ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ПРОВІДНІ МОТИВИ ТВОРЧОСТІ ДЖ. БАЙРОНА

…Ми родимось на те, щоб нам умерти… Нелюбо весну нам вітрами поминать. Коли б родились знов, знов смерті треба ждать. Подякуймо ж богам за наші дні хороші…

Дж. Байрон

Ці невмирущі рядки належать перу видатного англійського поета Джорджа Ноела Гордона Байрона.

Класицистичні погляди Байрона здаються несподіваними для поета, чиє ім’я увійшло в історію англійської і світової літератури як найбільш впливового виразника романтичного світогляду. Уйого «Щоденниках і листах» висловлено чимало міркувань про поезію і прозу як минулого, так і майбутнього, але думки ці такі ж суперечливі, як і сама постать ве­ликого майстра. А щоб хоч трошечки зрозуміти мотиви творчості поета, слід звернутися до його філософії. І в свою чергу самі філософські погля­ди Байрона викликали до життя шедеври його творчості.

А мотиви творчості англійського митця змінювались зі зміною його поглядів протягом усього життя.

Витоки літературних поглядів юного Байрона слід шукати в етичних і естетичних поглядах віку Просвітництва. Але цікавився він і зразками ліричної, епічної та драматичної творчості античних авторів, а в останні роки життя й творчістю італійських поетів раннього і пізнього Відро­дження, що не могло не відбитися на мотивах власної творчості, хоча сам Байрон не раз стверджував, що перевагу над поетами віддає історикам.

Літературні погляди молодого поета цілковито виявились у юнацькій збірці «Години дозвілля». Вірші, що увійшли до цієї збірки, були насліду­вальними. Мотиви вольнодумства вимальовувалися розпливчасто, а роз­думи про швидкоплинність дружби і кохання — меланхолійно. Найбільш типовими для цієї збірки стали спогади про дитинство. А перша сати­рична поема «Англійські барди і шотландські спостерігачі» не свідчила про оригінальність поглядів щодо призначення мистецтва і митця.

Але позиція молодого Байрона щодо цієї теми зберігається і в більш пізні періоди його творчості. Усе своє життя він дотримувався класицис­тичної теорії мистецтва і розуміння завдань поета. Деякі ранні твори по­ета було видано лише після його смерті. Серед них сатира «Прокляття Мінерви», в якій поет водночас звинувачував тих, хто грабував народ Греції, і прославляв античні шедеври священного храму в Афінах. Отже,


КЛАС



високі громадянські і політичні мотиви властиві навіть ранній творчості Байрона. І лише поема «Паломництво Чайльд Гарольда» стала новим етапом у творчості Байрона. Адже в ній через внутрішній світ персонажа й автора розкриваються і героїка давніх та нових часів, і трагічні пробле­ми сучасності. Дотримуючись «високого» стилю, віддаючи перевагу аб­страктним і піднесеним образам, Байрон надає своїй поемі такого особи­сто-пристрасного тону, що доля особистості почала розглядатись як частина всесвітнього процесу. Тож поему «Паломництво Чайльд Гарольда» можна розглядати як новий художній порух епохи класицизму.

Лірика зрілого поета набула характеру сповіді, а у східних поемах ви­лилась у тугу поета, у його обурення проти лицемірства та тупості, які в епоху реакції принижували гідність людини.

Ворожнеча зі світом героїв східних поем Байрона набула нового філо­софського осмислення у швейцарській драмі «Манфред». Трагедія гра­фа Манфреда викликана не стільки зіткненням із людьми, яких він зне­важає, не стільки крахом кохання, скільки тим, що сам він не витримує власного морального суду. Трагічними для нього стають не обставини, які оточують, а його власні почуття.

Але найбільш плідним став «Італійський» період творчості Байрона. Він вражає нас патетикою четвертої пісні «Чайльд Гарольда», «Одами до Венеції», «Скаргами Тассо», бешкетними пародійними октавами «Беп-по» і «Дон-Жуана», урочистими терцинами «Пророцтва Данте» і неви­мушеністю ліричних віршів, класицистичними трагедіями і романтични­ми містеріями, віршованою повістю «Острів», прозовими трактатами.

Певно, це був період свідомих пошуків, націлених на остаточне вирі­шення питання про призначення поета у сучасному світі:

Чого ми хочемо від слави? Щоб сповнить Листок непевного паперу, мудра хіть! Силкуємось зійти в жару, в самообмані На гору, хоч її вершина й у тумані. Про се поет свою півношницю-свічу Знай палить, і герой вбиває досхочу, Як же потліє все,— мов на одну досаду, Зістанеться ім’я… Герої Байрона мають відбиток душевної величі, самовідданості і внут­рішньої складності, властивих прославленим персонажам Шекспіра. Навіть у класицистичній за своїми засобами сатири «Бронзовий вік» Байрон зображує могутній і сповнений протиріч образ Наполеона, близь­кий великим злодіям і честолюбцям шекспірівських трагедій.

Саме в «Дон-Жуані» Байрон виступає суддею моралі і суспільних відносин, виражає своє уявлення про батьківщину, «тюремщицю народів», «напівпедантичну-напівкомерційну» країну, правлячі кола якої силять­ся надати своїй користолюбній політиці високого морального та релігій­ного значення.



ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА


Я думаю, що все розмаїття творчості Байрона відбиває його прагнення до гармонійного і прекрасного ідеалу мислителів минулого. Але дійсність, у якій жив поет, не могла стати підґрунтям для пошуків подібного ідеалу ні в житті, ні в мистецтві. Тому відчуття нездійснених пошуків і стали причи­ною дисгармонії як у світобаченні Байрона, так і в проти-річчях мотивів його творчості.

РОМАНТИЧНИЙ ГЕРОЙ ДЖ. БАЙРОНА

Джордж Гордон Байрон — уособлення романтизму не лише у творчості, а й в особистому житті. Ус е своє життя він був в одній і тій самій ситуації, яка ніби підказувала тему його творчості,— зневажена, закута сила, поніве­чена краса, самотність серед людей, навіть близьких і рідних. Байрон був дуже гарним, але кульгавим від народження, мати дуже любила його, але мучила своєю любов’ю. Рід письменника був давній, пов’язаний ще з ан­глійськими і шотландськими королями, але маєток і титул Байрони отри­мали лише в XVI столітті, а в XVII cтолітті англійська буржуазна револю­ція призвела до занепаду роду. Ус е це сформувало особистість поета і теми його творчості.

Перша поетична збірка викликала гострі критичні зауваження сучас­ників. Байрону дорікали, що його вірші схожі на багато інших. Але відповідь молодого поета на цю критику представила справжнього Бай­рона, суперечливого, гордого, самотнього, щирого і пристрасного. Саме ці риси характеру поета визначають і його романтичного героя, який упер­ше постав перед читачем у поемі «Паломництво Чайльд Гарольда».

«Паломництво Чайльд Гарольда» за жанром — щоденник, який пи­шуть дві особи: головний персонаж і сам автор. Герой поеми після пер­ших рядків автобіографічного характеру стає лише ім’ям, його витісняє автор, дистанції між ними майже немає.

Незадоволеність дійсністю, прагнення пізнати людей, життя, знайти в ньому своє місце, випробувати свої духовні можливості і сили — це цілі паломництва Чайльд Гарольда, які близькі самому Байрону.

Смуток і розчарування Гарольда не залежать від його скривдженого самолюбства, сімейних конфліктів, нещасного кохання та інших особис­тих мотивів, які відіграють немалу роль у його попередників у літературі. Герой Байрона не розпочинає боротьбу із суспільством, але його без­діяльність і споглядання — це не позиція пасивності. Головна риса Чайльд Гарольда як художнього образу — його незавершеність, герой поклика­ний відобразити момент пробудження самосвідомості людини нового часу, яка починає відчувати на собі й у світі, що її оточує, наслідки істо­ричних змін і усвідомлювати трагічні протиріччя, які були характерною рисою сучасності. Байрон задає питання про причини суспільних вад, національного занепаду, замислюється над протиріччями і загадковістю історичного процесу, але висловлює глибоке незадоволення і собою і роз­мірковує над значенням своєї творчості.


КЛАС



Ліричний герой Байрона відчуває «світову скорботу», тому що жага жит­тя, могутні сили, приховані в людині, не мають плідного виходу. Цей герой палко і щиро сприймає реальність, але сама реальність гнітить його. І він по­стає проти всього світу, відстоюючи своє право на внутрішню індивідуальну свободу, насамперед свободу почуттів. Таким настроєм пройнятий вірш «Душа моя похмура». Відчуття «світової скорботи» — головний мотив вірша. Ліричний герой звертається до співця з дивним проханням: заспівати таку пісню, щоб душа розридалась. «Я хочу сліз!» стає своєрідним рефреном, в якому звучить виклик. І тільки кінцівка вірша пояснює, чому виникає таке дивне бажання. «Я хочу сліз, бо серце розірветься від страждань». Ліричний герой розуміє, що позбавитися життєвих страждань він не зможе, а сльози, можливо, принесуть хоч на деякий час полегшення.

Такий романтичний герой виявився близьким багатьом поетам. Тому твори Байрона перекладали різними мовами, і навіть виник тип поведінки людини, який одержав назву «байронізм».

Ліричний герой Байрона виник за певних історичних умов і віддзер­калив основні проблеми свого часу, пробудження в людині відчуття своєї неповторності, свого права на власні думки і почуття. Такий герой не знає ні причин «світової скорботи», ні як її позбутися. І він залишає за собою право не ховатися від неї, а вистраждати її.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти