ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ТЕМА 1 ПРЕДМЕТ ТА МЕТОД КУЛЬТУРОЛОГІЇ. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ. КУЛЬТУРОЛОГІЯ I ПРИРОДА. МІСЦЕ В СИСТЕМІ ГУМАНІТАРНИХ ТА ПРИРОДНИЧИХ НАУК

КУЛЬТУРОЛОГІЯ

ПІДРУЧНИК

Львів "Новий Світ-2000"

УДК 168. 522 ББК Ч 111 К 90

Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для вищих навчальних закладів (лист № 14/18. 2-259 від 10. 02. 2003 р.)

Рецензенти:

доктор філософських наук, професор А. К. Бичко (м. Київ) доктор філософських наук, професор В. І. Волович (м. Київ) доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України С. П. Павлюк (м. Львів) кандидат історичних наук, доцент Гонтар Т. О.

Кравець М. С.

К 90 Культурологія: підручник для студентів вищих навчальних закладів I-ІV

рівнів акредитації. — Львів: Новий Світ-2000, 2009. — 320 с.

ISBN 966-418-0 І 5-7

У підручнику систематизовані і викладені основні теоретичні засади навчальної дисципліни "Культурологія". Панорамне висвітлення культурологічної проблематики базується на питаннях курсів "Українська та зарубіжна культура", "Культурологія", що вивчаються у вузах України. У запропонованому підручнику застосований диференційований поділ матеріалу за рівнем базисних знань студентської аудиторії. Враховано прагнення студентської молоді до самостійного пошуку відповідей на складні питання розвитку культури у XXI ст.

У відповідності з вимогами сучасних освітніх стандартів, входження України до єдиного європейського освітнього простору (Болонська декларація) в підручнику подана авторська концепція сучасного змісту дисципліни, як необхідної складової загальної гуманітарної підготовки випускника вищої школи.

Враховуючи теоретичні засади підручника, популярний виклад матеріалу та подані енциклопедичні знання, це видання підручника, як і попереднє — посібника "Культурологія", рекомендується не лише студентам, але і тим, хто не байдужий до сучасних проблем у розвитку культури.

ISBN 966-418-015-7

© М. С. Кравець, 2009 © Новий Світ-2000. 2009

ЗМІСТ

ПЕРЕДНЄ СЛОВО........................................................................................................... 6

РОЗДІЛ I НАУКОВИЙ СТАТУС І ПРЕДМЕТ КУЛЬТУРОЛОГІЇ

Тема 1. ПРЕДМЕТ ТА МЕТОД КУЛЬТУРОЛОГІЇ. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ. КУЛЬТУРОЛОГІЯ І ПРИРОДА. МІСЦЕ В СИСТЕМІ ГУМАНІТАРНИХ ТА ПРИРОДНИЧИХ НАУК ......... 9

1.1. Предмет, основні поняття культурології....................................................... 10

1.2. Принципи, функції та методи аналізу культурології............................... 20

1.3. Специфіка культурологічного знання............................................................... 25

1.4. Культурологія і природа. Місце предмету в системі гуманітарних та природничих наук ....................... 35

1.5. Світобачення і культура первісного суспільства як важливий етап в становленні культурологічної думки індивідів.................

Тема 2. ІСТОРИЧНІ ЕТАПИ ОСМИСЛЕННЯ КУЛЬТУРИ. ОСНОВНІ ШКОЛИ ТА КОНЦЕПЦІЇ КУЛЬТУРОЛОГІЇ...

2.1. Етапізація суспільних явищ як наукова проблема ................................... 46

2.2. Генеза суспільного осмислення культури та основні культурологічні школи ................................................... 48

2.3. Філософсько-культурологічне осмислення буття в епоху розвитку давніх (ранньо-класових) цивілізацій ........................................... 64

2.4. Погляд на культуру через призму досліджень кінця XX — початку XXI ст. .......... 79

Тема 3. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРОЛОГІЧНА ДУМКА В КОНТЕКСТІ ЗАГАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ КУЛЬТУРНОЇ ТРАДИЦІЇ ................................................ 87

3.1. Формування загальноєвропейської культурної традиції в погляді на культурний розвиток людства. Аполонійська та діонісійська засади європейської культури ............... 88

3.2. Становлення української культурології........................................................... 93

3.3. Культурологічні праці видатних діячів української культури......... 102

3.4. Витоки української культури. Проблеми культурної ідентичності ..................... 106

РОЗДІЛ II. ТИПОЛОГІЯ КУЛЬТУРИ

Тема 4. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СУЧАСНОЇ ТИПОЛОГІЇ КУЛЬТУРИ .................... 120

4.1. Типологія культури як наукова проблема................................................... 121

4.2. Історична типологія культури........................................................................... 124

4.3. Регіональна типологія культури....................................................................... 131

4.4. Українська культура на теренах Європейського культурного регіону .................... 141

4.5. Типологія за стилями в культурі..................................................................... 147

Тема 5. КУЛЬТУРА І СОЦІОТЕXIIОСФЕРА В СИСТЕМІ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ СУЧАСНОСТІ ......................................... 159

5.1. Глобальні проблеми і їх детермінанти....................................................... 160

5.2. Соціотехносфера: особливості розвитку................................................... 171

5.3. Культура як необхідна і достатня умова розв'язання глобальних проблем ..... 177

Тема 6. ОСНОВНІ СФЕРИ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ ........................... 183

6.1. Природа — необхідна умова творення культури в часі і просторі ....................... 184

6.2. Мистецтво як чуттєва сфера духовного сприйняття світу........... 187

6.3. Наука і світогляд: значення у висхідному розвитку цивілізації..... 196

6.4. Місце та особливості української культури XIX — XX ст. в художній сфері розвитку …………………………………………………... 201

РОЗДІЛ III. СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ

Тема 7. ПРОВІДНІ ТЕНДЕНЦІЇ СУЧАСНОГО КУЛЬТУРНОГО РОЗВИТКУ .............. 215

7.1. Теоретичні засади аналізу сучасних тенденцій розвитку культури ....................... 216

7.2. Субкультурна поліфонія другої половини XX ст..................................... 226

7.3. Кризові явища в культурі як флуктуації духовно-енергетичного поля ................... 229

Тема 8. СУЧАСНА НАУКА ПРО ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ У XXI ст. 236

8.1. Теоретичні засади прогнозування культурного розвитку людства .......................... 237

8.2. Культура XXI ст. ........................................................................................................ 244

Тема 9. ЗБЕРЕЖЕННЯ КУЛЬТУРНОЇ І ПРИРОДНОЇ СПАДЩИНИ — ЗАГАЛЬНОЦИВІЛІЗАЦІЙНЕ ЗАВДАННЯ XXI ст. ........................................................ 255

9.1. Теоретичні засади проблеми............................................................................. 256

9.2. Збереження культурної і природної спадщини як об'єктивна соціально-історична тенденція в розвитку людства ........................... 259

9.3. Формування системи світових інститутів збереження спадщини людства і їх основні документи ..... 263

ДОВІДКОВИЙ РОЗДІЛ

Примірна робоча програма навчальної дисципліни "Культурологія" (за вимогами ECTS) ........................... 273

Методичні вказівки до написання творчої або професійно орієнтованої роботи .......... 273

Теми рефератів ................................................................................................................... 273

Термінологічний словник ............................................................................................... 273

Список використаної та рекомендованої літератури ..................................................... 273

ПЕРЕДНЄ СЛОВО

Наслідком розвитку людської цивілізації є культура людини, етносу народності, нації, загалом сучасної демократичної спільноти. Культура — це відстань, що відділяє Homo Sapiens від тваринного світу. Об'ємне, абстрактне поняття культури включає велику множину компонентів, серед яких і такі, як: культура мови, етика, естетика, релігія, спілкування тощо. Зрозуміло, що в різних індивідів, соціальних спільнот ці компоненти різні. Спільною залишається тенденція до оволодіння ними. Чим така тенденція є глибшою за змістом, визначальнішою за спрямованістю, тим духовно багатшими є індивіди, а з ними і вся соціальна спільнота. В полі культури не індивід є для суспільства, а суспільство, як форма організації індивідів, є для людини, яка повинна мати необхідні і достатні умови своєї самореалізації.

Якщо протягом кількох тисячоліть (до початку XIX ст.) самореалізація людини в полі культури відбувалася спонтанно в силу рівня її включеності у суспільне життя, то бурхливий розвиток продуктивних сил, що поставив під загрозу Існування людства, став вимагати наукового дослідження проблемі і вироблення загальнообов'язкових правил гри. Саме ці та ряд інших факторів сформували самостійний науковий напрям, що дістав назву "культурологія". Вона, доповнюючи суспільні та природничі науки, розкриває методологію дослідження культури.

Сьогодні курс культурології вивчається в більшості країн членів Євросоюзу. Йому притаманна структурна цілістність. Він є складовою тріади: філософія—соціологія — культурологія. Підручники і посібники з культурології, що видані за останні десять років в Україні і на теренах СНД, є різними як за структурою, так і за змістом. Автор дотримується наступної концепції: розкрити широку палітру проблем сучасної культурології як науки про культуру взагалі, та зберегти при цьому основні засади попереднього курсу "Української та зарубіжної культури", у викладанні якого на Україні сформувався висококваліфікований професорсько-викладацький колектив.

Апробація видання посібника "Культурологія", пропозиції та зауваження, які отримав автор з різних вузів України, свідчать про те, що студенти добре засвоюють складний теоретичний матеріал культурології на зрозумілому повсякденному культурному фоні. Тому

вивчення теоретичних проблем через призму хронологічного розвитку культури різних народів, цивілізацій, сучасної світової спільноти, на думку автора, є найбільш плідним.

Підручник зорієнтований на формування у студентів сучасного вербального апарату мислення, розкриває методологію організації наукового пошуку, орієнтує в сучасних тенденціях розвитку культури. Подача матеріалу побудована таким чином, щоб сформувати особис-тістне ставлення до культури, внутрішню потребу збагачувати свій культурний рівень.

У запропонованому підручнику реалізується ідея наскрізного екологічного виховання. Адже самореалізація людини відбувається в полі культури. Це поле є дуальним. На одному березі — все, що створила людина, а на іншому—жива і нежива природа, те, з чого творить людина. Течія життя і культури в цілому неможлива без єдності цих двох великих Начал. Зберегти довкілля — це, насамперед, зберегти саме людство. Тому в кожній із тем безпосередньо чи опосередковано ставиться наголос на означеній проблемі з таким розрахунком, щоб після вивчення курсу у молодої людини сформувалося власне системно-наукове уявлення про єдність природного і штучно створеного.

При підготовці підручника автор використав свої матеріали із навчального посібника "Теорія та історія світової і вітчизняної культури" — Курс лекцій за заг. ред. А. К. Бичко, з монографії "Україна: державність, політика, культура", з навчального посібника "Україна і позаєвропейський світ", з першого видання посібника "Культурологія", наукові публікації з окремих проблем розвитку культури, а також нормативні державні документи та рекомендації Міністерства освіти і науки України вимоги Болонської декларації.

Автор вдячний за цінні практичні зауваження і пропозиції висловлені рецензентами підручника: доктору філософських наук, проф. Бичко А. К. , доктору філософських наук, проф. Воловичу В. І. , доктору іст. наук, професору, член-кореспонденту НАН України Павлюку СП. , канд. іст. наук, доценту Ґонтар Т. О. , які сприяли поглибленому розкриттю окремих тем та логічному обгрунтуванню висновків.

Автор буде вдячний усім, хто зверне увагу на цей підручник, надішле пропозиції і конкретні зауваження щодо його вдосконалення. Адреса видавництва: 79063, м. Львів-63, а/с 5824.

РОЗДІЛ I.
НАУКОВИЙ СТАТУС І ПРЕДМЕТ КУЛЬТУРОЛОГІЇ

1. Предмет та метод культурологи. Основні поняття. Культурологія і природа. Місце предмету в системі гуманітарних та природничих наук.

2. Історичні етапи осмислення культури. Основні школи та концепції культурології.

3. Українська культурологічна думка в контексті загальноєвропейської культурної традиції.

Питання для роздуму, самоперевірки, повторення

1. Чому культурологія є наукою?

2. Що є предметом культурології?

3. Чим відрізняється культурологія від культури?

4. Яке місце займає культурологія в системі гуманітарних і природничих наук?

5. Чому функції культурології не є тотожні функціям, які виконує культура?

6. Яке місце займають культурологічні знання в системі знань про природу, суспільство та людину?

7. Чому не всі функції культурологічних знань співпадають з функціями культури?

8. Чому знання у XX столітті стали продуктивною силою?

9. Які канали передачі знань ви знаєте?

10. Чому культурологічні знання стають особливо важливими в системі природничих наук?

11. Чому не існує єдиного визначення терміну культурологічні знання?

12. Коли з'являються перші наскельні рисунки і яка їх особливість?

13. В чому полягає зміст неолітичної революції?

14. Чому культуру первісного суспільства називають образною?

Резюме

Осмислення культури носить індивідуальний і суспільний характер. Для кожного індивіда культура — це, насамперед, його соціальна ніша, в якій відбувається його самореалізація. На індивідуальному рівні культура існує постільки, наскільки існує людина. Однак, на суспільному рівні найважливішим елементом культури і є окремий індивід — творець всього того, що ми розуміємо під культурою. Тому визначення місця окремого індивіда, певної соціальної спільноти, всього населення Землі в системі "людина — природа — спільнота — Всесвіт" — це, насамперед, визначення мети розумного життя.

На сьогодні парадокс полягає в тому, що людство проходить складний меридіан свого розвитку, коли перестають діяти класичні уявлення про світ і соціум, і ще не вироблені довготривалі, всім зрозумілі, сприйняті як на свідомому, так і на підсвідомому рівнях, світоглядні життєві орієнтири розвитку. Останні, як вважають вченні, повинні стати своєрідною релігією розвитку XXI ст.

Питання для роздуму, самоперевірки, повторення

1. Поясніть науково-практичну необхідність історичної етапізації культури.

2. Розкрийте основні критерії поділу культурного розвитку на етапи.

3. Які Ви знаєте етапи культурного розвитку людства?

4. Чому етапи у розвитку культури корелюють із рівнем матеріального виробництва?

5. Які Ви знаєте теологічні концепції культури?

6. Розкрийте погляди Ібн Халдуна на історичний розвиток.

7. Розкрийте змістовну частину поглядів французьких просвітителів.

8. Що нового в культурологію внесли О. Шпенглер та А. Тойнбі?

9. Чому культура Античної Європи лягла в основу більш пізніх соціально-філософських систем?

10. Чому основні наукові відкриття в природничих науках були зроблені в Єгипті, а не в Стародавній Греції чи Римі?

11. Розкрийте особливості культури Месопотамії.

12. Опишіть архітектурні ордери Стародавньої Греції.

13. Розкрийте причини зародження матеріалістичного світобачення у філософії Античної Європи.

Питання для роздуму, самоперевірки, повторення

1. Яке місце займає культурологічна думка в предметі культурологія?

2. Як корелюють хронологічні межі культурних епох з їх культурологічними концепціями?

3. Які ви знаєте першоджерела культурологічної думки?

4. В чому проявляється зв'язок української культурологічної думки з загальноєвропейською культурною традицією?

5. Як корелюють культурологічні погляди І.Франка з ідеями західноєвропейських культурологів XV ПІ ст.?

6. В чому проявляється значення досліджень українських культурологів?

7. В чому проявився талант вченого М.Грушевського як культуролога, а в чому як історика?

8. Праці яких українських вчених XX ст. ви знаєте, що присвячені дослідженню української культури?

9. Розкрийте різницю між поняттями "Культурна ідентичність" та "Культурна ідентифікація".

10. Чому в умовах формування інформаційного суспільства зростає значимість теоретичних досліджень особливостей розвитку українського етносу?

Резюме

Протягом останніх двох десятиріч глобальні проблеми світового розвитку знаходяться в центрі уваги науковців і політиків. Вони обговорюються на міждержавних рівнях, в міжнародних організаціях. Шкала поглядів на їх розв'язання охоплює все, що можна розмістити між крайніми межами ~ оптимізмом і песимізмом Не обминають цю проблему і засоби масової інформації, часто подаючи ЇЇ складові як повну сенсацію, яка не має нічого спільного з науковим аналізом майбутнього розвитку людства. Крім того існує побутовий рівень усвідомлення глобальних проблем, який асоціюється з якоюсь вселенською катастрофою.

Специфіка глобальних проблем полягає в тому, що вони, маючи всезагальний характер, проявляються спочатку на якомусь локальному і навіть

індивідуальному рівні. В доповіді Римському клубові його президент А.Печчеі (1980 р.) зазначив, що світ став більш складним і менш стійким, володіє меншими сировинними запасами і енергетичними ресурсами. Потреба об'єднання всіх народів для вирішення спільних потреб є необхідною умовою прогресу людства. Сьогодні слід відмовитись від національного егоїзму та розвивати почуття єдиної людської спільноти Думка про те, що техніка не тільки складова культури, але і пріорітетна сила в розвитку сучасних цивілізацій, сприяє домінуванню технічної раціональності, вимагає виробити і вибрати нові пріорітети розвитку.

Питання для роздуму, самоперевірки, повторення

1. Розкрийте зміст поняття "глобальні проблеми".

2. Чому глобальні проблеми виникли тільки в XX ст.?

3. Охарактеризуйте сучасні підходи до класифікації глобальних проблем сучасності.

4. Які ви знаєте глобальні проблеми?

5. В чому полягає складність розв'язання глобальних проблем?

6. Що ви розумієте під поняттям "соціотехносфера"?

7. Чи зможе людство відмовитись від сучасних благ цивілізації і повернутись в лоно природи і чому?

8. Культура і культурність - це тотожні чи різні поняття?

9. Розкрийте роль культури у розв'язанні глобальних проблем.

10. Розкрийте соціотехносферні проблеми сучасного інформаційного суспільства.

11. Що нового внесло постіндустріальне суспільство в розвиток соціотехносфери?

12. Розкрийте роль ЮНЕСКО і Римського клубу в розв'язанні глобальних проблем людства.

13. Розкрийте поняття "техніка", її природу і джерела.

14. Розкрийте зміст інженерно? культури.

15. Як зв'язана техніка з іншими складовими культури?

16. Техніка як матеріальне, соціальне та культурне явище.

РОЗДІЛ III.

Якщо уявити культуру сучасної земної цивілізації як певне енергетичне ядро, то на його орбіті перебувають народна культура, масова культура, елітарна культура. Причому для кожної з них соціум є живильним середовищем яке все більше починає тяжіти до розширення масової культури.

Під дією соціуму це ядро може розвиватися стабільно (сталий розвиток суспільства), стискатися (боротьба за виживання), розпадатися з не передбачуваними наслідками для спільноти (масове несприйняття елітарної культури та втрачене розуміння народної). Отже, однією із глобальних тенденцій XX ст. є формування масової культури. Цілісна концепція масового суспільства з аналізом його культури була

запропонована Косе Ортегою-і-Гассетом (1883-1955рр.) в ессе "Повстання мас" (1930р.). Однак ще в 1884 році вийшла праця К.Леонтьєва "Середній європеєць як ідеал і засіб всесвітньої розрухи", в якій були передбачені засади формування масового суспільства. Х.Ортега-і-Гассет розвиває думку про те, що сучасне суспільство і його культура вражені невиліковною хворобою бездуховності, а "масова людина" не може критично мислити, бездумно засвоює "мішанину прописних істин".Свої висновки X.Оргега-і-Гассет робить спираючись на європейський історичний досвід, коли все нові і нові маси людей не встигають "пройнятись традиційною культурою", що веде до деградації та падіння моралі. Представник Франкфуртської школи Г.Маркузе (1898-1979рр.) також вважав, що технологізація і бюрократизація сучасного суспільства ведуть його до бездуховного, печерного авторитаризму і диктатури. Зазначимо, що визначальною ознакою "масового суспільства" є "масова культура", яка з другої половини ХХ ст. стає однією із прибуткових галузей економіки. Звичними стають поняття: "комерційна культура", "індустрія розваг", "індустрія відпочинку" тощо. З перетворенням масової культури в товар вона набуває таких "ринкових ознак", як: простота, примітивність, посередність, розважальність, зорієнтованість на підсвідомість та інстинкти. Основними темами масової культури стають насильство, паталогічний страх, жахи, секс, кар'єра тощо. На спонтанне розповсюдження масової культури і її негативні наслідки звернув увагу відомий європейський культуролог А.Швейцер (1875- 1965рр.). Він зазначав, що культура, яка розвивається як матеріальна сторона без відповідного духовного прогресу, нагадує корабель, що позбавлений управління, який нестримно мчить назустріч

катастрофі. В дослідженнях масової культури прослідковується дві точки зору щодо ЇЇ значимості в прогресивному розвитку суспільства. Частина культурологів (Ф.Ніцше, Х.Ортега, У.Фромм, О.Шпенглер, М.Бердяєв) вважають масову культуру соціальною паталогією, ознакою виродження суспільства. Інші (Л.Уайт, Т.Парсонс) — важливим фактором здоров'я і його стабільності.

Соціальна визначеність поняття "народна культура" передбачає, в ролі протилежного, поняття "елітарна культура". В докласових і ранньокласових цивілізаціях для культури була характерна її спільність. З формуванням суспільної верхівки, яка почала розглядати своїх соплемінників як "простий народ", із масової народної культури виділяється культура правлячого класу, що виникає на грунті приналежності до влади, втраті безпосереднього спілкування з народом.

Особливістю народної культури є її синкретизм, який породжує палітру внутрішніх взаємозв'язків і виключає протиріччя між ними. Вона складає інтегральну цілісність, що перебуває в гармонійному розвитку. Предмет народної культури завжди звернений до суті людини, відповідає цій суті і розвиває її. В народній культурі краса розподіляється більш рівномірно, вона присутня у всіх проявах буття

Увага! Цілісна людина, що жила і творила за законами краси відтворювала ці закони в кожній своїй дії. Тут не має протиставлення особистості колективу. Гончар, різьб'яр, вишивальниця виражають у своїй творчості себе як конкретну особистість, так і члена великого колективу, в межах якого кожний Індивід залишається самим собою.

Культ споживання, притаманний сучасному суспільству, протистоїть природній сутності людини. По-перше, індивід все більше віддаляється від природних матеріалів, постійно відчуваючи на собі негативну дію для здоров'я штучних. По-друге, втрачається повага до праці. Формується стереотип обезлюднення благ, якими користується людина. Виникає усвідомлення того, що річ легко поміняти, викинути, що «зв'язок з людиною короткочасний. По-третє, в очах сучасної людини річ втрачає закладений в ній духовний і естетичний зміст.

Г.Васслащук. рушник. 1967.

219

Увага! Основною цінністю став не сам предмет, а факт його наявності. (Більше половини власників надсучасних мобільних телефонів і відеосистем лише на 10 відсотків використовують їх можливості). Згубність цього процесу полягає в тому, що у своєму самоусвідомленні людина визначає свій статус не інтелектом а престижною річчю. Виникає патологічна потреба мати все сучасне, "суперове". Тоді як предмети народної культури задовільняли багато поколінь людей, а культурні стилі існували протягом цілих сторіч. На початку XX ст. мода тривала 5-10 років, сьогодні - менше року. В серйозних наукових дослідженнях цієї проблеми не стоїть питання відмовитися від прогресу. Завдання полягає в тому, щоб відшукати адекватні часу шляхи її подолання. Для збереження своєї сутності людині потрібно мати в своєму оточенні речі рукотворного походження. Елітарна культура всучасному розумінні сформувалася вдругій половині XX ст. Вїї надрах виникли і більшість модерних напрямків сучасного культурного розвитку людства. В цьому відношенні наукову цікавість викликає авангардизм, що сформувався в колах артистичної богеми. Авторитет авангарду, а з 80-хроків трансавангарду був наслідком розширення художнього ринку. Як еліта, так і середній клас переймаються мистецтвом образів реальної дійсності. Деякі критики вважали це зустріччю масового і елітарного смаків. Масове в культурі зарубіжні дослідники пов'язують із середнім класом. Трансавангард - елітний за своїм змістом (використовує зразки попередньої культури, що вимагають для розуміння спеціальних знань). Однак, за формою має масовий характер, відповідає соціальним міфам, що притаманні кожному етапу в розвитку людства.

Висхідний розвиток елементів системи, з якої складається ядро культури, забезпечується постійними трансформаційно-енергетичними змінами соціуму. Як вважають вченні, трансформація стала невід'ємною частиною буття сучасної постіндустріальної цивілізації, а з кінця XXст. однією із тенденцій в розвитку світової культури. Однак, трансформаційні процеси в культурі, як самостійне явище, спостерігалися протягом усієї історії людстваі Нові процеси не завжди протилежні попередньому етапу розвитку. Вони—швидше його "генетичними" наслідок та певний варіант майбутнього розвитку. Щоб зрозуміти їх значимість обов'язково треба подивитися в минуле, це може допомогти побачити майбутнє. Це яскраво прослідковується на прикладі згаданого вище авангарду. Авангардистське

мистецтво змінюється кожні десять років. Криза культури у 80-ті роки, започаткована стилістичним хаосом 70-х, сприяла розмиванню класичних стандартів художнього мислення. Зокрема, у збірнику "Напрямки сучасного мистецтва у світі" (Париж. 1982р.) подається понад 100 художніх напрямків, груп, шкіл із усіх континентів планети. Ідея "повної свободи" розвитку поза канонами окремих стилів стає визначальною у розвитку мистецтва (і не тільки мистецтва) середини 80-х років. Незважаючи на "повну свободу", глибокі протиріччя, що мали місце не тільки між окремими митцями, а і всесвітньо відомими художніми школами, були такі спільні для всіх культурних "ізмів" вектори, які не можна було нормативно відмінити чи ігнорувати. Італійський критик А.Боніто Оліва називає таку спільність "трансавангардом", для якого захоплення минулим породило "реставраційне десятиріччя" 90-х років. Як зазначають дослідники образотворчого мистецтва (В.С.Турчин) "після рекламних опусів попарту, абсурдності перформансу, бездуховної фотографічності гіперреалізму починається відродження традиційних засобів вираження". Авангард, трансформуючись в трансавангард, не копіює попередні стилі. Його завдання "зрозуміти досвід минулого" і на цій основі змінити характер сприйняття сучасного.

Як зазначено в попередніх темах, найбільш обгрунтованою теорією, яка досліджує трансформаційні зміни в суспільстві третього тисячоліття, стали теорії модернізації та стратифікації. їх поява була обумовлена спробою пояснити непередбачувані наукою суспільні процеси другої половини XX ст. Модернізаційні перетворення у всіх сферах суспільного буття виявились настільки масштабними, що мистецтво із специфічної форми відображення реальності буття стало набувати форм відображення світу мистецтва у самому мистецтві.

Увага!В V ст. нашого часу для розмежування тогочасного християнського світу від міфологічного римського використовується слово "модерн" (посилання на фр. modern-сучасний). З середини XIX ст. модерним вважається те, що не визнає попереднього і є принципово новим.

Теорія модернізації сформувалась в другій половині ХХст. Основним її поняттям виступає поняття соціального прогресу, як універсального процесу, певного закону розвитку людства. Соціальний прогрес вирівнює етнічно-родові особливості, формує загальнолюдські цінності. В такому розумінні модернізація виступає способом залучення всіх країн до єдиної

системи постіндустріального суспільства. Для багатьох з них сьогодні - це революційний перехід бо виділяє дуже короткі часові інтервали. Як кожна революція, модернізація замість окремої особистості, оперує узагальненими знаками, символами, формами, що викликає протидію традиційної культури кожного народу. Тому дослідники виділяють два типи модернізації: органічну, що є внутрішньо-обумовленим елементом власного розвитку і неорганічну, як виклик оточуючим розвинутим країнам. До останньої, як правило, підготовлена лише еліта. Така модернізація не може початися з культури. Вона починається з політики, економіки і часто приводить до соціальних конфліктів.

Як зазначено вище, в дослідженнях західноєвропейських вчених модернізація розглядається як явище цивілізаційного масштабу» Зокрема, теоретик архітектури постмодернізму Ч.Дженкс обґрунтовуючи філософську зрілість модернізму, говорить про його толерантність до інших наукових течій. Як зазначають Є.Борінштейн А.Кавалєров, ідеї модернізації розглядаються у трьох смислах. На буденному рівні, модернізація - синонім всіх соціальних змін. У другому - поняття рівнозначне "сучасності", що нормативно обумовлює усі соціотехносферні процеси. В третьому сенсі термін "модернізація" стосується тільки малорозвинених країн. Слід зазначити, що такий тип модернізації є найбільш складним і непослідовним. Народи багатьох країн не бажають переймати чужі стандарти і цінності. В ряді випадків (приклад Африки, Азії) модернізація закінчувалась громадянською війною. Протиріччя виникають навіть в межах близьких за історією віруваннями, світобаченням культур. Як приклад - ангиглобалістський рух, що охопив Західну Європу.

Історія розвитку світової культури з часу першої наукової революції знала немало періодів модернізації "чогось в щось". Завжди ці процеси завершувалися кризою, з якої починався новий етап модернізації на принципово інших засадах. Не стало виключенням із цього правила і XX ст. Однак тільки в XX ст. модернізація привела до формування соціотехносфери та загрози існування людства.

Формування нового постіндустріального суспільства покликало до життя і нову концепцію свого розвитку, що дістала назву постмодерну. Не вдаючись в теоретичні тонкощі його змісту (майбутнє в минулому, минуле в майбутньому, майбутнє без минулого чи філософське: "все" й одночасно), доцільно зазначити, що теорія постмодерну, як і

модерну, не дає однозначної відповіді на проблеми сучасного розвитку культури, але суттєво по іншому виділяє основні її тенденції. Постмодерн розглядає проблеми поза їх ієрархією, як незалежну систему без будь-якого порівняння з минулим. Слід зазначити, що джерела постмодерну криються ще в XIX ст., в стратегії культури сформульованій французьким поетом Ш.Бодлером (1821-1827рр., учасник революційних подій в Парижі 1848р., декадент. Небезпечний амораліст, богохульник, анархіст - так його називали сучасники). В кінці 70-х років XX ст. виходить фундаментальна праця "Постсучасний стан" (пер.авт.) Жан-Франсуа Ліотара. Автор книги визначає постмодерн як "стан культури після змін, які вплинули на правила гри в науці, літературі і мистецтві, починаючи з кінця XIX ст."

Увага! Сьогодні постмодерн - це не стільки модна теорія, скільки спосіб життя і світобачення мільйонів людей. Філософія постмодерну: людина ні в що не вірить. Негативне ставлення до минулого, традицій, класики - норма культури постмодерну. Культура кожної історичної епохи мас свої хронологічні межі та тенденції розвитку. Культура XX ст. об'єднала в собі спадковість і традиції; кризу другої половини ХХ ст.; усвідомлення згубних наслідків "кризи культури" та їх аналіз в різних культурологічних концепціях. На сьогодні немає єдиної точки зору щодо тенденцій розвитку культури Новітнього часу. Більшість з вчених виділяють основні принципи (вихідні начала) розвитку. До таких відносять:

1. Гуманізм. На відміну від ренесансного гуманізму, сучасний характеризується універсальністю, спрямованістю на кожного індивіда, іншими словами демократичний гуманізм.

2. Науково-раціональне пізнання світу. Наука стає світовою, а пізнання, тенденцією соціокул ьтурного трансформаційного процесу.

3. Техногенне ставлення до природи. Природа перетворилась у засіб задоволення не духовних, а суто технічних потреб.

4. Космізм, як нове відчуття людиною свого буття, означає єдність людини і космосу, морально-етичну відповідальність за наслідки своєї діяльності.

В теоретичному плані найменш вивченою і обгрунтованою виявилась тенденція космізму. Основними ідеями космічної культури виступають ідеї активної еволюції (відповідальність за космічну еволюцію, запровадження космічної етики) та гуманістичного оптимізму, що

грунтується на законах розвитку культури і природи. Як відомо, тtореточні основи космізму були викладені в працях Вtрнадського, Чижевського, Тейяра-де-Шардена. В логічно завершеному вигляді основні ідеї космізму обгрунтовані в роботі В.Вернадськога "Наукова думка як планетне явище". В ній доводиться, що діяльність людини не є відхиленням в еволюційному розвитку. Під дією об'єднай ного людства біосфера перейде в якісно новий стан — ноосферу ("ноос" — розум). В теоретичному плані принцип космізму сьогодні сприймається як недалеке майбутнє розвитку світової кульури. Основні протиріччя лежать в його реалізації. Організоване суспільство - це одночасно передумова і наслідок культури. На певному етапі форма (організація) починає реалізовуватись за рахунок духовного життя, особистість та ідеї попадають під владу суспільних інститут».

Це протиріччя в сучасній науці існує в формі: сциєнтизм-антисциєнтизм ("scienta" лат. - знання, наука). Одні дослідники говорять, що знання, наука "це все". Інші — не все в світі наука. Існують людські почуття, віра, стосунки, а "Наука - чума ХХ ст.". Як зазначає Ч.П.Сноу, "...на одному полюсі - художня інтелігенція, на іншому — вчені.....їх розділяє стіна...

В контексті сказаного автор дотримується іншої точки зору на класифікацію сучасних тенденцій у розвитку культури другої половини XX ст. Характерними рисами динаміки цього розвитку була поява нових форм і процесів її самовідтворення.

Динаміка розвитку культури (др.пол. ХХст,)

224

Сьогодні найменш дослідженими виявились такі процеси, як: культурна експансія, глобалізація культури, культурна дифузія між різними культурами. Саме ці процеси виявились непереборними на початку ХХІст., викликали, як вважають багато вчених, конфлікт між цивілізаціями. Під культурною експансією (від лат. expansio -розповсюдження) розуміють розширення впливу домінуючої (національної) культури за початкові межі чи державні кордони. Насамперед, мова іде про спосіб життя, систему цінностей, поведінки, взаємовідносин, про цілу систему стандартів, які можуть бути не стільки привабливими, скільки модними. Як приклад, експансія американської культури в західну Європу (50-ті роки), Японію (60-ті роки), Латинську Америку (70-ті роки), країни пострадянського простору (кінець ХХ-поч. ХХІ ст.), З часом нові культурні стандарти почали розмивати національні культури, загрожувати національній безпеці багатьох країн. З 90-х років національні уряди почали проводити нормативні заходи щодо введення квот на ті чи інші напрямки "чужої" культури.

Сьогодні науковці розходяться в оцінках культурної дифузії (стихійне, неконтрольоване запозичення культурних цінностей). Розрізняють наступні її види: горизонтальна та вертикальна; міжгрупова та стратифікаційна. Нормативно неконтрольованою виступає дифузія між стратами, яка носить двосторонній процес. Це добре прослідковується на співвідношенні елітарної та масової культури. Нижчі страти свідомо копіюють стиль еліти (прагнуть жити як еліта), а вищі переймають масові (спрощені і не загальнооб

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти