ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ГУМАНІСТИЧНИЙ ПАФОС, ЕТИКА ДОБРА

І ЛЮБОВІ ДО ЛЮДЕЙ У РОМАНІ Ф. М. ДОСТОЄВСЬКОГО «ЗЛОЧИН І КАРА»

Пошуки добра і справедливості… Вони бентежать уми, розпалюють пристрасті. У зіткненні різних ідей і переконань митці намагаються знай­ти найвищу правду, ту єдино правильну ідею, яка може стати спільною для всіх людей.

Пошуки справедливості інколи заводили Федора Михайловича Достоєвського в скруту, змушували виступати проти власних більш ранніх переконань. Але в найбільш складні для письменника і всього на­роду роки він продовжував шукати шляхи визволення людства від страж­дань, котрі несе з собою антигуманний лад.

У романі «Злочин і кара» відображено два світи. Один світ — місто бага­те, другий — бідне, про яке і піде мова у творі. Саме там страждають люди.

Достоєвський показує, що задушливе місто, бруд і тіснота сприяють відчуттю духовної самотності людей. І тому люди ставляться одне до од­ного з недовірою, заздрістю і ненавистю.

Герої твору потрапляють в ситуації, які не підлягають ніяким правилам. Якщо б Соня Мармеладова не пішла на вулицю — померли б з голоду її рідні. Сестра Раскольникова, Дуня, погоджується на шлюб із циніком Лужиним, щоб дати змогу братові Родіону закінчити університет. Для обох героїнь добро у ставленні до ближніх стає злом у ставленні до себе. Проте обидві вони здатні на самопожертву. Недаремно Сонечка дарує Раскольникову «про­стонародний» хрестик. Адже шлях оновлення героя — визнання народної віри, носієм якої є Соня Мармеладова. Судити героя може тільки вона. Су­дитиме любов’ю, чутливістю і взаєморозумінням. Підтекстом автор висло­вив ідею, що людей врятує братерське ставлення одне до одного.

А щодо Дуні, то вона і Разуміхін майже не згадують про Бога, їх гу­манізм суто земний, а до «наполеонівської теорії» вони ставляться так само негативно, як і Соня.

Навіть страж суспільного ладу Порфирій Петрович є людиною гу­манною, бо намагається врятувати суспільство не стільки від злочинців, скільки від теорій.



ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА


Набагато поряднішим, ніж Раскольников, виступає Свидригайлов, бо в ньому пробудилася совість. Тому він врятував від голодної смерті дітей Катерини Іва­нівни, витяг із бруду і сорому Соню, залишив гроші для своєї нареченої, щоб захистити її від можливого падіння. Своїм самогубством Свидригайлов дово­дить Раскольникову неможливість іншого шляху для людини, яка порушила моральні принципи суспільства: «Понимаю, какие вопросы у вас в ходу: нрав­ственные, что ли? Вопросы гражданина и человека? А вы их побоку: зачем они вам теперь-то? Хе, хе! Затем, что все еще гражданин и человек? А коли так, то и соваться не надобно: нечего не за свое дело браться».

Прояви доброти властиві навіть дурнуватому Лебезятникову, який вступився за Соню без найменшої особистої зацікавленості, навіть ризи­куючи перед господинею і сусідами своєю репутацією тихого мешканця, бо цьому персонажу не властиві ні підлість, ні брехня, ні ницість.

Більше дев’яноста персонажів у романі Достоєвського. У рисах кож­ного з них, головних чи епізодичних, можна знайти безліч позитивних рис, понівечених суспільством.

Але в боротьбі з цим суспільством формуються постаті Разуміхіна і Дуні, до яких можна цілковито віднести слова Федора Достоєвського: «Уже под­растает поколение, которое будет гуманно, человечно и великодушно».

ДУХОВНІ ПОШУКИ ГОЛОВНИХ ГЕРОЇВ РОМАНУ Л. М. ТОЛСТОГО «ВІЙНА І МИР»

Смисл духовних пошуків героїв роману «Війна і мир» полягає в то­му, що герої здатні до духовної еволюції, що, за Толстим, є важливішим критерієм моральної оцінки особистості. Герої шукають сенс життя, ду­ховні зв’язки з іншими людьми, особисте щастя. Толстой показує цей процес в діалектичному протиріччі (розчарування, пошук щастя і його втрата). Головне, що об’єднує героїв Толстого в їх духовних пошуках, це те, що вони наближаються до народу.

На початку роману князь Андрій орієнтується на ідеї Наполеона й мріє про славу, яка дасть йому любов усіх людей. Із цією метою він іде на війну 1805—1807 років. Але його чекають розчарування: у бою під Шенграбеном він бачить справжній героїзм капітана Тушина і його батареї, але подвиг солдатів залишився непоміченим; князь Андрій переконується у простоті, скромності справжнього героїзму. Коли він лежить на бойовищі Аустерлі-цу з прапором у руках, він бачить вічне небо, яке байдуже до того, що роб­лять ці люди, і герой розуміє, що всі його прагнення помилкові, що єдина цінність, яку має людина,— життя. Андрій після поранення і тяжкої хворо­би повертається додому, щоб жити заради сім’ї. Але помирає його дружи­на, і герой відчуває свою відповідальність за цю смерть. Єдине, заради чого він хоче жити, це його син, батько, сестра. Зустріч із П’єром пробудила в Андрієві жагу діяльності, він робить суттєві зміни у своєму маєтку, поліпшуючи життя селян, та для такої сильної особистості, як князь Андрій, цього замало. Зустріч із Наташею, її жага життя і щастя допомагають йому


КЛАС



відродитися. Це відродження Толстой змальовує в алегоричному образі ста­рого дуба. Князь Болконський повертається до Петербурга, займається громадськими справами, вбачаючи в цьому сенс життя. Любов до Наташі допомагає герою побачити штучність багатьох громадських діячів, зокре­ма, Сперанського, їхнє прагнення домогтися в першу чергу особистої, а не громадської мети. Ця любов дає новий поштовх життю героя, тому так тяж­ко він сприймає зраду Наташі. Йому здається, що життя приготувало для нього лише розчарування, у глибокій духовній кризі князем Андрієм керує лише жага помсти, та Вітчизняна війна розкриває марність його ненависті до Анатоля Курагіна (в лазареті тяжко поранений князь Андрій бачить покаліченого війною Анатоля Курагіна, якого кілька років він прагнув вби­ти, але тепер він не знаходить у своїй душі ненависті, а лише співчуття). Вітчизняна війна відкрила перед князем Андрієм величезні можливості його народу. Він сам відчуває себе його часткою (невипадково солдати на­зивають свого полкового командира князя Андрія Болконського просто «наш князь»). Перед смертю князю Андрію відкриваються й інші геніальні у своїй простоті речі: любов до всіх людей, яка нічого не прагне для себе, вміння прощати ворогам, гармонія життя. Та Толстой розуміє, що людина з такими ідеальними поглядами не може жити в реальному житті. Образ князя Андрія — це образ людини, яка у своєму житті керується не серцем, а розумом, через це більшість його життєвих помилок, через це неможливе його щастя з Наташею. Прозріння героя перед смертю — це нагорода його ясному розуму і перемога його серця.

Не менш складний шлях проходить у духовному розвитку і П’єр Безу-хов. Головна риса його особистості — це жага життя і пошук правди. Захоп­лення ідеями Руссо, Наполеоном, масонство відбивають лише частку вели­чезної внутрішньої роботи П’єра. Це герой, який краще розуміє серцем, його кохання до Наташі, його вміння прощати, його неупередженість роблять П’єра одним із найкращих чоловічих образів літератури XIX століття.

Як і князь Андрій, під час Вітчизняної війни П’єр наближається до народу, але його єднає з народом не лише спільність поглядів, а й сама доля, навіть умови існування (П’єр у полоні). Ця спільність долі дає П’єру нове відродження.

Свою улюблену героїню Наташу Ростову Толстой з’єднує з П’єром Безуховим і нагороджує їх великим особистим щастям, яке для П’єра не­можливе без активного суспільного життя.

У духовних пошуках героїв відбиваються головні проблеми роману: життя і смерті, страждання і радості, особистого і громадського, щастя і нещастя, свободи і необхідності, війни і миру.

Л. ТОЛСТОЙ — МАЙСТЕР ЗОБРАЖЕННЯ ВНУТРІШНЬОГО СТАНУ ГЕРОЇВ

Що в світі є прекрасніше за людину? Адже вона — найдоско­наліше творіння цього світу. Можливо, тому саме людина є об’єктом



ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА


дослідження інших людей. Кожна епоха по-своєму представляє ідеал лю­дини. На творення цього ідеалу впливають різні фактори, більшою мірою соціальні. І найвидатніші постаті світу людського намагаються вдихну­ти життя в ідеал своєї епохи.

Так, Лев Миколайович Толстой, хоча і вірив у людську простоту і правду, зображував велику людську єдність і людину на фоні цієї єдності, проте людина ця була представником панівного класу.

Але всі твори Толстого — зрілого майстра — розкривали проблеми лю­дини. Тому найбільш вагомі постаті, зображені автором, проходять через своєрідний психологічний злом.

У П’єра Безухова, одного з героїв роману-епопеї «Війна і мир», таких персонажів кілька. Викликані вони розладом із самим собою, неприйнят­тям середовища, до якого він належав.

Але кінець кінцем переважили об’єктивні фактори: життєвий уклад Росії змінився під впливом війни 1812 року. Саме цей факт відродив П’єра у той момент, коли він остаточно переконався у марності своїх внутрішніх зусиль. І перед нами з’являється зовсім новий герой, загартований усві­домленням близькості до народу і сповнений власної величі, як людини, причетної до цього народу.

Андрій Болконський значно раніше переглядає свої колишні ідеали. На це наштовхнули його й аустерліцькі події, і смерть дружини, і пов’язане з цією смертю почуття відповідальності за долю близької людини, і спроби знайти себе у залученні до реформаторської діяльності Сперанського, і невірність Наташі. Але він збагатився дуже вагомим, це — інтерес до простої людини, до такої, як капітан Тушин. Моральну опору Андрій Болконський знайшов в усвідомленні себе як частки великого цілого, ім’я якому — народ.

Отже, в епопеї «Війна і мир» внутрішній стан героїв залежить від усві­домлення своєї значимості і єдності з народом. В «Анні Кареніній» межа між добром і злом лежить у середині духовного світу героїв. Тому герої цього твору більш складні, психологічно місткі, суперечливі і багатозначніші, ніж герої «Війни і миру». Риси характеру Анни Кареніної, такі як сила волі, ви­соко розвинене почуття людської гідності, сміливість і відвертість, зумов­люють психологічний стан, в якому повсякчас перебуває героїня. У задуш­ливій атмосфері аристократичного світу, в оточенні моральних потвор, таких як Каренін і Бетсі, вона не може не покохати Вронського, наділеного без­ліччю позитивних якостей. Але Вронський не зміг подолати суперечливість між своїми благородними вчинками і мораллю свого кола. Отже, внутрішній стан героїв «Анни Кареніної» зумовлений не лише станом суспільства, а їх особистими якостями. Якою глибиною вражають сцени перегонів, таємно­го побачення Анни з дитиною та передсмертних годин Анни. Ці сцени — вершина психологічного аналізу людини.

Глибокий психологічний аналіз стану героїв Толстого пов’язаний із почуттями внутрішнього демократизму самого автора, релігійно-моралістичним ставленням до людини та її вчинків.


КЛАС



Через внутрішній стан людини Л. М. Толстой показує суспільство. Його героїв не можна засуджувати, вони самі і судять себе, і прирікають на муки, і карають. Саме в цьому і полягає найвищий геній Л. М. Толстого як майст­ра художнього слова.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти