ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ЗМІСТ НАЗВИ ДРАМАТИЧНОГО ТВОРУ Г. ІБСЕНА «ЛЯЛЬКОВИЙ ДІМ»

Г. Ібсен став для своїх сучасників володарем думок, створивши про­блемний театр, в якому пройшли перевірку майже всі ідеї і теми ХІХ сто­ліття. Славетний реформатор театру вперше ввів новий жанр синтетич­ної п’єси. Її особливість полягає в тому, що в ній поєднуються трагедія і комедія. Це поєднання надає твору Ібсена «Ляльковий дім» такого див­ного відтінку, що ця п’єса вражає не одного її читача і глядача. Автор зумів зобразити й подати нам у невимушеній, майже комедійній формі надзви­чайно гостру проблему, через яку, можливо, розбилася не одна мрія і зруй­нувалось не одне життя. У центрі п’єси — трагедія сім’ї Хельмерів: Нори і Торвальда. Вони прожили разом вісім років, у них троє дітей, затишний дім, в якому панує добробут. Нора гаряче віддана своєму чоловіку і дітям. Чого, здавалося б, ще треба для щастя цієї сім’ї?

Але це на перший погляд. Якщо ми прислухаємося до п’єси серцем, то побачимо з самого початку твору доречно підкреслену автором якусь штучність у цьому будинку: «Між грубкою і дверима столик. Скатерка з фарфоровими та іншими дрібничками, книжкова шафка з книгами в розкішних обкладинках». Часте використання пестливої форми зму­шує замислитись: не добре життя цієї родини, а щось інше хоче підкрес­лити автор. Нора з дитинства мріяла про ідеальну сім’ю, для якої вона могла б створювати затишок. Ці мрії нагадують дитячі ігри з ляльками — там все таке ж охайне і затишне. Такою лялькою була сама Нора, спочат­ку для свого батька, а потім для Торвальда. Такими ляльками стали її діти, з якими тепер грається сама Нора.

Торвальд також мріяв про щасливу сім’ю, але бачив її трохи під іншим кутом. Він сприймав Нору не як самодостатню особистість, а як невід’ємну складову його спокійного сімейного життя. Для нього вона була його «ля­лечкою», «білочкою», «пташечкою», але нічим більшим. Отже, у цьому домі не живуть, а лише граються в шлюб, у добробут, у кохання, і навіть у людську гідність і честь. Тут нічого немає справжнього. Це дім ляльок.

Нора, позичивши гроші й приховавши це від усіх, опиняється у безодні самотньої боротьби із жахом, сумлінням. Але все це заради кохання. Вона хотіла врятувати життя близькій людині й нікого не травмувати. Але Тор-вальд отримує листа й виголошує «найсправедливішу» промову, в якій чо­мусь переважає займенник «моє»: «Ти зруйнувала все



ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА


моє щастя, занапастила все моє майбутнє», а коли боргове зобов’язання повертається, ми знову чуємо його солоденькі слова: «…тут я буду голуби­ти тебе, як загнану горличку, яку врятував неушкодженою з пазурів ястру­ба». Але настає прозріння. І Нора хоче скинути маскарадний костюм. Вона не може більше жити в цьому духовно порожньому домі, і йде, щоб відшукати себе як людину. «Я гадаю, що передусім я людина, так само як і ти — або принаймні повинна стати людиною». Бо тільки людина, а не іграшка має право на шлюб, виховання дітей.

Отже, у творі «Ляльковий дім» — зображений увесь наш людський дім фальшивих цінностей, за якими криються егоїзм, духовна порожнеча. Ця проблема і прихована у самій назві твору.


 


 


КЛАС

В одинадцятому класі вдосконалюються навички критичного оціню­вання художнього твору з точки зору єдності змісту і форми. Учні вчать­ся розгорнуто пояснювати внутрішній світ героя в єдності його світо­глядних та ціннісних чинників, обґрунтовувати свою оцінку прочитаних творів, порівнювати твори, які належать до різних національно-культур­них традицій.

ГУМАНІСТИЧНА ПОЗИЦІЯ АВТОРА

В РОЗКРИТТІ ОБРАЗУ ГЕРОЯ В ОПОВІДАННІ

О. І. КУПРІНА «ГРАНАТОВИЙ БРАСЛЕТ»

«Гранатовий браслет» — одне з найкращих оповідань видатного росій­ського письменника О. І. Купріна, в якому автор засуджує буржуазну мо­раль, бездуховність, лицемірство сучасного йому суспільства.

Позиція автора розкривається читачем поступово. Композиція опо­відання досить складна, а його назва має символічний характер. Дія опо­відання починається з загадкового випадку: на день народження княгині Вірі невідомий прихильник дарує браслет із гранатами, один з яких не­звичайного зеленого кольору. Навколо подарунка точаться суперечки. Брат Віри наполягає на тому, щоб знайти невідомого дарителя й повер­нути подарунок, він вважає, що цей дарунок шкодить честі його сестри, і безжалісно висміює сам подарунок і почуття, що спонукали невідомого надіслати його Вірі. Брат і чоловік княгині знаходять її таємничого при­хильника, молодого службовця Желткова. Вони повертають йому дару­нок і вимагають, щоб він більше ніколи не турбував княгиню Віру. Желт­ков намагається пояснити, що його кохання самовіддане, яке не потребує для себе нічого, та його не розуміють. Він просить дозволу подзвонити княгині Вірі, щоб переконатися, що вона не потребує його кохання. Віра просить його «закінчити цю історію» якомога швидше. Через кілька днів Віра випадково читає в газеті про самогубство молодого службовця, ім’я якого не називають, та вона розуміє, про кого йдеться. Віра приходить у дім, де останнім часом жив той, хто кохав її безмежним коханням, про яке вона завжди мріяла, але якого не спізнала. Господиня квартири віддає княгині Вірі останнього листа Желткова з проханням після його смерті послухати його улюблений музичний твір — «Апасіонату» Бетховена. Це зовнішні події оповідання. Позицію автора можна зрозуміти, лише коли зіставити ці події з розмовами персонажів, розповідями про героїв.

На день народження Віри збираються гості. Серед них сестра княгині і їх хрещений батько, старий генерал, який розповідає історію свого кохан­ня до молодої румунки. Сама розповідь трохи жартівлива, але висновок, який робить генерал, примушує Віру задуматись: тільки тепер, уже в дуже похилому віці її хрещений батько усвідомлює, що це було єдине справжнє кохання за все його життя. Автор натякає читачеві, що люди не



ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА


завжди розуміють не тільки почуття один одного, але й свої власні. Стосун­ки між княгинею Вірою і її чоловіком швидше можна назвати друж-німи. Вони звикли, поважають один одного. Отримавши подарунок, героїня відчуває прикрість, він бентежить її спокій. Коли брат пропонує знайти Желткова і покласти край його листам і дарункам, княгиня Віра не заперечує, покладаючись в усьому на чоловіка. Тільки після розмови з Желтковим по телефону вона відчуває, що відбувається щось жахливе і неприродне, тому вона відчуває відповідальність за самогубство героя.

Желтков — «маленька людина», його почуття нікого не цікавлять, він ніби не має права на високе і світле почуття. Купрін змальовує проти­річчя між духовним світом героя і його соціальним станом. Кохання — єдине, заради чого живе герой. Це не хвороба, не «маніакальна ідея», а самовіддане, безмежне почуття. Трагедія героя в тому, що він зрозумів: Віра не здатна осягнути безмежність його кохання. Її прохання «закін­чити цю історію» означає вмерти, тому що перестати кохати її він не може. Желтков вірить, що його смерть розкриє коханій силу його по­чуттів: він передбачає, що горда княгиня здогадається про причини його самогубства і прийде попрощатися з ним. У своєму останньому листі до Віри Желтков прощає її, прощає саме тому, що вона відчула силу його кохання.

Гуманістична позиція автора полягає, в першу чергу, у протиставленні благородних людських почуттів банальності. Купрін показує, що благо­родство почуттів не дається людині від народження, самовідданість — таке ж рідкісне явище серед людей, як зелений гранат серед червоних.

РЕАЛЬНІСТЬ І МІФОТВОРЧІСТЬ

ЯК СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ НОВЕЛИ

Ф. КАФКИ «ПЕРЕВТІЛЕННЯ»

Ранок. Людина прокидається й не знаходить себе. Ще є думки, але вони здебільшого «вчорашні»: «треба не спізнитися на роботу», «чи дзво­нить годинник». А людини вже немає. Натомість у ліжку лежить на спині величезна дивна комаха, безпорадно смикає комашиними ніжками, на­магаючись підвестися, але важкий панцир тягне долу.

Що це? Нічні жахи? Тяжка психічна хвороба? Ні, це реальність. Реальність, в якій житимуть герої новели «Перевтілення». Реальність, в яку повірить читач. Особлива реальність Ф. Кафки.

Колись давні люди не могли пояснити багатьох природних сил, шляхів людської долі. Їхня фантазія створила міфи про богів і надприродні істоти, що правлять світом, керують долями і вчинками людей. Реальність і фанта­стика в таких міфах тісно переплітались, відбиваючи неспроможність лю­дини логічно осмислити світ, в якому вона жила. Багато стародавніх міфів розповідали про перевтілення людини у квітку, дерево, тварину. Здебільшо­го герої давніх міфів каралися перевтіленням за вади характеру, погані вчин­ки. І таке перевтілення сприймалося як попередження, пересторога людям.


КЛАС



Ф. Кафка творить свій міф. Реальність і фантастика поєднуються, щоб створити образну картину сучасного автору світу, безжалісного й аб­сурдного, де нічого не піддається логічному тлумаченню, де людина при­речена на самотність, де почувається вона лише комахою.

За що доля карає головного героя новели Грегора Замзу? Він звичайна молода людина. Ус і його зусилля і турботи були підкорені сім’ї. Він напо­легливо працював, щоб утримувати збанкрутілого батька, хвору матір, мо­лодшу сестру. Роботу свою він не любив і мріяв колись покинути її, але не тепер, а колись. Коли сім’я буде забезпечена, коли сестра буде навчатися в консерваторії, про яку мріє. Саме про це дозволяє собі помріяти Грегор, лежачи у ліжку і відчуваючи в собі якісь дивні зміни, але ще не усвідомлю­ючи їх. Він лише відчуває, що йому важко перевернутися на правий бік, на якому він звик спати. Такі подробиці, що ними насичує розповідь Кафка, тільки посилюють враження вірогідності всього, що відбувається. Нарешті герой переконався, що він перетворився на комаху, що це не сон, не марен­ня, як здалося йому спочатку. І, переконавшись, герой жахнувся. Але зовсім не самого перевтілення. Жахнувся, що запізнився на поїзд і тепер не має навіть надії бути на роботі вчасно. Жахнувся, що в новому вигляді йому важко буде працювати з клієнтами і сім’я залишиться без коштів. Жахнувся, коли почув лагідний голос матері і у відповідь свій комашиний писк, йому соромно за перевтілення перед рідними.

Цікаво, що Грегор нікого з близьких не кличе на допомогу, хоча це була б нормальна реакція. Він майже відразу сприймає своє перевтілен­ня без внутрішньої боротьби. А всі свої зусилля зосереджує на пристосу­ванні до нового тіла, до нових умов життя. І навіть знаходить дещо при­ємне у своєму новому становищі. Наприклад, він з’ясував, що може лазити по стелі, і навіть полюбив подовгу там висіти. Його мучать сором і без­вихідь, гидотливе ставлення найдорожчих йому людей, але він навіть собі не ставить запитання, чому з ним це сталося, за що він карається пере­втіленням. Можливо, тому, що внутрішньо, ще в образі людини, Грегор почував себе комахою, яка нічого не може змінити в житті? Можливо, тому, що у своїй родині він був самотній і його любили доти, доки він приносив користь? На ці питання автор не дає відповіді. Його стиль, на­сичений побутовими подробицями, навпаки, ніби примушує читача зо­середитись на подіях, а не розмірковувати над причинами. І цей стильо­вий прийом знову нагадує давні міфи, в яких подавалася лише розповідь про події, і кожен мав право тлумачити їх. До того ж міфи були витвором колективної творчості, позиція автора не мала ніякого значення. Об’єктив­ний, або як його називають, «протокольний стиль» Кафки має, можливо, таку саму мету. І «міф Кафки» теж кожен має право тлумачити відповід­но до своїх життєвих цінностей.

Напевне, події, описані в новелі, невипадково починаються вранці. Ранок. Людина прокидається. Можливо, щоб розпочати новий день. Ба­гато в чому схожий на попередній, але новий. Можливо, щоб розпочати



ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА


нове життя, щось докорінно змінити в собі. Тому що вона людина і прагне відчувати свою значимість, свою спроможність змінити світ.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти