Сучасний світ складний, багатогранний, динамічний, пронизаний боротьбою соціальних і художніх течій, сповнений суперечностей Сучасний історичний процес за своїм глибинним змістом - етап тривалого і складного переходу до переваги загальнолюдських цінностей над усіма іншими. Включення людини до системи моральних цінностей може відбуватися як реально, так і ілюзорно, залежно від умов спілкування, ступеня розвитку особистості, включення в процес виробництва і споживання матеріальних благ. Розвиток світової спільноти і культури в кінці XX— на початку XXI ст. характеризується великою свободою як індивідуального, так і колективного вибору, різноманіттям художніх течій, формуванням нових тенденцій.

Після вивчення матеріалу теми Ви зможете:

=> виділити основні тенденції світового культурного розвитку;

ваг розкрити зміст понять: "модернізм", "авангардизм";

=> пояснити історичну закономірність процесів соціокультурної

трансформації;

=> розкрити особливості модернізаційних процесів в світовій культурі;

=> дати характеристику нових тенденцій притаманних сучасному

субкультурному феномену;

=> розкрити особливості розвитку індустріального та пост-

індустріального суспільства.

Ключові поняття та терміни

• модернізм

• постмодернізм

• індустріальне суспільство

• культурна експансія

• художні цінності

• субкультура

• масова культура

• молодіжна культура

• народна культура

• культурна терпимість

215

План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

Теоретичні засади аналізу сучасних тенденцій розвитку культури.

Субкультурна поліфонія другої половини XX ст.

Кризові явища в культурі як флуктуація духовно-енергетичного поля.

Теоретичні засади аналізу еучасних тенденцій розвитку культури

Під впливом НТР у XX ст. відбулися значні зміни в культурі виробництва і споживання. Приставка "масова" стала "енергетичною" ознакою свідомості земного соціуму. Масове, поставлене на потік виробництво, масове споживання, масові товари призвели до формування масової системи стандартів, що виявились поза межами особистості. Уніфіковані виробництво і товари могли співжити з уніфікованим споживачем, який ніби існує в якійсь чужій оболонці. Шлях від індивідуального до масового в культурі зайняв менше 100 років. В XIX ст. Емерсон сказав пророчі слова, що речі "осідлали людину і гонять її галопом". Сьогодні вони стали ідолами, що замінюють та витісняють людське в людині.

Діалектика формування масової культури.

216

В попередні століття зміни у виробництві матеріальних благ суттєво

змінювали соціокультурне поле суспільства. У ХХ ст. ситуація виявилася іншою. Перехід від масового конвеєрного виробництва у першій його половині до"безлюдних" технологій у другій суттєво не змінив психологію масового споживача. Він тільки більше диференціювався за своїм соціальним статусом, увійшов у нові соціальні інститути по формуванню масових смаків і стандартів вигідних бізнесу. Відбувся соціально безболісний перехід від індустріального до постіндустріального суспільства. Теоретичні засади цього процесу розкриті впрацях Д.Белла, О.Тоффлера, Дж.Гелбрейта, З.Бжезинського. В них виділені головні ознаки нового суспільства.

Ознаки постіндустріального суспільства.

Якщо уявити культуру сучасної земної цивілізації як певне енергетичне ядро, то на його орбіті перебувають народна культура, масова культура, елітарна культура. Причому для кожної з них соціум є живильним середовищем яке все більше починає тяжіти до розширення масової культури.

Під дією соціуму це ядро може розвиватися стабільно (сталий розвиток суспільства), стискатися (боротьба за виживання), розпадатися з не передбачуваними наслідками для спільноти (масове несприйняття елітарної культури та втрачене розуміння народної). Отже, однією із глобальних тенденцій XX ст. є формування масової культури. Цілісна концепція масового суспільства з аналізом його культури була

запропонована Косе Ортегою-і-Гассетом (1883-1955рр.) в ессе "Повстання мас" (1930р.). Однак ще в 1884 році вийшла праця К.Леонтьєва "Середній європеєць як ідеал і засіб всесвітньої розрухи", в якій були передбачені засади формування масового суспільства. Х.Ортега-і-Гассет розвиває думку про те, що сучасне суспільство і його культура вражені невиліковною хворобою бездуховності, а "масова людина" не може критично мислити, бездумно засвоює "мішанину прописних істин".Свої висновки X.Оргега-і-Гассет робить спираючись на європейський історичний досвід, коли все нові і нові маси людей не встигають "пройнятись традиційною культурою", що веде до деградації та падіння моралі. Представник Франкфуртської школи Г.Маркузе (1898-1979рр.) також вважав, що технологізація і бюрократизація сучасного суспільства ведуть його до бездуховного, печерного авторитаризму і диктатури. Зазначимо, що визначальною ознакою "масового суспільства" є "масова культура", яка з другої половини ХХ ст. стає однією із прибуткових галузей економіки. Звичними стають поняття: "комерційна культура", "індустрія розваг", "індустрія відпочинку" тощо. З перетворенням масової культури в товар вона набуває таких "ринкових ознак", як: простота, примітивність, посередність, розважальність, зорієнтованість на підсвідомість та інстинкти. Основними темами масової культури стають насильство, паталогічний страх, жахи, секс, кар'єра тощо. На спонтанне розповсюдження масової культури і її негативні наслідки звернув увагу відомий європейський культуролог А.Швейцер (1875- 1965рр.). Він зазначав, що культура, яка розвивається як матеріальна сторона без відповідного духовного прогресу, нагадує корабель, що позбавлений управління, який нестримно мчить назустріч

катастрофі. В дослідженнях масової культури прослідковується дві точки зору щодо ЇЇ значимості в прогресивному розвитку суспільства. Частина культурологів (Ф.Ніцше, Х.Ортега, У.Фромм, О.Шпенглер, М.Бердяєв) вважають масову культуру соціальною паталогією, ознакою виродження суспільства. Інші (Л.Уайт, Т.Парсонс) — важливим фактором здоров'я і його стабільності.

Соціальна визначеність поняття "народна культура" передбачає, в ролі протилежного, поняття "елітарна культура". В докласових і ранньокласових цивілізаціях для культури була характерна її спільність. З формуванням суспільної верхівки, яка почала розглядати своїх соплемінників як "простий народ", із масової народної культури виділяється культура правлячого класу, що виникає на грунті приналежності до влади, втраті безпосереднього спілкування з народом.

Особливістю народної культури є її синкретизм, який породжує палітру внутрішніх взаємозв'язків і виключає протиріччя між ними. Вона складає інтегральну цілісність, що перебуває в гармонійному розвитку. Предмет народної культури завжди звернений до суті людини, відповідає цій суті і розвиває її. В народній культурі краса розподіляється більш рівномірно, вона присутня у всіх проявах буття

Увага! Цілісна людина, що жила і творила за законами краси відтворювала ці закони в кожній своїй дії. Тут не має протиставлення особистості колективу. Гончар, різьб'яр, вишивальниця виражають у своїй творчості себе як конкретну особистість, так і члена великого колективу, в межах якого кожний Індивід залишається самим собою.

Культ споживання, притаманний сучасному суспільству, протистоїть природній сутності людини. По-перше, індивід все більше віддаляється від природних матеріалів, постійно відчуваючи на собі негативну дію для здоров'я штучних. По-друге, втрачається повага до праці. Формується стереотип обезлюднення благ, якими користується людина. Виникає усвідомлення того, що річ легко поміняти, викинути, що «зв'язок з людиною короткочасний. По-третє, в очах сучасної людини річ втрачає закладений в ній духовний і естетичний зміст.

Г.Васслащук. рушник. 1967.

219

Увага! Основною цінністю став не сам предмет, а факт його наявності. (Більше половини власників надсучасних мобільних телефонів і відеосистем лише на 10 відсотків використовують їх можливості). Згубність цього процесу полягає в тому, що у своєму самоусвідомленні людина визначає свій статус не інтелектом а престижною річчю. Виникає патологічна потреба мати все сучасне, "суперове". Тоді як предмети народної культури задовільняли багато поколінь людей, а культурні стилі існували протягом цілих сторіч. На початку XX ст. мода тривала 5-10 років, сьогодні - менше року. В серйозних наукових дослідженнях цієї проблеми не стоїть питання відмовитися від прогресу. Завдання полягає в тому, щоб відшукати адекватні часу шляхи її подолання. Для збереження своєї сутності людині потрібно мати в своєму оточенні речі рукотворного походження. Елітарна культура всучасному розумінні сформувалася вдругій половині XX ст. Вїї надрах виникли і більшість модерних напрямків сучасного культурного розвитку людства. В цьому відношенні наукову цікавість викликає авангардизм, що сформувався в колах артистичної богеми. Авторитет авангарду, а з 80-хроків трансавангарду був наслідком розширення художнього ринку. Як еліта, так і середній клас переймаються мистецтвом образів реальної дійсності. Деякі критики вважали це зустріччю масового і елітарного смаків. Масове в культурі зарубіжні дослідники пов'язують із середнім класом. Трансавангард - елітний за своїм змістом (використовує зразки попередньої культури, що вимагають для розуміння спеціальних знань). Однак, за формою має масовий характер, відповідає соціальним міфам, що притаманні кожному етапу в розвитку людства.

Висхідний розвиток елементів системи, з якої складається ядро культури, забезпечується постійними трансформаційно-енергетичними змінами соціуму. Як вважають вченні, трансформація стала невід'ємною частиною буття сучасної постіндустріальної цивілізації, а з кінця XXст. однією із тенденцій в розвитку світової культури. Однак, трансформаційні процеси в культурі, як самостійне явище, спостерігалися протягом усієї історії людстваі Нові процеси не завжди протилежні попередньому етапу розвитку. Вони—швидше його "генетичними" наслідок та певний варіант майбутнього розвитку. Щоб зрозуміти їх значимість обов'язково треба подивитися в минуле, це може допомогти побачити майбутнє. Це яскраво прослідковується на прикладі згаданого вище авангарду. Авангардистське

мистецтво змінюється кожні десять років. Криза культури у 80-ті роки, започаткована стилістичним хаосом 70-х, сприяла розмиванню класичних стандартів художнього мислення. Зокрема, у збірнику "Напрямки сучасного мистецтва у світі" (Париж. 1982р.) подається понад 100 художніх напрямків, груп, шкіл із усіх континентів планети. Ідея "повної свободи" розвитку поза канонами окремих стилів стає визначальною у розвитку мистецтва (і не тільки мистецтва) середини 80-х років. Незважаючи на "повну свободу", глибокі протиріччя, що мали місце не тільки між окремими митцями, а і всесвітньо відомими художніми школами, були такі спільні для всіх культурних "ізмів" вектори, які не можна було нормативно відмінити чи ігнорувати. Італійський критик А.Боніто Оліва називає таку спільність "трансавангардом", для якого захоплення минулим породило "реставраційне десятиріччя" 90-х років. Як зазначають дослідники образотворчого мистецтва (В.С.Турчин) "після рекламних опусів попарту, абсурдності перформансу, бездуховної фотографічності гіперреалізму починається відродження традиційних засобів вираження". Авангард, трансформуючись в трансавангард, не копіює попередні стилі. Його завдання "зрозуміти досвід минулого" і на цій основі змінити характер сприйняття сучасного.

Як зазначено в попередніх темах, найбільш обгрунтованою теорією, яка досліджує трансформаційні зміни в суспільстві третього тисячоліття, стали теорії модернізації та стратифікації. їх поява була обумовлена спробою пояснити непередбачувані наукою суспільні процеси другої половини XX ст. Модернізаційні перетворення у всіх сферах суспільного буття виявились настільки масштабними, що мистецтво із специфічної форми відображення реальності буття стало набувати форм відображення світу мистецтва у самому мистецтві.

Увага!В V ст. нашого часу для розмежування тогочасного християнського світу від міфологічного римського використовується слово "модерн" (посилання на фр. modern-сучасний). З середини XIX ст. модерним вважається те, що не визнає попереднього і є принципово новим.

Теорія модернізації сформувалась в другій половині ХХст. Основним її поняттям виступає поняття соціального прогресу, як універсального процесу, певного закону розвитку людства. Соціальний прогрес вирівнює етнічно-родові особливості, формує загальнолюдські цінності. В такому розумінні модернізація виступає способом залучення всіх країн до єдиної

системи постіндустріального суспільства. Для багатьох з них сьогодні - це революційний перехід бо виділяє дуже короткі часові інтервали. Як кожна революція, модернізація замість окремої особистості, оперує узагальненими знаками, символами, формами, що викликає протидію традиційної культури кожного народу. Тому дослідники виділяють два типи модернізації: органічну, що є внутрішньо-обумовленим елементом власного розвитку і неорганічну, як виклик оточуючим розвинутим країнам. До останньої, як правило, підготовлена лише еліта. Така модернізація не може початися з культури. Вона починається з політики, економіки і часто приводить до соціальних конфліктів.

Як зазначено вище, в дослідженнях західноєвропейських вчених модернізація розглядається як явище цивілізаційного масштабу» Зокрема, теоретик архітектури постмодернізму Ч.Дженкс обґрунтовуючи філософську зрілість модернізму, говорить про його толерантність до інших наукових течій. Як зазначають Є.Борінштейн А.Кавалєров, ідеї модернізації розглядаються у трьох смислах. На буденному рівні, модернізація - синонім всіх соціальних змін. У другому - поняття рівнозначне "сучасності", що нормативно обумовлює усі соціотехносферні процеси. В третьому сенсі термін "модернізація" стосується тільки малорозвинених країн. Слід зазначити, що такий тип модернізації є найбільш складним і непослідовним. Народи багатьох країн не бажають переймати чужі стандарти і цінності. В ряді випадків (приклад Африки, Азії) модернізація закінчувалась громадянською війною. Протиріччя виникають навіть в межах близьких за історією віруваннями, світобаченням культур. Як приклад - ангиглобалістський рух, що охопив Західну Європу.

Історія розвитку світової культури з часу першої наукової революції знала немало періодів модернізації "чогось в щось". Завжди ці процеси завершувалися кризою, з якої починався новий етап модернізації на принципово інших засадах. Не стало виключенням із цього правила і XX ст. Однак тільки в XX ст. модернізація привела до формування соціотехносфери та загрози існування людства.

Формування нового постіндустріального суспільства покликало до життя і нову концепцію свого розвитку, що дістала назву постмодерну. Не вдаючись в теоретичні тонкощі його змісту (майбутнє в минулому, минуле в майбутньому, майбутнє без минулого чи філософське: "все" й одночасно), доцільно зазначити, що теорія постмодерну, як і

модерну, не дає однозначної відповіді на проблеми сучасного розвитку культури, але суттєво по іншому виділяє основні її тенденції. Постмодерн розглядає проблеми поза їх ієрархією, як незалежну систему без будь-якого порівняння з минулим. Слід зазначити, що джерела постмодерну криються ще в XIX ст., в стратегії культури сформульованій французьким поетом Ш.Бодлером (1821-1827рр., учасник революційних подій в Парижі 1848р., декадент. Небезпечний амораліст, богохульник, анархіст - так його називали сучасники). В кінці 70-х років XX ст. виходить фундаментальна праця "Постсучасний стан" (пер.авт.) Жан-Франсуа Ліотара. Автор книги визначає постмодерн як "стан культури після змін, які вплинули на правила гри в науці, літературі і мистецтві, починаючи з кінця XIX ст."

Увага! Сьогодні постмодерн - це не стільки модна теорія, скільки спосіб життя і світобачення мільйонів людей. Філософія постмодерну: людина ні в що не вірить. Негативне ставлення до минулого, традицій, класики - норма культури постмодерну. Культура кожної історичної епохи мас свої хронологічні межі та тенденції розвитку. Культура XX ст. об'єднала в собі спадковість і традиції; кризу другої половини ХХ ст.; усвідомлення згубних наслідків "кризи культури" та їх аналіз в різних культурологічних концепціях. На сьогодні немає єдиної точки зору щодо тенденцій розвитку культури Новітнього часу. Більшість з вчених виділяють основні принципи (вихідні начала) розвитку. До таких відносять:

1. Гуманізм. На відміну від ренесансного гуманізму, сучасний характеризується універсальністю, спрямованістю на кожного індивіда, іншими словами демократичний гуманізм.

2. Науково-раціональне пізнання світу. Наука стає світовою, а пізнання, тенденцією соціокул ьтурного трансформаційного процесу.

3. Техногенне ставлення до природи. Природа перетворилась у засіб задоволення не духовних, а суто технічних потреб.

4. Космізм, як нове відчуття людиною свого буття, означає єдність людини і космосу, морально-етичну відповідальність за наслідки своєї діяльності.

В теоретичному плані найменш вивченою і обгрунтованою виявилась тенденція космізму. Основними ідеями космічної культури виступають ідеї активної еволюції (відповідальність за космічну еволюцію, запровадження космічної етики) та гуманістичного оптимізму, що

грунтується на законах розвитку культури і природи. Як відомо, тtореточні основи космізму були викладені в працях Вtрнадського, Чижевського, Тейяра-де-Шардена. В логічно завершеному вигляді основні ідеї космізму обгрунтовані в роботі В.Вернадськога "Наукова думка як планетне явище". В ній доводиться, що діяльність людини не є відхиленням в еволюційному розвитку. Під дією об'єднай ного людства біосфера перейде в якісно новий стан — ноосферу ("ноос" — розум). В теоретичному плані принцип космізму сьогодні сприймається як недалеке майбутнє розвитку світової кульури. Основні протиріччя лежать в його реалізації. Організоване суспільство - це одночасно передумова і наслідок культури. На певному етапі форма (організація) починає реалізовуватись за рахунок духовного життя, особистість та ідеї попадають під владу суспільних інститут».

Це протиріччя в сучасній науці існує в формі: сциєнтизм-антисциєнтизм ("scienta" лат. - знання, наука). Одні дослідники говорять, що знання, наука "це все". Інші — не все в світі наука. Існують людські почуття, віра, стосунки, а "Наука - чума ХХ ст.". Як зазначає Ч.П.Сноу, "...на одному полюсі - художня інтелігенція, на іншому — вчені.....їх розділяє стіна...

В контексті сказаного автор дотримується іншої точки зору на класифікацію сучасних тенденцій у розвитку культури другої половини XX ст. Характерними рисами динаміки цього розвитку була поява нових форм і процесів її самовідтворення.

Динаміка розвитку культури (др.пол. ХХст,)

224

Сьогодні найменш дослідженими виявились такі процеси, як: культурна експансія, глобалізація культури, культурна дифузія між різними культурами. Саме ці процеси виявились непереборними на початку ХХІст., викликали, як вважають багато вчених, конфлікт між цивілізаціями. Під культурною експансією (від лат. expansio -розповсюдження) розуміють розширення впливу домінуючої (національної) культури за початкові межі чи державні кордони. Насамперед, мова іде про спосіб життя, систему цінностей, поведінки, взаємовідносин, про цілу систему стандартів, які можуть бути не стільки привабливими, скільки модними. Як приклад, експансія американської культури в західну Європу (50-ті роки), Японію (60-ті роки), Латинську Америку (70-ті роки), країни пострадянського простору (кінець ХХ-поч. ХХІ ст.), З часом нові культурні стандарти почали розмивати національні культури, загрожувати національній безпеці багатьох країн. З 90-х років національні уряди почали проводити нормативні заходи щодо введення квот на ті чи інші напрямки "чужої" культури.

Сьогодні науковці розходяться в оцінках культурної дифузії (стихійне, неконтрольоване запозичення культурних цінностей). Розрізняють наступні її види: горизонтальна та вертикальна; міжгрупова та стратифікаційна. Нормативно неконтрольованою виступає дифузія між стратами, яка носить двосторонній процес. Це добре прослідковується на співвідношенні елітарної та масової культури. Нижчі страти свідомо копіюють стиль еліти (прагнуть жити як еліта), а вищі переймають масові (спрощені і не загальнообов'язкові) стереотипи поведінки, які не могли сформуватися в елітному, більш консервативному середовищі. Причому найбільше розмаїття культурних напрямків спостерігається в середовищі середнього класу. Він виступає певним соціальним фільтром стратифікаційної дифузії.

Зрозуміло, що культурна дифузія сприяє зближенню народів, але при цьому відбувається процес втрати культурної самобутності. Органічним елементом сучасного інформаційного суспільства в культурі є відкритість кордонів, масове міжнаціональне спілкування. Запозичення стереотипів поведінки і,стилю життя - "однакових культурних зразків", створило передумови процесу глобалізації культури. Під ним розуміють прискорення інтеграції націй у світову систему на основі розвитку сучасних транспортних засобів, розширення культурних зв'язків та мігрмяТлкадей

Дифузія культури в соціальних стратах.

В кінці другого тисячоліття цей прцес набув рис загальносвітового, що могло привести до повторення "досвіду" європейської колонізації в країнах Африки та Латинської Америки. Обгрунтування тези про перевагу світових цінностей над національними створило теоретичне підгрунття для розчинення культури одних народів в культурі інших. Масовий антиглобалістський рух, що охопив не тільки Європу, заставив вчених та політиків більш глибоко проаналізувати можливі наслідки глобалізації, висунути концептуальну ідею про те, що збереження культурної своєрідності є вищим досягненням цивілізації. Практично в усіх документах ЮНЕСКО, що були прийняті в третьому тисячолітті, в явній чи опосередкованій формі поділяється це положення.

Предыдущая 17 18 19 20 21 22 232425 26 27 28 29 30 31 32 Следующая