ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Розвиток археографії в Україні у 1946 – 1991 рр.

Загрузка...

У 1947 р. в Інституті історії АН УРСР був утворений відділ археографії, який невдовзі очолив Михайло Рубач. На 1955 р. там працювало 8 чоловік, наукові зацікавлення яких хронологічно охоплювали другу половину ХІХ – ХХ ст.

Одним із перших повоєнних вартих уваги друків документів був вихід у 1946 р. двох збірок: “Історія України: В документах і матеріалах” (Т. 1), присвячена періоду ХІІ – ХІІІ ст. і “Україна перед визвольною війною 1648 – 1654 рр.: Збірник документів (1639 – 1648 рр.). Підготовлена М. Петровським і К. Гуслистим”. Стараннями К. Гуслистого та П. Лаврова у 1948 р. побачив світ збірник документів про Устима Кармалюка. Особливу увагу Інститут історії приділяв ХХ ст., а саме класовій та революційній боротьбі, а також радянському будівництву.

У тісній співпраці з Інститутом історії працювало Архівне управління МВС УРСР, в якому у 1946 р. почав діяти науково-видавничий відділ. З початку 50-х рр. такі відділи були створені в ряді архівів України. У 1947 р. Архівне управління започаткувало видавати журнал “Науково-інформаційний” бюлетень, в якому здійснювалася публікація документів і обговорювалися питання методики видання джерел. На засіданнях наукової ради Архівного управління провідними архівними спеціалістами порушувалося питання про необхідність разом з Інститутом історії утворити Археографічну комісію, яка б координувала археографічну роботу в Україні. У 1950 р. Архівне управління та Інститут історії розробили перспективний п’ятирічний план спільної археографічної роботи. Планувалося видати кілька десятків тематичних збірників, з яких лише кілька побачили світ. Натомість дещо краща ситуація була з підготовкою до друку путівників по архівах – їх на 1950 р. було підготовлено більше десяти.

При виданні документів українські археографи послуговувалися всесоюзними правилами видань документів – “Основные правила публикации документов Государственного архивного фонда Союза ССР” (Москва, 1945 р.) і “Правила издания исторических документов” (Москва, 1955 р.).

У 1953 р. побачив світ тритомник “Воссоединение Украины с Россией: Документы и материалы”, підготовлений працівниками Інституту історії УРСР і Інституту історії СРСР. Тексти документів латинською і польською мовою перекладалися, що зробило збірник більш доступним для широкого загалу. Документи супроводжувалися заголовками та легендами. Важливим було і те, що тексти документів ретельно вивірялися (з оригіналами). Недоліком видання був тенденційний (односторонній) підбір документів і публікація документів (особливо у першому томі) за російським правописом.

Певним доповненням до цього видання був вихід у 1961 р. збірника “Документи Богдана Хмельницького” підготовленого в рамках співпраці Інститутом суспільних наук АН УРСР і Архівним управлінням. Укладачами збірки були І. Крип’якевич та І. Бутич. Високий археографічний рівень цього видання неодноразово відзначали науковці. У 1965 р. зусиллями вчених Інституту історії АН УРСР і Архівного управління при Раді Міністрів УРСР побачила світ збірка “Документы об Освободительной войне украинского народа 1648 – 1654 рр.” Особливістю цього видання було те, що абсолютна більшість документів вперше вводилася до наукового обігу і майже всі ці документи були виявлені в польських архівосховищах.

Цінною публікацією з соціально-економічної історії Львова була збірка “Соціальна боротьба в місті Львові в XVI – XVII ст.”, підготовлена львівськими істориками та архівістами за редакцією Я. Кіся (1968 р.). До найбільш якісних публікацій 60-х рр. необхідно ще віднести: “Актову книгу Житомирського міського уряду кінця ХVI ст. (1582 – 1588 рр.) [1965 р.], та “Українські грамоти ХV ст.” (1965 р.).

Значним здобутком української археографії була розробка і видання Марією Пещак і Віталієм Русанівським “Правил видання пам’яток української мови ХVI – ХVIІІ ст.” (1961 р.). Ряд рекомендацій при публікації документів українською мовою подав О. Бевзо, а П. Фостик рекомендації при виданні джерел іноземними мовами. Ще з 50-х рр. розпочалось описування київськими архівістами актових книг кременецького земського суду. Підсумком цієї копіткої роботи став виданий у 1959 – 1965 рр. тритомник “Кременецький земський суд: Описи актових книг”.

У 1969 р. на базі Інституту історії АН УРСР була створена Археографічна комісія АН УРСР, яка мала виконувати функції координатора з питань видання джерел. Очолив Комісію Андрій Скаба. Невдовзі було розроблено перспективний видавничий план Археографічної комісії, який включав кілька десятків томів майбутніх публікацій. Однак з цього амбіційного задуму нічого не вийшло. Комісія, практично нічого не опублікувавши, невдовзі припинила своє існування.

І все ж у 70 – 80-х рр. ХХ ст., незважаючи на відсутність координуючого центру, зусиллями істориків та архівістів було досягнуто певного поступу в царині археографії, особливо едиційної. Тоді ж було видано низку тематичних збірників на досить високому археографічному рівні. До кращих з них можемо віднести “Акти села Одрехови” (1970 р.), “Першодрукар Іван Федоров та його послідовники на Україні (ХVI – перша половина ХVIІ ст.)” (1975 р.), “Літопис Самовидця” (1971 р.), “Львівський літопис і Острозький літописець” (1971 р.), “Грамоти ХIV ст.” (1974 р.), “Лохвицька ратушна книга другої половини ХVIІ ст.” (1986р.), “Приватні листи ХVIІІ ст.” (1987 р.). Результатом розвитку камеральної археографії стали “Каталог колекції документів Київської археографічної комісії. 1369 – 1899 рр.” (1971 р.) “Каталог документів з історії Києва ХV – ХІХ ст.”(1982 р.) та “Каталог пергаментних документів ЦДІА УРСР у м. Львові, 1233 – 1799 (1972 р.).

Упродовж 70 – 80-х рр. над питаннями історії та теорії археографії плідно працював Микола Ковальський, опублікувавши серію методичних посібників та низку статей на цю тему. Значна увага проблемі археографії була приділена в дослідженнях Юрія Мицика, який фактично започаткував практику публікації документів у додатках у методичних посібниках і статтях. Загалом питання археографії, яка, як відомо, близько стикується з джерелознавством та історіографією, були постійно в полі зору школи М. Ковальського, до найбільш відомих представників якої належать Ганна Швидько, Юрій Мицик, Сергій Плохій, Віктор Брехуненко, Олег Журба, Петро Кулаковський, Віктор Атаманенко, Світлана Абросимова та ін.

У жовтні 1987 р. постановою Президії АН УРСР було відновлено роботу Археографічної комісії, яку тепер очолив член-кореспондент АН УРСР Павло Сохань. У грудні 1988 р. з ініціативи Археографічної комісії була організована Всеукраїнська нарада “Українська археографія: сучасний стан та перспективи розвитку”. Ця нарада була етапною і зламною у справі успішного розвитку української археографії. В її роботі взяли участь понад сто істориків та архівістів. З доповідями виступили такі відомі вчені, як: П. Сохань, І. Бутич, М. Ковальський, Ю. Мицик, Д. Наливайко, Ф. Шевченко, М. Крикун, Г. Боряк, Н. Яковенко, Я. Дашкевич, М. Брайчевський, В. Німчук та ін. На нараді було з’ясовано стан української археографії та окреслено подальші шляхи розвитку. Плідно розпочата робота невдовзі дала свої результати. Світ побачили такі фундаментальні видання, як: “Описи Київського намісництва 70 – 80-х рр. ХVIІІ ст.” (1989 р.), Боплан Г. Л., де “Опис України” (1990 р.), “Торгівля на Україні. ХІV – середина ХVIІ ст.: Волинь і Наддніпрянщина” (1990 р.), “Кирило-Мефодіївське товариство: У 3-х т.” (1990 р.), “Книга Київського підкоморського суду (1588 – 1644 рр.) (1991 р.). Досить оперативно зусиллями архівістів, істориків та філологів були запропоновані рекомендації щодо публікації джерел: “Передача текстів документів і пам’яток: Методичні рекомендації…” (1990 р.), “Правила передачі тексту кириличних документів ХVI – ХVIІІ ст. дипломатичним і популярним методами та рекомендації для застосування цих правил у виданнях наукового і науково-популярного типів” (В. Страшко, 1992 р.), “Методичні рекомендації по підготовці до видання “Архіву Коша Нової Запорізької Січі” (Л. Гісцова, 1992 р.).

Окремо варто зупинитися на виданні джерел українцями в діаспорі. Найбільш важливі серійні видання побачили світ у Римі та Гарварді. Праця над українськими документами у Ватикані була започаткована ще митрополитом Андрієм Шептицьким і відроджена з ініціативи Йосипа Сліпого в середині 60-х рр. ХХ ст. За період з 1964р. до 1977р. вийшло 13 томів “Пам’яток української історії”. Там само, в Римі, стараннями о. Атанасія Великого, що представляв Орден Василіан, було започатковано більше десятка серійних видань з історії Церкви, що стали виходити з початку 50-рр., зокрема, “ Документи римських понтифіків” ( 2 томи ), “ Акти конгрегації пропаганди віри ” ( 5 томів ), “ Листи конгрегації пропаганди віри ( 7 томів ), “ Листи єпископів ” (9 томів ), “ Листи апостольських нунціїв” ( 14 томів ) і багато інших. Дослідники відзначали високий археографічний рівень цих публікацій.

У 1973 р. засновано Український науковий інститут при Гарвардському університеті. Тривалий час ( до 1989р.) його директором був Омелян Пріцак. Саме за його ініціативою було розпочато видання серійної збірки джерел “Гарвардська бібліотека ранньої української літератури”, в якій вийшли друком: Повість минулих літ, Київський та Галицько-Волинський літописи, твори М.Смотрицького, Л. Кревзи, З. Копистенського, діаріуш Пилипа Орлика.

 

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти