ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ОСОБЛИВОСТІ САТИРИ В РОМАНІ М. БУЛГАКОВА «МАЙСТЕР І МАРГАРИТА»

Лише чверть століття тому широке коло читачів одержало змогу позна­йомитись із творчою спадщиною Михайла Булгакова. І навряд чи є зараз людина, яка б не полюбила ці твори. До того ж екранізації кількох з них, таких як «Дні Турбіних», «Біг», «Собаче серце», стали улюбленими фільмами гля­дачів різного віку. Твори Михайла Булгакова прийшли нарешті в наші оселі.

Особливою популярністю користується останній роман Булгакова «Майстер і Маргарита», який хоча деякими деталями і нагадує трагедію Й. В. Ґете «Фауст», проте вимагає від читача виходу із площини устале­них життєвих уявлень і свідоцтв. Протягом перших дванадцяти глав на­зва роману залишається для нас загадковою — ні Майстра, ні Маргарити на цих сторінках немає, але своєрідне сатиричне зображення суспільства вражає вже з перших рядків роману, коли Берліоз та Іван Бездомний по­бачили іноземця (автор висміює заражене шпіономанією суспільство) й обидва готові були його затримати. Можливо, що швидка загибель Бер-ліоза і була розплатою за повсякчасну готовність до доносу, який вів до арешту і загибелі затриманого.

А як точно письменник відобразив епоху репресій, завуалювавши її під біблійські часи. З яким сарказмом зображено прокуратора з кавалерій­ською ходою, до якого звертатись треба було не інакше як ігемон (а чи не нагадує це слово про гегемона революційної доби?).

Високий світ євангельської легенди, який набув під пером письмен­ника рис реальності, знижується, пародійно перекручується в інших світах, інших вимірах. Сучасність стає нереальною, а потойбічний світ — дійсністю. Ми повністю занурюємось у світ створеної автором фанта­стичної реальності, яка насправді виявляється дійсною.

Сатиричну характеристику суспільства автор дає і в московських гла­вах роману. Достатньо пригадати випадок, який відбувся у вар’єте. Яким низьким є падіння суспільства, якщо люди втрачають гідність при вигляді грошей: «Кое-кто уже ползал в проходе, шаря под креслами. Многие



ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА


стояли на сиденьях, ловя вертлявые, капризные бумажки». Деградацію осо­бистості описано в епізоді розповсюдження одягу у вар’єте: «Общее изум­ление вызвал мужчина, затесавшийся на сцену. Он объявил, что у супруги его грипп и что поэтому он просит передать ей что-нибудь через него».

Побутова сцена розподілу житла після смерті Берліоза є злісним осу­дом дріб’язковості суспільства, де панують мізерність, користолюбство і лицемірство. Адже після смерті Берліоза знайшлося безліч претендентів на його житло: «И в течение двух часов Никанор Иванович принял та­ких заявлений тридцать две штуки.

В них заключались мольбы, угрозы, кляузы, доносы, обещания про­извести ремонт за свой счет, указания на несносную тесноту и невозмож­ность жить в одной квартире с бандитами… Никанора Ивановича вызы­вали в переднюю его квартиры, брали за рукав, что-то шептали, подмигивали и обещали не остаться в долгу».

А яким принизливим видається розподіл привілеїв у МАСОЛІТі, адже літератори можуть пообідати вишуканими стравами у ресторані значно дешевше, ніж звичайні громадяни; є у них і дачі на Клязьмі, але пробитись туди можуть не всі, бо бездарних літераторів виявляється знач­но більше, ніж дач, тому літній відпочинок теж є предметом заздрощів:

«Не надо, товарищи, завидовать. Дач всего двадцать две, и строится еще только семь, а нас в МАССОЛИТе три тысячи».

Звернувшись до прізвищ персонажів твору, можна побачити, як тон­ко письменник висміює негативні риси їх володарів: Римський, Варену­ха, Лиходєєв, Куралєсов.

Навіть згадка про особисту полеміку Михайла Булгакова з критиком Всеволодом Вишневським на сторінках роману набуває сатиричних ознак у прізвищі літератора Мстислава Лавровича (натяк на популярні у 30-ті роки «лавровишневі краплі»).

Ще одним об’єктом сатиричного висміювання автора у романі «Май­стер і Маргарита» є психіатрична лікарня, в яку по черзі потрапляє більшість персонажів і навіть сам Майстер. Причому всі пацієнти є цілком нормальними людьми. Навіть містичні персонажі вводяться автором для викриття суспільних вад.

Про це свідчив сам Михайло Булгаков у листі урядові. Він назвав важ­ливою рисою своєї творчості «выступающие в моих сатирических повес­тях: черные и мистические краски (я — мистический писатель), в кото­рых изображены бесчисленные уродства нашего быта».

Проте через сатиричні рядки роману «Майстер і Маргарита» просту­пає надія Михайла Булгакова на оновлення країни і віра в людину.

ТЕМА ДОБРА І ЗЛА В РОМАНІ М. БУЛГАКОВА «МАЙСТЕР І МАРГАРИТА»

Основою творчості Михайла Панасовича Булгакова був гуманізм. Письменник не сприймав ту літературу, яка підносила страждання


КЛАС



абстрактних, нереальних героїв, проходячи повз правду життя. Тому в своє­му останньому романі «Майстер і Маргарита» він завуальовано показав віддалену надію на те, що зло буде покаране, а добро переможе.

Тема боротьби добра і зла — вічна тема усіх часів і народів. І в фольклорі, і в творах художньої літератури ця тема займає одне з провідних місць.

А щодо роману «Майстер і Маргарита» — визначити цю тему дуже важко. Адже немає чіткого розподілу героїв на позитивних і негативних. А чи потрібен цей розподіл? Думаю, що ні. Адже в творі багато умовнос­тей, багато містичних образів. Багато також і того, що треба побачити або відчути, того, що залишилося завуальованим.

Устами Майстра Булгаков розповів про те, що його твір не розумі­ють. Є багато незрозумілого у постатях Майстра і Маргарити, а ще більше — у постаті Воланда.

Воланд у Михайла Булгакова — безсмертний, але відкритий страждан­ням і пристрастям, а головне — його не можна однозначно оцінити з точки зору традиційних критеріїв добра і зла. Воланд і інші безсмертні таємничо пов’язані з людиною, можуть контактувати з нею і підкоряти своїй волі. Але не зрозуміло, чому саме Воланд виконує волю Ієшуа стосовно долі Майст­ра? Можливо, ще вплив Старого Завіту, де Сатана ще не є ворогом Бога і лю­дей, де він виконує божественне правосуддя, є управителем Бога в земних речах, своєрідним спостерігачем, який повідомляв Бога про скоєне зло.

Тож, що уособлює Воланд, добро чи зло, коли карає Берліоза за здатність доносити на людей, коли наказує відірвати голову тому, хто її і так не має, коли розвінчує людські пороки у вар’єте, предрікає долю ха­барнику буфетнику?

Що уособлюють прибічники Воланда, виконавці його волі? Добро чи зло? Адже це їх руками звершуються всі акти так званого правосуддя.

А головні герої, Майстер і Маргарита, які вони? Маргарита, яка ніколи не знала побутових проблем, але залишалась невдоволеною життям, і в той же час, здатною на самопожертву заради кохання; Майстер — автор роману про Пілата, людини, яка звикла доводити почату справу до кінця.

Хто ж уособлює зло в романі «Майстер і Маргарита»? Може, прибічни­ки Воланда? Але ж вони звільняють Майстра від психіатричної клініки.

Значить, герої роману не несуть в собі зла, хоча і є дуже суперечливи­ми постатями.

Автор протягом роману підводить нас до думки, що зло поруч, воно уособлює суспільний лад, в якому люди не можуть не тільки висловлювати свої думки вголос, а навіть мислити. Всі, хто мислить нетрадиційно,— опи­няються в «психушці», стають жертвами доносу і терплять наругу.

Михайло Булгаков відтворив зло, скоєне суспільством, більшою мірою в масових сценах. Тому так вражають нас розміри цього зла. Мож­ливо, саме тому потойбічний світ, створений автором, сприймається як дійсність. У потойбічний світ відбуває Майстер, щоб дочекатись свого кращого часу, коли оновлений світ потребуватиме майстрів.



ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА


«РУКОПИСИ НЕ ГОРЯТЬ»

(М. Булгаков про роль і долю митця)

Доля Михайла Булгакова як доля інтелігента і громадянина приваблює мене і моїх сучасників своїм трагізмом.

Людина високих моральних якостей, він чимало зробив для своєї бать­ківщини як лікар, провівши найкращі роки свого життя у боротьбі з най-жахливішими венеричними захворюваннями. Вже один цей факт міг би поставити його на належний рівень у державі. Але цій державі не потрібні були освічені люди, не потрібні були фахівці. Безумовно, не потрібні їй були і літератори. Та ще такі літератори, як Булгаков, літератори, які ма­ють власну думку, власний погляд на життя.

Згадаймо літературу двадцятих-тридцятих років: «Широка страна моя родная…», «Улица моя, дома мои…», «А моя страна — подросток…», де займенник «моя» уособлює думку всіх громадян. У такій країні — спільні досягнення, і мали б бути спільні проблеми. Насправді ж, спільни­ми для політичних в’язнів були лише концтабори, спільним для помира­ючих був голодомор. А решта належала країні, крім відповідальності. І на рідкість чесна людина могла сказати: «мої твори», «мої досягнення», «мої невдачі». Такою людиною був Михайло Булгаков, твори якого побачили світ лише в середині шістдесятих, більше як через чверть століття після смерті автора.

Трагедія Булгакова полягала саме в тому, що він жив і творив у кра­їні, де митець, не визнаний за життя, не визнавався і після смерті. Творчість його була противагою стадності, яка склалась в суспільстві. Можливо, саме тому один із романів письменника, створений у 1928—1929 роках, носив назву «Копито інженера». Слово інженер несло в собі ворожі зна­чення, і цих значень було кілька. По-перше, це буржуазні інженери, що допомагали на радянських новобудовах, а значить — шкідники і шпигу­ни, по-друге, це буржуазні спеціалісти дореволюційного часу — «специ», по-третє, це жертви «шахтинської справи», сфальсифікованої проти ряду радянських інженерів.

Звертаючись до листа, адресованого Михайлом Панасовичем урядові СРСР, читаєш не покаяння, а спробу відстояти свої громадянські права, адже письменник не може кривити душею навіть перед тими, хто при­рікає його на гоніння, злидні і загибель. Булгаков проаналізував рецензії літературної критики на його твори: позитивних — три, ворожих — двісті дев’яносто вісім. Зганьблено найкращі твори про інтелігенцію: «Дні Тур-біних», «Біг», «Біла гвардія». А хіба не знищено і саму інтелігенцію?

«Мой литературный портрет закончен, и он же есть политический портрет. Я не могу сказать, какой глубины криминал можно отыскать в нем, но я прошу об одном: за пределами его не искать ничего. Он ис­полнен совершенно добросовестно»,— так написав Михайло Булгаков про свою особисту творчість. І хоча він сам не розповсюджував цю думку на інших письменників, ми можемо з впевненістю сказати, що генії в Країні


КЛАС



Рад визнавались лише після смерті. Адже вся післяжовтнева епоха вихову­вала громадян сірими й однаковими.

Тема ролі і долі митця цікавила Михайла Булгакова все життя. Але перлиною всієї його творчості став останній твір — роман «Майстер і Мар­гарита». Яскравий образ Майстра більшістю сучасників сприймався як образ самого Булгакова, а іноді як образ Ієшуа. Можна по-різному тракту­вати вираз Воланда «Рукописи не горять». Можна порівнювати з легенда­ми, в яких полум’я не могло торкнутися святого письма, а можна провести паралель з листом Михайла Булгакова «Уряду СРСР»: «Погибли не толь­ко мои прошлые произведения, но и настоящие, и все будущие. И лично я, своими руками бросил в печку черновик романа о дьяволе, черновик ко­медии и начало второго романа «Театр». У вузькому розумінні, зрозуміло­му читачеві, роман «Майстер і Маргарита» був новим листом, який мав відродити у пам’яті Сталіна і цей, і інші листи, робив спробу ототожнити автора листів із героєм роману. Автор намагався дати зрозуміти адреса­тові, що Майстер відбуває туди, де правитель бажатиме зустрічі з тим, з ким колись недоговорив, адже, за словами Воланда, «ваш роман принесет еще сюрпризы… Ничего страшного уже не будет».

Свої думки щодо ролі митця в суспільстві Михайло Булгаков не збе­рігав «про запас», не приховував, він намагався висловлювати їх на сто­рінках творів або на сцені театру, тому його слова уряду, написані в 1930 році, звучать гордо: «Я не шепотом в углу выражал свои мысли».

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти