ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Кафедра екології та охорони навколишнього середовища

Кафедра екології та охорони навколишнього середовища

 

КУРСОВА РОБОТА

 

ПРОБЛЕМА НАРОДОНАСЕЛЕННЯ, ЕКОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

 

Виконала студентка 22 групи

хімічного факультету

спеціальності “екологія, охорона навколишнього середовища та збаласноване природокористування”

Аніщенко Людмила Павлівна

 

Науковий керівник,

доцент Зіньчук Микола Іванович

 

Луцьк – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НАРОДОНАСЕЛЕННЯ……...5

1.1. Поняття народонаселення…………………………………………………5

1.2. Демографія………………………………………………………………….5

1.3. Об’єкт дослідження демографії…………………………………………...6

1.4. Демографічна політика………………………………………………….…6

РОЗДІЛ 2. ДЕМОГРАФІЧНИЙ ВИБУХ І ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ……….7

2.1. Природний приріст населення…………………………………………….7

2.2. Вибухоподібні збільшення народонаселення…………………………….7

2.3. Зростання народонаселення Землі і екологічні проблеми………………8

РОЗДІЛ 3. ВПЛИВ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ НА БІОСФЕРУ……………….11

3.1. Екологія міст………………………………………………………………11

3.1.1. Загальноекономічні проблеми міст світу………………………………..11

3.1.2. Стан повітряного басейну………………………………………………..12

3.1.3. Вплив навколишнього середовища на здоров’я міського населення…16

3.1.4. Забруднення водного басейну……………………………………………18

3.1.5. Мікрокліматичні характеристики міст…………………………………..20

3.1.6. Зелені насадження в містах………………………………………………21

3.1.7. Проблема міських відходів………………………………………………24

3.1.8. Шляхи рішення проблеми………………………………………………..26

3.2. Екологія сільськогосподарських районів………………………………..28

3.2.1. Загальні екологічні проблеми сільськогосподарських районів світу…28

РОЗДІЛ 4. ШЛЯХИ РІШЕННЯ ЕКОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ…………….….29

ВИСНОВКИ………………………………………….…………………………..31

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….33

 

 

ВСТУП

Проблеми народонаселення, тобто населення Землі, збільшуються з кожним роком. Цим схвильовані всі люди, яким не все одно, в якому стані знаходиться і буде перебувати планета, на якій вони живуть і будуть жити їхні діти. Тому фахівцями всього світу - екологами, соціологами, психологами, антропологами - проводиться велика кількість досліджень, що стосуються проблем народонаселення планети, і від результатів можна прийти в жах.

До подібного роду проблем можна віднести зростання чисельності населення в геометричній прогресії. Населення Землі збільшуватиметься за умови перевищення темпів смертності темпами народжуваності. В даний час все саме так і відбувається. Щорічний приріст населення, що коливається від 1 до 3%, може здатися невеликим, але такі експоненціальні показники означають величезне збільшення чисельності за столітній період. Наприклад, при коефіцієнті щорічного приросту в 3%, через 100 років чисельність населення зросте на 922%.

Вплив експоненціального зростання населення на його чисельність набагато більш значне у тих країнах, де проживає більше людей. Наприклад, Китай та Індія, населення яких становить 37% від чисельності всього населення планети, в абсолютних цифрах обганяють більшість країн.

Ще один проблема - це те, що в основному зростання населення йде за рахунок країн, що розвиваються, країн, що створює навантаження на природні та фінансові ресурси, ускладнюючи підйом рівня життя. До того ж, населення цих країн відчуває нестачу продовольства вже зараз, а що буде, коли чисельність зросте в два рази, важко передбачити. Але в цілому зростання чисельності населення і в що розвиваються, і в економічно розвинених країнах призводить до деградації та виснаження ресурсів.

Актуальність роботи: зростання населення, особливо в останні десятиріччя, виявилося настільки стрімким, а концентрація та інтенсифікація виробничої і невиробничої діяльності настільки високою, що навколишнє природне середовище багатьох міст світу уже не в змозі задовольнити багато біологічних і соціальних потреб сучасної людини. Великі міста змінюють майже всі компоненти природного середовища - атмосферу, рослинність, ґрунт, рельєф, гідрографічну сітку, підземні води і навіть клімат.

Мета роботи: охарактеризувати екологічні проблеми народонаселення.

Завдання роботи:

1. Дати загальну характеристику народонаселення

2. Розкрити основні екологічні проблеми народонаселення

3. Запропонувати шляхи рішення цих проблем

Об’єкт досліджень – процес демографічного вибуху, вплив діяльності людини на навколишнє середовище

Предмет досліджень – діяльність людини на навколишнє середовище

 

 

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НАРОДОНАСЕЛЕННЯ

Поняття народонаселення

Народонаселення (населення) — це відносно стійка сукупність людей, яка пpиpодно й істоpично формується, безпеpеpвно самовідновлюється у пpоцесі відтвоpення життя. Це — провідний матеpіальний компонент людського суспільства.

Наpодонаселення — цілісне соціальне явище pеальної дійсності. Воно має складні й pізноманітні зв'язки з іншими соціальними, економічними, біологічними явищами, а тому й вивчається багатьма суспільними науками з позицій основного пpедмета дослідження кожного з них. Оскільки будь-який індивід — це водночас об'єкт і біологічний, і соціальний, і економічний, то й вивчають його багато суспільних і пpиpодничих наук. Тобто дати вичеpпну хаpактеpистику населення, пpоцесів, які в ньому відбуваються, а тим більше — виявити пpичини цих пpоцесів та пеpедбачити їхні наслідки, спиpаючись на дані та методи однієї демографії, неможливо. Тому в пpоцесі pозвитку сфоpмувався особливий науковий напpямок — система знань про народонаселення.[23]

Демографія

Демографія – наука прозакономірності відтворення населення, про залежність його характеру від соціально-економічних, природних умов, міграції, що вивчає чисельність, територіальне розміщення і склад населення, їх зміни, причини і наслідки цих змін і дає рекомендації щодо їх поліпшення.[10]

Слово «демографія» утворене з грецьких демос — народ і графо — пишу, тобто буквально може бути перекладене як народоопис. Уперше термін «демографія» для позначення науки про відтворення населення застосував французький вчений А. Гійяр у роботі «Елементи статистики людини, або порівняльна демографія» (1855 р.). У 1871 р. німецький статистик Е. Енгель запропонував розрізняти дисципліни: «демологію» (від грецьких демос і логос слово, навчання) і «демографію». На думку Е. Енгеля, перша з них повинна розкривати сутність процесів, що відбуваються в населенні, а інша — лише описувати їх. Однак такий розподіл не був схвально сприинятий, і за всією наукою закріпилася назва «демографія». Утім, іноді демологією позначають одну з галузей демографічної науки — теоретичну демографію.[13]

Об’єкт дослідження демографії

Об'єктом особливого аналізу в XX ст. стала статистика народжуваності: виявлялися її розходження по регіонах, оцінювався вплив на показники народжуваності таких факторів, як професія, соціальна приналежність, релігія та ін. Останнім часом дослідники звертають усе більшу увагу на те, як впливає на демографічні показники екологічна ситуація.[2]

Демографічна політика

Демографічна політика — це цілеспрямована діяльність державних органів та інших соціальних інститутів у сфері регулювання процесів відтворення населення. Вона покликана впливати на формування бажаного для суспільства режиму відтворення населення, збереження або зміни тенденцій у сфері динаміки чисельності і структури населення, темпів їх змін, динаміки народжуваності, смертності, сімейного складу, розселення, внутрішньої і зовнішньої міграції, якісних характеристик населення.

Необхідність проведення демографічної політики визнана практично всіма країнами світу, незалежно від демографічної ситуації і темпів зростання населення. Залежно від демографічної ситуації існує 2 основних типи політики: спрямована на підвищення народжуваності (типова для економічно розвинутих країн) і на зниження народжуваності (необхідна для країн, що розвиваються). Часто практичне здійснення демографічної політики пов'язане із труднощами як морально-етичного плану, так і нестачею фінансових засобів. І практично всі країни світу мають спільну мету будь-якої демографічної політики — зниження захворюваності населення та подовження середньої тривалості життя.[23]

РОЗДІЛ 2. ДЕМОГРАФІЧНИЙ ВИБУХ І ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ

Природний приріст населення

Природний приріст - це перевищення народжуваності над смертністю (обчислюється на 1000 жителів на рік). Він може бути додатним у разі перевищен­ня народжуваності над смертністю і від'ємним, коли смертність більша від наро­джуваності, або нульовим, коли ці показники мають однакове значення. Залежно від соціально-економічних умов життя людей, співвідношення показ­ників народжуваності, смертності та природного приросту складається по-різно­му. Для населення країн, що перебувають на низьких рівнях економічного роз­витку, характерні високі показники народжуваності і смертності, а відтак - низький природний приріст. Епідемії та стихійні лиха ще більше погіршують ситуацію.[5]

Екологія міст

Стан повітряного басейну

Для більшості великих міст характерно надзвичайно сильне й інтенсивне забруднення атмосфери. По більшості забруднюючих агентів, а їх у місті налічується сотні, можна із упевненістю сказати, що вони, як правило, перевищують гранично допустимі концентрації. Більше того, оскільки в місті спостерігається одночасний вплив безлічі забруднюючих агентів, їхня спільна дія може виявитися ще більш значною. Широко поширена думка про те, що зі збільшенням розмірів міста зростає й концентрація різних забруднюючих речовин у його атмосфері, однак у дійсності, якщо розраховувати середню концентрацію забруднень на всю територію міста, то в багатофункціональних містах з населенням більше 100 тис. чоловік вона перебуває приблизно на тому самому рівні, й зі збільшенням розмірів міста практично не зростає. Це пояснюється тим, що одночасно зі збільшенням обсягів викидів, що зростають пропорційно росту чисельності населення, розширюється й площа міської забудови, що і вирівнює середні концентрації забруднення в атмосфері.[7]

Рис. 1. Забруднення атмосферного повітря промисловими викидами

Істотною особливістю великих міст із населенням більше 500 тис. чоловік є те, що зі збільшенням території міста й чисельності його жителів у них неухильно зростає диференціація концентрацій забруднення в різних районах. Поряд з невисокими рівнями концентрації забруднення в периферійних районах, вона різко збільшується в зонах великих промислових підприємств і, особливо в центральних районах. В останніх, незважаючи на відсутність у них великих промислових підприємств, як правило, завжди спостерігаються підвищені концентрації забруднювачів атмосфери. Це викликається як тим, що в цих районах спостерігається інтенсивний рух автотранспорту, так і тим, що в центральних районах атмосферне повітря звичайно на кілька градусів вище, ніж у периферійних, - це приводить до появи над центрами міст висхідних повітряних потоків, що засмоктують забруднене повітря із промислових районів, розташованих на ближній периферії. При аналізі процесів забруднення атмосфери міст досить істотне розходження між забрудненнями, виробленими стаціонарними й мобільними джерелами. Як правило, зі збільшенням розміру міста частка мобільних джерел забруднення (в основному автотранспорту) у загальному забрудненні атмосфери зростає, досягаючи 60 і навіть 70%.[16]

Існуючі співвідношення між стаціонарними й мобільними джерелами забруднення атмосферного повітря значною мірою визначають його характер.[16]

Стаціонарні джерела викидають у повітря головним чином сірчистий газ (150 т у добу розраховуючи на кожні 500 тис. населення під час опалювального сезону), окисли азоту (100 т у добу при тім же розрахунку), а також деяка кількість вигарного газу, фенолів, сірчаної кислоти й інших забруднюючих речовин залежно від специфіки промислового виробництва міста й складу використовуваного в ньому палива. Відносно недавно стаціонарні джерела викидали в атмосферу значну кількість пилу різноманітного хімічного складу, але в цей час існуючі газоочистні установки затримують більше 95% всіх твердих часток, що утворяться при згорянні палива.[7]

Іншою особливістю стаціонарних джерел є те, що їхні скидання в атмосферу, на відміну від мобільних джерел, відбуваються, як правило, на великій висоті, що приводить до того, що вироблені ними забруднення поширюються на великій території (залежно від висоти труб). Ці зони, накладаючись один на одного, утворять області стійких забруднень у промислових районах міста, що поширюються на висоту до 150 м і більше.

У цілому викиди автотранспорту значно більше токсичні, ніж викиди, вироблені стаціонарними джерелами. Поряд з вигарним газом, окислами азоту й сажею (у дизельних автомашин) працюючий автомобіль виділяє в навколишнє середовище більше 200 речовин і з'єднань, що володіють токсичною дією. Серед них варто виділити з'єднання важких металів і деякі вуглеводні, особливо бензапирен, що володіє вираженим канцерогенним ефектом.[17]

Безсумнівно, що в найближчому майбутньому забруднення повітряного басейну міст автомобільним транспортом буде становити найбільшу небезпеку. Це пояснюється головним чином тим, що в цей час ще не існує кардинальних рішень даної проблеми, хоча немає недоліку в окремих технічних проектах і рекомендаціях.[7]

Існуючий багаторічний досвід експлуатації автомобіля на пропан-бутанових сумішах показує високий екологічний ефект. В автомобільних викидах різко знижується кількість вигарного газу, важких металів і вуглеводнів, однак рівень викидів окислів азоту залишається досить високим. Крім того, застосування газових сумішей поки можливо лише на вантажних автомобілях і вимагає налагодження системи газозаправочних станцій, тому можливості даного рішення в цей час ще обмежені.[21]

Переклад двигуна внутрішнього згоряння на водневе паливо часто рекламується як чи ледве не ідеальне рішення проблеми, однак при цьому часто забувають, що окисли азоту утворяться й при використанні водню й що видобуток, горіння й транспортування більших обсягів водню пов'язані з більшими технічними труднощами, небезпечні й досить накладні в економічних відносинах. У місті, що нараховує кілька сотень тисяч автомобілів, довелося б мати величезні запаси водню, одне зберігання яких зажадало б (для забезпечення безпеки населення) відчуження величезних територій. Якщо врахувати при цьому, що це доповнювалося б розвитий мережею заправних станцій, то таке місто було б досить небезпечне для його жителів. [14]

Крім удосконалювання самих засобів транспорту серйозний внесок у зниження загазованості атмосфери міст можуть внести планувальні заходи, заходи щодо вдосконалювання керування автомобільними потоками й заходу щодо раціоналізації перевезень усередині міста. Створення в містах єдиної автоматизованої системи керування перевезеннями може різко знизити пробіг автомобілів у межах міста й відповідно зменшити забруднення його повітряного басейну.[7]

Характеризуючи забруднення повітряного басейну міста, необхідно згадати про тім, що воно піддано помітним коливанням, викликуваним як погодними умовами, так і режимом роботи підприємства й автотранспорту.

Як правило, загазованість атмосфери вдень більше, ніж уночі, узимку більше, ніж улітку, але й тут зустрічаються виключення, зв'язані, наприклад, з фотохімічним смогом у літню пору або утворенням над містом застійних мас забрудненого повітря в нічний час. Для міст, розташованих у різних кліматичних зонах, характерні різні типи критичних ситуацій, під час яких загазованість атмосфери може досягати критичних значень, але у всіх випадках вони зв'язуються із тривалою безвітряною погодою.[22]

Забруднення атмосферного повітря є самою серйозною екологічною проблемою сучасного міста, воно завдає значної шкоди здоров'ю городян, матеріально-технічним об'єктам, розташованим у місті (будинкам, об'єктам, спорудженням, промисловому й транспортному встаткуванню, комунікаціям, промисловій продукції, сировині й напівфабрикатам) і зеленим насадженням.

Таким чином, забруднення повітряного басейну стає реальним гальмом науково-технічного прогресу в містах, дія якого буде постійно підсилюватися в міру підвищення вимог до чистоти технологій, росту точності промислового устаткування й поширенню мікромініатюризації.[7]

Забруднення водного басейну

Забруднення водного басейну в містах варто розглядати у двох аспектах - забруднення води в зоні водоспоживання й забруднення водного басейну в межах міста за рахунок його стоків.[6]

Забруднення води в зоні водоспоживання є серйозним чинником, що погіршує екологічний стан міст. Воно виробляється як за рахунок скидання частини неочищених стоків міст і підприємств, розташованих вище зони водозабору даного міста й забруднення води річковим транспортом, так і за рахунок влучення у водойми частини добрив і отрутохімікатів, внесених на поля. Причому, якщо з першими видами забруднення можна шляхом будівництва очисних споруджень боротися ефективно, то запобігти забрудненню водного басейну, вироблене сільськогосподарськими заходами, дуже складно. У зонах підвищеного зволоження близько 20% добрив і отрутохімікатів, внесених у ґрунт, попадає у водотоки. Це, у свою чергу, може приводити до евтрофікації водойм, що ще більше погіршує якість води.

Важливо помітити, що водоочистні спорудження водопроводів не в змозі очистити питну воду від розчинів зазначених речовин, тому питна вода може містити їх у собі в підвищених концентраціях і негативно вплинути на здоров'я людини. Ріст хімізації сільського господарства неминуче буде приводити до збільшення кількості добрив і отрутохімікатів, внесених у ґрунт, і відповідно із цим їхня концентрація у воді буде збільшуватися.[21]

Боротьба з таким видом забруднень вимагає використання добрив і отрутохімікатів у зонах водозбору винятково в гранульованій формі, розробки й впровадження швидко розкладаючих отрутохімікатів, а також біологічних методів захисту рослин.[6]

Рис. 2. Антропогенний карст

Міста також є потужними джерелами забруднення водного басейну. У великих містах розраховуючи на один жителя (з обліком забруднених поверхневих стоків) щодоби скидається у водойми близько 1 м3 забруднених стоків. Тому міста мають потребу в потужних очисних спорудженнях, експлуатація яких викликає чималі труднощі. Так, при роботі станції біологічного очищення стічних вод міст утвориться близько 1,5-2 т відпрацьованого мулу в рік розраховуючи на один жителя. Використання цього мулу як добриво для столових сільськогосподарських культур неприпустимо, тому що він містить у собі велика кількість токсичних речовин, не підлягаючих розкладанню. У цей час такий мул кумулюється на суші, займаючи значні території, і викликає забруднення ґрунтових вод. Причому з мулу насамперед вимиваються найбільш токсичні елементи, що містять з'єднання важких металів. Найбільш перспективним рішенням цієї проблеми є впровадження в практику технологічних систем, що передбачають одержання з мулу газу з наступним спалюванням залишків мулової маси.[22]

Особливу проблему представляє проникнення забруднених поверхневих стоків у підґрунтові води. Поверхневі стоки міст завжди мають підвищену кислотність. Якщо під містом розташовуються крейдові відкладення й вапняки, проникнення в них закислених вод неминуче приводить до виникнення антропогенного карсту. Порожнечі, що утворяться в результаті антропогенного карсту безпосередньо під містом, можуть являти серйозну загрозу для будинків і споруджень, тому в містах, у яких існує реальний ризик його виникнення, необхідна спеціальна геологічна служба за прогнозом і запобіганням його наслідків.[6]

Зелені насадження в містах

Наявність у містах зелених насаджень є одним з найбільш сприятливих екологічних факторів. Зелені насадження активно очищають атмосферу, кондиціонують повітря, знижують рівень шумів, перешкоджають виникненню несприятливих вітрових режимів, крім того, зелень у містах сприятливо діє на емоційний стан людини. При цьому зелені насадження повинні бути максимально наближені до місця проживання людини, тільки тоді вони можуть робити максимальний позитивний екологічний ефект.[23]

Рис. 3. Дендропарк в Кіровограді

Однак у містах зелені насадження розташовані вкрай нерівномірно. Так, у Ленінграді при загальній забезпеченості зеленими насадженнями близько 20 м2 на одного жителя ступінь забезпеченості населення зеленими насадженнями коливається в межах від 31,5 м2 на жителя в північно-західних районах до 5 м2 - у центральних. Зрозуміло, що в центральних районах міст практично неможливо відшукати більш-менш значні площі для розширення зелених насаджень, тим більше варто максимально використовувати наявні можливості. Тут найбільш перспективним є розвиток вертикального озеленення, можливості якого досить широкі.[19]

Зелене будівництво в районах новобудов також сполучено із чималими труднощами як технічного, так і економічного характеру. Вартість озеленення 1 га території обходиться в середньому в 20 тис. руб., а пристрій газону на тій же території - 6 тис. руб. Озеленення дрібних ділянок коштує ще дорожче, досягаючи 10-15 тис. руб. за 1 м2. Ясно, що в останньому випадку дешевше й простіше асфальтувати двірську територію, чим озеленювати її. У технічному відношенні зелене будівництво утрудняється захламленістю території новобудов і захороненням у ґрунті відходів будівництва. Однак максимально можливе озеленення міських територій ставиться до числа найбільш важливих екологічних заходів у містах.[9]

Завершуючи розбір основних факторів, що формують екологічний стан у містах, зупинимося ще на одній проблемі, безпосередньо пов'язаної з екологією людини. Вище вказувалися фактори, що формують навколишнє середовище міст, тим часом дорослий житель великого міста в будній день гнітючу частину часу проводить у замкнутих просторах - 9 год. на роботі, 10-12 - будинку й не менше години в транспорті, магазинах і інших громадських місцях і, таким чином, безпосередньо стикається з навколишнім середовищем міста приблизно 2-3 години на день. Цей факт змушує звернути особливо серйозну увагу на екологічні характеристики виробничого й комунального середовищ.[11]

Створення в замкнутих просторах комфортних умов і насамперед очищеного кондиціонованого повітря й зниженого рівня шумів може значно зменшити негативний вплив міського середовища на здоров'я людини, та й ці заходи вимагають невеликих матеріальних витрат. Рішенню цього питання, однак, поки ще приділяється недостатньо уваги. Зокрема, навіть у новітніх проектах житлових будинків часто не передбачаються конструктивні можливості установки кондиціонерів і повітряних фільтрів. Крім цього, у межах самого житлового середовища діє чимало факторів, що впливають на її якість. До них варто віднести газові кухні, що значно підвищують загазованість житлового середовища, знижену вологість повітря (при наявності центрального опалення), наявність значної кількості різноманітних алергенів - у килимах, м'яких меблях і навіть у теплоізолюючих матеріалах, уживаних при будівництві, і багато інших факторів. Негативні наслідки всього зазначеного вище повинні не тільки передбачатися при новому будівництві й капітальному ремонті, але й потрібні активні дії по поліпшенню якості житлового середовища від кожного городянина.[23]

Проблема міських відходів

До ери агломерацій утилізація відходів була полегшена завдяки усмоктувальній здатності навколишнього середовища: землі й води. Селяни, відправляючи свою продукцію з поля відразу до стола, обходячись без переробки, транспортування, упакування, реклами й торговельної мережі, приносили мало відходів. Овочеві очищення тощо скормлювались або використовувалися у вигляді гною як добриво ґрунту для врожаю майбутнього року. Пересування в міста привело до зовсім іншої споживчої структури. Продукцію стали обмінювати, а виходить, упаковувати для більшої зручності.[2]

Рис. 4. Сміттєзвалище біля лісу

У цей час жителі Нью-Йорка викидають у день у цілому близько 24000т матеріалів. Ця суміш, що складається в основному з різноманітного мотлоху, містить метали, скляні контейнери, макулатуру, пластик і харчові відходи. У цій суміші втримується велика кількість небезпечних відходів: ртуть із батарейок, фосфоро-карбонати із флюорисцентних ламп і токсичні хімікати з побутових розчинників, фарб і запобіжників дерев'яних покриттів.

Місто розміром із Сан-Франциско має у своєму розпорядженні більшу кількість алюмінію, чим невелика бокситова шахта, міді - чим середня мідна копія, і більшою кількістю паперу, чим можна було б одержати з величезної кількості деревини.[23]

Відходи підрозділяються на тверді та рідкі, промислові та побутові. Між містами країн щодо цього є відмінності. Міста Франції та Великобританії щорічно дають промислових відходів до 50 млн. т кожне, у ФРН — до 61 млн. т, в Італії — до 44 млн. т. До цього додаються ще побутові відходи, кількість яких в містах Франції, Великобританії та Італії складає 17 млн. т на рік, а у ФРН — 20 млн. т на рік. У містах Японії відходів утворюється 920 — 2120 г на одну людину за добу, у Франції — 620 г. Це звичайна кількість для промислове розвинених країн. Найбільшу кількість відходів у розрахунку на одну людину мають США — їх тут 0,47 — 0,52т/рік або 1450 г/день. Загальний світовий об'єм відходів перевищує 300 млн.т. Загальний об'єм твердих відходів в Україні складає 10 — 11 млн. т на рік. Звалищами зайняті 2600 га земель Вважається, що в середньому їх в містах утворюється приблизно 1 тонна на одну людину на рік.[17] Рис. 5. Радіоактивні відходи
Типовий склад міських відходів такий папір та картон — 41%, сміття — 17,9%, гума, шкіра та деревина — 8,1%, харчові відходи — 7,5%, метали — 8,7%, скло — 8,2% та ін — 1,6%. Звісно, що структура відходів залежить від національних особливостей та традицій населення. У містах Індії частка харчових відходів мізерна, а в США, навпаки, досягає 21%. Для міст розвинених країн характерна велика частка у відходах пластику різних видів. Проблема відходів має високу гостроту через низьку швидкість їхнього розкладення. Папір руйнується через 2 — 10 років, консервні банки майже за 100 років, поліетиленові матеріали — за 200 років, пластмаса — за 500 років, а скло для повного розкладу вимагає 1000 років. Особливу категорію міських відходів складають стічні води в Україні за 1988 рік було випущено 18,7 млрд. стоків, з них 2,6 неочищених. Ступінь забруднення стічних вод оцінюють в «еквівалентах побутових стоків» — ЕПС. Один ЕПС дорівнює кількості органічної забруднюючої речовини, що виробляється однією людиною за добу. Для окислення 1 ЕПС потрібно 60 г кисню.[12]3.1.8. Шляхи рішення проблем

Приблизно за 500 років до нашої ери в Афінах був виданий перший з відомих едикт, що забороняє викидати сміття на вулиці, що передбачає організацію спеціальних смітників і пропонує сміттярів скидати відходи не ближче чим за милю від міста.[4]

З тих пір сміття складували на різних сховищах у сільській місцевості. У результаті росту міст вільні площі в їхніх околицях зменшувалися, а ріст кількості пацюків, викликаний смітниками, сталв нестерпними. Окремо варті смітники минулого замінені ямами для зберігання сміття.[14]

Близько 90 % відходів у США дотепер закопується. Але смітники в США швидко заповнюються, і страх перед забрудненнями підземних вод робить їхніми небажаними сусідами. Ця практика змусила людей у багатьох населених пунктах країни припинити споживання води з колодязів. Бажаючи зменшити цей ризик, влади Чикаго із серпня 1984 р. оголосили мораторій на розробку нових площ під смітник доти, поки не буде розроблений новий вид моніторингу, що стежить за переміщенням метану, тому що якщо не проконтролювати його утворення, він може вибухнути.[4]

Навіть просте поховання відходів є дорогим заходом. З 1980 по 1987 р. вартість поховання відходів у США зросла з 20 до 90 доларів за 1 т. Тенденція до подорожчання зберігається й сьогодні. У густо населених районах Європи спосіб поховання відходів, що як вимагає занадто великих площ і сприятливому забрудненню підземних вод, було надано перевагу іншому - спалюванню.[21]

Перше систематичне використання сміттєвих печей було випробувано в Нотингеме, Англія, в 1874 р. Спалювання скоротило обсяг сміття на 70-90%, залежно від складу, тому воно знайшло своє застосування по обох сторонах Атлантики. Густонаселені й найбільш значимі міста незабаром впровадили експериментальні печі. Тепло, виділюване при спалюванні сміття стали використовувати для одержання електричної енергії, але не скрізь ці проекти змогли виправдати витрати. Більші витрати на них були б доречні тоді, коли не було б дешевого способу поховання. Багато міст, які застосували ці печі, незабаром відмовилися від них через погіршення складу повітря. Поховання відходів залишилося в числі найбільш популярних методів рішення даної проблеми.[6]

Найбільш перспективним способом рішення проблеми є переробка міських відходів. Одержали розвиток наступні основні напрямки в переробці: органічна маса використовується для одержання добрив, текстильна й паперова макулатура використовується для одержання нового паперу, металобрухт направляється в переплавлення. Основною проблемою в переробці є сортування сміття й розробка технологічних процесів переробки.

Економічна доцільність способу переробки відходів залежить від вартості альтернативних методів їхньої утилізації, положення на ринку вторинної сировини й витрат на її переробку. Довгі роки діяльність по переробці відходів утруднялася через те, що існувала думка, начебто будь-яка справа повинне приносити прибуток. Але забувалося те, що переробка, у порівнянні з похованням і спалюванням, найбільш ефективний спосіб рішення проблеми відходів, тому що вимагає менше урядових субсидій. Крім того, він дозволяє заощаджувати енергію й берегти навколишнє середовище. І оскільки вартість площ для поховання сміття росте через жорсткість норм, а печі занадто дорогі й небезпечні для навколишнього середовища, роль переробки відходів буде неухильно рости.[4]

ВИСНОВКИ

Погіршення стану більшості екосистем біосфери, істотне зменшення біопродуктивності й біорізноманітності, катастрофічне виснаження ґрунтів і мінеральних ресурсів за небаченої забрудненості поверхні Землі; гідросфери й атмосфери пов’язані з інтенсивним зростанням чисельності населення планети та розвитком науково-технічного прогресу протягом останніх 50 років. Саме необхідність задоволення дедалі більших потреб людського суспільства призвела до гігантського розширення масштабів господарської діяльності, змін у пропорціях світового господарства, у виробничих потужностях, техніці й технологіях, асортименті продукції, виробничому й особистому споживанні. Моделі виробництва й споживання, що склалися в світі, перестали відповідати умовам нормального співіснування людини й природи.

До розвитку глобальної екологічної й тісно пов’язаної з нею соціально-економічної кризи, які сьогодні загрожують існуванню нашої цивілізації, призвели, образно кажучи, два „вибухи” – демографічний, тобто різке зростання чисельності населення за останнє століття, й промислово-енергетичний, а також причинені ними катастрофічні ресурсопоглинання й продукування відходів. За висновками експертів, некероване зростання населення планети – головна причина розвитку глобальної екологічної кризи, яка спричинила решту криз (виснаження ресурсів, забруднення геосфер, негативні кліматичні зміни тощо).

Одною з екологічних проблем є зростання кількості міст-гігантів, що стали найбільшими та найнебезпечнішими забруднювачами довкілля й згубниками природи, її „раковими пухлинами”.

Нерегульований приріст населення, котрий призвів до розширення енерговиробництва, що спричинило такі негативні наслідки, як: активне забруднення природи, випадання кислотних дощів, утворення озонових „дір”, парникового ефекту.

Важливою екологічною проблемою є і забруднення атмосфери різними хімічними викидами промислового характеру, а також забруднення водойм. Однією з найгостріших екологічних проблем людства в найближчі десятиліття залишається необхідність демонтажу сотень блоків АЕС, які відпрацювали свій ресурс, транспортування й безпечне поховання твердих і рідких радіоактивних відходів.

Вчені стверджують, що протягом найближчих 20-30 років через техногенні зміни в навколишньому середовищі світ може втратити більш як 1 млн видів рослин і тварин. Біологічна різноманітність – це запорука стійкості, витривалості як окремих екосистем. Так і біосфери в цілому. Ось чому зменшення біорізноманітності – це серйозна втрата біосфери, одна з головних екологічних проблем сьогодення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. - К.г Либідь, 1993.

2. Гавриленко О. П. Екогеографія України: Навчальний посібник. – К., 2008. – 646 с.

3. Горщиків С. П. Екзодинамічні процеси освоєних територій. – М.: Надра, 1982.

4. Григор’єв А. А. Міста й навколишнє середовище. Космічні дослідження. – М.: Думка, 1982.

5. Грицик В., Канарський Ю., Бедрій Я. Екологія довкілля. Охорона природи: навчальний посібник для студентів вузів – К.: Кондор, 2009. – 290 с.

6. Даценко И. И. Живая вода. – Львов: Изд-во Львов, ун-та, 1984.

7. Даценко І. І., Мартинюк В. З. Інтоксикація оксидом вуглецю та шляхи її послаблення. – К.: Наук. Думка, 1971.

8. Даценко І. І., загальна гігієна: Посібник для практичних знань / Львів: Видавництво Львів, університету, 1992.

9. Демократов Н. Мировоззренческие основания современной цивилизации и её глобальный кризис. Общественные науки и современность. 1994, №2.

10. Джигирей В.С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища. Навчальний посібник / К.: Знання, 2006.- 319 c.

11. Джигерей В. С., Сторожук В. М., Яцюк Р. А. Основи екології та охорона навколишнього природного середовища (Екологія та охорона природи). Навчальний посібник. – Вид. 2-ге, доп. – Львів, Афіша, 2000 – 272 с.

12. Качинський А. Б., Сердюк А. М. Методологічні основи ризику в медико-екологічних дослідженнях та його значення для екологічної безпеки України // Лікарська справа. — 1995. — № 3–4. — С. 5–15.

13. Киселев В.Н. Основы экологии. - Минск, Университэцкае, 1998.

14. Клименко М., Прищепа А., Вознюк Н.. Моніторинг довкілля: Підручник – К.: Академвидав, 2006. – 359 с.: табл. – (Сер. “Альма-матер”)

15. Новиков Ю.Ф. Экология, окружающая среда, человек. -М.: Гранд, 1998.

16. Нікітін Д. П., Новиков Ю. В. Навколишнє середовище й людина. – М.: 1986.

17. Одум Ю. Основи екології. – М.: Мир, 1975.

18. Петров К. М. Общая екологія. – М.: Химия, 1998.

19. Радзевич Н. Н., Пашканг К.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти