ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


І ФІЛОСОФСЬКО-СИМВОЛІЧНИЙ ЗМІСТ

ПОВІСТІ-ПРИТЧІ Е. ХЕМІНГУЕЯ «СТАРИЙ І МОРЕ»

Повість «Старий і море» — один з останніх завершених творів легенди американської літератури Ернеста Хемінгуея, своєрідний підсумок твор­чих пошуків автора. Літературознавці визначають жанр цього твору як повість-притча, тобто твір, що розповідає про долю і певні події життя ге­роя, але ця розповідь має алегоричний характер, глибокий моральний і філо­софський зміст. Повість тісно пов’язана з усіма попередніми творами пись­менника і є вершиною його роздуму про сенс життя. Сюжет її можна переказати в кількох реченнях. Живе самотній старий рибалка. Останнім часом рибальська вдача, як і люди, покинула його, але старий не здається. Він знову і знову виходить у море, і ось нарешті йому таланить: на наживу впіймалася величезна риба, кілька діб триває боротьба старого і риби, і лю­дина перемагає, та ненажерливі акули нападають на здобич рибалки і ни-



ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА


щать її. Коли човен старого пристає до берега, від красуні-риби залишаєть­ся лише остів. Знесилений старий повертається у свою бідну хатину.

Проте зміст повісті значно ширший і багатший. Хемінгуей уподібню­вав свої твори айсбергу, який лише на невелику частину видніється з во­ди, а решта схована в океанському просторі. Художній текст — та части­на айсбергу, яку видно на поверхні, і читач може лише здогадуватися, що письменник залишив невисловленим, віддав на тлумачення читача. Тому повість має глибокий символічний зміст.

Вже сама назва твору «Старий і море» викликає у читача певні асоціації, натякає на головні проблеми: людина і природа, тлінне і вічне, потворне і прекрасне тощо. Сполучник «і» об’єднує і разом із тим проти­ставляє ці поняття. Герої і події повісті конкретизують ці асоціації, поглиблюють і загострюють заявлені в назві проблеми.

Старий символізує людський досвід і разом із тим його обмеженість. Поруч зі старим рибалкою автор змальовує маленького хлопчика, який вчиться, переймає досвід у старого. Та коли рибальська вдача покидає героя, батьки забороняють хлопчику виходити з ним у море. У двобої з рибою старому дуже потрібна допомога, і він шкодує, що поруч нема хлопчика, та розуміє, що це закономірно. Старість, думає він, не повинна бути самотня, та це неминуче.

Тема самотності людини розкривається автором у символічних карти­нах вутлого човника на тлі безмежного океану. Океан символізує і вічність, і непереборну природну силу. Старий переміг прекрасну рибу, але океан не віддав йому здобичі, акули з’їли її. Хемінгуей упевнений, що людину можна знищити, але неможливо перемогти. Старий довів свою здатність проти­стояти природі, він витримав найтяжче у своєму житті випробування, тому що, незважаючи на самотність, він думав про людей (спогади про маленько­го хлопчика, їх розмови про видатного бейсболіста, про спортивні новини підтримують його в момент, коли сили його майже покинули).

У фіналі повісті Хемінгуей торкається також теми непорозуміння між людьми. Він зображує групу туристів, які вражені тільки розмірами остова риби і зовсім не розуміють трагедії старого, про яку намагається розповісти їм один із героїв.

Символіка повісті складна, і кожен читач відповідно до свого досвіду сприймає цей твір.

ОСОБЛИВІСТЬ ТВОРЧОЇ МАНЕРИ Е. ХЕМІНГУЕЯ

Ким є для нас особистість цього письменника, який викликає досить суперечливе ставлення до себе? На початку ХХ століття він був для сол­датів «батьком Хемінгуеєм», а ким він є для людства початку ХХI сто­ліття? Людина надзвичайних здібностей, яка привертає увагу не тільки творами, а й життям. Катастрофічна доба першої світової війни, революцій, переворотів залишила ознаки катастрофічності на житті Хемінгуея. Перебування на боці італійської армії, воєнний кореспондент,


КЛАС



боксер, тореадор — чи не скидається це на банальне експериментаторство? Звісно, ні. Бажання бути увесь час на межі, за якою — смерть, можна пояс­нити прагненням створити реальний на сто відсотків світ у своїх творах, щоб він увійшов до свідомості читача та залишився як нерозривна ланка його власних переживань.

Його твори пройняті мотивом песимізму, крайньої неблагополучності; герой перебуває в атмосфері страждання, внутрішньої порожнечі, яка ховається під зовнішнім цинізмом, байдужістю. Кров та страждання Першої світової війни породили людей без почуттів, людей, на очах яких вбивали друзів, ро­дичів, людей, яких доглядали дівчата, сестри милосердя, і сприймали їх не як чоловіків, а як сукупність ран, бруду та розчарування. Тема «втраченого поко­ління» набула провідного значення у творах Хемінгуея. Його представники вражають холодним цинізмом, товстошкірістю, а насправді — це нездатність дати собі раду в житті, яке загубило усі цінності, навіть віру.

Саме таким постає Фредерік Генрі у творі «Прощавай, зброє». На пер­ший погляд, його можуть цікавити тільки випивка, повії та війна, але це вона його примусила надягнути маску байдужості перед своїм обличчям, опаливши цю людину отруйним подихом. І лише болісне почуття до Кетрін є неприкритою раною, лише воно дає йому можливість усвідом­лювати себе людиною, а не приладом у чиїхось руках на цій війні заради грошей, а не заради благородства та романтики.

Джейк Барне, людина, яка пройшла війну та зазнала травм не стільки фізичних, як душевних, вже не може повернутися в нормальне світобачен­ня. Він хоче жити, він любить життя, але його життя — це фрагменти, слабке намагання зрозуміти, як жити, знайти якусь нішу, броню, через яку не можна було б проникнути в його серце. Він кохає Брет, яка теж за часи війни зазнала не меншої душевної травми, про це свідчить лише те, як вони познайомилися. Я вважаю це збоченням, це ненормально, коли чоловік та жінка починають кохати один одного в умовах війни, в госпіталі, коли він — це суцільний біль та страждання, почуття теж перетворюється на біль та страждання, які постійно хочеться вгамувати. Брет не може бути вірною, Джейк не має сили та бажання навіть обуритися — це безпорадність, це невміння жити в нормальних умовах. Вони були маріонетками на війні, їх викинули, як непотріб, але ніхто не усвідомлював, що в них є душа.

Людині важко протистояти перед долею, перед життям, яке, як сти­хія, вирує, кидає людей куди завгодно, і це нам лише здається, що наша доля в наших руках. Старший Сантьяго у повісті «Старий і море» — це людина наодинці зі стихією, з морем-життям. Він — уособлення віри, яка може бути порадою в стихії, яка є маяком, на який треба орієнтуватися в морі, а не на пиху, задавакуватість, амбіції, гроші. Стихія була недобра до Сантьяго, але кістяк тієї рибини, що залишився після повернення, був кістяком його віри в себе, в те, що він перевершив себе, здійснив немож­ливе. Ідеться не про безсилля людини та про її казкову нездоланність,



ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА


а про те, що саме віра є сенсом усього і що вона не дасть стати тріскою в бур­хливих хвилях життя.

Отже, твори Хемінгуея сповнені трагізму, яким переповнюється світ письменника. Атмосфера розпачу та безпорадності впливає на свідомість. Але я вважаю Хемінгуея не провідником песимізму, а людиною, яка дос­конало відображає реальність, дуже вдало передаючи атмосферу, настрої, переживання. А в реальному житті ніколи не слід втрачати надії, віри. Може, треба бачити в його творах за трагічними постатями та подіями натяк на майбутнє, на вічність, на щастя?

«ВІЙНА РУЙНУЄ НАШІ ДУШІ»

(Е. Хемінгуей)

Перша світова війна стала першою світовою трагедією XX століття, вона не тільки забрала життя мільйонів людей, а десятки мільйонів зали­шила каліками. Трагедія її полягала і в тому, що вона зруйнувала душі цілого покоління. Прогресивні письменники першими відчули, які мо­ральні наслідки має війна. У творчості Еріха Марії Ремарка, Ернеста Хемінгуея зображуються герої, які пройшли війну і вийшли з неї фізич­но не ушкодженими, але на все життя війна залишається в їхній душі.

Ремарк і Хемінгуей були безпосередніми учасниками воєнних подій і під час війни були по різні боки фронту, але в героях, яких вони зо­бражують, багато спільних рис. Напевне, це тому, що їх особистості сфор­мувалися під впливом війни, її жахів.

Герої роману німецького письменника Еріха Марії Ремарка «Три то­вариша» йдуть на війну просто зі школи вісімнадцятирічними юнака­ми. П’ять років війни, п’ять років страждань, смерть товаришів — ось увесь їх життєвий досвід, з яким вони повертаються до мирного життя. За словами головного героя Роббі, вони повернулися з ненавистю до всього, що визначило їх минуле, і готові були боротися проти лицемір­ства суспільства, егоїзму, користолюбства. Та минуло кілька років, і дехто з колишніх вояк пристосувався в нових умовах і забув жахи війни, а ті, хто не зміг зробити цього, були приречені на самотність, вони зневіри­лися в усіх людських цінностях. Три герої роману уособлюють собою три найбільш сильних захоплення чоловіків: Ленц — політика, Кестер — діло, Роббі — кохання. Та жодному з героїв не вдається досягти своєї мети, і, як показує автор, причина в тому, що вони разом пережили війну і не можуть зрадити свого минулого. Ленц розуміє, до яких жахливих наслідків можуть призвести фашистські організації, які в кінці 20-х на­бирали силу. Він бере участь у політичній боротьбі проти фашизму і гине. Роббі знаходить кохання, про яке мріяв усе життя і яке не споді­вався вже пережити, та його кохана тяжко хвора на сухоти, тому що в роки війни вона голодувала. Смерть Патриції руйнує останні надії Роббі і його товариша Отто Кестера, який продає свою автомайстерню, гоночну машину, щоб заплатити за лікування Патриції. Герої Ремарка —


КЛАС



мужні, сильні люди, які не хочуть втратити пам’ять про пережите на війні й залишаються назавжди вірними воєнному братерству. Та в нових умо­вах мирного життя їхні чесноти не потрібні, вони ніби зайві в суспільстві, в якому живуть. Не випадково генерація, яку зображує Ремарк, одержала назву «втрачене покоління».

Цю ж тему розвиває у своїх творах і американський письменник Хемін-гуей. Уже його перший великий роман «Прощавай, зброє» мав яскраво ви­ражений антивоєнний пафос. Герой цього роману Фредерік Генрі пішов на війну добровольцем, та війна знищила ті ілюзії, які були притаманні моло­дим американцям. Генрі — лейтенант санітарної служби, щодня він бачить сотні скалічених війною людей, їхні муки і смерть. Герой приймає рішення добровільно вийти з війни. Він дезертирує з армії, щоб врятувати своє ко­хання, дитину, яка має народитися у його нареченої. Та автор показує, що рішення Генрі забути війну і взагалі весь світ заради кохання — це теж ілю­зія. З великими труднощами герої дістаються до Швейцарії, нейтральної країни, яка не бере участі у Другій світовій війні, але її події відчуваються і тут: нема вже того добробуту, всі, з ким зводить героїв доля, говорять про війну, про своїх родичів, які від неї постраждали. У фіналі роману Хемін-гуей зображує смерть при пологах коханої головного героя і їхньої дити­ни. Герой залишається самотнім, без надії на майбутнє. Його прагнення уникнути війни призводять до спустошення і самотності. Читачу зрозумі­ла думка автора: люди не мають права бути байдужими до всього, що відбу­вається у світі, бо ці події впливають на долю кожної людини.

Герої романів Ремарка і Хемінгуея — це сильні і мужні люди, які вірять у дружбу, можуть постояти за себе, прагнуть любові і свободи, але війна спустошує їхні душі, і їх найкращі риси залишаються незреалізованими.

КОЛИ ПОВЕРНЕТЬСЯ АНГЕЛ?

(За новелою Г. Маркеса «Стариган з крилами») За біблійними легендами, ангели уявляються людям прекрасними юнаками з чудовими, як у лебедів, білими крилами. Це зразки доскона­лості, добрі охоронці людської душі. Недаремно говорять «ангельський вид», «ангельський голосочок», «не людина, а ангел».

У новелі Г. Маркеса «Стариган з крилами» говориться про ангела — старенького діда, що впав обличчям у грязюку, борсається там, але не може підвестися, бо йому заважають великі крила. «Він був одягнений, як жеб­рак, череп його був лисий, як коліно, рот беззубий, як у старезного діда, великі пташині крила, обскубані та брудні», «говорив незрозумілою мо­вою». Тобто він зовсім не відповідав людським уявленням про ангелів небесних. Тому жителі так і поставилися до старигана з крилами — три­мали в курнику, кидали їжу, як тварині, й штрикали та штовхали, щоб краще роздивитися. Згодом господарі, які знайшли ангела, стали мати з цього ще й неабияку вигоду — обгородили двір парканом і пропускали бажаючих подивитися на диво за плату. Вони швидко розбагатіли.



ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА


Ангелові доводилося також терпіти жорстокі витівки сина Пелайо та Елісен-ди, який підріс і залазив до курника. Він навіть заразив старого вітрянкою.

Коли приміщення, де жив ангел, зруйнувалося від часу, стариган із крила­ми бродив по будинку туди-сюди. Його звідусіль гнали, а «Елісенда у відчаї кричала, що це справжня мука — жити в цьому пеклі, напханім ангелами». Жінка полегшено зітхнула «за себе і за нього», коли побачила, що ангел відлітає.

У цій новелі звичайне, буденне переплітається з фантастичним, ви­гаданим, а багато картин — символічні, містять глибокий підтекст. Море символізує бурхливе і суперечливе життя. Свіжий морський вітер — відчуття свободи, потяг до широкого, безмежного простору. Люди втра­тили здатність сприймати диво, красу, мрію, зосередилися на буденному, з усього хотіли мати користь, тому й не сприйняли старигана з крилами, як ангела, небесне послання. Тільки лікаря «найбільше здивували крила старого, які були такими природними в цьому організмі, що виникло ло­гічне питання, чому їх не мають інші люди». Ці крила — символ духовно­го злету. Вони є знаком того, що людству треба одужати морально, розправити крила й піднестися до духовних вершин.

Отже, образ ангела — це втілення прекрасного, прагнення до високого ідеалу. На жаль, у сучасному світі немає місця для ангелів. Люди не здатні сприйняти високі, благородні істини, вони перебувають у полоні байдужості, корисливості, розрахунку. Але автор має надію на краще, тому ангел не по­мирає, а одужує і відлітає в піднебесся. Але чи повернеться він? Мабуть, коли люди стануть досконалішими. І вигляд у нього буде набагато кращим, а за­раз він такий, якого заслуговують ці люди, він — відображення їхньої душі.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти