ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Предмет, основні поняття культурології

В останні два десятиріччя активізувались зусилля вчених, що вивчають культуру. Гуманістичний пафос досліджень відображає глибину сучасних перетворень. Культура, як узагальнена категорія про природне та штучне, стала визначальним вектором розвитку людства у XX столітті. На цій хвилі у другій половині XX століття формується культурологія, як наука про зародження та розвиток другої (створеної людиною) природи, її структурних елементів, інваріантів розвитку, місце людини-творця в цьому процесі.

Термін "культурологія" походить від латинського слова "cultura" — обробіток, виховання, освіта, розвиток тощо та грецького "logos" — слово, або вчення. Дослівно "культурологія" — це вчення про обробіток, виховання, освіту, розвиток тощо. Якщо при цьому синтезувати сукупність понять, що окреслюють слово "cultura", то побачимо, що в інтегративному розумінні воно означає все те, що створює сама людина — штучну другу природу. Історія слова і самого поняття "культурологія" є суттєво

рознесені в часі і просторі (XІХ-ХХ ст. , Європа-Америка). Найбільш ґрунтовна історична довідка з цього приводу подана в Оксфордському

словнику (The Compakt Oxford English Diktionary. New Edition. Oxford: Clarendon Press, 1994.). Зазначено** що вперше це слово використав німецький вченний В. Оствальд в 1913 p. , а як термін застосував американський антрополог Лес л і Уайт в 1949р. Пізніше це понят (до кінця ХІХст.) використовується лише декілька разів (1949р. , 1956р. , 1957р.). Навіть в словнику Вебстера за 1993р. поняття "культурологія" подається як наука про культуру з посиланням на Леслі Уайта.

* Отже, культурологія — це наука про зародження, розвиток та майбутнє культурного світу людини. Її предметом може бути галузь знань, що вивчає об'єктивні закономірності загальнолюдського культурною розвитку, рушійні сили культурник процесів, явища і події матеріального і духовного світу людини.

Однак, культурологія — це досить молода наука, яка характеризується полівимірним баченням самого предмету дослідження. Це зумовлено її складністю, широким спектром явищ, які вона охоплює і описує. Якщо спробувати систематизувати наявні визначення предмету культурології, то їх можна звести в певному наближенні до чотирьох груп. В першій групі визначень культурологія розглядається як система знань про світ взагалі, про сутність і закономірності його існування, способи його пізнання. В другій групі визначень культурологія зводиться до суми дисциплін, що вивчають культуру (при цьому втрачається поняття предмету культурології як окремої науки). Третя група визначень зводить культурологію до окремих розділів наукового пізнання як філософія культури, соціологія культури, тощо. Найбільш плідним слід вважати четвертий підхід, в якому культурологія розглядається як самостійна наукова дисципліна, що має свій апарат дослідження, певний науковий статус, предмет аналізу і чітко окреслене місце в системі гуманітарного знання.

Означені вище групи можна аналізувати і за місцем предмету культурології в системі культурологічного знання. Зокрема, перші три групи являють собою ізоляціоністську точку зору, яка полягає в тому, що культурологія, маючи свій предмет аналізу, зводиться до розгляду світової літератури мистецтва чи тільки самої теорії культури. Четверта

група постулює інтеграційний підхід, який синтезуючи різні напрямки культурного розвитку людства, дозволяє отримати нові прогностичні знаная, що лежать на межі багатьох наук і які на сьогодні є найбільш результативними. Логічно, що культурологія як система знань про культуру повинна включати теорію культури (філософія культури), прикладну і емпіричну культурологію. Таким є найбільш узагальнене бачення культурології на сьогодні. Воно сформоване представниками шкіл історичного розгляду різних культурних напрямків. Однак, автор дотримується дещо іншої точки зору. За найширшим означенням культура — це друга природа, це все, що створила людина. До XX століття тут зберігався статус мирного співіснування. Із середини ХХст. людина створила такі штучні рушійні сили, які стали співмірними із природними. Тому їх культурологічний аналіз стає об'єктивною умовою розвитку сучасної наукової парадигми. Отже, в XX 1ст. культура є не лише мистецтво, поведінка тощо, а, насамперед, її співмірність з сучасним машинним виробництвом, довкіллям, виживанням людини, існуванням самої земної цивілізації в майбутньому;

У сучасній науці сформувався певний алгоритм визначення предмету науки. Згідно цього алгоритму предметом культурології, як і будь-якої іншої науки, є галузь знань, що вивчає її об'єкт.

Увага!Об'єкт культурології вивчається різними науками, бо останні входять в структуру культури, як штучно створені людиною, а не природою.

Загальноприйнято, що предмет окреслює сферу й мету дослідження. Узагальнивши вище викладені міркування, можна дати наступне визначення культурології як нової науки, що почала складатися в кінці XX — на початку XXI ст.

КУЛЬТУРОЛОГІЯ — НАУКА про зародження та розвиток

культури.

Увага ! Структура предмету включає, як мінімум, три рівні аналізу.

І рівень аналізуються теоретичні засади предмету, в яких розкриваються історія питання, соціально-історичні, наукові передумови формування культурології, а культура розглядається як феномен в розвитку природи і "життя розумного"

II рівень —

розкривається система природньо-соціальних детермінант, що викликали зародження та полівимірний розвиток культури, подаються її причинно-наслідкові зв'язки

III рівень аналізуються закони еволюційного розвитку культури, визначається система теоретичних засад ЇЇ прогнозування

У системі гуманітарних наук найбільш складним є питання її суб'єкта. Однак, якщо в філософії, політології, соціології тощо щодо суб'єкту предмету уже сформувалася думка, то в культурології суб'єкт займає особливе місце, пов'язане з проблемою самопізнання. З початку 60-их років ХХст. створено досить багато важливих праць з проблем людини. Проаналізована культурна спадщина таких великих письменників, як: І. Франко, Н. Бердяев, Н. Федорів, Л. Толстой, М. Драгоманов, М. Потебня та інших, визначений основний термінологічний апарат, що описує проблему.

Суб'єкт культурології походить від латинського subjectum — людина, індивід, який спрямовує своє пізнання на культуру. Не вдаючись до аналіз)' детермінованості поведінки суб'єкта, на що сьогодні серед вчених світу немає єдиної точки зору, слід зазначити, що суб'єкт, який пізнає культуру, пізнає самого себе.

Культурологія, як наука, принципово відрізняється від усіх інших наук тим, що вона, аналізуючи культурний розвиток, наштовхується на творця культури — конкретного індивида, поведінка якого не завжди є логічно-адекватною середовищу, а створені ним матеріальні культурні цінності (піраміди, стели, канали, архітектурні комплекси, тощо) вражають своєю

довершеністю та таємничістю.

В сучасних світоглядних дискусіях можна почути, що індивід не являє собою ніякої таємниці. Все, що в історії філософії традиційно усвідомлювалось як самобутність людини, сьогодні часто отримує натуралістичне пояснення. Однак, сучасна філософська антропологія по суті подає індивіда, як самостійного таємничого об'єкта вивчення, що не протирічить відкриттям в фундаментальних науках останнього десятиріччя двадцятого століття.

Не випадково, що в сучасних філософських диспутах різко зросла цікавість до канонічних гносеологічних принципів, бажання подолати етнометодологію, яка виявляє специфічно людське в неадекватній поведінці груп людей.

Однак, незважаючи на великий спектр поглядів з цього приводу, класичне уявлення, про те, що людина як істота розумна унікальна, несе в собі таємницю світобудови, залишається домінуючим. Більшість вчених розглядають еволюцію як нарощування все нових і нових якостей, що наближують живу матерію до певного ідеального варіанту. Такий філософський підхід розглядає суб'єкта культури як ідеал Акту Творення. Не випадково, що санкхйа, присвячена проблемі відносин між суб'єктом і його свідомістю, йога — методам оптимального управління цими відносинами. В праці "Дао де цзин" (природні основи моральності) стародавньокитайського філософа Лао Цзи (V ст. до Р. Х) читаємо, що досконала людина (ідеал) зв'язує разом, а не роз'єднує, вникає в суть, а не докоряє, виводить на правильний шлях.

Неповторність суб'єкта культури визначається не його біологічною субстанцією, не окремими його якостями, а особливою онтологічною ситуацією, в якій він знаходиться, здатністю аналізувати себе як об'єкт дослідження. З цього приводу Ж. Марітен справедливо зазначає, що: "Ми пізнаємо суб'єкти і ми ніколи до кінця їх не пізнаємо. Ми не пізнаємо їх в якості суб'єктів, ми їх пізнаємо тільки об'єктивуючи, займаючи по відношенню до них об'єктивну позицію, перетворюючи їх в об'єкти, оскільки об'єкти є не що інше як щось (визн. авт.) в суб'єкті переведеному в стан нематеріального існування інтелектуальним актом".

Культурологія оперує понятійним апаратом багатьох наук. Визначальним поняттям є поняття культури. Чим об'ємніше за змістом воно визначене, тим більш точним буде і визначення предмету курсу та

його структури. Якщо предметом культурології є культура то чи однозначним на сьогодні є поняття предмету?

Увага!На сьогодні не існує єдиного визначення культури. Якщо з кінця Х1Х по пешу чверть XX ст. було дано близько 10-ти визначень культури (враховуючи підрахунки американських культурологів А. Кребера, К. Клакхона), з кінця першої чверті по 60-роки ХХст з'явилося ще понад 150 визначень, то в науково-монографічній літературі сьогодення їх подається понад 500. Складність полягає в тому, що окремі визначення є взаємозаперечувальними. Часто з культури вичленовуються елементи її структури і розглядаються поза межами основного поняття Багатьом поняттям притаманний спрощений галузевий підхід. Крім того поняття "культура" для кожної людини є індивідуальним. Більшість індивідів вкладають в це поняття предмети культурного призначення, культурну спадщину, явища культурного життя, поведінку, манери тощо. Незначна частина людей додає до цього, явища духовного життя, розуміє культуру як соціокультурне поле самореалізації. Не випадково, що неоднозначними є ставлення держави до культури а в історичному плай! вони часто були антагоністичними.

Увага до культури як самостійного явища була викликана в XIX ст. — столітті бурхливого розвитку природничих наук, машинного виробництва, соціального переосмислення буття. Прийнято вважати, що перше визначення поняття "культура" належить Е. Б. Тейлору (англійський історик культури, 1832-1917 р. ж.), яке він подав в своїй фундаментальній праці "Первісна культура". Визначення Б. Тейлора на сьогодні вважається класичним.

КУЛЬТУРА — комплекс, що включає знання, вірування, мистецтво, мораль, закони, звичаї, а також Інші здібності і навики, засвоєні людиною як членам суспільства. Цінність цього визначення насамперед у тому, що воно поєднує як наукове так і буденне розуміння культури, складну діалектику матеріального і духовного, суспільного і особистого.

Тепер в більшості словників термін "культура" подається як певний історичний рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, що проявляється в різних типах і формах суспільної організації індивідів в створюваних ними матеріальних і духовних цінностях.

Увага!Д. М. П. В. (дод. матеріал поглиб. вивчення). Хронологічно і територіально поняття "культура" по різному вживалось в таких країнах як; Франція, Італія, Німеччина з одного боку та слов'янські народи — з іншого. В Західній Європі довший час (до XVIII ст.) зберігалась класична традиція розуміння культури як сільськогосподарського терміну. В філософських працях і науковій літературі воно вживалось як метафора. Піввіку було необхідно, щоб це поняття набуло змісту найширшої філософської категорії. Вважають, що філософський і науковий зміст цьому поняттю вперше надав німецький вчений І. К. Аделунга в своїй праці "Дослід історії культури людського роду", що побачила світ в 1782 році. Остаточно термін "культура" набуває змісту філософської категорії в першому томі І. Г. Гердера "Ідеї до філософії і історії людства".

В слов'янських мовах слово культура вперше подано М. Кириловим (1845р.) в його "Кишеньковому словнику іноземних мов". Однак, тільки з другої половини X1 Хет. цей термін починає застосовуватись в художній і науковій літературі.

Щоб відповісти на запитання про можливість всезагального визначення поняття "культури", слід відповісти на ряд питань:

1. Культура — це явище динамічне чи статичне?

2. Чи є в культурі різних народів взаємовиключаючі погляди один на одного?

3. З врахуванням перших двох пунктів чи "єдине" визначення культури наблизить науковий поступ до "істини".

Насамперед, культура настільки динамічне явище, що її визначення, адекватне сьогоденню, завтра може виявитися хибним. Людство перебуває у постійному русі до "істини". Наші знання про світ вірні постільки, поскільки ми його освоїли.

Нагадаємо, що людство тривалий час користувалося механікою Ньютона допоки не освоїло великі швидкості, при яких механіка Ньютона вже не описувала фізичну картину світу. І людство перейшло до механіки Ейнштейна. Це саме сталося і з геометрією Евкліда, яка при певних обставинах замінюється геометрією Рімана-Лобачевського.

До першої наукової революції людство задовольнялось геоцентричною моделлю Всесвіту. При цьому розвивалось судноплавство, відкривались нові території, вироблялись необхідні товари. Але нові знання змінили бачення світобудови на діаметрально протилежне —

геліоцентричну модель.

По-друге, історичні шляхи розвитку народів світу та регіони формування культур виявились різними. Це зумовило формування діаметрально-протилежних способів співжиття, систем вірувань, побутових відносин. Все це породило абсурдний поділ на відсталі і не відсталі народи, на демократичні і недемократичні. З погляду культурології не існує відсталого чи недемократичного народу. Існує різний рівень освоєння світу та системи соціальної організації.

По-третє, якщо спробувати виробити єдине визначення культури, то воно в принципі не наблизить нас до "істини", а стане, як статичне поняття, гальмувати процес природно-соціального еволюційного розвитку культури.

З точки зору наукового пізнання доцільно окреслити сучасне бачення змісту поняття "культура". Як визначалось вище, структурно культура включає сукупність матеріальних, духовних цінностей та їх творця. З позиції наукових поглядів кінця XX ст. , структура культури може бути подана наступним чином:

У філософії європейських шкіл "золотого віку капіталізму" структура культури окреслювалась аграрною і побутовою культурою. Під нею передусім розуміли матеріальне виробництво (аграрне) та окремі складові духовного життя. Наука була зосереджена на виділенні духовних засад, що реалізуються в соціокультурному полі. У науці в цей період сформувались декілька напрямків, що окреслювали зміст культури. Зокрема це ідея цінностей, сталих структур мови та мислення, символічних форм притаманних етносам. Майже на століття пізніше досить плідними стали ідеї, запропоновані О. Шпенглером, А. Тойнбі, П. Сорокіним.

Якщо проаналізувати, як розумівся зміст поняття "культура" впродовж XVII-ХХст, то побачимо його кореляцію (залежність) від поглядів існуючих європейських шкіл, політичної боротьби, поглядів на майбутню перебудову Європи. Обгрунтування змісту культури було більше прагматичним, ніж теоретично-науковим. Сьогодні, як і два століття тому, в підході до визначення культури мало використаний глибинний філософській аналіз, не вистачає обґрунтованих категоріальних узагальнень, висновків на основі сучасних досліджень багатьох наук. Увага!Д. М. П. В. Матеріальні і нематеріальні елементи культури дають уявлення про її загальний розвиток. Однак, реконструювати культурний розвиток давніх цивілізацій можливо лише за матеріальними памятками культури. До матеріальної культури відносяться артефакти — матеріальні об'єкти створені людиною. До духовної культури відносяться: мова, символи, міфи, традиції, звичаї, ритуали, церемонії, ідеї, знання, закони, цінності, норми поведінки, моделі, еталони, зразки, правила, теорії, гіпотези тощо. Нематеріальні об'єкти існують у свідомості і відтворюються шляхом людського спілкування. Тому до існуючих визначень понять "культура" ризикнемо додати ще одне, дещо відмінне від відомих, яке визначає культуру з духовноенергетичної точки зору. Культура — це духовна енергія (інтелект, інтуїція, альтруїзм), що спрямована на створення матеріальних і духовних цінностей, а також матеріалізована в машинах і механізмах, технологіях і мистецтві, літературі і народному фольклорі, побуті і взаємовідносинах з навколишнім світом. Культура — це суспільна свідомість цивілізації, найцінніше її досягнення, це діамант, кожна грань якого відображає певну культурну сферу людського буття. Так, наприклад: культура виробництва, культура екології (взаємовідносини з навколишнім світом), культура побуту, культура мови, мовлення (діалог, дискусія тощо), поведінки та ін. , а також такі різнокольорові грані, як: образотворче мистецтво і література, мораль і право, філософія і соціальна справедливість і багато інших сфер людської діяльності. Культура розвивається завдяки діяльності груп або окремих індивідів, чий духовно-інтелектуальний рівень перевищує середній загальнолюдський. Це, головним чином, інтелігенція, представники інтелектуальної сфери діяльності. ,

Доцільно зазначити, що існує всезагальна культура земної цивілізації, в основі якої лежать загальнолюдські цінності. Такі, як: людське життя,

державний суверенітет, свободи особи і багато інших. Але культура побуту, релігії і деякі інші аспекти культури не можуть бути єдині для всієї земної цивілізації, так як на землі проживають багато народів і народностей, що мають знанні відмінності у визначених галузях культури. Тому необхідно дослідити більш вузькі людські спільноти. Такі, як: державні, релігійні, національні, класові, групові (за інтересами) спільноти та інші. У будь-якій із цих спільнот існує головний, об'єднуючий стержень. В релігійній спільноті таким стержнем є віра: християнська, мусульманська, буддійська, юдейська та інші. В державній спільноті — державний устрій, суверенітет, конституційні норми тощо. В національній — мова, звичаї, обряди, історія, фольклор, література, мистецтво тощо. Національні культури є найбільш стійкими, міцними, оскільки пронизані потужним національним стержнем — патріотизмом, мовою, єдністю історії, звичаїв тощо. Дійсно, що може міцніше об'єднати індивідів у суспільство як одна, зрозуміла усім, мова, одні пісні і танці, одні прислів'я і приказки, звичаї та обряди, фольклор та гумор, національні страви тощо.

Національний патріотизм, націоналізм породжується в індивіді не тільки на певній стадії його життя, а якимось чином закладається в генетичному коді людини. Як вважають окремі вчені, існує патріотизм генетичний, на відміну від вихованого. Генетичний національний патріотизм ніколи не переходить у свою екстримальну форму — шовінізм. Національний патріотизм, як і національна культура в цілому, об'єднує і цементує народ однієї національності в єдину спільноту, яка прагне до організації своєї держави зі своїми культурними традиціями. Звідси і намагання усіх народів і народностей до самовизначення, до створення своєї національної держави.

Вище зазначалося, що поняття "культура" досить багатогранне. Кожна з її граней має самостійний науковий інтерес і повинна досліджуватись відповідною наукою. Тому досліджувати всю культуру можна не лише в культурології, але і в будь-якій іншій галузі науки.

У сучасній культурології найбільш вживаним є погляд на культуру як сутнісну рису людського буття, складне матеріально-духовне поле самореалізації суб'єкта і соціальних груп, особливу саморегулюючу форму відтворення розумного життя, як складову умову розвитку світу.

В монографічній літературі другої половини ХХст. подається ще один підхід до визначення структури культури. Якщо культурологію поділити

на культурну статику і культурну динаміку, які відповідно відображають спокій і рух, то отримаємо певну самодостатню систему, що має свою структуру. Культурна статика — внутрішня будова культури, її каркас (базисні елементи, риси, способи можливого поєднання таких елементів). Культурна динаміка включатиме засоби, механізми і процеси, що описують трансформацію (перетворення) системи і даватиме відповідь на запитання: чому культура зароджується, розповсюджується, досягає вершини, занепадає чи зберігається.

Увага!Базисними елементами культури виступають її риси. Американський антрополог Е. Хобель вважав, що рисою культури виступає неподільна одиниця у вигляді зразка поведінки або матеріального продукту. Зрозуміло, що риси культури бувають матеріальні і нематеріальні. Вони завжди є адекватними часу (рівню розвитку суспільства). Зарубіжні автори (зокрема, К. Котак) "риси" культури поділяють на універсальні, загальні, унікальні (особливі).

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти