Поняття "культурна спадщина" є багатовимірним і простим лише на перший погляд. Якщо виходити із формального визначення культури як суми матеріальная* духовних цінностей, то до культурної спадщини слід віднести все, що зроблено у попередні віки і збереглося до наших днів Якщо зцих позицій екстраполювати майбутнє, то будь-яка річ нашого побуту через декілька століть стане культурною цінністю.

259

Однак, культурна цінність тієї чи іншої речі якраз проявляється у тому, що вона переживає цілі епохи і залишається в одному або декількох екземплярах. Крім фактору часу, протягом якого людство "губить" свої цінності діє фактор їх значимості. Людина довго зберігає ті речі, котрі несуть певне естетичне та духовне навантаження. Із покоління в покоління, із родини в родину передавались і передаються сімейні реліквії, просто побутом речі. Уявимо, що є два предмети однакові за побутовим призначенням. Один з них має художні елементи, інший - не має. Зрозуміло, що перший буде існувати довше. Це стосується і людини. В народі давно підмічено, що душевно спокійна, добра людина живе довше.

Слід зазначити, що поняття культурна спадщина є суб'єктивним. Вона існує доти, доки існуватиме людство. Без людини антична амфора стає об'ємом, собор - печерою. Матеріальна культурна спадщина віддзеркалюється в духовному полі індивідів. При відсутності цього поля все, що залишили попередні віки, стає просто предметами праці, що створені "людиною розумною", але не духовно багатою.

Сучасне розуміння культурної спадщини є досить одностороннім, прагматично утилітарним. В ньому відсутні головні елементи: творець спадщини та її споживач.

Ми не можемо до кінця зрозуміти культурну спадщину таких цивілізацій як майя, інків, ацтеків та інших. Адже ми мислимо іншими категоріями. Відвідуючи їх храми, ми думаємо не так, як думали вони. Ми живемо в іншому культурно-просторовому і часовому вимірі.

Культурна спадщина того часового виміру формувалася на етнічно-родовому рівні, коли тотеми, талісмани складали особливу життєво необхідну цінність і поступово формували усвідомлену потребу зберігати речі попередніх поколінь. Поступово складалась певна традиція бережливого ставлення до речей (культ речей), яка багато разів повторюючись, накладалась на весь спосіб життя, формувала аналогічне ставлення до природа. Цікавий факт, що у багатьох народів світу, які зберегли залишки первісно-родових форм співжиття перш ніж вбити звіра мисливець просив у нього на це дозволу Іншими словами потреба зберігати все, що оточує людину, сягає своїми коренями у первіснообщинні відносини.

Культурна спадщина - це спадщина для усієї спільноти. Важливо зазначити,що в історичному розвитку це був важливий етап суспільного

усвідомлення значимості набутого. Для індивіда було складним процесом переступити межу, де власне стало суспільним. Цей етап був пов'язаний

з розвитком перших міст, становленням міфологічного світогляду. Як зазначено в попередніх темах, міф не мав початку і кінця. Міф був як саме життя. Люди жили як Боги,а Боги - як люди. Людина була вписана в природу. Змінювалися покоління. Залишалася природа, будівлі, речі. У свідомості це викликало відчуття вічності оточуючого середовища, магічної значимості предметів, наявності в них магічної сили попередніх поколінь.

Цей процес особливо рельєфно про спідко вується при спі вставленні життя спільнот розвинутих територій і варварських племен, що межували

з ними.

В історичному плані проблему збереження культурної спадщини слід розглядати на двох рівнях: рівень буденного і рівень теоретичного усвідомлення. Кожний з цих рівнів виконує певні функції, створюючи нове системне утворення* міжнародні Інститути (соціальні) з проблем збереження культурної і природної спадщини. Слід зазначити, що більшість із них були створені як міжнародно правові організації по збереженню культурної спадщини. Однак, з останнього десятирічч XX ст. в їх діяльності охорона памяток культури розглядається паралельно з охороною довкілля. Ряд культурних памяток без охорони довкілля не можуть зберегтися в майбутньому (шкідливі гази руйнують їх фізично). Сьогодні окремі памятки світового значення переносяться на нові місця (за межі міст).

В XXI ст. спостерігається суттєве зближення наукового і буденного розуміння проблеми рівнозначного збереження природи і культури (спадщина). Це викликане зростанням рівня освіти переважаючої частини населення, масовою комп'ютеризацією суспільного життя, видимим забрудненням довкілля, створенням матеріальних передумов системного вирішення означеної проблеми.

На сучасному рівні культурна спадщина асоціюється з світською та сакральною архітектурою попередніх століть, збереженими творами і виробами художньої культури, предметами матеріальної культури. Оцінка їх значимості часто не носить художнього змісту. Вона в більшості випадків сформована засобами масової інформації на споживацькому рівні і оцінюється ціною на міжнародних аукціонах. Термін "безцінні

Рівні усвідомлення культурної спадщини,

пам'ятки" в буденній свідомості не завжди окреслений чіткими естетичними критеріями. У значної частини населення планети побутує байдуже ставлення до спадщини. За різними оцінками більше половини населення сучасних високорозвинутих країн тільки чули про світові пам'ятки, але жодного разу їх не бачили. Щодо країн, що розвиваються, то тут ця цифра перевищує 80 відсотків. Красномовним свідченням цього стало масове пограбування (2003 р.) музеїв, фізичне знищення експонатів в Іраку населенням самого Іраку. Знищені шедеври минулого дійсно безцінні, бо на території нинішнього Ірану проживали народи, культура яких була "колискою" для багатьох культур світу.

Однак, наведена вище характеристика є статичною, а отже, не відображає реальної ситуації у суспільстві. Для суспільних процесів основною характеристикою виступають такі складові, як: темпи процесів та тенденції їх розвитку, про що піде мова пізніше.

На побутовому рівні в одні і ті ж поняття різні люди, соціальні групи часто вкладають різний зміст, що є неприпустимим для міжнародно-правових актів, особливо в силу того, що останні часто зачіпають інтереси

народів різних держав. Понятійний апарат, що стосується проблем збереження культурної спадщини сформувався у XX ст. Тому сьогодні уже можна чітко окреслити його основні терміни.

Насамперед, першим в означеній галузі чітко визначеним міжнародно-правовим поняттям було поняття культурних цінностей. Йому передував культовий тип соціального сприйняття культурних надбань попередніх поколінь. В статті першій (розділ І) Конвенції про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту (Гаага, 14 травня 1954р.) виділені три пункти, що стосуються поняття "культурні цінності". В першому пункті визначена структура культурних цінностей (що до них відноситься), другий пункт окреслює інфраструктуру збереження культурних цінносте, третій пункт дає визначення центрів зосередження культурних цінностей. Конвенція ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини, що прийнята в 1972 р. визначила зміст поняття "культурна спадщина", виділивши в ньому три рівні: пам'ятки, ансамблі, визначні місця. Формально поняття "культурні цінності" та поняття "культурна спадщина" відрізняються лише тим, що друге стосується лише статичних (нерухомих) об'єктів. Однак, в гносеологічному аспекті, коли культурна спадщина розглядається як невід'ємний елемент духовно-енергетичного поля термін "культурні цінності" набуває іншого значення. Національні законодавства більшості країн світу поклали в основу типологізації культурної спадщини і культурних цінностей наведені вище нормативно-правові документи ЮНЕСКО. Зокрема, Закон України "Про охорону культурної спадщини" поділяє її за типами (споруди, комплекси, визначні місця), видами (археологічні, історичні, монументального мистецтва, архітектури та містобудування, садово-паркового мистецтва, ландшафтні об'єкти). Як бачимо, така класифікація враховує історичну особливість залишеної нам спадщини.

Предыдущая 20 21 22 23 24 25 26 27 28 293031 32 33 34 35 Следующая