ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Ковдра, коц, ліжник, укривало

Останнім часом слово "ковдра" стало витискати з ужитку інші українські слова, що також є відповідниками російського "одеяло". «У магазині є вибір літніх ковдр», – читаємо в прейскуранті, хоч навряд чи можна вважати вкривало, пошите на ваті або виткане з грубих вовняних ниток, за річ, належну до літньої постелі. Адже є інші українські назви, що залежать від матеріалу, з якого зроблено вкривало: "коц" – «укривало з вовни або байки» («Вона грюкнула дверима й увійшла до себе в хатину, де стояла її постіль, заслана добрим коцем». – Панас Мирний), "ліжник" – «укривало з дуже грубих вовняних ниток» «...сиділа, доки не зморив її сон, тоді лягла коло опришка, прикрившися ліжником». – Г. Хоткевич). Загальною назвою речі, що нею вкриваються, лягаючи на постелі, незалежно від того, з якого матеріалу її зроблено, є "укривало": «До завіс, до рожевого шовкового укривала я попришивала б тонесеньке кружево, як павутиння» (І. Нечуй-Левицький).

Отож, у прейскуранті треба було написати: "є вибір літніх укривал" ("або літніх коців", якщо їх зроблено з байки).

Копалина й копальня

«А Ювеналій Дмитрович уже розповідав про недавню катастрофу на Криворізьких копалинах, що належали французькій залізорудній компанії», – читаємо в сучасному творі, де слово "копалина" помилково стоїть тут замість "копальня".

Іменника "копалина" в однині не вживають узагалі, а в множині – "копалини" – це слово означає підземні мінеральні поклади, що їх використовують люди для промислових і господарчих потреб. У російській мові цьому слову відповідає "ископаемые": «Колокольцев прекрасно мандрує по глобусу і мріє про мандрівки й відкриття нових земель, нових копалин» (О. Копиленко).

Копальня – це місце, де добувають корисні копалини, якщо тут добувають руду, то вона зветься рудня. Відповідниками цього слова в російській мові є слова "копь", "рудник", "прииск". Читаємо: «Линуть глибокі копальні в серце залізне землі» (В. Сосюра); «У хрустальних галереях соляних копалень ми нишкли схвильовано, вражені видовищем небаченої краси» (Ю. Смолич).

Коштовність, дорогоцінність, коштовні речі, скарби, дорогоцінний камінь, самоцвітний камінь, самоцвіт, брильянт, діамант

У художній літературі й публіцистиці слова "коштовність", "коштовні речі" й "дорогоцінність" майже витиснули давнє українське слово "скарби". Може, до цього частково спричинилось те, що іменник "скарб" є синонімом до другого українського слова – "клад" («Нащо ліпший клад, коли в дітках лад». – Приказка), але наша класика та й сучасна українська література широко послугувалися множиною цього іменника – "скарби": «Їхала, кажуть, одна скупа пані і везла з собою усі свої скарби великі. ..- їхала Чорним гаєм і попалася розбійникам» (Марко Вовчок); «Розум – скарб людини» (народне прислів'я); «Хай вам завжди мати мила буде скарбом дорогим» (М. Рильський). Отже, не слід цуратись і цього слова. По-різному називаємо ми також скарби, що складаються з коштовних каменів: "дорогоцінний камінь", "самоцвітний камінь", "самоцвіт". Останнє слово майже зникло чомусь тепер з ужитку, а тим часом у А. Кримського читаємо: «Срібло, злото, самоцвіти», в Панаса Мирного: «На довгих листочках грає і сяє, мов самоцвітне каміння, чиста роса». Чи не краще заради уніфікації мови взяти для постійного користування якусь одну з цих трьох назв, що означають однакове поняття, приміром, слово самоцвіт? Мабуть, варто.

Так само слід позбутись розбіжності в відповідниках російського слова "брильянт", який наші автори пишуть то "брильянт", то "діамант". Українські класики воліли писати "діамант": «Діамант дорогий на дорозі лежав» (В. Самійленко); «Найчистіші діаманти сяють ясні та прозорі» (Леся Українка). Сучасний український письменник В. Собко вживає від іменника "діамант" прикметника "діамантовий": «Тільки-но пройшов свіжий дощ, діамантові крапельки мінилися під сонячним промінням». Проте в цитованої вже Лесі Українки ми можемо прочитати фразу й зі словом брильянт: «Дістаньте шкатулку з брильянтами», – але це тільки стверджує потребу прийти до якогось одного з цих слів, що не мають ніякої значеннєвої різниці. Певно, що давня мовна традиція дає перевагу слову "діамант".

Лівша і шульга

Слово "лівша" майже витиснуло давнє українське "шульга". Ось читаємо, наприклад, у газеті заголовок фейлетона: «Про лівшу – лівою рукою». Тритомний Російсько-український словник наводить слово "шульга" як застаріле, даючи перевагу "лівші". А тим часом скільки прізвищ утворилось від цього слова: Шульга, Шульженко, Шульженчук, Шульгін! Скільки разів ми натрапляли на слово "шульга" в класичній літературі й живій народній мові, ба навіть у сучасного українського письменника О. Ільченка, доброго знавця української мови, читаємо: «Він, шаблюку вхопивши по-татарському, лівицею, хоч і не був шульгою, рубався люто». Навряд чи є підстави виводити це слово «за штат» і не послуговуватись ним у нашій сучасній літературній мові.

Ліс і дерево

«Ми щодня одержуємо 4 тисячі кубометрів лісу», – читаємо в одній газеті. Така фраза звучить по-українському дуже неприродно, бо лісом зветься сукупність дерев, що ростуть на певній площі землі: «Кругом яру зеленіє старий ліс» (І. Нечуй-Левицький). Одержувати щодня ліс, та ще до того ж не гектарами, а кубометрами – неможлива річ.

Якщо слово "ліс" має українською мовою одне значення, то "дерево" – два: "рослина" («На похиле дерево й кози скачуть». – Прислів'я) й "матеріал, що добувають із цієї рослини на різні господарські потреби" («Я покажу, де є хороше дерево на хату». – Леся Українка; «Нам треба ще багато будівельного дерева». – З живих уст).

Отже, й у першій фразі треба було написати: «Ми щодня одержуємо 4 тисячі кубометрів дерева».

Магазин, крамниця, крамничка

У сучасній українській офіційній і діловій мові слово магазин замінило всі інші синоніми, широко відомі в класичній літературі й живому мовленні, де, якщо й траплялося слово "магазин" (або "гамазин", "гамазей", "гамазея", "гамазія"), то далеко в вужчому значенні. Ці слова означали не будівлю для продажу, а велику комору на зерно («Підпалюють гамазини з хлібом». – О. Стороженко ) або комору на різне начиння, знаряддя, продукти («Рушниць, мушкетів, оружжин наклали повні гамазеї». – І. Котляревський; «На самім кінці Борислава... стояв великий магазин, де складували земний віск». – І. Франко).

Заклад, де продають харчі або якісь інші припаси й речі, незалежно від розміру його й асортименту краму, в класичній літературі й народній мові називали й називають крамницею: «Завів крамницю з тютюном» (І. Нечуй-Левицький); «Ще сонце не зайшло, а вже крамниці почали зачинятись» (М. Коцюбинський); «Лелія спинилась біля одної дуже великої крамниці, там в освітленому вікні стояло багато квітів» (Леся Українка). Крамниці, де продають спеціальні вироби, мають теж свої назви: "книгарня", де продають літературу, "цукерня", де продають солодощі, тощо («Перед дверима цукерні ще помацався за кишеню, чи є гроші». – Л. Мартович).

Якщо мовиться про дрібну сільську крамницю, вживають зменшеного іменника – "крамничка", відповідно до російського слова "лавка": «Яків зайшов до кума в крамничку» (Марко Вовчок).

Навряд чи є потреба заміняти всі ці слова одним-однісіньким словом "магазин", бо таким способом збіднюється багата на різноманітну лексику українська мова.

Міроприємство

Коли й хто почав запроваджувати в нашу мову неоковирне слово "міроприємство", – невідомо, але час від часу воно з'являється в діловому листуванні й чується в доповідях: «Щоб досягти помітного успіху, треба далі поглиблювати прийняті міроприємства», «У нас провели такі міроприємства» і под.

Такого слова не було й нема в українській мові, його наспіх склепали ті, що не знали багатства нашої мови, але хотіли висловити свою думку по-українському. Відповідником до російських "мера", "мероприятие" є "захід", а в множині – "заходи": «Палка молодіж у живі очі сміється старому, кепкує з його заходів» (М. Коцюбинський). Російському вислову "принимать меры" відповідає український "уживати заходів": «Він рідко вживав різких, аґресивних заходів» (О. Копиленко).

Слово "захід" має ще значення «зусилля»: «Не варта справа заходу» (приповідка); «Шкода заходу й труду» (І.Франко); іноді воно буває відповідником російських слів "приём", "присест": «За одним заходом упорав усе, що на два дні наварила» (з живих уст); «За два заходи й воза полагодили» (з живих уст).

Отож, у перших реченнях треба було сказати: «поглиблювати вжиті заходи», «запровадили (здійснили, провели) такі заходи».

Нагода й пригода

Ці два слова – немов камінь спотикання для тих, що негаразд знають українську мову й тому часто ставлять їх не там, де треба: «Словник має стати в нагоді вчителеві й школяреві, професорові й студентові, письменникові й перекладачеві», – читаємо в рецензії; «Мені ще не випадало пригоди їздити до Ужгорода», – чуємо з уст.

Ці помилки виникають, мабуть, через те, що обидва слова мають серед багатьох своїх значень також значення російського слова "случай": «При нагоді я скористаюсь вашою порадою»; «Зі мною сталась така пригода». Щоб уникнути прикрих помилок, як у наведених фразах, треба запам'ятати, що іменник "нагода" означає «випадок» (здебільшого сприятливий): «Нагоди стріляти їй не трапилося» (М. Шеремет), або "випадок, що зумовив якусь дію": «Ольга мала деякі дані підозрівати, що Завадка шукає нагоди заговорити до неї...» (І. Вільде). А іменник "пригода" вказує на якусь подію, на якісь бувальці: «Кожна пригода – до мудрості дорога» (прислів'я), або й на лихо: «Раз сталася така пригода. Остапові зсунулась пов'язка з рани, і він ніяк не міг дати собі ради з нею» (М. Коцюбинський); від цього є вислови "стати пригоді", "стала пригода" – відповідники до російських "быть беде", "произошло несчастье": «Ой на козаченьків ой на запоріжців та пригодонька стала»(історична дума).

Іменник "пригода" може означати також потребу, користь: «Годувала собі дочку для своєї пригоди, щоб принесла із криниці холодної води» (народна пісня), – від чого є вислів "стати в пригоді": «Не бий мене, чоловіче добрий, я тобі у великій пригоді стану» (казка).

Тим-то й у наведених на початку неправильних фразах треба було висловитися: «Словник має стати в пригоді...», «Не випадало ще нагоди їздити...».

Наймити й найманці

Слово "наймит" означало колись певне соціальне поняття – робітник, що наймався працювати в заможного господаря («Наймит запріг коні й поклав на віз кілька кавунів і динь». – І. Нечуй-Левицький), але воднораз його стали вживати в значенні «запроданець, відступник, перекинчик», що «за шмат гнилої ковбаси», як писав Т. Шевченко, перекидався до ворожого табору: «Ваші господарі – наймити татарам, турецьким султанам» (Т. Шевченко). Згодом у переносному значенні з'явилось нове слово – "найманець": «Не тільки чоловіки, а й жінки й підлітки брали активну участь у боротьбі проти німецько-фашистських окупантів та їх найманців» (О. Гончар).

У сучасній літературній мові слово "наймит" виступає в його буквальному соціальному значенні, а в значенні «запроданець» користуються словом "найманець".

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти