ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Публікація джерел науково-популярним методом

Цим методом публікують джерела, призначені для широкого загалу та школярів. Публікатори керуються тими ж основними правилами, що й при передачі текстів науково-критичним методом. Цим же методом доцільно користуватися при метаграфуванні церковнослов’янських текстів української редакції.

* * *

Щодо публікації україномовних епістолярних джерел кінця ХІХ – середини ХХ ст., то методичні рекомендації з їх видання нещодавно розроблені Ігорем Гиричем та Володимиром Ляхоцьким.

Правила передачі і перекладу текстів іншомовних документів запропоновані ще 1990 р. Уляною Єдлінською.

Скорочена публікація

Її застосовують, як правило, в тих випадках, коли потрібно публікувати одноформулярні документи, або такі, які поокремо не мають великого значення, але в сукупності стають науково вагомими. Використовують дві основні форми скороченої передачі змісту документів: таблиці та регести.

 

Таблиці

Статистичні – однорідну групу документів з цифровим матеріалом можна подати у статистичній таблиці.

Текстові – подаються у тому випадку, коли текстовий зміст документів піддається групуванню за тематичними рубриками.

 

Регести

Регест – це короткий виклад змісту документа, який супроводжується заголовком та легендою. Виділяють короткі та докладні регести. В останніх практикують цитування тексту джерела. Своєрідними регестами виступають оригінальні заголовки актових документів XV – XVIIІ ст. Так, наприклад, типові заголовки (регести у книгах Литовської метрики або так званої Волинської (Руської) метрики досить адекватно відображають зміст документа і містять такі елементи: дипломатичний різновид документа; контрагенти угоди із зазначенням звань і посад; зміст угоди, привілею тощо; географічна локалізація об’єктів, згаданих у привілеях, наданнях тощо. Окрім того, регест можна розглядати як вид видання. Власне таке розуміння регестів існує у західній археографії (їх збірники регестів інколи називають реєстрами, календарями, інвентарями тощо).

Термін регест як спосіб скороченої публікації документів утвердився з середини XVIIІ ст., коли у 1740 – 1744 рр. була опублікована праця дрезденського архіваріуса Петра Георгіша “Регести…”, а з 1769 до 1783 р. вийшов тритомник французького дослідника Л. Брекіньї з історії Франції (там були подані хронологічні таблиці та регести дипломів, хартій і тому подібне).

 

Археографічне оформлення

Археографічне оформлення включає два основних компонента: заголовки і легенди.

Заголовки

Загальні вимоги до заголовків сформулював ще Олександр Лаппо-Данилевський (1863 – 1919), який писав, що “…кожний окремий документ повинен мати оглав, що складається: з назви акта, номера, дати, позначення від кого й кому дано акт і його змісту”.

У сучасній археографічній науці прийнято, що заголовок повинен містити загальну характеристику документа: різновидність, зазначення автора і адресата, зміст, дату, місце написання, діловий номер (якщо він вказаний у документі). Нещодавно київський дослідник з великим практичним досвідом Віктор Страшко видав рекомендації до складання подокументних описів актових книг, в яких пильну увагу приділив методиці укладання заголовків та їх типологізації. Скорочений заголовок доцільно використовувати тоді, коли при систематизації матеріалів у виданні виділяються окремі групи документів, пов’язані між собою тематичною чи іншою ознакою. Власний заголовок документа, якщо такий є, може бути використаний трояко: включений повністю до редакційного заголовку, включений частково до редакційного заголовку, а у випадку, якщо він відповідає всім параметрам заголовка, то замість редакційного заголовка. Виділяють і ще один заголовок документа, включеного до складу іншого документа – це коли, наприклад, публікується витяг з протоколу засідання певної комісії тощо.

Легенда

Публікований документ супроводжується легендою (від лат. – те, що має бути прочитане), яка містить контрольно-довідкові відомості:

– пошукові дані документа (шифр);

– оригінальність / достовірність (оригінал, засвідчена копія, копія);

- вказівка на мову документа;

– посилання на попередні публікації документа;

– спосіб відтворення (для документів раннього періоду вказується характер письма – устав, півустав, скоропис);

– відомості про особливості зовнішнього вигляду документа, в тому числі й описання печаток (матеріал, формат, кількість аркушів, наявність печаток і філіграней, ступінь збереженості).

Легенда вміщується слідом за текстом документа.

 

Науково-довідковий апарат

Науково-довідковий апарат, який супроводжує публікацію документів, покликаний полегшити користування виданням, а також подати максимум інформації, яка необхідна або може потенційно знадобитися досліднику та просто читачеві. Згідно з “Правилами видання історичних документів”, зазвичай, науково-довідковий апарат включає такі рубрики:

Передмова, в якій зазначається призначення публікації, дається оцінка документів, методи підготовки видання. До передмови включається історичний чи археографічний вступи, величина яких не є усталеною і певною мірою залежить від типу, виду і форми видання.

Історична частина передмови включає:

– обґрунтування теми видання;

– мету і завдання видання;

– аналіз попередніх публікацій;

– оцінку нового видання, його повноту, недоліки і їх причини;

– для мемуарних та епістолярних джерел – бібліографічні відомості про автора і творчу історію мемуарів.

Археографічна частина передмови включає:

– характеристику використаних фондів, колекцій, друкованих джерел;

– обґрунтування принципів відбору документів для публікації;

– характеристику або огляд виявлених документів, що не увійшли до видання, якщо не подається їх перелік;

– характеристику архітектоніки видання (розташування документів по томах, частинах, розділах);

– пояснення особливостей підготовки видання;

– пояснення особливостей передачі тексту джерел;

– характеристику науково-довідкового апарату та методики його складання;

– перелік осіб, що взяли участь у виявленні документів та підготовці їх до видання.

Примітки, завдання яких полягає у необхідності прокоментувати питання, пов’язані зі змістом і особливостями тексту документів. Виділяють примітки текстуальні, а також такі, що належать до змісту документа.

Основні вимоги до текстуальних приміток:

– подаються різночитання текстів;

– пояснюється неповнота тексту (пропуски в тексті, непрочитані місця, пошкодження тощо);

– пояснюються купюри археографа;

– подається переклад іншомовних слів, фраз;

– пояснюються спеціальні терміни і маловживані слова;

– обґрунтовується датування, авторство документа.

Примітки за змістом покликані:

– оговорити помилкові і свідомо тенденційні свідчення джерела з конкретних питань;

– доповнити факти і події, що подаються у документах, новими даними, які дають змогу краще зрозуміти документ;

– встановити зв’язок документів видання між собою та іншими відомими документами з цієї теми.

Хроніка подій. Хроніки поділяють на історичну та біографічну. До історичної належать основні історичні факти, що стосуються періоду або теми, яка висвітлюється у виданні. Біографічна хроніка містить основні факти життя і діяльності певної особи. Кожна стаття хроніки складається з дати, позначення факту і вказівки джерел, на підставі яких це встановлено.

Покажчики. Виділяють іменний, географічний та предметний покажчики, які можуть бути глухими, що містять лише позначення предмета і розгорнутими, в яких, окрім позначення предмета і посилань, містяться пояснення.

Термінологічний словник – пояснює застарілі, вузькоспеціальні та інші терміни. Пояснювані терміни подаються за алфавітом. Термінологічний словник може бути самостійною частиною науково-довідкового апарату або включатися до предметного покажчика.

Список скорочень – це алфавітний перелік скорочено написаних слів, що зустрічаються у виданні. Може бути також список скорочень використаної у виданні бібліографії.

Перелік опублікованих документів.Такий перелік може включатися до змісту, або бути самостійним. Стаття переліку містить порядковий номер, дату, заголовок документа і сторінки видання, на яких опублікований документ.

Перелік використаних джерел.Такий перелік подається тоді, коли для видання залучено значну кількість джерел. Для видання наукового типу він є обов’язковим. Спочатку йде перелік архівних фондів та справ, а далі – перелік друкованих видань.

Бібліографія. Наукові та навчальні видання бажано супроводжувати бібліографією відповідно до теми видання. Ступінь повноти бібліографії залежить від типу видання.

Зміст.Він повинен добре відображати архітектоніку видання і містити назви усіх розділів, а за необхідності і всіх окремих документів, що входять до видання.

 

Додатки та ілюстрації

До видання можуть бути включені додатки, які доповнюють видання.

Додатками можуть бути:

– документи (редакції чи варіанти публікованих документів, списки, карти, плани, схеми тощо);

– матеріали, підготовлені на підставі документів (таблиці, регести, переліки, діаграми тощо).

У пофондових виданнях до додатків можуть включатися документи або переліки документів з інших фондів, у видових – документи або переліки документів інших різновидностей, пов’язаних з документами чи тематикою, що публікується. До таких документів складаються заголовки і легенди. Подаються також переліки виявлених, але неопублікованих документів.

Ілюстрації можуть бути текстові, графічні образотворчі, фотодокументи. При репродукції образотворчих чи графічних матеріалів вважається за недоцільне ретушування. Ілюстрації супроводжуються підписом та легендою.

* * *

Такими є основні рубрики теоретичної та практичної археографії. Цілком очевидно, що археографія є певним інструментом при взаємодії документа і суспільства, а враховуючи мету і тип видання, можемо констатувати її певний (більший чи менший) вплив на суспільство. Адже завданням археографії і є ознайомити стисло науковий чи максимально широкий читацький загал із історичними документами та наративними пам’ятками.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти