ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ДОБРО І ЗЛО В РОМАНІ В. ГЮҐО «СОБОР ПАРИЗЬКОЇ БОГОМАТЕРІ»

Віктор Гюґо — великий французький письменник — прожив довге жит­тя, протягом якого багато і плідно працював і залишив величезну творчу спадщину. За 70 років своєї літературної діяльності він створив чимало поем, віршів, драматичних творів, але для багатьох читачів Гюґо, в першу чергу, автор відомих романів «Людина, яка сміється», «Трудівники моря», «Дев’яносто третій» тощо.

«Собор Паризької Богоматері» — один із найкращих і найпопулярні-ший історичний роман XIX століття, написаний у романтичному стилі. Письменник змальовує картину життя Франції кінця XV століття. Але істо­ричні події стають для нього лише приводом для роздумів над сучасністю.

Роман написаний у кінці 20-х років XIX століття. У цей час Франція переживає розчарування в ідеалах Французької буржуазної революції і в її наслідках. Багато діячів культури того часу взагалі розчарувалися в можливості прогресу. Гюґо звертається до історичного періоду, коли за­кінчується доба Середньовіччя і людство починає нову епоху — Відроджен­ня. Його цікавить ця зміна світогляду людини, і він відчуває, що в сучасній йому Франції теж назрівають значні світоглядні й суспільні зміни. У цих умовах для нього важливо визначити головні естетичні й етичні цінності. Тому теми добра і зла, краси і потворності гостро заявлені в романі.

Собор Паризької Богоматері — це не тільки місце, де відбуваються го­ловні події роману. Він рівноправний герой цього твору, як поет П’єр



ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА


Гренгуар, Есмеральда, Квазімодо, Клод Фролло. За християнськими віру­ваннями, Богоматір віддала свого сина на муки, щоб врятувати людство. Собор на її честь — це данина її безмежній любові до людей. У романі він втілює ідею добра, справедливості, любові. Герої роману тісно пов’язані з со­бором: для Квазімодо він і дім, і батьківщина, і всесвіт. Але події, що зобра­жує Гюґо, дуже далекі від ідеальних християнських стосунків. Люди не зна­ють ні співчуття один до одного, ні терпимості, їх вчинками керують пристрасті, заради яких вони забувають навіть свій обов’язок перед Богом. Архідиякон Клод Фролло закоханий у циганку Есмеральду, дівчину, яка вражає своєю красою. Домагаючись її кохання, Клод іде на злочин.

Квазімодо, потворний глухий горбань, виявляється спроможним на прекрасне кохання. Коли Есмеральда живе в соборі, вона не може звик­нути до потворності Квазімодо. Щоб не дратувати дівчину своїм потвор­ством, він дає їй свисток, звук якого він може чути, готовий у будь-яку хвилину прийти їй на допомогу. Його кохання сильне, пристрастне, зара­ди нього він теж готовий на злочин. Квазімодо зіштовхує Клода, свого благодійника, єдину людину, до якої він був прив’язаний на цьому світі, з вежі, коли розуміє, що той згубив Есмеральду. Але його кохання само­віддане, він нічого не потребує від своєї коханої.

Есмеральда уособлює найкращі жіночі риси. Вона не тільки прекрас­на зовнішньо, але й обдарована чудовим голосом, в якому звучить її ніжна і пристрастна душа. Її кохання до молодого капітана Феба де Шатопера розкриває її прагнення і здатність до сильних почуттів. Але цим почут­тям немає місця у світі, де живе Феб.

Гюґо показує, що добро і зло можуть існувати поруч, що люди не хо­чуть бачити прекрасного: ніхто не зрозумів Квазімодо і його любові. А прекрасне не може виправити злої душі: любов до Есмеральди не ро­бить Клода кращим духовно.

Добро і зло тісно поєднані, й інколи людині дуже важко визначити межу між ними. Вони завжди в боротьбі, в якій гине чимало прекрасного (саме так читач сприймає смерть Есмеральди). Але Гюґо вірить у пере­можну силу добра, в людський прогрес. У фіналі роману він знову зма­льовує собор, який стає німим свідком трагічних подій і водночас симво­лом можливості повернення людей до вічних цінностей.

ОСНОВНІ МОТИВИ ЛІРИКИ О. С. ПУШКІНА

Геній Пушкіна набагато випередив свій час. Уліричних творах поета відбиваються найсуттєвіші проблеми сучасного йому життя, окреслюють­ся теми, які знайдуть продовження в літературі його послідовників. По­езія Пушкіна — це цілий світ, в якому кожен читач може знайти те, що стосується його особисто. Дружба, любов до батьківщини, її історія, істо­рія людства, свобода особиста і суспільна, рабство і тиранія, життя і смерть, природа і людина, кохання і самотність — ось лише невелика частка мотивів його лірики.


КЛАС



Мотиви свободи і волі особливо піднесено звучать у творчості Пушкі­на на початку 20-х років. У цей період він підтримує тісні зв’язки з майбут­німи декабристами, а ода «Вольність» — своєрідне поетичне вираження ідей «Союза благоденствия». Та які б політичні пристрасті не кипіли, Пушкін, в першу чергу, залишався поетом. Його оду прихильно зустріли читачі й од­нодумці, але поет ніколи більше не звертається до цього жанру для створен­ня актуальної політичної лірики. Поет відчув, що новий час потребує не тільки нових тем, але й нового їх вирішення. Волелюбні мотиви набувають у його творчості пристрастності, яка була властива тільки інтимній ліриці, наприклад, вірш «К Чаадаєву».

Одна з головних тем творчості Пушкіна — тема поета і поезії. Ради­щев, Рилєєв були його попередниками в цій темі, визначили громадянську позицію поета у ставленні до явищ дійсності. Пушкін іде далі, його хви­лює проблема свободи творчості, відображена у вірші «Разговор книго­продавца с поэтом». Книгопродавець окреслює традиційні поетичні теми:

И так любовью утомленный,

Наскуча лепетом молвы,

Заране отказались вы

От вашей лиры вдохновенной.

Теперь, оставя шумный свет,

И муз, и ветреную моду,

Что ж изберете вы?

Поэт:

Свободу. У поезії «Пророк» поет говорить про свою відповідальність за все, що відбувається на землі. Пушкін звертається до образів міфології, Біблії. На початку вірша відображається духовна спустошеність поета, та усві­домлення своєї місії пророка надає нової сили почуттям і здібностям по­ета. Він приходить до висновку, що його місія не просто втішати, радува­ти людей або давати насолоду своїми творами, але й вчити читача, вести його за собою: «И бога глас ко мне воззвал: «Восстань, пророк, и виждь, и внемли, исполнись волею моей, и, обходя моря и земли, глаголом жги сердца людей!».

Любовна лірика Пушкіна напрочуд багата й різноманітна. Вона має певні особливості. Одна з них полягає в тому, що поет порушує існуючі правила й підкоряє форму змісту твору (немає чіткого поділену на жан­ри — елегію, романс, послання). Наприклад, відома поезія «К ***» (Ганні Петрівні Керн), з одного боку, виглядає, як послання, але має певні риси романсу і навіть елегії.

Але Пушкін не тільки новатор форми, в любовній ліриці він створює нову мережу цінностей, яка спирається на життєву мудрість і гуманізм. Гуманізм проявляється, передусім, у його поважному ставленні до коха­ної, він визнає за нею право на вибір, навіть коли цей вибір не на його користь. Найхарактерніший приклад — поезія «Я вас любил». Його лю-



ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА


бов — це насамперед любов до обраниці, а не до самого себе, до свого почуття.

Любов, за Пушкіним, це не аномалія (як часто зображували її роман­тики), це природний стан душі людини, і навіть коли це почуття не ви­кликає взаємності, воно приносить радість, а не страждання. Яскравий приклад такого погляду на любов — поезія «На холмах Грузии лежит ночная мгла…»:

И сердце вновь горит и любит — оттого, Что не любить оно не может.

Дослідники творчості Пушкіна визначають ще одну тему у творчій спадщині поета — філософська лірика. Це в першу чергу лірика приро­ди, що відбиває вічну течію життя, непідвладну людину.

Увіршах про природу Пушкін відтворював свої уявлення про устрій світу. Народження, дитинство, юність, зрілість, старість і, нарешті, смерть зображуються, як природні, не викликають ні здивування, ні протесту. Природа мудра і справедлива, Пушкін схиляє голову перед самим дивом життя, яке в його ліриці прекрасне у будь-яких проявах.

До філософської лірики належать і твори, де Пушкін викладає свої погляди на людське суспільство. Наприклад, «Анчар». Він не проти­ставляє поняття раб і володар, у його уяві ці особи рівноправні, тому ви­никають такі рядки:

Но человека человек

Послал к анчару властным взглядом…

Провина за те, що зло, яке втілює анчар, вилилось у світ, лежить на них обох. Рабство — це зворотна сторона тиранії, і існувати вони можуть тільки разом.

Пушкін — перший російський письменник світового значення, що мав вплив не тільки на російський, але й на світовий літературний процес. Достоєвський стверджував, що вся російська література «вийшла з Пуш­кіна». Бєлінський назвав роман «Євгеній Онєгін» «енциклопедією ро­сійського життя», повною мірою це визначення можна віднести і до лірики Пушкіна.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти