ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


РОМАН «ЄВГЕНІЙ ОНЄГІН» — «ЕНЦИКЛОПЕДІЯ РОСІЙСЬКОГО ЖИТТЯ»

«Євгеній Онєгін»… Читаючи рядки роману, намагаєшся уявити собі життя людей XIX століття. Чим жили вони, про що думали, що їх бенте­жило? Подумки переносишся на столичні вулиці і в засніжені села, трішечки шкодуєш, що не був сучасником пушкінських героїв.

Якими бачив Олександр Сергійович Пушкін своїх сучасників? Якою була епоха великого генія?

Формування Пушкіна як поета відбувалося в епоху становлення і роз­витку романтизму в європейській і російській літературі. Романтизм


КЛАС



утверджував зацікавленість особистістю, внутрішнім світом людини, звільняв від норм класицизму у художній творчості.

Ці обставини і сприяли розвиткові однієї з найхарактерніших ознак ранньої лірики Пушкіна — зацікавлення особистістю.

Особливими були враження петербурзького періоду життя, які допо­могли поетові створити образ героя свого часу. Уліриці петербурзької пори вже виникає тема критики аристократичного суспільства і світського об­разу життя. У посланнях «N. N. B. B. Енгельгардту» і «Всеволожському», у «Посланні до кн. Горчакова» Пушкін дає негативну характеристику ве­ликому світу, яка згодом буде поглиблена у романі «Євгеній Онєгін».

Зненавидівши марнослів’я І світські приписи дрібні, Його зустрів і полюбив я.

Чим же небезпечна світська метушня? Тим, що всі представники світського суспільства є рабами умовностей. Давайте згадаємо життя Онєгіна:

…Ловивши в шумі й тишині

Душі зітхання неясні

І позіхи глушивши сміхом,—

Так змарнував він вісім літ,

Так стратив свій найкращий цвіт.

Під час зустрічі з Тетяною в саду він скаже:

Одвертість ваша — чарівна;

У серці підняла вона

Чуттів колишніх вир яскравий.

Усе побачене і пережите Пушкіним у Петербурзі збагатилося нови­ми враженнями і оформилось у твір про неординарного юнака, який став «зайвим» у суспільстві.

До речі, жанр послання, дуже поширений у ліриці ліцейської і петер­бурзької пори, є одним із найбільш продуктивних джерел формування цілого жанру — роману у віршах. Такі особливості послань, як невиму­шеність розмови автора з адресатом, довірливий тон звертання до конк­ретної особи, вільний добір слів загальнонародної мови набули подаль­шого розвитку у романі «Євгеній Онєгін».

Одним із провідних принципів зображення в романі стало правдиве відбиття характерів. Роман у віршах було задумано в той час, коли поет перебував у романтизмі, але ще не прийшов до поняття нових, реалістич­них задач художньої літератури.

У ряді ліричних творів цього періоду («Сіятель», «Демон», «В. Ф. Ра-євському») навколишня дійсність уявляється авторові лише в нега­тивному вигляді. Наступний крок буде зроблено тоді, коли поет поба­чить життя у різнобарв’ї його позитивних і негативних сторін, наважиться оцінювати його тверезо, з реалістичних позицій.



ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА


І якщо в перших главах роману перед нами постане егоїстичний індив­ідуаліст із вищого класу, то пізніше (починаючи з п’ятої глави) автор упер­ше достатньо розгорнуто зобразить провінційне дворянство як частину тієї суспільної верстви, в якій проходить життя Онєгіна. Спочатку провінційне суспільство показане символічно в фантастичній ситуації (сон Тетяни). По­рівняння дрібнопомісного провінційного дворянства з фантастичними об­разами чудовиськ зі сну Тетяни підтверджуються відзначеним ще сучасни­ками паралелізмом в описові гостей, які з’їжджаються на іменини, і чудовиськ зі сну.

Весь дім у гаморі, в тривозі; Десятки одягів і лиць, Собачий гавкіт, писк дівиць, Шум, гомін, натовп на порозі, Уклони, поцілунки, сміх, Крик годувальниць, плач малих. Рій чудовиськ, співвідносних із натовпом гостей, потрібен був автору для створення загального враження про дикунство, егоїзм, розбещеність середовища, в якому опинився герой твору.

Та і сам Онєгін, як дитина свого часу, як породження свого суспільства, справляє на Тетяну подвійне враження: вона бачить його серед чудовиськ, і в той же час він виступає її рятівником від тих же чудовиськ.

Дуель і трагізм її завершення є своєрідним продовженням сну Тетя­ни і разом з тим показником ворожих відносин особистості і суспільства. Автор співчуває душевним стражданням Онєгіна, який став жертвою су­спільної моралі.

Головний герой роману сприймається мною як людина, сповнена протиріч:

Хоч нам відомо, що читання

Давно Євгеній розлюбив,

Одначе деякі писання

Із-під неласки він одвів:

Співець Гяура та Жуана,

Та зо два, зо три ще романи,

Де віддзеркалився наш час

І де змальовано для нас

Його героїв досить вірно,

Без віри й честі у ділах,

З холодним серцем у грудях,

Химерам відданих безмірно,

Чия озліла голова

На марні дії порива. У заключних главах роману автор зробив новий суттєвий крок у роз­критті взаємин героя з суспільством. Онєгін відвідує ряд старовинних російських міст, а потім їде на Кавказ. Контраст славного історичного ми­нулого цих міст і сучасного суспільного застою викликає у Онєгіна сум.


КЛАС



Онєгін, цей представник дворянського суспільства, вважається дива­ком, бо не проймається усім тим, що цікавить інших молодих людей. І в той же час відверто протиставити себе суспільству він теж не може.

Чи сплін, чи самолюбства біль На цім обличчі? Як, відкіль? Хто він такий? Тривалість роботи О. С. Пушкіна над романом «Євгеній Онєгін» викликана зміною обставин у країні після поразки повстання декабристів. І цей факт виправданий, адже в реальному житті поряд із суспільними змінами відбувалась і зміна особистості.

Отже, і головний герой роману «Євгеній Онєгін», і суспільство, в якому він жив, стало цілковитою енциклопедією російського життя.

МОТИВИ СВОБОДИ І САМОТНОСТІ ЛІРИКИ М. Ю. ЛЕРМОНТОВА

Ще за життя ліричні твори М. Лермонтова принесли йому славу дру­гого поета після Пушкіна, але справжнє значення його ліричної спадщи­ни відкрилося вже після його смерті. А поетична чарівність його віршів приваблює читача і сьогодні.

У віршах поета відбилися всі його творчі інтереси, моральні і художні пошуки, особисті переживання, навіть суспільні явища його часу. З цих творів можна зрозуміти, які друзі і вороги його оточували, які події хви­лювали світ, які проблеми вирішувались.

І все ж провідний мотив його лірики — це мотив самотності, на яку при­речена людина. Для ліричного героя Лермонтова виходу з цього стану немає. Ні кохання, ні дружба не дають йому позбавитися відчуття самотності: Пусть я кого-нибудь люблю: Любовь не красит жизнь мою… Живу — как неба властелин — В прекрасном мире — но один.

У вірші «Нет, я не Байрон, я другой…» Лермонтов звертається до об­разу Байрона, щоб показати витоки цього почуття. Байронівська «світо­ва скорбота» знаходить відгук у серці ліричного героя. Але Лермонтов живе і творить за інших історичних обставин. Байрон відобразив про­будження самосвідомості людини, а покоління Лермонтова несе тягар розчарувань у можливостях людини, її прогресивної ролі в історії. Тому в «душе моей, как в океане, надежд разбитых груз лежит», тому почуття песимізму охоплює його ліричного героя.

Своєрідне рішення знаходить цей мотив у вірші «Выхожу один я на дорогу». Ліричний герой відчуває себе безмежно самотнім не тільки се­ред людей, але й у всесвіті. Дивно, але це почуття викликає у нього не бажання піти з життя, а бажання «свободы и покоя», бажання звільнити­ся від умовностей, що обмежують особистість, бажання відчути красу людських стосунків і світу.



ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА


Чтоб всю ночь, весь день мой слух лелея, Про любовь мне сладкий голос пел, Надо мной чтоб вечно зеленея Темный дуб склонялся и шумел.

Мотив самотності тісно пов’язаний із мотивом свободи. Можливо, лю­дина тому самотня, що тільки у внутрішньому світі вона почувається вільною. Але Лермонтов відчуває, що закутість у межі внутрішнього світу збіднює людину. Наприклад, вірш «Не верь себе» розкриває традиційну для романтиків тему «поэт и толпа». Але його вирішення цієї теми проти­лежне традиції: у юрби значні переваги перед поетом, тому що в ній зосе­редився вистражданий досвід багатьох поколінь, а внутрішній світ однієї людини, який би багатий він не був, не може вмістити цього досвіду.

Найхарактерніше для Лермонтова — поєднання мотивів свободи і природи, природи і самотності. Природа уособлює стихію свободи, тому часто уживані образи океану, моря, неба, зірок, хмар. Саме вони перева­жають у віршах «І нудно, і сумно», «На дорогу йду я в самотині», «Ні, я не Байрон…».

Лірика Лермонтова відобразила головні проблеми його часу. І не ви­падково мотиви самотності і свободи — провідні в його творчості. Саме дійсність підказувала їх поету.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти