співдія загальному благу ("Дослідження про доброчесність, або Заслугу", "Моралісти"). Шефстбері дотримувався позицій деїзму, різко виступав проти релігійного фанатизму.

Представником англійської філософії доби Просвітництва був Д.Юм (1711 — 1776 pp.) — філософ, економіст, історик, засновник новоєвропейського агностицизму. Завдання знання він вбачав не в адекватному зображенні дійсності, а у його здатності бути керівництвом для практичної орієнтації. У філософських поглядах Юм виступав також з позиції скептицизму. Сумніваючись у достовірності людських знань про світ, Юм визнавав бездоказовим існування Бога і душі як духовної субстанції. Заперечуючи церковні догми, критикуючи релігійну мораль і нетерпимість, Юм виступав за створення природної релігії ("Трактат про людську природу", "Досліди моральні й політичні"). Скептицизм Юма виступає як обґрунтування утилітарного й розсудкового умонастрою буржуа.

Англійська філософія відкрила шлях до розвитку філософської та (сгпльно-політичної думки французьких просвітників. Найяскравішими мислителями і діячами Просвітництва були Ж.Мельє (1664-1729 pp.), М.Ф.Вольтер (1694-1778 pp.), Ж.-Ж.Руссо (1712-1778 pp.), AAvypo (1713-1784 pp.), 111-АМон-теск'є (1689- 1755 pp.), К.-А.Гель-вещи (1715-1771 pp.), Ж-ОЛамет-pi (1709-1751 pp.), П.-АГольбах (1723-1789 pp.), Е.-Б.Кондільяк (1715-1780 pp.), Ж.-Л.Д'Аламбер (1717-1783 pp.).

Своєрідним символом французького Просвітництва стали творча діяльність, активна суспільно-політична позиція М.Ф.Вольтера, Ж.-Ж.Руссо й Д.Дідро.

Ф.М.Аруе, відомий під псевдонімом Вольтер, увійшов у історію культури як один з найвидатніших мислителів і письменників Франції, фізик і психолог, полеміст і сатирик. Він одним з перших спрямував вістря свого таланту проти засилля церкви, невігластва й свавілля правителів, кріпацтва і феодальних порядків, виступав за просвічену монархію та вільний розвиток кожного.

У філософії Вольтер виступав з позиції деїзму і матеріалізму. Він досліджував природу релігійної віри і знання, цікавився питаннями психології й етики, прагнув пізнати закономірності розвитку історії людства, пропагував натурфілософію Ньютона й емпіричні погляди Локка в психології ("Філософські листи", "Основи філософії Ньютона"). Чимало передових думок Вольтера відбились в ідеології Великої французької революції.

Значення Ж.-Ж.Руссо в історії Просвітництва полягає в тих ідеях, які він висунув як філософ, політик, психолог і педагог. Політичним радикалізмом Руссо сприяв перемозі буржуазії у революції. В працях "Міркування про походження й причини нерівності між людьми", "Про суспільний договір, або Принципи політичного права" Руссо виступає проти соціальної нерівності та деспотизму, заперечує будь-яке насильство над природою й особистістю, обґрунтовує право народу на боротьбу проти монархії. Ж.-Ж.Руссо відомий як багатоплановий філософ. Чимало важливих, цікавих думок і положень, висловлених Руссо, стосуються суті та змісту природних і суспільних процесів, їх впливу на людину, а також проблем моралі, виховання й освіти.

Філософськими та соціальними поглядами прославився Д.Дідро. У своїх знаменитих працях "Лист про сліпих на науку зрячим", "Розмова Д'Аламбера і Дідро", "Думки про пояснення природи" Дідро висловив ідеї про єдність органічної й неорганічної природи, еволюцію природних форм тощо. Дідро вірив у можливість побудови суспільства, життєвим принципом якого повинні стати природна доброта, самопожертва і безкористя. Чимало зробив Дідро і стосовно розвитку естетичної теорії.

Важлива роль у формуванні нових уявлень і поширенні ідей французького Просвітництва належала виданню багатотомної "Енциклопедії, або тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел", що вийшла у 1751 — 1783 pp. Засновниками цього видання були Д.Дідро і Ж.-Л.Д'Аламбер. Мета авторів "Енциклопедії" — науковців, митців, військовиків, церковних служителів полягала в тому, щоб не просто зв'язати воєдино існуючі знання, але й спрямувати читачів до розуміння того, якими повинні бути нові суспільні відносини. Праця, що охопила у 35 томах увесь фонд знань у галузі природничих, соціальних і технічних дисциплін, стала справжньою академією науки. Видання сприяло тому, що всі французи і навіть усі європейці, за словами Вольтера, стали енциклопедистами.

У Франції, де суперечності суспільного життя відчувалися особливо гостро, висновки енциклопедистів про роль і значення просвіти, чинники суспільного прогресу та інші стали теоретичною і духовною передумовою Великої французької буржуазної революції 1789—1793 pp., а потім і широкого реформаторського руху на континенті.

Рух Просвітництва був поширений і в Німеччині. В економічно роз'єднаній і політично роздрібненій країні об'єктивні умови для широкомасштабних соціальних перетворень були відсутні. Однак передові діячі німецької культури, що були переважно вихідцями з бюргерського середовища, змогли з великою силою виразити характерний для Просвітництва протест проти феодального гніту, деспотизму, клерикального засилля.

Німецьке Просвітництво вело боротьбу за права людини, філософію, що спирається на розум, прагнуло розв'язати конфлікт між вірою і розумом. Характерна риса німецького Просвітництва — компроміс між знанням і вірою, наукою і релігією. І.Кант (1724 — 1804 pp.) — основоположник німецької класичної філософії вважав першочерговими завданнями Просвітництва звільнення людей від "опікунства" духовенства, забезпечення вільного користувания своїм розумом, без будь-яких перешкод висловлювати погляди в усній або друкованій формі перед найширшою громадською аудиторією. Лише так, на його думку, можна дати дійсне просвітництво людям. Єдиними носіями просвітницького вільнодумства Кант вважав філософів. Кантівська концепція Просвітництва вперше у німецькій філософії чітко виразила і глибоко обґрунтувала антифеодальну й антиабсолютистську суть цього руху.

Одним з найяскравіших представників німецького Просвітництва вважають Ґ.-Е.Лессінга (1729—1781 pp.) — видатного письменника, драматурга, критика, філософа. Він наполегливо боровся проти реакції, феодальної ідеології, мракобісся та релігійної нетерпимості. Так, у драмі "Натан Мудрий" Ґ.-Е.Лессінг відстоював право людей на вільнодумство, у філософському творі "Виховання людського роду" обґрунтовував думку, що з часом релігія поступиться місцем просвітницькому розумові. Водночас Лессінг вважає Бога "душею світу", джерелом моралі. Дослідники визначають естетичну концепцію Лессінга як кульмінацію у розвитку німецького Просвітництва. Лессінг доводив високе призначення мистецтва, здатного виховати вільну особистість ("Лаокоон, або Про межі живопису й поезії").

Важлива роль у розвитку німецького Просвітництва належить видатному поету і мислителю Й.-В.Ґете (1749—1832 pp.), великому поету Й.-Ф.Шіллеру (1759—1805 pp.), філософу і письменнику Й.-Г.Гердеру (1744—1803 pp.), революційним демократам Г.Фор-стеру (1754—1794 pp.) і К.Шубарту (1739-1791 pp.) та ін. Усі вони утверджували тенденцію до реабілітації людської чуттєвості, поєднуючи з цим поняттям ідеал громадянської пристрасті. Й.-Г.Гердер, зокрема, наголошував на емоційному началі в мистецтві як наріжному камені естетичної теорії. Німецькі просвітителі вперше протиставили літературу, театр, музику традиційно панівному образотворчому мистецтву, розглядаючи їх як жанри динамічного мистецтва. Це положення увійшло в європейську естетичну думку.

В Італії одним з провідних представників Просвітництва був Ч.Беккарія (1738—1794 pp.). У трактаті "Про злочин і покарання" він виразив правові погляди буржуазії періоду її боротьби з феодалізмом як супротивник тортур, формальної системи доказів інквізиційного процесу. Раціоналістичній філософії західноєвропейського Просвітництва належала значна роль у розвитку прогресивної суспільної думки та духовної культури багатьох інших країн світу.

 

3. Зростання ролі літератури в житті суспільства

 

Соціально-економічні та культурні перетворення доби Просвітництва вплинули на духовний світ людей, змінили їхні духовні запити й ідеали. Новий читач з особливою довірою ставився до книг, вимагаючи й шукаючи в них абсолютної правди.

Для літературної творчості доби Просвітництва був властивий пошук нових сфер відображення. Надзвичайно зросло значення публіцистики, виникла популярна пропагандистська література, розвивалася памфлетна література, популярним став жанр есеїс-тики, здатний швидко реагувати на будь-які суспільні події. Еволюціонувала й художня література. Велике значення мало втілення в ній нових суспільних дій.

Разом з філософами-просвітителями прогресивні письменники закликали до розвитку суспільства, грунтованого на приватній власності, свободі торгівлі та промисловості. Найрадикальніші автори висували ідеї рівності людей у правах, піднімалися вище верствової обмеженості та нерідко висловлювали ідеї, популярні в широких народних масах. Художня література набула моралізуючого і дидактичного характеру. Утверджуються нові форми подання матеріалу — діалоги, нотатки, щоденники тощо.

Англія — перша країна, де ідеї Просвітництва відобразились у художній літературі.

Відомим англійським письменником цієї доби був Д.Дефо (1660—1731 pp.), автор памфлетів, у яких засуджувалися переслідування передових людей, висміювалися забобони та пихатість англійської аристократії. Небачену славу приніс йому роман "Ро-бінзон Крузо". Неперехідна цінність твору полягає у прославленні сміливого пошуку і відкритті нових земель, возвеличенні мужності, наполегливості, людської праці та винахідливості, відважної боротьби з небезпекою. В образі Робінзона автор втілив найголовнішу цінність буржуазної свідомості: людина всім завдячує сама собі.

Чимало передових ідей висловив у творах великий англійський письменник-сатирик Дж.Свіфт (1667—1745 pp.). Хоч Свіфт і був настоятелем найбільшого в Ірландії собору, він не визнавав релігійних марновірств, критикував церковні порядки ("Казка бочки"). Дійсним покликанням Дж.Свіфта була політика. Його знаменитий роман "Мандри Гулівера" — це глибокий і складний філософсько-сатиричний твір. Під виглядом казкових подорожей героя автор висміяв вади сучасного йому суспільства: квапливість, жадібність, підозрілість, свавілля, несправедливість, політичні інтриги тощо. Свіфт висловив думку про нікчемність тогочасного життя, алегорично переніс втілення людської шляхетності на тварин.

Іншим видатним англійським письменником і драматургом був І.Філдінг (1707 — 1754 pp.). Найвідомішим його твором став роман "Історія Тома Джонса, знайди", а у зв'язку з його гострополітичними п'єсами "Суддя у пастці", "Дон Кіхот в Англії" англійський УРяд запровадив театральну цензуру.

Розглядаючи історію англійської літератури XVIII ст., не можна не згадати шотландського поета Р.Бернса (1759—1796 pp.). У поезіях він змальовував образи селян ("Був бідний фермер батько мій"), виступав проти соціального і національного гніту ("Веселі жебраки"). Революційними настроями пройняті його твори, написані під впливом Французької революції (1789 р.) — "Дерево свободи", "Чесна бідність".

Найповніше й найвиразніше ідеї Просвітництва відображено у французькій літературі, передусім у творчій спадщині Вольтера, Руссо, Дідро. їхні твори насичені глибоким філософським змістом, громадянським пафосом, утверджують високі моральні й суспільні ідеали.

З їдкою іронією та сарказмом Вольтер висміював усе, що гальмує прагнення суспільства до прогресивних перетворень, суспільні порядки, які принижують гідність людини. Людське життя оцінюється ним з погляду розумної доцільності ("Задіг, або Доля", "Кандід, або Оптимізм", "Простак" тощо). Вольтера вважають також творцем просвітницького класицизму. Це засвідчують його драматичні твори. Автор, політизуючи тематику, наповнював зміст гострими філософськими проблемами, активізував діяльність персонажів ("Едіп"Г "Смерть Цезаря", "Фанатизм, або Пророк Магомет"). В історичних поемах Вольтера минуле набувало виразних рис сучасності ("Генріада", "Орлеанська діва").

Широкий суспільний резонанс отримали твори Ж.Ж.Руссо, де розглядалися проблеми виховання і духовного розвитку особистості ("Еміль, або Про виховання", "Юлія, або Нова Елоїза"). Передусім Руссо надавав перевагу моральній позиції героя, що гартувалася у зіткненні з реаліями життя. Основним критерієм в оцінці характеру Руссо зробив почуття. Новаторська позиція автора, виражена у зображенні людини як арени боротьби суперечностей добра і зла, стала епохальним досягненням європейського сентименталізму.

Літературна спадщина Д.Дідро охоплювала найрізноманітніші галузі думки, знання і мистецтва. Його художні твори "Черниця", "Небіж Рамо", "Жак-фаталіст і його пан" зробили вагомий внесок у розвиток європейського роману. ДДідро пропагував погляди, спрямовані на утвердження гідності людини, її всебічний розвиток; виступав проти всіх сил реакції. Разом з іншими майстрами прози він заклав основи реалістичного стилю у французькій літературі.

Глибоким соціальним змістом сповнені твори фраипузького драматурга і публіциста П.-О.К. Бомарше (1732—1799 pp.). Най-відоміші серед них — комедії "Севільський цирульник" та "Весілля Фігаро", де автор висміяв нікчемність і розпусту аристократів, створив образ кмітливого і розумного слуги Фігаро. Він не лише весела людина і майстер хитрої інтриги, а й людина величезного розуму та енергії. П'єси містили чимало гострих випадів проти зловживання владою, спадкових привілеїв, якими так хизувалися аристократи. Сюжети комедій Бомарше використали великі композитори Моцарт і Россіні для створення опер.

Демократичні настрої відображені у творчості низки німецьких письменників. У 70-х роках XVIII ст. у Німеччині виник літературний і суспільний рух "Буря й натиск". Представники цього напряму Й.-В.Гете, Й.-Ф.Шіллер, Г.Бюргер, Я.Ленц та інші виступали проти деспотизму, за справедливість і свободу, оспівували сильних, сміливих людей, яким притаманні яскраві глибокі почуття. Саме такі риси характеру властиві героям творів великого поета і драматурга Й.-Ф. ІІІіллера (1759—1805 pp.). У драмі "Вільгельм Телль" звеличено швейцарського народного героя, борця за незалежність і свободу країни з-під австрійського гніту; драма "Орлеанська діва" присвячена героїні визвольної боротьби французького народу Жанні д'Арк.

Найвидатнішим представником німецької літератури кінця XVIII — початку XIX ст. був поет і мислитель Й.-В.Ґете — один з найосвіченіших людей свого часу. Глибоко зрозумівши значення Французької революції, він, однак, негативно поставився до революційного насильства, бо був переконаний, що більше користі дадуть виховання народу і реформи зверху. Гете як великий гуманіст вірив у геніальні творчі можливості людини. Це яскраво відображено у всесвітньо відомій драматичній поемі "Фауст". Над цим твором він працював майже усе життя. У середньовічну легенду про доктора Фауста, який продав душу дияволу і за це отримав можливість реалізувати всі свої бажання, Гете вклав новий філософсько-моральний зміст. Його героя тривожить питання: в чому полягає сенс життя? Що таке щастя? І лише в кінці трагедії, вже гинучи, Фауст доходить висновку: сенс життя полягає у праці, діяльності та боротьбі. На» сюжет гетевського "Фауста" французький композитор Ш.Гуно (1818— 1893 pp.) створив однойменну оперу, яка користується величезною популярністю.

Пристрасно викривав моральний занепад італійської аристократії сатирик Дж.Паріні (1729— 1799 pp.), який виступав проти будь-яких проявів тиранії.

Творчість багатьох талановитих письменників, драматургів, поетів, публіцистів доби Просвітництва залишається прикладом боротьби незалежної вільної думки за торжество загальнолюдських духовних цінностей.

 

4. Особливості розвитку мистецтва доби просвітництва (архітектура, живопис, музика, театр)

 

У добу Просвітництва зріс соціальний статус мистецтва як зосередження духовного життя, що зробило його одним з ведучих факторів розвитку суспільства. Мистецтво наблизилося до науки, соціально-філософської думки, політики, активно долучилося до процесу формування суспільних і моральних ідеалів. Як і в інших сферах духовної культури, просвітницький рух у мистецтві також не був однорідним. Постійно точилася бурхлива полеміка з приводу суспільної та виховної ролі мистецтва, естетичних смаків, ідеалів.

Для XVIII ст. характерна низка художніх напрямів, які нерідко взаємоперетинаються, — зберігаються бароко й класицизм, виникають рококо та романтизм. Вони позначилися на різних жанрах мистецтва і, насамперед, знайшли втілення в образотворчому мистецтві та в архітектурі.

Розквіт англійської національної школи живопису, що увібрала в себе провідні ідеї Просвітництва, пов'язаний з ім'ям У.Хогарта (1697—1764 pp.). Гравюри та жанрові полотна митця зображали тогочасне життя Англії, висміювали його негативні риси ("Історія повії", "Модний шлюб"). Найбільшим досягненням англійського живопису XVIII ст. вважається портретний жанр. У.Хогарт створив у цьому жанрі низку відомих творів, таких, як "Родина Стро-уд", "Єпископ Хоудан", "Автопортрет з собакою" та ін.

У 1768 р. в Англії було відкрито Королівську Академію мистецтва, її першим президентом став видатний живописець, глибокий теоретик естетики, виразник ідей класицизму Д.Рейнолдс (1723—1799 pp.). Він чутливо реагував на нові віяння часу, відображаючи їх у творах. Основну увагу художник акцентував на духовному змісті, особистих якостях персонажа. Рейнолдс відомий також громадською просвітительською діяльністю.

Видатним англійським портретистом був Т.Гейнсборо (1727 — 1788 pp.). Його персонажів вирізняють глибока одухотвореність, мрійливість, інтелігентність. Всю увагу він зосереджує на емоційному стані, внутрішніх переживаннях героїв. Важливу роль у картинах Гейнсборо виконує пейзаж, який створює атмосферу ліризму та чарівності ("Місіс Грехем", "Ранкова прогулянка").

Тенденції Просвітництва в англійському образотворчому мистецтві знайшли подальший розвиток у Франції, яка тривалий час стає центром мистецького життя Європи, законодавцем художніх нововведень. Паростки Просвітництва у Франції сходять на ґрунті рококо (франц. rococo від rocaille — черепашка) — мистецького стилю, що виникає у перших десятиліттях XVIII ст. Рококо — підкреслено світське мистецтво порівняно з бароко, воно камерніше, інтимніше, щиріше й вишуканіше, тісніше пов'язане з побутом. Рококо ніби передає відчуття миттєвості існування, непевності, збентеженості, чутливе до найтонших душевних переживань людини. Можливо тому цей стиль тяжіє до малих форм і виявився головно в ужитковому мистецтві: меблях, посуді, декоративних тканинах, бронзі, порцеляні тощо. Провідна тема художніх творів — кохання, а серед їх сюжетів переважають історичні, міфологічні, жанрові, алегорії.

Природа рококо достатньо глибоко відображена у французькому живописі, передусім у творчості Ж.-А.Ватто (1684— 1721 pp.). На його полотнах життя розгортається подібно до театральної дії. Головним сюжетом творів Ватто стали "галантні свята" — витончені та безтурботні розваги аристократів на тлі пишної природи ("Свято кохання", "Товариство в парку"). Всі нюанси кохання передані у кольорі відтінками тонів, а живописна манера майстра — легка, вишукана. Ще одним сюжетом творів Ватто стало життя справжнього театру, яке він достатньо добре знав ("Жіль").

Іншим відомим представником рококо в образотворчому мистецтві був Ф.Буше (1703—1770 pp.). У його різнобічній творчій діяльності панують ідилічні та пасторальні мотиви, в яких відверто виражено чуттєву насолоду життям ("Тріумф Венери", "Венера з Амуром", "Туалет Венери", "Купання Діани").

Вподобання й ідеали рококо втілені у творах прекрасного живописця Ж.-О.Фрагонара (1732— 1806 pp.). Він працював у багатьох жанрах, зображуючи переважно галантно-любовні сцени — поцілунки, залицяння, флірт ("Поцілунок крадькома", "Щасливі можливості гойдалок"). Світло та повітря, ніжні й вишукані сполучення тонів, точність деталей, багатство фантазії, реалістична манера зображення притаманні його творам.

Портретний жанр, який у Франції був дуже поширений, також зазнав впливу рококо. Знатних аристократок показували в образах богинь, муз, німф (Л.Токке, Ж.-М.Натьє).

Стиль рококо позначився також і на архітектурі — в екстер'єрі й інтер'єрі палаців, замків, церков, готелів, інших споруд громадського призначення. Зовні вони оздоблювалися безліччю дрібних та примхливих ліпних і різьблених прикрас з багатьма завитками, делікатних, однак вигадливих і манірних. Всередині — позолота та ліпний декор, шовк шпалер та кришталь люстр, декоративні панно і дзеркала, живопис і скульптура малих форм — нестримна розкіш, за якою вгадується тонкий і вишуканий смак.

Напередодні та під час Французької революції XVIII ст. архітектура у Франції знов повернулася до класициз>гу — наслідування архітектури стародавніх Греції та Риму. Цей стиль особливо утвердився в роки імперії Наполеона І. Будівлі, портики, меморіальні колони і тріумфальні арки споруджувалися в чітких, величних пропорціях, як у часи імператорського Риму. Всюди можна було бачити військову атрибутику: гармати, щити, римських орлів, бойові колісниці. В такому ж дусі оформлювали численні площі, парки, фасади й інтер'єри багатьох великих громадських будівель. Все це наголошувало на військовій та політичній могутності наполеонівської імперії. Стиль французької архітектури, пов'язаний з часом імперії Наполеона І, прийнято називати ампіром (імперія).

Шедевром французького класицизму другої половини XVIII ст. є Площа Згоди (Пляс де ля Конкорд) у Парижі, створена за проектом видатного архітектора Ж.-А.Габріеля (1698—1782 pp.). Класицизм як основний напрям архітектури широко використовувався і в Англії. В його становленні вагома роль належала у XVII ст. великому англійському архітектору І. Джонсу (1573— 1652 pp.), а найвищого розвитку класицизм досяг наприкінці XVII —початку XVIII ст., що пов'язано з творчістю архітектора К.Рена (1632 — 1723 pp.). Під час великої пожежі 1666 р. у Лондоні згоріло 13200 будинків. Весь лондонський центр (Сіті) треба було зводити заново. На чолі з К.Реном була проведена велика робота з планування лондонського центру, збудовано безліч споруд. Однак найбільшим його досягненням став собор св.Павла, який споруджувався з 1675 до 1710 pp. і вважається шедевром світової архітектури. Напис на могильній плиті К.Рена, похованого в соборі, закликає: "Якщо ти шукаєш пам'ятник будівничому, то оглянься довкола!"

Модним став англійський ландшафтний парк, який на відміну від французького культиваного, ніби й ніколи не зазнавав втручання людських рук і фантазії.

Наприкінці XVIII ст. гостра політична боротьба французької буржуазії проти дворянства відбилася і в живописі. Замість міфологічних сюжетів, розваг дворян і "галантних" сцен художники почали зображати героїв Стародавньої Греції та Риму, які боролися за республіку. Художники створювали картини з образами реальних людей з "третьої верстви", відходили від манірності, властивій "галантному" живопису, писали портрети видатних просвітників XVIII ст. У такому напрямі працював талановитий художник Ж.Б.Грез (1725— 1805 pp.), котрий написав портрет Дені Дідро.

Найвидатнішим представником класицизму став Ж.-Л.Давид (1748—1825 pp.). Ще до Великої французької революції він написав картину "Клятва Гораціїв". На ній зображений батько, який благословляє синів на бій з ворогами республіки у Стародавньому Римі. Під час революції митець голосував за страту короля і вніс у Конвент пропозицію про перетворення королівського зібрання картин та статуй у Луврі в національний музей. Загальновідома його картина "Смерть Марата" в історії живопису стала кроком до реалізму. В подальшому, за часів імперії, Ж.-Л.Давид писав пишні, офіційно-холодні, придворні картини, які звеличували Наполеона і створену ним нову знать.

На останню чверть XVIII ст. припадає виникнення складного, внутрішньо суперечливого духовного руху, що отримав назву романтизм. Найяскравіше романтизм, звернений до внутрішнього духовного світу людини, виявився у філософії та мистецтві. Для романтизму властивий духовний порив, піднесення над реальністю, що зумовлено небажанням <

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти