ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Міністерство освіти, науки, МОЛОДІ ТА СПОРТУ України

Міністерство освіти, науки, МОЛОДІ ТА СПОРТУ України

Білоцерківський коледж сервісу та дизайну

 

Л.Ю.ЛЕМЕШКО

Живопис

 

Курс лекцій

 

 

Біла Церква 2011

 

 

Рекомендовано цикловою комісією напряму «Перукарські технології».

Рецензенти:

Степура А.О. – директор Білоцерківського коледжу сервісу та дизайну, , заслужений працівник освіти України, викладач-методист.

Павленко Т.М. – заступник директора Білоцерківського коледжу сервісу та дизайну, викладач вищої категорії.

 

Коректор:

Копитько Н.Г. – методист Білоцерківського коледжу сервісу та дизайну.

 

 

Живопис: Курс лекцій / Упоряд.: Л.Ю. Лемешко – Біла Церква.: БКСД, 2011. – 98 с. укр. м.

 

У посібнику подано матеріали лекцій, які допоможуть студентам якісно організувати самостійну роботу з дисципліни «Живопис». Посібник призначений для студентів груп молодших спеціалістів, що навчаються за спеціальностями «Перукарське мистецтво та декоративна косметика», «Моделювання та конструювання промислових виробів».

 

Пояснювальна записка

Мета курсу живопису для фахівців перукарської справи та декоративної косметики: дати майбутньому спеціалісту основні знання і навички з питань живопису, розвивати їх творчі можливості, ознайомити з методами виконання живописних робіт, познайомити з матеріалами і обладнанням, навчити працювати з натури, добре знати теорію дисципліни, володіти навичками роботи в різних видах і жанрах живопису, вміти працювати в різноманітних художніх техніках і матеріалах. Все це має досягатись практичними вправами. Вся система завдань покликана закласти основи образотворчої грамоти, сприяти утвердженню професійних навичок виконання етюдів, довготривалих робіт, різноманітних за складністю.

На заняттях з живопису особливу увагу студентів слід звернути на методичну послідовність виконання навчальних завдань і вимагати уважного і вдумливого вивчення натури і засобів живописного зображення. Програма з живопису передбачає вивчення основних художніх технік: акварелі, олійного живопису, гуаші, темпери тощо. Побудова живописного зображення здійснюється на основі грамотного малюнка і вимог композиції. Здобуті знання і вміння закріплюються і розвиваються у процесі самостійної роботи учнів. Високі вимоги повинні ставитися до використання живописних матеріалів і виконання живописних робіт.

У вирішенні завдання по живопису студент повинен вміти визначити зоровий центр, підпорядкувати другорядне головному, використовуючи світлотіні, взаємозв’язок світла і тіні при устаткуванні обсягу і площини.

Вивчаючи натуру, закони живопису, студент розвиває почуття ритму, як лінійного, так і ритму основних мас тону і кольору, вирішує складні пластичні, просторові кольоросвітлові завдання.

У результаті мальовничий етюд повинен передати характер, розкрити поставлену мету, слідуючи головним принципам мальовничої майстерності, в основі яких: вміння бачити натуру в цілому, постійно порівнювати, розкриваючи колірні відношення, тому що порівняння – основа цілісності і промовистості.

На основі засвоєння знань законів живопису, оволодіння культурою використання кольору і форми студент набуває навичок, що дають можливість кваліфіковано вирішувати творчі завдання.

 

 

ЗМІСТ

Розділ 1.Загальні відомості про живопис 9-16
Тема 1.Поняття про живопис. Його види і жанри. Завдання живопису та його роль у житті людей. 9-11
Тема 2. Матеріали та приладдя для живопису 11-13
Тема 3. Методи та техніка візуалізації форми у живописі 13-16
Розділ 2. Живопис натюрморту 17-41
Тема 1.Особливості живописної композиції 17-22
Тема 2. Вивчення зміни тонових відношень натюрморту в техніці «гризаль» 22-24
Тема 3. Відношення теплих та холодних тонів у натюрморті 24-27
Тема 4. Використання контрасту та нюансу кольору у натюрморті 27-29
Тема 5. Національні особливості використання кольору в живописних роботах 29-35
Тема 6. Відтворення фактури та матеріальності предметів в кольорі 35-38
Тема 7. Колористика в декоративному натюрморті 38-41
Розділ 3. Пейзажний живопис 42-50
Тема 1. Закони зображення повітряного середовища кольором 42-46
Тема 2. Колорит в системі гармонійних кольорових відношень у пейзажі 46-48
Тема 3. Творча розробка живописної композиції на основі пейзажних мотивів 48-50
Завдання до заліку. Тестовий контроль 50-52
Розділ 4.Живописне зображення людини 53-65
Тема 1.Освітлення та світлотіньове рішення живописного портрету 53-61
Тема 2. Досягнення пластичної виразності зображення фігури людини світлом і кольором 61-64
Тема 3.Стилізація в декоративному рішенні фігури людини 64-65
Використана література

 

Тематичний план

№ П\П   Розділ, тема програми кількість годин
всього з них
лекцій семінарів практичних самостійних
Загальні відомості про живопис
  1) Поняття про живопис. Його види і жанри. Завдання живопису та його роль у житті людей.    
  2) Матеріали та приладдя для живопису      
3) Методи та техніка візуалізації форми у живописі  
Живопис натюрморту
1) Особливості живописної композиції  
2) Вивчення зміни тонових відношень натюрморту в техніці «гризаль»    
3) Відношення теплих та холодних тонів у натюрморті    
4) Використання контрасту та нюансу кольору у натюрморті    
5) Національні особливості використання кольору в живописних роботах  
6) Відтворення фактури та матеріальності предметів в кольорі    
7) Колористика в декоративному натюрморті  
Пейзажний живопис
  1) Закони зображення повітряного середовища кольором  
2) Колорит в системі гармонійних кольорових відношень у пейзажі  
3) Творча розробка живописної композиції на основі пейзажних мотивів    
1семестр  
Живописне зображення людини
  1) Освітлення та світлотіньове рішення живописного портрету  
2) Досягнення пластичної виразності зображення фігури людини світлом і кольором  
3) Стилізація в декоративному рішенні фігури людини
ІІ семестр
8
Всього
         
                   

Розділ 1. Загальні відомості про живопис

Тема 1. Поняття про живопис. Його види і жанри. Завдання живопису та його роль у житті людей.

План:

1. Поняття про живопис.

2. Засоби створення живописного твору.

3. Види живопису.

- монументальний;

- станковий;

- театрально-декораційний;

- декоративний;

- мініатюрний.

4. Завдання живопису та його роль у житті людей та у професії фахівця перукарської справи та декоративної косметики.

5. Жанри живопису.

6. Напрями живопису

7. Завдання живопису та його роль ужитті людей та у професії художника модельєра.

 

ЗМІСТ ЛЕКЦІЇ

Поняття про живопис

З давніх часів у людини виникали бажання зображувати за допомогою символів і кольору те, що його цікавило і впливало на його почуття. Перші твори знайдені в печерах Франції, Іспанії, африканських країнах, відносяться до палеоліту, але про техніку живопису ми можемо говорити починаючи з стародавнього Єгипту, стародавньої Греції і Риму. Живопис заявляє про себе вже в цей історичний період, з’являються, хоч і мало, перші майстри. Вони об’єднані в певні касти, що керуються певними правилами, які передають з покоління в покоління.

Види живопису

Живопис поділяється на:

- монументальний;

- станковий;

- театрально-декораційний;

- декоративний;

- мініатюрний.

Монументальний живопис - пластичне мистецтво великого маштабу, що призначене для прикрашання архітектурного середовища, рідше природного. Зв’язок з архітектурою потребує великої кольорової маси, суворової простоти, лаконічності композиції, ясності контурів і узагальненості пластичних форм.

Монументальний живопис поділяється на :

- фреску ( італійське fresco – свіжий) – це техніка живопису фарбами, розведеними чистою чи вапняною водою по свіжій, сирій штукатурці.

Фреска відома з другого тисячоліття до н.е. Мистецтво фрески розквітало в Італії за часів Відродження. Нового піднесення зазнало в 19-20 ст. Фреска відома в Україні з 9 ст. Фреска довговічна в умовах закритого приміщення.

- мозаїку – ( франц. mosaigue, італ. Mosaico, лат. Musivum – буквально присвячено музам) – зображення чи візерунок, виконаний з однорідних або різних за матеріалом частинок (камінь, смальта, керамічна плитка та ін.), що закріплюються на шар ґрунту, вапна чи цементу.

Особливим видом мозаїки є інкрустація – мозаїка набирається зі шматочків простої геометричної або більш складної, вирізаної за шаблонами форми, які закріплюються в шарі ґрунту (вапна, цементу, мастики або воску).

Є діва способи набору мозаїки :

1. „Прямий”, якщо частинки втискують у ґрунт, нанесений на поверхню, що декорується;

2. „Зворотній”, якщо частинки наклеюють лицьовим боком на картон або тканину з нанесеним на них малюнком ( потім тильний бік набору заливається скріплюючою хімічною сполукою, а тимчасова основа видаляється).

 

Станковий живопис (картина має самостійне значення і характер). Живописні картини станкового живопису кріпляться під час роботи на спеціальному станку – мольберті . Виник станковий живопис ще в античні часи. На Русі художники малювали на дошках, а з 17ст. – на полотні. В станковому живописі можна зображувати практично все: фактичне і придумане художником; неживі предмети і людей; сучасність і історію – словом, життя у всій його красі. На відміну від графіки станковий живопис наділений багатством кольорів, які допомагають емоційно, психологічно багатогранно і тонко передати красу навколишнього світу.

 

До театрально-декораційного живопису належать театральні декорації, ескізи костюмів, ескізи гриму, бутафорії, оформлення вулиць, площ. Він має тимчасовий характер. Особливі театральні умови сприйняття декорацій потребують врахування різних точок зору публіки, їх великої віддаленості, впливу штучного освітлення і кольорової підсвітки. Декорація дає поняття про місце і час дії, активізує у глядача сприйняття того, що відбувається на сцені. Театральний художник прагне в ескізах костюмів і гриму гостро виразити індивідуальний характер персонажів, їх соціальний стан, стиль епохи та багато іншого.

 

Декоративнийживопис покликаний прикрашати приміщення палаців, соборів, Будинків культури, театрів орнаментальними зображеннями, побутовими сценами, мотивами казок. Декоративний живопис також прикрашає речі шкатулки, розноси, сундуки...

 

Мініатюра відрізняється малими розмірами і тонким виконанням в емалі, гуаші, акварелі, олії, лаку. Прикладом лакового мініатюрного живопису є палехські та федоскінські шкатулки, пудрениці. Вона отримала великий розвиток в середні віки, до виникнення книгодрукарства. Рукописні книги прикрашались маленькими заставками, кінцівками, детально проробленими ілюстраціями-мініатюрами. Також в 19 ст. були відомі мініатюрні портрети аквареллю.

 

Жанри живопису

ЖАНР (франц. від лат. – рід, вид)- стійкий різновид художнього твору, що склався історично. В образотворчому мистецтві основні жанри визначаються за предметами зображення.

 

Портрет(від франц. “portrait” – зображувати) – жанр, присвячений зображенню певної людини або групи людей, які існували чи існують у дійсності.

Портрет – зображення конкретної людини або групи людей. Портрети розрізняють за призначенням, специфікою форм і характером виконання: станкові (картина, бюст, графічний аркуш) і монументальні (монумент, фреска, мозаїка); парадні та інтимні; сатиричні (шарж); портретні рельєфи на меморіальних дошках, медалях; мініатюри; автопортрети.

Він здавна вважається особливим, а подекуди навіть вищим родом мистецтва, “барометром” його стану. І тому, можливо, жоден із жанрів образотворчого мистецтва не привертав до себе стільки уваги, не викликав стільки глибокої зацікавленості, не збуджував запеклих суперечок.

Як відомо, найважливіший критерій портретності – схожість зображення з оригіналом. Але вона досягається не тільки вірним відображенням зовнішності тієї чи іншої особи, але й розкриттям її духовної суті, діалектичною єдністю індивідуальних і типових рис, які відтворюють епоху, соціальне середовище, національність тощо.

Історично створювалася різноманітна типологія портрета. Залежно від призначення, особливостей зображення персонажів, розрізняють портрети монументальні, парадні, станкові, інтимні, мініатюру; погрудні, у повний зріст; анфас, у профіль та інші.

За кількістю персонажів портрети розподіляються на індивідуальні, подвійні та групові. Специфічним жанром портрету є автопортрет.

Рухомість жанрових меж портрету надає можливості в одному творі поєднувати його з елементами інших жанрів. Наприклад, портрет-картина, де портретований постає у взаємозв’язку з речами; які його оточують, з природою, архітектурою; портрет-тип – збірний образ, структурно близький до портрету.

Можливість виявлення в портреті не тільки високих духовно-моральних якостей людини, але й негативних рис обумовила появу портретної карикатури-шаржу.

Портретний жанр виник ще в мистецтві рабовласницької формації (Давнього Єгипту, Греції, Риму), переживши тривалий занепад у середні віки, з новою силою розвинувся в епоху Відродження і особливо в творчості Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Тіціана, Рембранда, П.П.Рубенса, А.Ван Дейка, С.Купера, Я.ван Ейка, Веласкеса, Н.пусена, Ф.Гойї та інших.

В умовах економічного й культурного підйому в XVII столітті у вітчизняному мистецтві набувають широкого розповсюдження портрети-парсуни, які відрізнялися ще умовно іконописним характером. Інтенсивний розвиток світського портрету в XVIII столітті (особливо полотна І.М.Ніктіна, О.П. Атропова) підняв його на рівень вищих досягнень сучасного світового портретного живопису (творчість Ф.С.Рокотова, Д.Г. Левицького, В.Л.Боровиковського).

Традиції реалістичного портрету були продовжені та розвинені видатними майстрами ХІХ століття: К.П.Брюлловим, В.А.Тропініним, О.А.Кріпенським, Т.Г. Шевченком, В.Г. Перовим, І.М. Крамським, І.Ю.Рєпіним, В.О. Сєровим та іншими.

Портретний жанр ХХ століття відрізняється новими якостями. З одного боку він розвивається й удосконалюється в кращих традиціях світового реалістичного живопису минулого, з іншого – виявляються складні суперечливі тенденції мистецтва найновішого часу, відбуваються пошуки нових засобів вираження складної духовної суті сучасної людини (П.Піккасо, А.Матісс, А.Модільяні та інші).

Серед сучасних художників-портретистів відомі українські майстри живопису: А.І.Монастирський, Ф.Г.Кричевський, Г.С.Меліхов, О.О. Шовкуненко, І.І. Труш, М.М. Божій, С.О. Григор’єв, В.І.Зарецький, П.Г.Волокидін, М.Г.Дерегус та інші.

 

Історичний жанр – присвячений історичним подіям і діячам, особливо важливим в історії суспільства.

Історичнийжанр дає змогу уявити історичні постаті та відтворює історичні події та історичні особистості, які мають велике значення як для минулого, так і для сучасного суспільства. Він утворився як самостійний жанр в епоху Відродження і набув широкого розвитку в мистецтві XIX століття. Академічно-естетичні погляди XVII-XIX століть обмежували, як правило, тематику історичного жанру лише темами з античної історії, міфології та християнських релігійних легенд. Тому історичний живопис довгий час залишався умовно зрозумілим або офіційним жанром, далеким від реалізму.

Але багато з великих майстрів мистецтва минулого зуміли подолати обмеженість у розумінні цього жанру офіційною естетикою і збагатити свої історичні твори дійсним історичним пафосом, поставити в них великі суспільні питання, правдиво відобразили суттєві сторони життя народу. Нерідко навіть міфологічні сюжети використовувалися як “маскування”, під прикриттям якого художник виражав у творі сміливі для свого часу думки та ідеї. Так, у картині О.О. Іванова «Йосип», який тлумачить сни в темниці хлібодару і воночерпію” (1832р.) сучасники художника побачили натяк на криваву розправу Миколи І з декабристами.

Історичний живопис більш, ніж інші жанри, пов’язаний з наукою, зумів пройти шлях від суб’єктивно-ідеалістичного возвеличення історичної особи до розкриття дійсного значення і ролі народних мас в історії.

По-різному в кожні історичні епохи розуміли і морально-виховну роль цього жанру. Так, у XVIII і на початку XIX століть класичний живопис у відповідності з естетичними вимогами просвітян виховував глядача, демонструючи йому приклади благородних вчинків, які здійснили герої минулих століть (С. Торелі .Алегорія на перемогу Катерини ІІ над турками і татарами (1772р.); О.П. Лосенко. Прощання Гектора з Андромахою (1773р.); П.І. Соколов. Дедал прив’язує крила Ікару (1777р.) та інші). Істричні живописці романтичного напрямку домагалися того ж, хоча їх герой був емоційно акимвнішим, духовно багатшим, ніж розмірковуючий герой класицистів( К.П. Брюлов. Останній день Помпеї(1830-1833рр.); Ф.О.Бруні. Смерть Каміли, сестри Горація(1824р.), Мідний змій (1837-1841рр.) та інші).

Реалістичний історичний живопис другої половини ХІХ століття відкрив нові шляхи контакту із глядачем. “Виховання прикладом” залишається і тут, але найбільш важливим стає інший засіб морального впливу на людину. Історичний живопис розриває її естетично, збагачує знанням, вчить розмірковувати, бачити історичні корені сучасних явищ. Через естетичну насолоду – до освіти народу, у цьому, по суті, полягає лозунг історичного живопису реалістичного напрямку. Звідси багаство соціальної, наукової, психологічної, художньої інформації, велика кількість паралелей з найбільш злободенною дійсністю. В цьому напрямку творчість В.І. Сурківа – явище, не перевершене ніким із сучасників.

Протягом усього існування історичний живопис залежав, напевно, більш, ніж якийсь інший жанр від офіційної політики. Але пристосовувалися лише посередності. Передовий історичний живопис завжди служив “істині, добру і красі”.

 

Побутовий жанр – відображення різностороннього повсякденного життя людей.

Побутовийжанр в образотворчому мистецтві присвячений відображенню повсякденного поодинокого й суспільного життя (зазвичай, сучасного художнику). Він поширений переважно в живописі, графіці та скульптурі.

Перші твори цього жанру зустрічаються ще в первісному мистецтві, а також у мистецтвах Давнього Сходу, Давньої Греції, Давнього Риму, Київської Русі тощо, де побутові (жанрові) сцени включалися в міфологічні композиції.

В епоху Відродження в європейському живописі релігійні та алегоричні сцени набули характеру розповіді про реальні події, наповнилися побутовими деталями. (Джото, А. Лоренцетів в Італії, Ян ван Ейк, Р. Кампен, Гертген тот Сін-Янс в Нідерландах; брати Лімбург у Франції; М. Шонгауер у Німечинні тощо).

Як самостійний розділ побутовий жанр сформувався в XVII столітті. Він представлений, перш за все, творами майстрів голландської школи Пітер де Хоха, Стена, Терборха, Вермейєра, Дельфтського та інших).

У різних національних школах зображення повсякденності було як вираження суспільних і філософських ідей, ствердження радості мирного життя, показом соціальної несправидливості та насилля.

У побутовому жанрі XVIII століття виник буржуазний сімейний жанр і антифеодальна сатира. Соціально-критичний напрямок у цьому жанрі проклав англійський художник Хогарт.

У ХІХ століття художники-демократи розглядали побутовий жанр як поле критики і викриття несправидливих соціальних відносин, утвердження прав пригнічених людей праці (О.Г. Венеціанов і його школа в Росії; Дж. К. Бінгем і У.С.Маунт США; Д.Уілкі в Шотландії; представники бідермейера Г.Ф. Керстінг і К. Шпінцвег у Німеччині та інші). Вони внесли в побутовий жанр дух протесту, узагальнення і психологічну насиченість образів простих людей.

У вітчизняному живописі, особливо у другій половині ХІХ століття, художники А.М. Васнецов, Т.Г.Шевченко, П. А. Федотов, В.Г.Перов, І.М. Прянишников, В.М.Максимов, В.Ю.Маковський, К.А.Савицький, М.К.Пимоненко, І.Ю.Рєпін надали побутовому жанру не властиву для нього раніше глибоку соціальність, перетворили його в гострий засіб широкого критичного викриваючого показу всіх сторін сучасного їм життя і, разом з тим, у дійовий засіб естетичного ствердження трудового народу.

У сучасному періоді вагомий внесок у розвиток побутового жанру внесли художники Т.Н.Яблонська, С.О.Григор’єв, О.О. Дейнека, Ю.І.Піменов, П.П.Кончаловський, Г.С.Меліхов, М.С.Самокиш, Й.Й.Бокшай та інші, в творах яких повсякденне життя народу постає в усій своїй різноманітності, насичене великими роздумами та переживанням.

Жанр – стійкий різновид художнього твору, що склався історично. В образотворчому мистецтві основні жанри визначаються за предметами зображення: історичний, батальний, портрет, пейзаж та ін.

Сім’я, школа, праця, відпочинок, все власне і громадське життя людини находить своє відображення в творах образотворчого мистецтва. Найбільш ці сцени зустрічаються на картинах живописців, але не рідко їх можна побачити і на листках станкової графіки, і в скульптурі. Дуже привабливі невеликі скульптурні групи, виконані майстрами народного мистецтва, наприклад різні дерев’яні іграшки селища Богородське в Московській області чи глиняні розписані фігурки слободи Димкрво (м. Кіров). Із фігурок створюються композиції на теми байок, казок, картин. Як правило вони прикрашені м’яким, добродушним гумором.

Побутові сцени створені художниками різних епох, дозволяють ніби заглянути в реальне дійсне життя давно минулих часів. Адже художник, зображуючи сучасне для цього життя, мовби фіксує для їх майбутніх поколінь неповторні особливості побуту своєї епохи.

Перші твори цього жанру зустрічаються ще в первісному мистецтві, а також в мистецтвах давнього Сходу, Давньої Греції, Риму, Київської Русі тощо, де побутові сцени включалися в міфологічні композиції.

В сюжету Відродження в Європейському живописі алегоричні сцени набувають характеру розповіді про реальні події, , які наповнилися побутовими деталями (Джотто, Ян Ван Ейк, Р,Кампеш, Гертген тот Сін-Янс в Нідерландах, М.Шокгауер у Німетчені тощо).

Як самостійний розділ побутовий жанр сформувався в 17 ст. в Голландії. Це час формування буржуазного суспільства, затверджуючи своє право на особисте та громадське життя, своє світобачення. Цей жанр представлений , перш за все творами майстрів голландської епохи – Стен, Терборох, Вермейєр Дельфтський та інші. Саме тоді зображення побутових сцен відносять до самостійного побутового жанру в мистецтві. В античну епоху і в середні віки відомі лише окремі зображення повсякденного життя, в більшості випадків слугуючи цікавим навчальним цілям. Голландські живописці любовно відтворюють життя самих різноманітних прошарків населення. На картинах Г. Тербоха «Урок музики» ми бачимо багаті аристократичні родини, дам в розкішних атласних сукнях, розмовляючи з вихованими кавалерами.

Урізних національних школах зображення повсякденності було як вираження суспільних і філософських ідей, ствердження радості мирного життя, показам соціальної несправедливості та населення.

Новий розквіт побутового жанру настає в 19 ст. Художники намагаються дати відповідь на гострі соціальні питання, породженою сучасною дійсністю. В їх витворах починає перевищувати критична оцінка, розорених існуючих соціальних відносин та складених моральних норм, вони відстоюють права пригнічених прошарків населення. Важлива роль тут належить соціально – критичній сатирі О.Домье, показавши належний виворіт благодійства буржуазного суспільства, з великою теплотою показавши представників тяжкого народу, з яким він пов’язував майбутнє своєї держав. Високе уявлення про людську працю відобразилося в творчості інших французьких живописців, і першу чергу Ф. Мілле та Г. Курбе. В побутовий жанр картини з життя різних верств населення, епізоди нагромаджених боїв. Образи звичайних людей героїзують та набувають етнічного характеру. Художники ніби запевняють глядача, що сіяти хліб, будувати дороги настільки ж гідно, як героїчний вчинок.

У побутовому жанрі 18 ст. виник буржуазний сімейний жанр і антифеодальна сатира. Соціально – критичний напрямок у цьому жанрі поклав англійський художник – Хогарт.

Побутовий жанр зайняв важливе місце в російському мистецтві першої половини 19 ст. А. Г Венеціанців і художники його школи висвітлюють красу людської праці та природи, ідеалізуючи образи селян, виготовляють поетичні картини селянського життя «На жниві», «Літо» 1820 рік. Сатиричні картини та малюнки П. А. Федотова підняли цілий пласт життя російської громади миколаївської епохи, супроводжували руйнуванню кріпосних порядків. Вони внесли в побутовий жанр дух протесту, узагальнення і психологічну насиченість образів простих людей.

Вирішальну роль в розвитку російського батального жанру зіграли картини 1860- х років в яких висвітлювалося життя Росії. З особливою силою ця тенденція постає в творах передвижників. В роботах передвижників, перш за все І. Е. Репана широко і багатогранно зображена російська дійсність 1870- 1873 рр. «Не чекали», «Ареси пропагандиста». Репін не тільки зумів показати пригнічений стан народних мас, але й могутні життєві сили, героїзм та стійкість бійців за народне звільнення.

Дуже тяжкими шляхами йде розвиток побутового жанру в мистецтві 10 ст. Незвичайно загострені протиріччя буржуазної дійсності. Прогресивні майстри капіталістичних країн висвітлюють не тільки незгоди і страждання мас, але й їх готовність до рішучої боротьби з експлуататорами.

Принципово новим етапом в розвитку побутового жанру стало мистецтво соціалістичного реалізму. Радянські художники запевняють історичним оптимізмом – будівники комуністичного суспільства, радість вільної творчої праці, нового соціального побуту і людських відносин, розкривають багатий духовний світ радянської людини. Вже в 1920- 1930 рр. в творах Б. В. Ігансона, А. А. Дейнеки, Ю. І. Пименоав та ін. майстрів радянського мистецтва широко відображають риси нового радянського побуту, героїки.

У вітчизняному живописі, особливо в другій половині 19 стошліття, художники А.М.Васнецов, Т.І.Шевченко, П.А.Федотов, В.І.Петров надали побутовому жанру не властиву для нього раніше глибоку соціальність перетворивши його в гострий засіб глибокого критичного викриваю чого показу всіх сторін сучасного їм життя, і разом з тим діловий засіб естетичного ствердження трудового народу.

У сучасному періоді вагомий внесок у розвиток побутового жанру внесли художники Т.Н.Яблонський, О.О.Дайнека, Ю.І.Піменов, П.П.Кончаловський та інші, в творах яких повсякденне життя постає у всій своїй різноманітності, насичене великими роздумами та переживаннями.

Однією з багатьох представників побутового жанру є Тетяна Яблонська, яка народилася 24.11.1953 р. в Смоленську. Це живописець, народний художник УРСР з 1953р, член КПРС з 1952.В 1935-1941 вчилася в КНІ у Ф.Кричевського. Ранні твори Яблонської відображають події великої Вітчизняної війни 1941-1945 «Ворог наближається». Основне місце в творчості Яблонської належать жанровим картинам у яких передано радість мирного життя, радість людей «Перед стартом» 1947, «У парку» 1949, «Хліб» 1949, «Над Дніпром», «Влітку», «Ранок» 1954, «Життя йде» 1971.Яблонська відома як портретист, її портрети: О.Шовкуненка, Г.Горяков. Твори Тетяни відрізняються ліризмом, тонкою барвистістю, різноманітністю. З 1944 викладала в Київському художньому інтернаті, стає професором з 1967 року. В 1949 з’являється її уславлений «Хліб» - перше полотно художниці, котре принесло їй славу першорядного майстра і стало видатним явищем у радянському образотворчому мистецтві. Цьому творові передувала величезна кількість начерків, ескізів, етюдів, що їх виконала художниця в селі Летава на Поділлі. Навіяний жарким сонцем «хліб» став наслідком глибоких роздумів і шукань того творчого окрилення, яке народжує тільки невгамовна жадоба дії, активного втручання в життя. Герої картини – жінки. І це не випадково. Саме воно заступали чоловіків у тилу в повоєнні роки, разом з ними відбудовували зруйноване народне господарство. Правда життя стала правдою характерів, правдою образів. Складне завдання створити не просто правдиву картину, а річ поетичну, монументальну за змістом і формою було виконане з честю.

В картині ми не бачмо жодного конкретного персонажа. Втім, усе, що було спочатку - то велика робота розуму і серця, переплавлена в образ хліба, освяченого Працею, що переріс у символ велетенського трудового поступу народу, своєрідний заклик до творчої діяльності (центральна постать - молода жінка, яка обернулася до глядача, неначе запрошує позмагатися в праці).

Картина немовби увібрала в себе кращі здобутки радянського мистецтва перших повоєнних років і увійшла до золотого фонду образотворчої класики.

 

Казковий жанр – зображення сюжетів казок.

 

Міфологічний жанр – зображення сюжетів стародавніх міфів і легенд.

 

Батальний жанр – присвячений темам війни та військового життя.

 

Батальнийжанр (від франц. “bataille” – битва) присвячений військовій тематиці, яка включає, головним чином, зображення битв, а також інших епізодів, пов’язаних з війною. У ході свого історичного розвитку батальний жанр частіше за все ставив завдання прославити військові доблесті. Батальні твори алегоричного і символічного характеру, як завжди, пов’язані з героїзованими образом полководця-переможця, були широко розповсюджені ще в мистецтві Давнього Сходу і Давнього Риму. У Середньовічному мистецтві батальні сцени зустрічаються в книжковій мініатюрі, головним чином як ілюстрація до військової хроніки.

Художників Відродження батальний жанр приваблював своєю драматичною стороною – напруга шаленого бою, відтворення емоцій боротьби (Леонардо да Вінчі. Битва при Ангарі (1503-1506рр.); Мікеланджело.Битва при Кашіне (1504-1506рр.); Д.Веласкес. Здача Бреди (1634р.); М.В.Ломоносов. Полтавська баталія (1762-1764рр.) та інші. При цьому особлива увага приділялася просторовому та композиційному рішенню, вивченню складних ракурсів, героїчному узагальненню та іншому, порівняно менше історично-реальній обстоновці бою.

З середини XVII століття розвивається документально-хронікальний батальний жанр, який фіксував епізоди битв із більшою або меншою точністю, але без справжнього драматизму.

У Європейському живописі широкого розвитку батальний жанр набув в епоху наполеонівських війн( А.Гро, Т.Жеріко, Е.Делакруа, Ф. Гойя). З початку ХІХ століття тема війни насичується новим, гуманістичним змістом, настійливо проймається тема “страхіття війни”. Найбільшою мірою це стосується творчості Ф. Гойї, В.В. Верещагіна.

У ХХ столітті руйнівні та жорстокі війни радикально змінили батальний жанр, розширивши його межі й художній смисл. У багатьох творах порушувалися історико-філософські та соціальні питання, проблеми миру й війни, фашизму та війни, війни та людського суспільства та інше.

Вітчизняний батальний жанр наповнюється патріотичним змістом визвольної боротьби народу проти фашистських загарбників. Благородна ненавистю до жорстокого ворога, піднесена любов до Батьківщини – всі благородні чуття знайшли своє відображення у творах цього жанру (О.Дейнека.Окраїна Москви(1941р.); Оборона Севастополю(1942р.); О. Пластов. Фашист пролетів(1942р.); С.Герасимов. Мати партизана (1943р.); Ю.Піменов.Фронтова дорога(1944р.); П.Кривоновог. Корсунь-Шевченківське побоїще (1944р.) та інше.

Тема Великої Вітчизняної війни знайшла своє відображення й у після воєнні роки( П. Кривоногов. Перемога (1948р.), На Курській дузі (1949р.).Захист Брестської фортеці (1951р.); П.Мальцев. Штурм Сапун-гори(1958р.); М. Бут. В ім’я життя (1956р.) та інші. Значний внесок у розвиток батального жанру зробили й художники Україні – Ф Рубо.Атака запорожців у степу (1881р.); В. Костецький. Повернення (1947р.); В. Пузириков. Чорноморці (1947р.); Т. Мальцев, Г. Марченко, М. Присєкін. Діорама “Штурм Сапун- гори 7 лютого 1944 року” (1959р.); М. Самокиш. Бій Богуна з Чернецьким під монастирщем (1953р.); О. Лопухов. Перемога(1973р.); О. Сафарлагін. Медсестра (1965р.); М. Присєкін. Діорама “Битва за Київ, 1943рік” (1978р.), “Куліковська битва”(1980р.), “Наше діло праве” (1984-1985рр.) та інші.

 

Релігійний жанр – зображення сюжетів на релігійну тематику.

 

Натюрморт– жанр, спрямований на зображення речей, що оточують людину в реальному побутовому середовищі.

 

Натюрморт (від франц. “ nature morte” – мертва природа) – жанр, який присвячений зображенню оточуючих людину речей, які розміщені, як правило, у реальному побутовому середовищі та композиційно організовані в єдину групу.

Спеціальна організація мотиву (так звана постановка) – є одним з головних компонентів образної системи цього жанру .Крім неживих предметів (наприклад, предметів домашнього споживання) в натюрморті зображують об’єкти живої природи, які ізольовані від природних зв’язків і тим самим перетворені в річ (наприклад, риба на столі, квіти у вазі і тому подібне). Натюрморт характерезує не тільки речі самі по собі, але й соціальне положення, зміст і спосіб життя їх володаря, породжують численні асоціації та соціальні аналогії. Історично появу натюрморту пов’язують із виникненням реалізму в живописі, з розвитком його пізнавальних і технічних можливостей, з опануванням засобів відтворення в картині різноманітності оточуючого світу.

Натюрмортні мотиви як деталі тематичних композицій зустрічаються ще в мистецтві Давнього Сходу і античності. Але становлення натюрморту як самостійного жанру відбувається лише в новий час, коли у творчості італьйських і особливо нідерландських майстрів Відродження розвивається увага до навколишнього світу.

Епоха розкві

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти