ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Особливості живописної композиції.

Композиція (від лат. “comnpositio” – сурядність, упорядкування, розміщення), розглядається частіше за все як засіб організації художнього твору у відповідності з його змістом, ідейно-естетичної концепції автора та його художнім задумом. Композиційне рішення твору засновується на законах, правилах і прийомах, які склалися в процесі художньої практики та естетичного пізнання дійсності.

Законикомпозиції мають об’єктивний характер. Вони відображають у специфічній для того чи іншого виду мистецтва формі закономірності реального світу.

Закон цілісностігрунтується на самій суті композиції, її неділимості як основної ознаки. Завдяки дотримування закону цілісності твір образотворчого мистецтва сприймається як одне ціле. Іншими словами, композиція не може складатися хоч би в незначній мірі з самостійних частин. Всі її елементи перебувають у взаємному зв’язку й підпорядкуванні.

Закон контрастіввипливає із загального закону діалектики – закону єдності й боротьби протилежностей. Основні контрасти в образотворчому мистецтві є тонові (світлотні) й кольорові природні протилежності. На їх основі виникають і діють інші види контрастів – ліній, форм, розмірів, характерів, станів та інше. Таким чином, роль контрастів у композиції універсальна – вони мають відношення до всіх її елементів, починаючи з характеру конструктивної ідеї й закінчуючи побудовою сюжету.

Закон новизниє загальним законом мистецтва, виявляючий свою дію в тому, що художній образ – це завжди нове в мистецтві і за змістом, і за формою. Новизна композиції завжди обумовлена естетичним сприйманням і відчуттям художником реальності, пов’язана з його задумом.

Правила та прийомикомпозиції, на відміну від законів, належать до менш постійних категорій і спрямовані на досягнення найкращих результатів у відтворенні художнього образу. Художні школи різних країн та епох створювали правила і прийоми, які відповідали завданням мистецтва свого часу. Сучасна художня школа не відкидає накопичений образотворчою практикою досвід, а відбирає і розвиває те з нього, що сприяє рішенню завдань, які стоять на сучасному етапі перед мистецтвом.

Правила та прийоми композиції можуть мати різні варіанти залежно від конкретного змісту твору, жанру, виду мистецтва, і, зрозуміло, від рівня професійної майстерності художника. Основними правиламив сучасному мистецтві прийнято вважати: відповідність формату відтворюваному змісту, наявність сюжетно-композиційного центру, рівноваги, ритмічне упорядження елементів композиції.

Як відомо, графіка та живопис, на відміну від скульптури та архітектури, є мистецтвом площини із однієї точки, де простір та обсяг існують тільки в ілюзії. Площина, таким чином, складає головну “умовність” графічного чи живописного твору і в цьому зв’язку може бути визнана одним із найважливіших сполучених елементів між змістом і площиною, втіленням якої є її формат.Вибір художником формату не є випадковим. Він тісно пов’язаний зі всією внутрішньою структурою твору. Так, горизонтальний, витягнутий формат найчастіше використовується в розповідних композиціях, в яких дія розгортається послідовно. Тому до такого формату охоче звертаються художники, що прагнуть до активної композиції, до дії (І.І.Соколов.Весілля; К.О. Трутовський. Весільний викуп; М.К.Пимоненко. Ярмарок; С.І. Свято-спавський. Переправа через Дніпро; Ф. С. Красицький. Гість із Запо-ріжжя; О.С. Бубнов. Ранок на Куликовому полі; Т.Н.яблонська. Хліб.). Формат, що витягнутий за вертикаллю, теж надає змістові динамічності, але цього разу зверху або знизу (В.І.Суріков. Прехід Суворова через Альпи; М.С. Самокиш. Бій Богуна з Чернецьким під Монастирищем у 1653 році; О.А. Леонов. Схід-2 на орбіті).І навпаки, формат, в якому сторони незначно перебільшують одна одну, немовби відразу зупиняє динаміку й надає композиції характеру спокою ао урочистої репрезентації (І.І.Шишкін. На Півночі дикому;В.М.Васнецов.Богатирі; Альонушка;І.М.Крамськой. Христос у пустелі; В.Д.Полєнов. Московський дворик; В.М. Костецький. Повернення; О.О. Шовкуненко. Повінь).

Смисловим центромв образотворчому мистецтві називають ту частину композиції, яка несе основне ідейне навантаження, відтворює задум художника. Зважаючи на це він, у першу чергу, акцентує на собі увагу глядача. Отже, одне з найважливіших завдань, що стоять перед художником, полягає в тому, щоб максимальною виразністю виділити головне, підпорядковуючись при цьому законові цілісності. Вибір прийомів виділення головного обумовлений особливостями зорового сприймання людини, яка фіксує свою увагу, перш за все, на сильно діючому подразникові. До числа таких подразників можуть бути віднесені: жест (В.І. Суріков. Бояриня Морозова; О.С. Бубнов. Ранок на Куликовому полі); поза (Т.Н. Яблонська.Хліб; С.О. Григор’єв. Повернувся); міміка ( Ф.П. Решетніков. Знову лвійка; Г.С. Меліхов. Молодий Тарас Шевченкоу художника К.П. Брюллова); рух (П.П. Федотов. Сватання майора; К.О.Трутовський. Одягають вінок); світлові ефекти (А. І. Куїнджі. Українська ніч; І. Ю. Рєпін. Відмова від сповіді); кольорові контрасти (В.І. Суріков. Утро стрілецької страти” Ф.С. Красицький. Гість із Запоріжжя; Т.Н. Яблонська. Весілля); контрасти постаті (В.О. Серов.ПетроІ); контрасти масштабів(І.І. Шишкін. Серед долини рівної, К.Д. Трохименко. Т.Г.Шевченко на Чернечій горі); ізолювання ( О.О. Іванов. Видіння Христа народу) та інші.

Особливу роль у виділенні головного відіграє центральна частина картинної площини та просторового плану. Збіг смислового центру з геометричним центром створює враження симетричнопобудованої композиції. Для цього засобу організації композиції характерне не тільки відповідне положення смислового центру, але й урівноваженість її частинза масами, тоном, кольором і, певною мірою, за формою. Така побудова композиції більш за все використовується художниками, коли виникає потреба підкреслити урочисту велич або спокій.

Асиметріяв композиції за своєю структурою протилежна симетрії. Вона досягається за допомогою зміщення смислового центру в лівий або правий боки картинної площини. Ця побудова композиції використовується художником як засіб, що посилює враження руху (О.О.Дейнека. Оборона Севастополя; Й.Й. Бокшай. Бокораші). Рівновага в децентралізованій композиції досягається через протиставлення великих і малих форм, контрастів кольору та освітлення, пауз.

Як уже відзначалося, вибір положення смислового центру залежить від ідейно-художнього задуму автора. Наприклад, для того, щоб посилити значимість головного, художник використовує передній просторовий план(В.В. Верещагін. Не займай – дай підійти; Т.Г.Шевченко. Катерина).Часто використовується передній план для показу сильних емоцій: протесту проти нелюдяності ( В.Г. Перов. Трійка; А.О. Пластов. Фашист пролетів); трагізму (І.Ю. Рєпін. Іван Грозний та син його Іван; В.В. Верещагін. Смертельно поранений); захоплення мужністю, стійкістю (І.К.Айвазовський. Дев’ятий вал; С.В.Герасимов. Мати партизана). Але найчастіше передній план композиції використовується як підхід до розміщення головного, надаючи тим самим стійкості смисловому центрові, розміщеному, відповідно, на другому або далекому просторових планах.

Ритм, ритмічністьу галузі образотворчого мистецтва є організуючим та естетичним початком.

У широкому значенні поняття “ритм” вказує на особливу співрозмірність частин, яка веде до суголосного, гармонійного цілого. Ритм може виявлятися у чергуванні або співставленні будь-яких елементів композиційного характеру – через контрасти та відповідності групувань, постатей, предметів, ліній, рухів, світлотіньових і кольорових плям, просторових розчленувань тощо.

Найбільш чітко ритм виявляється в архітектурі й декоративно-прикладному мистецтві, де він будується на строгій метричній основі. Станковий живопис та графіка використовують ритм значно стриманіше, але його значення при цьому не менш важливе: ритмічний устрій форми сприяє предметно-зображувальним основам композиції, виразності та зрозумілості сюжетної дії. Щоб виявити ритмічну основу твору (схожі елементи серед різноманітних форм), необхідний частіше за все свідомий, цілеспрямований пошук, логічне порівняння та співставлення.

У творах реалістичного мистецтва ритм ніколи не буває нав’язливим або самоцільним – він використовується як допоміжний засіб, що сприяє відтворенню ідейно-образного змісту.

Композиція натюрморту.

Натюрморт (від франц. “ nature morte” – мертва природа) – жанр, який присвячений зображенню оточуючих людину речей, які розміщені, як правило, у реальному побутовому середовищі та композиційно організовані в єдину групу.

Спеціальна організація мотиву (так звана постановка) – є одним з головних компонентів образної системи цього жанру. Крім неживих предметів (наприклад, предметів домашнього споживання) в натюрморті зображують об’єкти живої природи, які ізольовані від природних зв’язків і тим самим перетворені в річ (наприклад, риба на столі, квіти у вазі і тому подібне). Натюрморт характерезує не тільки речі самі по собі, але й соціальне положення, зміст і спосіб життя їх володаря, породжують численні асоціації та соціальні аналогії. Історично появу натюрморту пов’язують із виникненням реалізму в живописі, з розвитком його пізнавальних і технічних можливостей, з опануванням засобів відтворення в картині різноманітності оточуючого світу.

Натюрмортні мотиви як деталі тематичних композицій зустрічаються ще в мистецтві Давнього Сходу і античності. Але становлення натюрморту як самостійного жанру відбувається лише в новий час, коли у творчості італьйських і особливо нідерландських майстрів Відродження розвивається увага до навколишнього світу.

Епоха розквіту натюрморту – ХVII століття. Різноманіття його типів і форм у цей час пов’язане з розвитком національних реалістичних шкіл живопису. Найбільш поширеними темами цього жанру були квіти, овочі, фрукти, подарунки моря посуд та інше.

У середині ХVIII століття в період остаточного складання академічної ієрархії жанрів виник термін “nature morte”, що відобразив зневажливе ставлення до цього жанру прихильників академізму, які надавали перевагу жанрам, змістом котрих була “жива натура”, тобто історичний, батальний жанри, портрет.

У ХІХ столітті долю натюрморту визначали провідні майстри живопису, які, працюючи в багатьох жанрах, залучали і його до боротьби естетичних поглядів та художніх ідей (Ф.Гойя в Іспанії; Е. Делакруа, Г. Курбе, Е. Мане у Франції та інші).

У вітчизняному мистецтві натюрморт з’явився в XVIII століття разом з установленням світського живопису, який відтворював пізнавальний пафос епохи і намагався правдиво і точно передати предметний світ. Наступний розвиток цього жанру протягом значного періоду носив епізодичний характер. Самостійного значення він набуває на межі ХІХ та ХХ століть. До кращих зразків натюрморту цього періоду відносять роботи М.О.Врубеля, К.О.Коровіна, І.Е.Грабаря, які витончено відтворювали історично-побутовий характер речей.

Тяжінням до підвищеного естетизму оточуючих людину речей характерезуються натюрморти сучасних українських майстрів: А.Г.Петрицький. Піони; М.А. Шелюто. Натюрморт з суницями; Л.Ю.Крамаренко. Натюрморт із самоваром; С.Ф.Шишко. Соняшники; Т.О.Хитрова. Хліб; О.О.Шовкуненко. Осінні квіти; та інші.

Композиція натюрморту буде виразна тоді, коли він цілому справляє враження натуральності. Коли ж поряд з овочами поставити гіпсову статую, постановка буде здаватись випадковою, або навіть несуттєвою. Предмети в натюрморті повинні бути зв’язані між собою по центру та пластично. Підбір предметів для натюрморту крім їх «рідності» повинен ще відповідати одному з головних принципів естетичної виразності, зображення відрізнятись різновидом форм, розмірами, матеріалом, фактурою, кольором тоном … Але надто великої різниці у розмірах теж потрібно уникати. Коробка сірників, наприклад, поряд з великою посудиною буде непомітна.

Погляньте на натюрморти Шардена, Сурбарана, К. Коровіна, У. Маликова, П. Кончановського, і ви переконаєтесь в їх досконалому умінні життєво закомпонувати і зорово створити на плоскості полотна суть речей у всьому їхньому кольоровому багатстві та різновиду форм, матеріальних якостей і властивостей.

Дуже важливо продумати і вирішити, при якому освітленні (боковому чи прямому, денному чи вечірньому) вигідніше писати натюрморт. Пряме освітлення попереду робить тіні ледве помітні, бокове різко посилює рельєфність об’ємних мас, світло позаду надає предметам силуетні контури. Потрібно продумати композиційне розміщення натюрморту наплощині полотна, щоб предмети, що з’єднуються не загорожували один одного, не співпадали по силуету. Тому ретельно вибирайте найбільш вигідну точку спостереження. Вдалий вибір точки зору і лінії горизонту дозволить добитися виразності композиції.

Композиційних рішень натюрморту з однієї і тієї ж групи предметів може бути нескінченним. Однак у всіх випадках важливо знайти рівновагу об’єктів, ритм світлих і темних плям. В натюрморті, повинен бути композиційний центр, який виявляється масштабністю тональної і кольорової контрастності форм.

В натюрмортному живописі, найцінніше – відчуття матеріальності предметів. Дійсність в натюрморті постає в незвичній красі та різноманітності фарб, поверхонь і фактур. Тому в натюрмортному живописі особливо вагома роль належить вірно переданим тоновим і кольоровим відношенням, гармонії колориту. Загальне освітлення зближує фарби предметного світу. В живописному рішенні постановки потрібно добиватися рідності всіх фарб. Тільки в цьому випадку натюрморт може показати красу оточуючих предметів, їх кольорове багатство.

 

 

Тема 2. Вивчення зміни тонових відношень натюрморту в техніці «гризаль»

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти