ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Та старожитностей (1839 – 1922)

Загрузка...

Південноукраїнські землі з часу приєднання їх наприкінці ХVІІІ ст. до Російської імперії в силу об’єктивних причин (залишків античної спадщини) майже відразу стали об’єктом пильної уваги науковців і мандрівників. З бігом часу Одеса стає певним центром з вивчення минулого новоприєднаного краю. Своєрідний гурток аматорів старовини очолили Іван Бларамберг і Іван Стемпковський, які у 1824 р. подали губернатору М. Воронцову доповідну записку з пропозицією утворення музею старожитностей, а також обґрунтували доцільність заснувати учене товариство, яке б займалося збиранням, описуванням і поясненням пам’яток старовини. Цей план вдалося реалізувати лише частково – у 1825 р. в будинку І. Бларамберга було відкрито музей, директором якого він і став.

Новий крок до об’єднання одеських шанувальників минулого було зроблено у 1833 р. на зустрічі Миколи Мурзакевича, Михайла Кир’якова і Аполона Скальковського, на якій було вирішено зайнятись історією Новоросійського краю. Всі троє були випускниками етико-політичного відділення Московського університету. У 1834 – 1835 рр. М. Мурзакевич побував у Москві і Києві, де спілкувався з провідними істориками. Ці подорожі укріпили М. Мурзакевича в задумі заснувати в Одесі історичне товариство. Ідею створення історичного товариства підтримав почитатель Одеського навчального округу Дмитро Князевич, який звернувся з відповідним клопотанням до міністра освіти. 25.03.1839 р. міністр народної освіти С. С. Уваров затвердив статут Товариства. 14.11.1839 р. за сприяння М. Воронцова імператор Микола І назвав покровителем Товариства свого сина Олександра, і призначив грошове утримання. Саме цей день Одеське товариство історії та старожитностей (далі – ОТІС) вважало початковим у своїй історії. Президентом було обрано Д. Князевича, секретарем – М. Мурзакевича. Почесним президентом став М. Воронцов, який в подальшому постійно допомагав Товариству. Статут ОТІС, прийнятий в 1839 р. ще кілька разів доповнювався (1842, 1873, 1896, 1912 рр.). За підрахунками Вадима Хмарського, п’ята частина коштів Товариства призначалася на видання друкованої продукції. Загалом товариство видало 33 томи “Записок”.

Від початку діяльності Товариства особливу увагу було звернено на збирання документальних джерел. У 1842 р. член Товариства єпископ Гавриїл (В. Ф. Розанов) видав “Устное повествование бывшего запорожца… Никиты Леонтьевича Коржа”. У 1844 р. вийшов перший том “Записок”. За підрахунками В. Хмарського, археографічні публікації в перших томах “Записок” займали близько 10% обсягу томів, тобто не вони були головними, в той же час це був обов’язковий і важливий компонент архітектоніки “Записок”.

Товариство багато уваги приділяло античним пам’яткам. Так, у перших томах “Записок” було видрукувано кілька грецьких периплів (описи морських плавань) і уривки з праці Геродота, про події, що стосувалися Скіфії. Побачив світ фрагмент твору Костянтина Багрянородного “Про управління імперією”, в частині, що торкалась історії Херсонеса. Професор Рішельєвського ліцею П. Брун видав у третьому томі “Записок” (1853 р.) уривок з опису подорожі Гільбера де Ланнуа в 1421 р. до Кафи. Стараннями сходознавця Василя Григор’єва було опубліковано ярлики ханів Тохтамиша і Сеадет-Гірея. У третьому томі “Записок” архієпископ Гавриїл опублікував важливе джерело до історії Січі – доповідну записку генерала П. Текелія до Катерини ІІ про зруйнування Січі. На сторінках “Записок” побачив світ журнал подорожі Катерини ІІ на Південь у 1787 р.

Окреме місце серед публікацій займають грамоти господарів Молдавського князівства – їх понад десяток видав М. Надєждін. Фактично єдине окреме археографічне видання було присвячене козацтву. Це зробив Степан Сафонов, видавши працю Семена Мишецького, який з 1736 р. до 1740 р. перебував на Новій Січі. Видання “Історії запорізьких козаків” С. Мишецького було добре підготовлене, мало довідковий апарат. Як додаток до цього видання було ще подано “Опис Запорізької Січі” В. Чернявського.

У період Кримської війни 1853 – 1856 рр. з огляду на те, що Одеса стала прифронтовим містом діяльність ОТІС фактично була призупинена. Але відразу по війні вийшов четвертий і п’ятий томи “Записок”, де, зокрема, було опубліковано “Опис Криму” Мартина Броневського, який 1578 р. їздив посланцем короля Стефана Баторія до хана Мохаммед-Гірея ІІ Гладкого.

У 1867 р. М. Мурзакевич здійснив поїздку до Решетилівки для ознайомлення з архівом Василя Попова – секретаря Г. Потьомкіна, а далі Катерини ІІ. До кінця 1870 р. було опубліковано понад 300 документів цього архіву. Ряд з них торкалися історії Південної України та козацтва (зокрема переселення їх на Кубань у 1792 р.). Дуже виважено, обережно Товариство підходило до друкування агіографічних творів. У 9-му томі “Записок” (1875) було опубліковано розповідь херсонеського єпископа Єфрема про диво, здійснення Клементом І Римським. Церква відносить цього папу до безпосередніх учнів Апостолів. Саме “Житіє” папи Клементія було видано в наступному томі “Записок”. Неухильний інтерес Товариство виявляло до збирання рукописів. За підрахунками В. Хмарського, за перших 30 років (1839 – 1869) набутки Товариства становили 89 рукописів, а вже до кінця 70-х рр. їх було 130. Досить багато зібрано карт, планів, малюнків, гравюр.

Стараннями М. Мурзакевича видано уривки з “Пролога новгородського” (ХІІІ ст.) зі сказанням про хрещення князя Володимира у Корсуні. З точки зору археографічної – це була одна з кращих публікацій. М. Мурзакевич, який дуже прихильно ставився до діяльності Григорія Потьомкіна і все життя збирав документи цього діяча, опублікував майже 150 документів (ордерів), пов’язаних з колонізацією Південної України і зокрема заснуванням Херсона.

Ряд публікацій у 70 – 80-х рр. були присвячені українському козацтву і Січі ХVІІ – ХVІІІ ст. Зокрема, видрукувано лист І. Мазепи до прилуцького полковника Д. Горленка, кілька документів з історії Гетьманщини, атестат козакові Нової Січі і серію документів про Чорноморське козацьке військо.

За період 1875 – 1883 рр. кількість археографічних публікацій, за підрахунками В. Хмарського, збільшилась, складавши 40% від загальної кількості статей. Майже половину публікацій здійснив М. Мурзакевич, який був душею Товариства. За підрахунками Анатолія Бойка, у перших 13-ти томах “Записок” було здійснено 77 публікацій з історії Південної України останньої чверті ХVІІІ ст., з яких 24 належали М. Мурзакевичу, а якщо рахувати за кількістю документів, то це 670 із 1124, тобто 60%.

У жовтні 1883 р. помер М. Мурзакевич, що стало відчутною втратою для Товариства. Новим віце-президентом було обрано Владислава Юркевича, а секретарем – Федора Леонтовича. Найважливішою публікацією останнього періоду існування Товариства була підбірка документів, що стосувалося козацтва і Січі за період 1717 – 1774 рр., підготовлена Олексієм Андрієвським, випускником історико-філологічного факультету Київського університету. Опубліковані документи він скопіював в архіві Київського губернського правління з документів, що були вже тоді у вкрай незадовільному фізичному стані, а згодом і взагалі пропали. Випускник Одеського університету Володимир Ястребов опублікував серію документів з архіву фортеці Св. Єлизавети за 1754 – 1773 рр., що відображало історію Нової Січі, Новосербії та Новослобідського козацького полку.

Від початку 90-х рр. у житті Товариства почалися певні зміни. Першу скрипку починають відігравати археологи О. Л. Бертьє-Делагард і Е. Р. фон-Штерн. Обсяг археографічних публікацій зменшився майже вдвічі, поступившись науковим розвідкам. Після смерті М. Мурзакевича, мабуть, найбільш активним археографом був Олексій Маркевич (помер 1903 р.), який опублікував добірку документів з історії Одеси кінця ХVІІІ – першої половини ХІХ ст. Цей же вчений видав окремі документи до історії Січі, Гетьманщини та Слобожанщини.

Важливі документи до історії Чорноморського війська в період російсько-турецької війни 1787 – 1791 рр. опублікував завідувач архіву Кубанського війська П. Короленко. Цей же вчений видав документи, що стосувалися спадкоємців Сидора Білого, який очолював Бузьке козацьке військо.

Окремо варто згадати члена ОТІС Аполона Скальковського, який, безперечно, був непересічною особою. Ще в грудні 1834 р. А. Скальковський подав М. Воронцову записку про потребу пошуків історичних матеріалів на Півдні, отримавши від останнього підтримку в задуманому. Археографічні експедиції вченого 1835, 1836 – 1838, 1839, 1843 рр. були плідними. Особливо вдалим був 1839 р., коли А. Скальковському вдалося знайти архів Коша Нової Січі в архіві Катеринославського повітового суду. Пізніше в десятках публікацій вчений “роздруковував” матеріали цього архіву.

Від початку ХХ ст. лідерство в Товаристві археологів ставало відчутним, хоча археографія посідала і надалі помітне місце в “Записках”. Однією з найбільш цікавих публікацій початку ХХ ст. було видання А. Флоровським у 1912 р. наказів депутатам Війська Запорізького до Законодавчої комісії 1767 р. Випускник історико-філологічного факультету Одеського університету Олександр Ристенко зайнявся описом рукописів, що були в Товаристві. Цей опис у 1910 р. видано окремою книгою.

З початком Першої світової війни, а далі – революції 1917 р. спостерігався занепад Товариства. Останній том “Записок” (33-й) вийшов у 1919 р. Секретар товариства Михайло Попруженко у 1920 р. емігрував до Болгарії, а його наступника А. Флоровського восени 1922 р. більшовики вислали з держави. Останнє засідання членів Товариства відбувалося в травні 1922 р.

 

 

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти