Починаючи з другої половини XX ст. від фундаментальних наук відокремились і стали самостійними науками понад 200 нових галузей знань. Як зазначалося вище, наука в її класичному розумінні і є саме певна галузь знань.

Самі знання виступають певним енергетично-інформаційним полем, своєрідним каркасом в часових інтервалах переходу одного культурного стану в інший, однієї епохи в іншу.

Отже, знання про виникнення, розвиток, особливості функціонування культурологічних знань стають наукою, бо вони можуть бути приведені в систему за класичною схемою, викладеною в "Біблії". Структурно ця "книга книг" відповідає на чотири запитання:

Як відомо, на сьогодні не існує єдиного визначення як поняття "культура", так і поняття "культурологічні знання". Щодо існуючих понять "культури" то спроба їх систематизації дозволяє звести їх до двох великих груп, а саме:

І. Культура тотожна сумі матеріальних і духовних цінностей... П. Культура є сутнісна риса людського буття... Структурно культурологічні знання можна також поділити за такою схемою:

Якщо врахувати сучасні досягнення природничих фундаментальних наук, які все більше схиляються до того, що людина не є випадковим явищем, а необхідним елементом складної системи Всесвіту, а його першопричиною була інформація, як певна матеріальна субстанція, то узагальнення другої групи є більш широкими і становлять окрему галузь культурології.

Культурологічні знання можна вивчати і аналізувати під різними кутами зору. Однак, як галузь культурології, вони самореалізуються:

Інтелектуальна революція, спричинена бурхливим розвитком фундаментальних (природничих) і технічних наук, сформувала в розвинутих державах соціальні системи (економіки, політики, геополітики тощо), що ґрунтуються на культурологічних знаннях.

Увага!Знання стало небаченим раніше засобом отримання надприбутків, джерелом багатства.

Питання про те, яким чином людина володіє знаннями, є центральною проблемою усіх сфер життя, — вважають сьогодні вчені світу.

Прирощення знань: філософських наукових, художньо-образних, і знань як сукупності навичок, умінь в побутовій і виробничо-матеріальній сферах, є своєрідною постнеокласичною "філософією мистецтва життя". Культурологічне знання і на Його основі філософсько-світоглядне мислення стають однією із головних парадигм інтелектуальної освіти.

* Отже, культурологічні знання в системі світосприйняття (уявлення про світі, світобачення (сукупність поглядів) завершують логічне пояснення світу- світорозуміння.

До середини XX століття культурологічні знання розглядались в основному в системі гуманітарних наук і визначали загальний гуманітарний рівень розвитку суб'єкта. Дослідження другої половини

XX-початку XXI століть доведи, що культурологічні знання є основою сучасних фундаментальних відкриттів у фізиці, математиці, хімії, біології

Насамперед, дослідження, проведені в Японії, Китаї, Німеччині, Франції, засвідчили, що збільшення в загальному об'ємі знань суб'єкта культурологічних знань різко збільшує імовірність створення ним наукових інновацій. Причиною цього стало те, що більшість сучасних наукових відкриттів відбуваються на стиках наук.

Увага!Глибокі культурологічні знання розвивають абстрактне мислення, дозволяють звести розрізнені явища різних наук в єдину систему, побачити в них мистецтво гармонії світу, зробити прогнози на майбутнє та нові наукові відкриття.

Функції культурологічного знання та методи його аналізу

Функції культурологічного знання похідні від функцій культурології та культури, але не тотожні їм, мають своє індивідуальне призначення.

В математиці у

=> f (х) ("ігрек" є функція "ікс")

В культурології (?)

=> f (культурологічного знання)

Насамперед культурологічні знання забезпечують індивідів інформацією про світ, соціальні та природні явища, дозволяють зробити кваліфікований їх аналіз і виробити програму дій. Чим більший об'єм культурологічних знань, тим більше дії індивідів і суспільства в цілому будуть наближатись до оптимальних в кожній конкретній ситуації.

Системні культурологічні знання з різних галузей наук стимулюють природну цікавість індивіда, впливають на формування мети і

шляхів її досягненим. Дії індивіда у природному і соціальному середовищах набувають пошуково-дослідницького характеру і суттєво корелюють з набутими енциклопедичними та повсякденними знаннями.

Культура в цілому виконує пізнавально-навчальну функцію. Значення культурологічних знань в цьому процесі є визначальними тому, що останні забезпечують їх багатовимірність, якість та зрозумілу індивідам щоденну застосовність. Іншими словами, розкривають технологію досягнення мети.

В повсякденному житті індивід та суспільство в цілому співставляють свої дії з певними нормами, правилами, законами. Зокрема, індивід діє в межах Конституції, законів і підзаконних актів. Суспільство — в межах міжнародних нормативно-правових угод, договорів, протоколів тощо. Перш ніж діяти оцінюється існуючий нормативний "коридор", за межі якого не можна виходити.

* Методи аналізу-сукупність аналітичних прийомів (соціальних технологій дослідження), певнії послідовності операції! і процедур, що дозволяють зробити аналіз та синтез культурологічних знань класифікувати їх, розкрити тенденції і основні напрямки розвитку

Структурно культура включає всю сукупність матеріальних і духовних цінностей. В силу цього культурологічні знання — інтегрована галузь знань, що включає як гуманітарні, так і природничі науки. Тому методи аналізу культурологічних знань можна поділити на дві великі групи:

А > методи аналізу, що застосовні в кожній конкретній науці.

Б > загальні методи аналізу культурологічного знання як особливого феномену буття людини.

До другої групи методів слід в першу чергу віднести метод порівняльно-історичного аналізу, коли аналізуються різні знання, що суттєво рознесені в часі і просторі, або різні джерела про ці знання. Знання, що набуті протягом тривалого часу, прийнято аналізувати за допомогою структурного методу, виділяти відносно самостійні структурні блоки та. спільні для всіх блоків, напрямки розвитку. Таким чином, визначаються узагальнені тенденції в розвитку досліджуваного явища.

Перша група методів пов'язана з вивченням індивідуального характеру знання, визначенням подальшого шляху здобування нових знань в даній галузі

Друга група методів пов'язана з пошуком загальних законів, принципів, що дозволяють в окремих закономірностях віднайти сутнісні (внутрішні) принципи розвитку знань, межі пізнання світу на кожному з етапів розвитку людської цивілізації!

Тут виробляються технології оптимального (з найменшою затратою енергії) пізнання світу, та шляхи орієнтації у всезростаючому потоці інформації. Отже, друга група методів розв'язує коло проблем з виявлення загального, функціонально пов'язаного, виділяє ієрархічно упорядковані структури знань. Як відомо, природні і соціальні явища завжди містять причинно-наслідкові зв'язки. Тому часто методи аналізу культурологічного знання використовуються комплексно чергуючись, що, в свою чергу, створило метод комплексного аналізу, який, із середини 80-х років минулого століття, набув самостійного характеру і має свій дослідницький апарат.

Аналіз культурологічних знань передбачає не тільки вибір методу, а й певну послідовність процедур, що забезпечують принципи науковості ті історизму. Насамперед, першочерговий етап аналізу пов'язаний з католиченням матеріалу, його описово-емпіричною частиною. На цьому

етапі, як вважають дослідники, знімається бар'єр "нерозуміння" іншої епохи, її культури, створюються робочі моделі, що розглядаються як певні цілісні утворення.

Другий етап використання методів аналізу полягає в зіставленні культурологічних знань різних культур, знань суміжних з ними явищ природи та її освоєння. Тут, як правило, використовується перша група методів, притаманних як гуманітарним, так і природничим наукам (соціологія, філософія, психологія, релігієзнавство, мовознавство, математика, фізика, астрономія тощо). На цьому етапі базисні функціональні зв'язки, які об'єднують розвиток знань досліджуваного історичного періоду, залишаються невиділеними. Однак, пізнавальні моделі стають все більш асоціативними та функціональними. На третьому та четвертому рівнях аналізу виявляються і пояснюються головні вектори, що забезпечують стійкість явища, самостійно існуючі структурні блоки знань, інтегровані зв'язки між ними та основні тенденцій, що спричиняють новий якісний рівень знань на шляху пізнання істини.

Культурологічні знання як енергетично-інформаційне поле самореалізації суб'єкта. '

У щоденній свідомості та поведінці під культурологічними знаннями розуміють знання з культури, коли вона асоціюється як поведінка, спілкування, добрі манери, мистецтво тощо. На побутовому рівні культура часто підміняється культурністю. Однак, виходячи з означення культури як суми матеріальних і духовних цінностей, або всього того, що створене штучно, культурологічні знання є знаннями про другу природу, створену людиною, і в широкому розумінні включають всю сукупну інформацію про матеріальний світ; соціальні утворення, індивідів.

В розумінні культурологічних знань доцільно виділити два рівні:

=> науковий

=> Σ (сумі) усіх знань, накопичених людством і

кожним індивідом зокрема

Знання про світ були, є і будуть основою його освоєння, самоусвідомлення, фундаментом в розвитку людства. Однак, було б несправедливо стверджувати, що розуміння того, що знання (інформація) — це не просто відомості про щось, а певне інформативне поле, яке має свої закони, структуру межі існування, напрямки розвитку, з'явилося в другій половині XX століття з розвитком таких наук як кібернетика, інформатика, біоенергетика тощо.

Після першої наукової революції XVI-XVII ct. , реалізації нових знань безпосередньо в нових машинах і технологіях у XVI1-XIX ст. знання стають "матеріальною силою". Цьому передувало звільнення людини від релігійного світогляду в епоху Відродження, посилення антропоцентризму, що вивів індивіда на рівень "творця". В цей період здавалося, що наступає епоха розуму, а весь світовий розвиток можна описати чіткими математичними законами. Ідеї просвітництва набувають не тільки значення творчого начала, а й його протилежності. Декарт закликає "стати господарями і повелителями природи" шляхом пізнання і оволодіння ЇЇ силами і діями. Правда, Ф. Бекон ще дотримується античної традиції, висловлюючись про те, що над природою не володарюють, якщо їй не підкоряються. В його Новій Атлантиці рада старійшин вирішує, які наукові відкриття можна давати на загал, а які ні. А. Декарт, розуміючи, що знання перетворюються в силу, про яку людство ще не здогадується, наголошує, що метою розвитку науки є інтелектуальна цікавість, а не практична користь.

Однак, віра у всемогутність знань уже перетнула певний бар'єр самозбереження та саморегуляції. У Фіхте знаходимо лозунг "володарювання над природою", а засновник позитивізму О. Конт запропонував знищити всяке "для промисловості марне життя на землі".

Розуміння того, що культурологічні знання в їх широкому значенні стали матеріальною силою і здатні творити і знищувати, формувати світогляд та поведінку індивідів, ставити в неусвідомлену залежність від інших, на перший погляд незалежні, і благополучні держави та їх народи, нівелювати історичні цінності, сприяло формуванню ідеї переваги загальносвітових цінностей над усіма іншими у 80-х роках XX століття.

З точки зору реалій XXI ст. ідея примату (переваги) світових цінностей в загальноземному вимірі ще не може бути реалізована в силу наявних міжнаціональних, міждержавних, регіональних, релігійно-

світоглядних протиріч. В самих знаннях, якими сьогодні володіє людство, в яких воно самореалізується, існують суттєві протиріччя. Однак практика останнього десятиріччя свідчить про можливі і розумні компроміси.

У первісному суспільстві культурологічні знання обмежувалися "культурою" добування їжі, а змістовно були окреслені такими формами як тотемізм, анімізм, магія, фетишизм.

Увага!Самореалізація індивіда на рівні первісного суспільства відбувалася через знання про світ, які забезпечували його відтворення і виживання

З формуванням ранньокласових держав знання набувають системного характеру. Вони зведені в міфи, що не мають ні початку, ні кінця. Люди живуть як Боги, а Боги — як люди. Однак, уже в цей період знання стають предметними (галузевими), як, скажімо, — арифметика, геометрія, риторика, філософія тощо. Формуються перші матеріалістичні підходи до явищ природи і буття. Однак, системи накопичення знань, канали їх передачі досить малопотужні, повільні, навіть в межах одного соціуму, не говорячи про оперативний обмін інформацією між окремими ранньокласовими державами.

В таких знаннях могли самореалізуватись тільки дослідники, еліта суспільства. Самореалізація здібностей, навичок і умінь основної маси населення відбувалась в щоденній трудовій діяльності за наперед відомим алгоритмом, в якому знання були присутні опосередковано, бо вони належали іншому досить малочисельному прошарку населення.

Перша наукова та технічна революції посилили значення знань, як засобу підвищення продуктивності праці, конкуренції, реалізації власних цілей.

З другої половини XX ст. суттєво змінюється системи накопичення, збереження і передачі знань. Знання стають продуктивною силою. Наявність певного об'єму культурологічних знань стає необхідною умовою існування індивідів. Виникає нова ситуація, в якій знання необхідні заради самих знань, про світ, як запорука виживання людства в сучасній соціотехносфері.

Предыдущая 1 2 345 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 Следующая