ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Мікрокліматичні характеристики міст

Господарська діяльність, планування житлових кварталів, обмежена кількість зелених насаджень приводять до того, що в містах, особливо великих, складається свій мікроклімат, що у цілому погіршує його екологічні характеристики.[23]

У безвітряні дні над великими містами на висоті 100-150 м може утворюватися шар температурної інверсії, що затримує забруднені маси повітря над територією міста. Це поряд зі значними тепловими викидами й інтенсивним нагріванням кам'яних, цегельних і залізобетонних споруджень приводить до нагрівання центральних районів міста. У зимові безвітряні дні перепад температур повітря між центром і окраїнами Петербурга може досягати 10° С.[3]

Значна загазованість повітряного басейну, у свою чергу, приводить до зменшення інсоляції й скороченню надходження до поверхні землі ультрафіолетового випромінювання. Це негативно впливає на здоров'я городян, оскільки при зниженій інсоляції вповільнюється виведення з організму ряду токсичних речовин, зокрема важких металів і їхніх з'єднань, крім цього знижена інсоляція гальмує синтез в організмі ряду важливих ферментів. Тим часом жителі більших міст дуже часто, особливо в зимовий час, відчувають дефіцит інсоляції.[23]

Особливо варто сказати про несприятливі вітрові режими, що виникають у багатьох районах новобудов з вільною забудовою. Добре відомо, що перепади атмосферного тиску, особливо його зниження, досить несприятливо позначаються на самопочутті людей, що страждають серцево-судинними захворюваннями. Разом з тим у багатьох районах новобудов через нераціональне планування кварталів в окремих їхніх крапках можуть спостерігатися місцеві падіння атмосферного тиску. Так, у невеликих проміжках між двома великими будинками при певних напрямках вітру швидкість вітрових потоків може значно зростати. Відповідно до законів аеродинаміки в цих крапках відбувається місцеве падіння атмосферного тиску (до десятків мілібар), що із внутрішньої сторони кварталу здобуває пульсуючий характер (частота близько 5-6 Гц). Зона подібного пульсуючого тиску поширюється на 15-20м у сторони від проміжку між будинками. Подібне, хоча й менш чітко виражене положення спостерігається й на верхніх поверхах будинків із плоскою покрівлею. Зайве казати, що перебування в цих зонах людей, що страждають серцево-судинними захворюваннями, може негативно впливати на їхнє здоров'я.[3]

Рішення даної проблеми постійно вимагає проведення в районах новобудов комплексу мір по нормалізації вітрового режиму в окремих мікрорайонах за рахунок більше раціонального планування кварталів, будівництва вітрозахисних споруджень і висадження зелених насаджень.[8]

Зелені насадження в містах

Наявність у містах зелених насаджень є одним з найбільш сприятливих екологічних факторів. Зелені насадження активно очищають атмосферу, кондиціонують повітря, знижують рівень шумів, перешкоджають виникненню несприятливих вітрових режимів, крім того, зелень у містах сприятливо діє на емоційний стан людини. При цьому зелені насадження повинні бути максимально наближені до місця проживання людини, тільки тоді вони можуть робити максимальний позитивний екологічний ефект.[23]

Рис. 3. Дендропарк в Кіровограді

Однак у містах зелені насадження розташовані вкрай нерівномірно. Так, у Ленінграді при загальній забезпеченості зеленими насадженнями близько 20 м2 на одного жителя ступінь забезпеченості населення зеленими насадженнями коливається в межах від 31,5 м2 на жителя в північно-західних районах до 5 м2 - у центральних. Зрозуміло, що в центральних районах міст практично неможливо відшукати більш-менш значні площі для розширення зелених насаджень, тим більше варто максимально використовувати наявні можливості. Тут найбільш перспективним є розвиток вертикального озеленення, можливості якого досить широкі.[19]

Зелене будівництво в районах новобудов також сполучено із чималими труднощами як технічного, так і економічного характеру. Вартість озеленення 1 га території обходиться в середньому в 20 тис. руб., а пристрій газону на тій же території - 6 тис. руб. Озеленення дрібних ділянок коштує ще дорожче, досягаючи 10-15 тис. руб. за 1 м2. Ясно, що в останньому випадку дешевше й простіше асфальтувати двірську територію, чим озеленювати її. У технічному відношенні зелене будівництво утрудняється захламленістю території новобудов і захороненням у ґрунті відходів будівництва. Однак максимально можливе озеленення міських територій ставиться до числа найбільш важливих екологічних заходів у містах.[9]

Завершуючи розбір основних факторів, що формують екологічний стан у містах, зупинимося ще на одній проблемі, безпосередньо пов'язаної з екологією людини. Вище вказувалися фактори, що формують навколишнє середовище міст, тим часом дорослий житель великого міста в будній день гнітючу частину часу проводить у замкнутих просторах - 9 год. на роботі, 10-12 - будинку й не менше години в транспорті, магазинах і інших громадських місцях і, таким чином, безпосередньо стикається з навколишнім середовищем міста приблизно 2-3 години на день. Цей факт змушує звернути особливо серйозну увагу на екологічні характеристики виробничого й комунального середовищ.[11]

Створення в замкнутих просторах комфортних умов і насамперед очищеного кондиціонованого повітря й зниженого рівня шумів може значно зменшити негативний вплив міського середовища на здоров'я людини, та й ці заходи вимагають невеликих матеріальних витрат. Рішенню цього питання, однак, поки ще приділяється недостатньо уваги. Зокрема, навіть у новітніх проектах житлових будинків часто не передбачаються конструктивні можливості установки кондиціонерів і повітряних фільтрів. Крім цього, у межах самого житлового середовища діє чимало факторів, що впливають на її якість. До них варто віднести газові кухні, що значно підвищують загазованість житлового середовища, знижену вологість повітря (при наявності центрального опалення), наявність значної кількості різноманітних алергенів - у килимах, м'яких меблях і навіть у теплоізолюючих матеріалах, уживаних при будівництві, і багато інших факторів. Негативні наслідки всього зазначеного вище повинні не тільки передбачатися при новому будівництві й капітальному ремонті, але й потрібні активні дії по поліпшенню якості житлового середовища від кожного городянина.[23]

Проблема міських відходів

До ери агломерацій утилізація відходів була полегшена завдяки усмоктувальній здатності навколишнього середовища: землі й води. Селяни, відправляючи свою продукцію з поля відразу до стола, обходячись без переробки, транспортування, упакування, реклами й торговельної мережі, приносили мало відходів. Овочеві очищення тощо скормлювались або використовувалися у вигляді гною як добриво ґрунту для врожаю майбутнього року. Пересування в міста привело до зовсім іншої споживчої структури. Продукцію стали обмінювати, а виходить, упаковувати для більшої зручності.[2]

Рис. 4. Сміттєзвалище біля лісу

У цей час жителі Нью-Йорка викидають у день у цілому близько 24000т матеріалів. Ця суміш, що складається в основному з різноманітного мотлоху, містить метали, скляні контейнери, макулатуру, пластик і харчові відходи. У цій суміші втримується велика кількість небезпечних відходів: ртуть із батарейок, фосфоро-карбонати із флюорисцентних ламп і токсичні хімікати з побутових розчинників, фарб і запобіжників дерев'яних покриттів.

Місто розміром із Сан-Франциско має у своєму розпорядженні більшу кількість алюмінію, чим невелика бокситова шахта, міді - чим середня мідна копія, і більшою кількістю паперу, чим можна було б одержати з величезної кількості деревини.[23]

Відходи підрозділяються на тверді та рідкі, промислові та побутові. Між містами країн щодо цього є відмінності. Міста Франції та Великобританії щорічно дають промислових відходів до 50 млн. т кожне, у ФРН — до 61 млн. т, в Італії — до 44 млн. т. До цього додаються ще побутові відходи, кількість яких в містах Франції, Великобританії та Італії складає 17 млн. т на рік, а у ФРН — 20 млн. т на рік. У містах Японії відходів утворюється 920 — 2120 г на одну людину за добу, у Франції — 620 г. Це звичайна кількість для промислове розвинених країн. Найбільшу кількість відходів у розрахунку на одну людину мають США — їх тут 0,47 — 0,52т/рік або 1450 г/день. Загальний світовий об'єм відходів перевищує 300 млн.т. Загальний об'єм твердих відходів в Україні складає 10 — 11 млн. т на рік. Звалищами зайняті 2600 га земель Вважається, що в середньому їх в містах утворюється приблизно 1 тонна на одну людину на рік.[17] Рис. 5. Радіоактивні відходи
Типовий склад міських відходів такий папір та картон — 41%, сміття — 17,9%, гума, шкіра та деревина — 8,1%, харчові відходи — 7,5%, метали — 8,7%, скло — 8,2% та ін — 1,6%. Звісно, що структура відходів залежить від національних особливостей та традицій населення. У містах Індії частка харчових відходів мізерна, а в США, навпаки, досягає 21%. Для міст розвинених країн характерна велика частка у відходах пластику різних видів. Проблема відходів має високу гостроту через низьку швидкість їхнього розкладення. Папір руйнується через 2 — 10 років, консервні банки майже за 100 років, поліетиленові матеріали — за 200 років, пластмаса — за 500 років, а скло для повного розкладу вимагає 1000 років. Особливу категорію міських відходів складають стічні води в Україні за 1988 рік було випущено 18,7 млрд. стоків, з них 2,6 неочищених. Ступінь забруднення стічних вод оцінюють в «еквівалентах побутових стоків» — ЕПС. Один ЕПС дорівнює кількості органічної забруднюючої речовини, що виробляється однією людиною за добу. Для окислення 1 ЕПС потрібно 60 г кисню.[12]3.1.8. Шляхи рішення проблем

Приблизно за 500 років до нашої ери в Афінах був виданий перший з відомих едикт, що забороняє викидати сміття на вулиці, що передбачає організацію спеціальних смітників і пропонує сміттярів скидати відходи не ближче чим за милю від міста.[4]

З тих пір сміття складували на різних сховищах у сільській місцевості. У результаті росту міст вільні площі в їхніх околицях зменшувалися, а ріст кількості пацюків, викликаний смітниками, сталв нестерпними. Окремо варті смітники минулого замінені ямами для зберігання сміття.[14]

Близько 90 % відходів у США дотепер закопується. Але смітники в США швидко заповнюються, і страх перед забрудненнями підземних вод робить їхніми небажаними сусідами. Ця практика змусила людей у багатьох населених пунктах країни припинити споживання води з колодязів. Бажаючи зменшити цей ризик, влади Чикаго із серпня 1984 р. оголосили мораторій на розробку нових площ під смітник доти, поки не буде розроблений новий вид моніторингу, що стежить за переміщенням метану, тому що якщо не проконтролювати його утворення, він може вибухнути.[4]

Навіть просте поховання відходів є дорогим заходом. З 1980 по 1987 р. вартість поховання відходів у США зросла з 20 до 90 доларів за 1 т. Тенденція до подорожчання зберігається й сьогодні. У густо населених районах Європи спосіб поховання відходів, що як вимагає занадто великих площ і сприятливому забрудненню підземних вод, було надано перевагу іншому - спалюванню.[21]

Перше систематичне використання сміттєвих печей було випробувано в Нотингеме, Англія, в 1874 р. Спалювання скоротило обсяг сміття на 70-90%, залежно від складу, тому воно знайшло своє застосування по обох сторонах Атлантики. Густонаселені й найбільш значимі міста незабаром впровадили експериментальні печі. Тепло, виділюване при спалюванні сміття стали використовувати для одержання електричної енергії, але не скрізь ці проекти змогли виправдати витрати. Більші витрати на них були б доречні тоді, коли не було б дешевого способу поховання. Багато міст, які застосували ці печі, незабаром відмовилися від них через погіршення складу повітря. Поховання відходів залишилося в числі найбільш популярних методів рішення даної проблеми.[6]

Найбільш перспективним способом рішення проблеми є переробка міських відходів. Одержали розвиток наступні основні напрямки в переробці: органічна маса використовується для одержання добрив, текстильна й паперова макулатура використовується для одержання нового паперу, металобрухт направляється в переплавлення. Основною проблемою в переробці є сортування сміття й розробка технологічних процесів переробки.

Економічна доцільність способу переробки відходів залежить від вартості альтернативних методів їхньої утилізації, положення на ринку вторинної сировини й витрат на її переробку. Довгі роки діяльність по переробці відходів утруднялася через те, що існувала думка, начебто будь-яка справа повинне приносити прибуток. Але забувалося те, що переробка, у порівнянні з похованням і спалюванням, найбільш ефективний спосіб рішення проблеми відходів, тому що вимагає менше урядових субсидій. Крім того, він дозволяє заощаджувати енергію й берегти навколишнє середовище. І оскільки вартість площ для поховання сміття росте через жорсткість норм, а печі занадто дорогі й небезпечні для навколишнього середовища, роль переробки відходів буде неухильно рости.[4]

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти