ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Завдання живопису та його роль ужитті людей та у професії художника модельєра.

Твори, в яких показано живих, реалістичних форм є основою образотворчої мови, пережив століття і по сьогоднішній день впливає на нас з великою силою. Тому що така художня мова дозволяє заглянути в глибину людської особистості, передати характер людей і найтонші рухи душі. Закони художньої реалістичної грамоти ввійшли в нашу свідомість так сильно, як ввійшли в нашу мову правила грамоти.

Реалістичний метод досягнення виразності в живописному мистецтві не допускає деформацій, схем. Сила його впливу в тому і заклечається, що він керується життям, безкрайньо багатогранною, невичерпно багатою.

Мета курсу живопису для художників - модельєрів зачіски та макіяжу: дати майбутньому спеціалісту основні знання і навички з питань живопису, розвивати їх творчі можливості, ознайомити з методами виконання живописних робіт, познайомити з матеріалами і обладнанням, навчити працювати з натури, добре знати теорію предмета, володіти навичками роботи в різних видах і жанрах живопису, вміти працювати в різноманітних художніх техніках і матеріалах. Все це має досягатись практичними вправами. Вся система завдань покликана закласти основи образотворчої грамоти, сприяти утвердженню професійних навичок виконання етюдів, довготривалих робіт, різноманітних за складністю.

На заняттях з живопису особливу увагу ми будемо звертати на методичну послідовність виконання навчальних завдань і вимагати уважного і вдумливого вивчення натури і засобів живописного зображення. Програма з живопису передбачає вивчення основних художніх технік: акварелі, олійного живопису, гуаші, темпери тощо. Побудова живописного зображення здійснюється на основі грамотного малюнка і вимог композиції. Здобуті знання і вміння закріпимо у процесі вашої самостійної роботи.. Високі вимоги повинні ставитися до використання живописних матеріалів і виконання живописних робіт.

 

Тема 2. Матеріали та приладдя для живопису

 

План:

1. Техніка і технологія в живописі.

2. Фарби та інструменти в живописі.

- Акварель;

- гуаш;

- темпера;

- олійна фарба;

- енкаустика;

- акріл.

3. Види живописного письма.

4. Кольорові характеристики фарб.

 

 

Техніка і технологія в живописі

Технологія художніх матеріалів вивчає способи приготування, а також особливості та якості фарб, розчинників, пензлів, основ під живопис, грунтів, підрамників. До технології можна також віднести покриття живописних творів лаком чи іншими складовими. Простіше сказати до слова технологія можна задати запитання: Чим?

Техніка – це сукупність спеціальних навиків, способів та прийомів, засобами яких виконується художній твір. Поняття техніки охоплює також питання найбільш раціонального і планомірного використання художніх можливостей матеріалів в передачі матеріальності предметів, в ліпці обємних форм, моделюванні просторових відношень і т.п. техніка є одним з важливіших елементів системи виразних засобів живопису. Простіше сказати до слова технологія можна задати запитання: Як?

Без знання різних видів специфіки живопису і професійного користування матеріалами і інструментами неможливі успіхи в оволодінні основами живописної грамоти все необхідне для учбових занять повинне бути відмінної якості і завчасно підготовленими.

Між собою в живописі техніка і технологія тісно пов’язані і не існують окремо одне від одного.

 

Фарби та інструменти в живописі

АКВАРЕЛЬ (від лат aqva – вода) – фарби, взагалі на рослинному клеї, що розбавляються водою. Звідси і назва живопису цими фарбами.

Живопис аквареллю з вмістом білил був відомий ще в старовинному Єгипті, античному світі, в середньому столітті в Європі і Азії. До нас дійшли твори, виконані на папірусах і рисовому папері. В середні віки в Західній Європі і Русі акварель використовували для прикрашання церковних книжок (розкраски орнаментів, заголовних літер в рукописах), а потім і в мініатюрному живопису, при ручному оформленні друкованих книжок.

Чиста акварель, без домішок білил, отримала широке використання на початку 15 ст.

Її основні якості :

- прозорість фарб через які видно тон і фактуру основи;

- чистота фарб.

 

Акварельні фарби легко розчиняються у воді, прозорі, їх наносять на папір тонким шаром. Змішувати акварель з білилом не можна, оскільки при змішуванні вона втрачає характерну прозорість. Акварельні фарби бувають трьох видів:

а) тверді - в плитках, що важко розмиваються водою;

б) м'які - у фарфорових чи металевих ванночках, вони довше зберігаються у напівсухому стані, легко бе­руться на пензель;

в) рідкі - в олов'яних тюбиках.

Фарби в тюби­ках незручні в користуванні, тому що їх потрібно видавлювати на краї палітри (білого блюдця, фарфорової плитки або аркуша папе­ру), де їх розводять, змішують і набирають пензлем для роботи. Найзручніша для користування напівсуха акварель у фарфорових ванночках. Хороші акварельні фарби виготовляються на вишнево­му клею і на меду, вони яскраві, добре розчиняються у воді й не осідають на дно, залишають на папері прозору кольорову смугу, при висиханні мало. тьмянішають, зберігають свіжість. Проте не всі фарби однаково легко розчиняються, а тому не всі добре лягають на папері. Так, ультрамарин, сурик, сієна та інші при покритті пло­щин часто залишають плями. Найкращими акварельними фарбами є напівсухі «Ленінград» у ван­ночках.

 

Гарний набір фарб повинен мати такі основні кольори:

1) сині: ультрамарин, кобальт синій, блакить;

2) жовті: вохра золотиста, кадмій лимонний, жовтий та жовто­гарячий;

3) червоні: червона, кадмій червоний, кармін, краплак червоний;

4) зелені: трав'яна, кобальт зелений, ізумрудна;

5) коричневі: сієна, сепія, умбра, марс коричневий;

Чорні: лампова кіптява, палена слонова кістка.

Кольори високоякісних акварельних фарб, як і решти фарб, лише можуть наближатися до природних кольорів спектра. З переліче­них фарб до основних кольорів спектра найближчі такі: до синього - голуба (блакить); до жовтого - кадмій жовтий або хром, до червоного - краплак червоний або кармін у поєднанні з червоною. Ці фарби у поєднанні дають більш чисті тони, ніж інші. Так, по­єднання ультрамарину з жовтою фарбою дає бруднуватий зелений відтінок, тоді як внаслідок змішування блакиті з тією самою жовтою можна дістати чистий прозорий насичений зелений колір. Змішування в різних пропорціях краплаку з блакитною фарбою дає різні відтінки синіх і фіолетових тонів, а поєднання краплаку з жовтою фарбою - необхідні відтінки оранжевих і червоних. Ко­льори таких неяскравих фарб, як вохра, коричневі, виготовлені з кольорової глини, дуже далекі від спектральних. У поєднанні з яс­кравими хімічними фарбами, пом'якшуючи їх, вони допомагають передати колір зображуваної дійсності.

 

Основа.

Поверхня, на яку наноситься будь-яка фарба, називається основою

Основа для акварелі може бути з різних матеріалів від тканини до дерева. Але в основному аквареллю пишуть на папері. Папір для акварелі в основному фактурний і буває

- гарячого пресування (гладка фактура);

- холодного пресування (середня фактура).

Щільність паперу 140-200 г\м2.

 

Пензлі

Для акварельного живопису випускаються пензлі як із натурального ворсу так із штучного, вони різної форми і розмірів. Пензлик повинен бути м’яким і після роботи приймати первоначальну форму. Круглі пензлі мають форму куполу з загостреним кінчиком. Для роботи вистачить 5 пензлів.

Плоский пензель – універсальний для нанесення тонких шарів фарби чи тонування великих частин паперу.

Тонкий пензель з довгим волоссям – ці пензлі підходять для проведення тонких ліній складних окреслень і прописування мілких деталей.

Маленький круглий пензель - тонкий кінчик робить пензлик ідеальним при виписування мілких деталей.

Середній круглий пензлик – це універсальний пензлик, яким можна проводити і тонкі, і товсті лінії, в залежності від того як ви на нього сильно будете натискати.

Великий круглий пензлик – цей пензлик може утримувати велику кількість води і ідеальний для нанесення шарів фарби на різ ні на площі частини – від середніх до великих.

 

Палітра – невелика дощечка( пластмасова, скляна, фарфорова, металева...) для змішування фарб.

 

Палітри виготовляються з різних матеріалів – пластмаси, скла, фарфору, металу... – мають різну форму.

Для акварелі палітра повинна бути з великими карманчиками для змішування фарби.

 

Той, хто малює, повинен мати таке приладдя:

1) набір акварельних фарб («Ленінград»);

2) два пензлі: середній (№ 12 - 18) і тонкий (№ 8 — 10);

3) настільну дощечку з папером (приколотими або приклеєни­ми краями до дощечки);

4) склянку з водою для розведення фарб і миття пензлів;

5) палітру для змішування фарб (блюдце, кришка металевої ко­робки для фарб);

6) невеликий аркуш паперу для проби розведеної фарби та її поєднань;

7) чисту ганчірку для вибирання вологи з пензлів.

 

ГУАШ (від італ. Guazzo) –водяна фарба) – фарби, що складаються з тонко розтертих пігментів водно-клеєвим зв’язувачем (гуміарабік, пшеничний крохмал, декстрін) і примішуванням білил. Від назви фарб і йде назва письма. Гуаш використовується для живопису по різній основі (папір, картон, полотно, шовк).

Гуаш виникла як різновид акварелі, коли для досягнення платності шару фарби до водних фарб почали підмішувати білила. Гуаш вже використовувалась в середні віки в мистецтві багатьох країн Європи та Азії для виконання книжкових мініатюр, а починаючи з епохи Відродження – також для ескізів, картонів, підсвітки рисунків, а пізніше – для портретних мініатюр.

Початок виробництва спеціальних гуашевих фарб в середині 19 ст. сприяло остаточному відокремленню гуаші від акварелі. В Росії техніка гуаші достигла високого рівня в кінці 19 на початку 20 ст. в творчості Сєрова, Головіна, Іванова,Сомова, Бенуа. та інших, які використовували гуаш при роботі над великими станковими полотнами, використовуючи її особливість: щільність і матовість. Для досягненні декоративності.

В наш час гуаш використовують для виконання оригіналів плакатів, книжкової і прикладної графіки, ескізів, декорацій і оформлюючи робіт.

Гуаш наносять на папір або полотно тонким рівним шаром, вписуючи один колір в другий, коли попередній шар ще вологий. Перекрити шар фарби декількома шарами не рекомендується. Крім того, для отримання рівного по кольору поля потрібно використовувати шершаву бум агу або картон.

Щоб закрасить поверхність рівним по кольору шаром, необхідно пензлик попередньо змочити і тільки після цього брати нею фарбу. Фарби перед роботою потрібно розводити в окремих чашечках (брати фарбу із банки не потрібно, так як змочений пензлик буде брати фарбу різної густоти і при висиханні на живописі можуть бути полоси).

Необхідні зміни в процесі роботи наносять тільки після змочування або видалення фарби,зняв її лезом чи скальпелем.

Для роботи з гуашшю застосовують м’які і шорсткі пензлики,як плоскі, так і круглі, деякі живописці станкового виду використовують еластичні круглі щетинні пензлики.

Головні труднощі в роботі гуашшю висихає швидко змінює свою світлову, і художнику важко слідкувати під час роботи за правильністю кольорових і тонових відношень.

Доля визначення кольору висохлої гуаші можна користуватися на передчасно зіставити колір, що спростить роботу з починаючого живописця. В загалі потребує певних тонувань.

Зберігати гуаш потрібно в закритих банках при кімнатній температурі. Не допускаючи охолодження нижче нуля.

У випадку якщо гуаш засохла її можна легко відновити. Для цього фарбу заливають водою чи краще однопроцентним розчином желатинового чи столярного клею і розчиняють на протязі двох-трьох діб. Після чого ретельно змішують до отримання однорідної маси.

Зберігати роботи намальовані гуашшю необхідні в папках,звертати такі роботи неможна із-за хрупкості шару фарби. Полущені шари фарби можливо не випадкові, якщо фарба нанесена товстим шаром.

Консистенція гуаші нагадує густоту сметани. Густота фарби має велике значення: над­то рідка погано набиратиметься на пензель, а при висиханні крізь неї просвічуватиме папір. Надто густа фарба осипатиметься. Отже, фарба має бути середньої густоти.

Щоб зробити гуаш світлішою, до неї треба додати білила. Наприк­лад, щоб мати голубу фарбу, потрібно до синьої додати білила. Змішуючи основні кольори, можна дістати похідні та відтінки їх. Гуаш дуже висвітлюється, тому треба мати певні навички для того, щоб передбачати, який буде тон після її висихання. Гуаш зберігають у скляних і пластмасових баночках, алез часомвона все-таки висихає і її треба зволожувати водою..

 

ТЕМПЕРА ( від італ. Temperore – змішування фарб) живопис фарбами, зв’язуючою рідиною є емульсії з води і жовтка яйця, а також розведеного на воді рослинного чи тваринного клею, змішаного з маслом ( чи маслом з лаком). Темпера уже відома в старовинному Єгипті, а середні віки стала основною технікою іконопису і станкової живопису. Темпера також використовувалась також для розпису будинків.

Темпера буває казеїново-олійна, яєчна, гуміарабікові, полівініласцентна. Порівняно з олійними фарбами темпера менше жовтіє і менше темнішає. Вона приваблює своїм бархатистим і насиченим тоном.

Накладати мало прозорі темперні фарби можна лише чітко відмежованими чіткими плямами або мазками, бо вони швидко висихають і змінюють колір. Виявляти об’єми предметів плавними перходами світлотіні у темпері важче, ніж в акварелі. Складність роботи темперою компенсується її довговічністю, особливою яскравістю і водночас м’якістю кольорів.

Темпера - це фарба, де клейовою речовиною для її пігментів (барвників) є різні поєднання емульсій. Нею виконують живописні роботи на папері, полотні, дереві, стінах. Темпера буває казеїново-олійна, яєчна, гуміарабікова, полівінілацетатна. Порівняно з олій­ними фарбами темпера менше жовтіє і менше темнішає. Вона при­ваблює своїм «бархатистим» і насиченим тоном. Накладати малопрозорі темперні фарби можна лише чітко відме­жованими великими плямами або мазками, бо вони швидко висиха­ють і змінюють колір. Виявляти об'єм предметів плавними перехо­дами світлотіні у темпері важче, ніж в акварелі. Складність робо­ти темперою компенсується і"; довговічністю, особливою яскравістю і водночас м'якістю кольорів

 

ОЛІЙНИЙ живопис – вид живопису художніми масляними фарбами, які готують розтиранням неорганічних пігментів в вибіленим маслом льону, інколи з добавлянням горіхової чи соняшникової олії. Масляними фарбами пишуть в основному на полотні, а також на картоні, дереві, залізі, що покриваються спеціальними грунтами, в станковому живопису; чи на вапняній штукатурці – монументальний живопис.

Окремі письмові відомості про масляний живопис зустрічаються в античних і середньовічних манускриптах. Широке використання олійний живопис отримав після удосконалення її нідерландським живописцем Яном Ван Ейком в середині 15 ст. З середини 16 ст. вона є основною технікою живопису.

 

ЕНКАУСТИКА(гр. від enkaio– палю, випалюю)- восковий живопис, техніка живопису, при використанні якої основним зв’язуючим елементом є віск. Е. Виконується гарячим способом - розплавленими фарбами. Відома з 3 тис.до нашої ери у Стародавньому Єгипті, розквіту набула в Стародавній Греції. З 1 ст. застосовували у Візантії. В сучасному мистецтві використовується під час реставрації творів живопису.

Фарби розділяються на стійкі і нестійкі.

Довше всіх тримаються енкаустика, емаль, гуаш. З часом губить колір акварель і темніє масло. Знання особливостей матеріалів і технології письма допоможуть зберегти живописні твори від шкідливого впливу світла, вологи, температури, випаровувань, загазованості.

АКРІЛ.

Акріл – це виразна техніка, що має багато спільного з техніками. Основаними на використанні водорозчинних та олійних фарб, але при цьому дуже відрізняється від них.

Акрілові фарби створені на основі синтетичної смоли. Ці фарби дуже функціональні і сфера їх використання дуже широка. Право акріла на життя в мистецтві було признане 50 років тому – під час повального захоплення всим синтетичним.

Акрилові фарби:

- швидко сохнуть ( 30 хв.);

- мають велику криючу здатність;

- яскраві кольори;

- не вицвітає на сонці ( як водорозчинні фарби – гуаш…);

- не темніє з віком (як олійний живопис).

Акріл застосовують на будь якій поверхні: папері, картоні, полотні, дереві, тканині – при одній умові: вона повинна бути шорсткою, щоб фарба по ній не стікала.

Твори, виконані акриловими фарбами, за звичаєм дуже емоційно впливають на глядача, навіть якщо палітра художника обмежена двома, трьома кольрами. В акрилових фарбах пігмент знаходиться в синтетичній рідині, яка при висиханні стає прозорою. Акріл розчиняється в воді. На відміну від інших водорозчинних фарб, акріл при висиханні твердіє і не розчиняється, тому пензлі потрібно ретельно мити.

Акріл може бути гарною основою для олійного живопису, тільки слід пам’ятати, що олійні фарби наносяться на акрілові, а не навпаки.. подібна комбінація незамінна для роботи нп пленері, де використовують акріл, а вже в майстерні поверх нього кладуть олійні фарби. Старовинні фламанські майстри, колись брали за основу яєчну темперу, а вже поверх неї кладуть олійні фарби. В результаті подібних експериментів їх твори дуже добре зберегли початковий блиск фарб та яскравий, соковитий колорит

 

ПАЛІТРА

Палітра – це невелика дерев’яна чи пластмасова дощечка, на якій змішують фарби під час роботи. В залежності від специфіки фарби і виду письма є певні вимоги до палітри.

В живопису акварелю не слід розводити фарби на палітрі. Для акварелі користуються пластмасовою палітрою. Також потрібно мати губку, банку, чисту ганчірочку, аркуш для проб.

В масляному живописі фарби змішують на дерев’яній палітрі. С краю палітри повинен бути отвір, куди просовують великий палець. Фарби повинні бути в певному порядку.

Після завершення роботи, поки фарби не засохли, палітру потрібно почистити мастихіном – металевою пластиною на ручці.

Пензлі.

Для акварелі ворсинки з шерсті білки чи борсука.

№ 16-24 (товсті для етюдів), № 8-14 (тонкі для проробки).

Для масляного живопису ворсинки з колонки, вушного волосу.

 

Види живописного письма

Існують такі види письма:

- Корпусний (щільний, пастозний).

- Фактурний (рельєфний).

- Напівпрозорий і прозорий (лесування).

 

В КОРПУСНОМУ (пастозному) ПИСЬМІ колір основи практично мало впливає на колір фарби, так як поверхневий шар закриває основу повністю.

 

ПРОЗОРЕ ПИСЬМО (лесировки) дозволяє світлу проникнути в кольоровий шар фарби. В сприйнятті кольору, отриманого шляхом лесировки, активну роль грає основа шару під фарби. На колір живописної поверхні значний вплив зробить ефект накладання прозорих шарів фарб різного кольору. Колір , що отримується в наслідок лесировки, залежить не тільки від прозорості шарів фарби, що накладається, але і від загальної товщини його шару. (Щільний шар більше вбирає світла, що збільшує насиченість кольору, що сприймається. Наприклад, якщо на нижній жар червоного кольору нанести прозорий шар жовтого кольору то колір буде сприйматись жовто-помаранчевим.

ЛЕСИРОВКА (лесування) – (від нім. – покривати глазур’ю) називаються тонкі прозорі і напівпрозорі шари фарб, які наносяться на інші, вже на шари, що добре просохли чи напівпросохли, з тим щоб змінити, підсилити чи послабити кольорові тона, збагатить колорит, добитись єдності живописного твору і його гармонії.

 

ФАКТУРНЕ від лат. – (обробка, будова) відрізняється характерною поверхнею художнього твору. Фактурне письмо буває відкритим чи прихованим. Відкрите ф. п. - широкий мазок, нерівний шар фарби. Прихований - гладкий.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти