ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Послідовність роботи над зображенням обличчя.

1. Послідовно й уважно вивчаємо натуру.

2. Уточнивши пропорції натури, намічаємо місце малюнка на форматі.

3. Виконуємо малюнок, він має бути легким, але точним (передаючи основні риси обличчя).

4. Промиваємо і висушуємо папір.

Переходимо до малювання аквареллю.

5. Визначаємо основні кольорові й тонові співвідношення.

6. Підбираємо фарбу для зображення освітленої та тіньової частини обличчя, (перше покриття має бути легким та прозорим).

7. Зображуємо фон в загальних рисах.

8. Зображуємо волосся у напрямку росту, залишаючи місце полиску. Тонким пензлем наносимо декілька тонких мазків на волосся, (менш чи більш насиченою фарбою).

Передаємо вираз обличчя. Включає в себе три аспекту: очі, ніс, губи.

9. Виявляємо форму носа, губ завдяки світлотіні.

10. Прописуємо контури очей та брів за допомогою техніки по сухому та по-сирому. Зіниці очей та брови надають портрету більш завершений вигляд.

 

Під час роботи над загальним зображенням голови аквареллю слід пам'ятати, що в портреті композиційним центром є обличчя, яке треба найвиразніше передати в кольорі і тоні, а все інше менш виразно, залежно від зорового сприймання.

знання, набуті під час малювання етюдів, і підкреслював, що в картині має буй «внутрішнє», тобто художній зміст. Відомо, що в картинах видатних пейзажистів головне - це ідея твору і його зміст, а кольорові та тонові співвідношення сприяють найбільш образному виявленню головного.

Художнику-педагогу потрібно подолати дуже складний шлях вивчення природи і набуття художньої майстерності, щоб створити пейзажну картину, яка б емоційно хвилювала глядача, а природа сприймалася б у нерозривному зв'язку з почуттями і настроєм людини.

Набувши певного досвіду малювання аквареллю, слід пам'ятати, що портрет є найскладнішим для зображення об'єктом, тому в навчальному процесі мають бути вирішені такі завдання: передача тонких кольорових і тонових співвідношень людського тіла; виявлення фарбами складної форми голови.

 

Оволодівши досконало теоретичними знаннями і практичними на­вичками в зображенні аквареллю голови людини, починають малю­вати психологічний портрет (натурщицю з оголеними руками, зображення постаті людини в простих, а потім і склад­них рухах на фоні пейзажу та інтер'єру, ускладнюючи завдання різним освітленням.

Виконуючи малюнок постаті людини, здобувають знання і практичний досвід у малюванні фарбами з натури складної пластичної форми. Основним критерієм оцінки навчальної живописної постаті людини є правдивість і грамотність зображення натури.

Струнка та висока дівчина стоїть на по розі власної хати, немовби «замкнена» паралельними формату одвірками і дверима, сприймається піднесено, опое­тизовано, ніби на порозі життя, соняч­ним привітним ранком.

Розміщення головного на другому плані картинної площини зу­стрічається дуже часто. Образи пер­шого плану картини здебільшого не­мовби підводять до головного обра­зу чи групи. Інші просторові плани та образи їх доповнюють сюжетно-композиційний центр, головне ху­дожнього твору, розкривають його зміст та ідею. Прикладами розміщення головного на другому плані картинної площини можуть бути картини І. Репіна«Не чекали», В. Сурикова «Райок стрілецької страти», О. Івасіва «В'їзд Богдана Хмельницько­го в Київ».

У картині І. Репіна «Не чекали» головним сюжетним центром є постаті) революціонера, який повернувся із заслання. Постать революцііонера розміщена на другому плані, куди і сходяться змістові зв'язки головного образу з матір'ю, дружиною і дітьми, які розміщені на різних просторових планах.

Про портретне зображення голови і постаті є в практиці відповідні правила. Погрудний портрет (або одну голову) зоб­ражують дещо меншим від натуральної величини. Портретна по­стать може бути трохи більшою. У портретному жанрі голову часто зображують у геометричному центрі або близько від нього. Незалежно від повороту голови очі, ніс і губи прагнутьрозмістити в композиційному центрі. Якщо портрет компонують повернутим ліворуч або праворуч, то художник залишає більше вільного простору в тому напрямі, куди дивиться зображуваний (наприклад, М. Кириченко «Думи») чарівні обличчя дівчат, їхній барвис­тий національний одяг, зображений у доміную­чих білому, чорному та червоному кольорах - усе це сприймається як гімн життю, красі, мо­лодості.

Сюжетно-композиційний центр твору сконцентро­вано біля постаті дівчини в червоній запасці, яка захоплено розглядає іграшку, що спонукає ху­дожницю ритмічно пода­ні інші постаті дівчат у легкому життєво гармо­нійному русі. Рівновага композиції вдало дося­гається як ритмічними позами дівчат і відстаня­ми між ними, так і бар­вистими гуцульськими керамічними виробами на першому і другому пла­нах.

Вершиною акварельного живопису, вищою школою розвитку живо­писного сприймання (бачення) є живопис оголеної натури, що вимагає глибокого знання пластичної анатомії, пер­спективи, законів кольорознавства. Крім того, потрібно система­тично працювати з натурою, зображуючи фігуру в різних поворо­тах, у різному освітленні (на вулиці, в приміщенні, на пленері) і в різних живописних техніках. Потрібно урізноманітнювати поста­новки з погляду пластичної характеристики, статі, віку, писати фігуру одягненою й оголеною.

Зображення оголеної фігури прийнято вважати вершиною навчально-творчого живопису. Оголена натура підбирається з добре роз­виненою будовою тіла, приємним, виразно визначеним кольором шкіри, чіткими, характерними пластичними даними форм. Характер постановки мас бути узгодженим з кольоровими і пластичними особливостями обличчя, рук, оголеного тіла.

Перше завдання з живопису оголеної фігури бажано виконувати із постаті, що стоїть. Поза, рух торса, голови, рук мають бути вираз­ними і простими, природними, а точка опори фігури - точною і стійкою.

Бажано підбирати неяскравий фон, щоб вій своєю звучністю, кон­трастами не заглушав колорит фігури. Оголене тіло має читатись зі всіма притаманними йому якогстями іі індивідуальними особливо­стями пластики і кольору.

Фон нейтральних тонів має гармоніювати з фігурою і виявляти красу її кольорів. Важливо, щоб освітлення іі оточення фігури підкреслювало форму тіла, його цілісність.

Прикладами програмних живописних завдань можуть бути роботи О. Мурашка «Натурщик з панциром», М. Врубеля «Натурщиця в обстановці Ренесансу. У роботах, окрім точного, грамотного ма­люнка, дуже тонко передано різницю світла, півтіні, тіні й кольо­рових нюансів на виступаючих і віддалених частинах тіла. При цьому збережено цілісність пластичної форми.

Починати роботу над етюдом слід з пошуку композиції, враховую­чи при цьому характер натури, основні тонально-кольорові співвідношення. Для цього бажано виконати кілька кольорових чи графічних начерків різних ракурсів з метою знайти найбільш вдале композиційне, живописно-пластичне рішення, усвідомити колорит акварелі.

Отже, чим точнішим буде малюнок, тим успішніше можна виріши­ти живописні завдання. Особливо складним у малюванні оголеної натури є зображення її в просторовому розміщенні, передача в перспективі складної, симетричної форми у відповідному русі. Тому важливо передати загальний рух оголеної постаті, видимі перспективні зміни форм, добиваючись правдоподібності пози, жесту, виразу обличчя, особливо очей - «дзеркала душі». Способи виконання підготовчого малюнка для акварелі різні й тісно пов'язані з методикою живописного процесу, що впливає на кінцевий результат етюду.

Акварельний живопис оголеної натури вимагає активізації творчих умінь студентів у передачі різноманітних кольорових відтінків

 

 

Тема 2. Досягнення пластичної виразності зображення фігури людини світлом і кольором

Оволодівши досконало теоретичними знаннями і практичними на­вичками в зображенні аквареллю голови людини, починають зображувати психологічний портрет, зображення постаті людини в простих, а потім і склад­них рухах на фоні пейзажу та інтер'єру, ускладнюючи завдання різним освітленням.

Виконуючи зображення постаті людини, здобувають знання і практичний досвід у малюванні фарбами з натури складної пластичної форми. Основним критерієм оцінки навчальної живописної постаті людини є правдивість і грамотність зображення натури. В роботі потрібно передати конструктивний і динамічний взаємозв'язок торса, голови, рук і ніг, які мають бути виразно і грамотно промодельовані з ура­хуванням індивідуальних особливостей натури і дотриманням живописнопластичної цілісності загальної форми. Виявляючи фор­му натури кольором, потрібно правдиво передавати колір і матері­альність людського тіла, одягу, драпірування, пам'ятати про ком­позицію зображення на форматі, анатомічні та перспективні зако­номірності.

Успішне виконання постаті людини фарбами вимагає не лише гли­боких знань пластичної анатомії, перспективи, законів кольорознавства, а й систематичної роботи з натури. Зображення постаті людини треба починати в техніці гризайль, оволодівати тоновими, а потім і кольоротоновими співвідношеннями, малюючи натуру в різних просторових положеннях, умовах освітлення та в різних живописних техніках. Адже живопис – це єдність правильної побу­дови форми і вирішення тонових і кольорових завдань під час жи­вописного зображення натури.

Роботу над постановкою постаті людини слід починати з аналізу характеру натури, основних кольоротонових співвідношень, а потім переходи до пошуку композиції постаті людини. Обдумую­чи композицію постановки, здебільшого виконують попередні ескізи-начерки, які допомагають знайти вдале живописно-пластичне ви­рішення, виявити характерні риси натури, колорит.

Упевнившись у правильності вибору композиції за виконаними ескізами-начеркамн, приступають до виконання малюнка постаті лю­дини відповідно розміру і формату під акварель. Часто малюнок старанно виконують на окремому аркуші паперу, а потім перево­дять, пропускаючи другорядні деталі, на підготовлений для аква­релі чистий папір. Малюнок під акварель має бути легким, але точним у передачі конструктивної будови постаті, з правильно ви­значеними пропорціями основних її час тин, з виявленими індивіду­альними рисами і особливостями натури. По малюнку тонкими лініями намічають межі світлотіні, щоб більш упевнено малювати аквареллю, виявляючи форму натури теплими і холодними відтінками. Отже, чим точніший буде малюнок під акварель, тим успішніше можна виконати живописні завдання. М. Врубель зазна­чав, що робота, добре намальована, уже несе в собі можливість бути добре написаною.

Виконавши малюнок олівцем, промивши і висушивши його, пере­ходять до малювання аквареллю.

Спочатку намічають план роботи аквареллю, вивчивши натуру та виконавши попередньо аквареллю ескізи-начерки з метою найбільш вдалого живописно-пластичного вирішення. Потім порівнюють кольори освітленої частини натури з затіненою, зіставляючи їх з фоном і підбираючи відповідні ло­кальні кольори для всіх частин постановки, покривають їх з ураху­ванням кольорових і тонових співвідношень.

Просохлі кольори першого прокладання акварелі підсилюють кон­трастом світлотіні на постаті людини та на інтер'єрі.

На цьому важливому етапі закладається основа кольорового вирі­шення акварелі, намічається методика її технічного виконання. По­криваючи локальним кольором малюнок, в узагальненому вигляді визначають тоново-кольорові співвідношення між основними (ве­дучими) кольорами натури, співвідношення тіні, світла, півтіні та рефлексу. Не слід робити покриття всіх частин постановки при­близно, умовно, тому що це призведе до помилок у кольоровому вирішенні малюнка, до непотрібного перемальовування аквареллю, забруднення кольору.

Передавши в малюнку основні кольоротонові співвідношення нату­ри та виявивши форму постаті в просторі інтер'єру, переходять до виявлення потрібних деталей постановки й узагальнення її. Під час узагальнення постановки слід переглянути перші ескізи-начерки, щоб передати перші враження від зорового сприймання натури, виявити головне в постаті, яка перебуває в просторі ін­тер'єру. Треба уточнити цілісність передачі постаті: де вона сприй­мається на відповідному фоні контрастно, а де м'яко, які частини її найосвітленіші. Обличчя і руки завжди промальовуються більш виразно і детально, ніж аксесуари постановки та фон. Слід пам'я­тати, що деталі підпорядковують цілому, і вони мають виявляти найхарактерніше в натурі, надавати роботі завершеності.

 

 

Тема 3. Стилізація в декоративному стилі фігури людини

Образ сучасної людини насамперед передбачає пропорційно розвинуту, струнку, підтягнуту фігуру. Від пропорцій тіла залежать пропорції одягу і його зв'язок з фігурою.

Одяг виглядає краще на високій, стрункій фігурі. А так як ескіз одягу – це образ, ідеал, то художники відхиляються від канонів в бік утрирування пропорцій тіла людини, але в розумних межах. Допускаються, наприклад, такі пропорції в ескізах, коли голова співвідноситься до всієї фігури 10:1, а тулуб коротший, ніж половина фігури.

При зображені фігури людини в ескізі велику увагу приділяють виявленню краси рухів тіла в цілому, а також його складових.

Художник намагається зобразити в ясній трактовці одягу на фігурі в найбільш характерних позах руху, ракурсах так, щоб пропозиція автора прозвучало в найкращих якостях і художник переконав глядачів в змістовності, красі задуму.

Подібно начерку по задуму в ескізі присутня певна стилізація. Слово «стилізація» має два значення:

1.Подібність, імітація в мистецтві особливостей будь-якого стилю минулих років, підробці під індивідуальну творчу манеру великого художника минулого чи індивідуальний, підкреслений твір певного соціального прошарку.

2.В декоративно-прикладному мистецтві - узагальнення зображення, шляхом спрощення форми предмету, рисунку, кольору чи за допомогою інших специфічних прийомів. Такі наприклад твори народних майстрів Палеха, Мстери, димківська іграшка, орнамент в творах народного мистецтва – вирізблення та розпис на дерев’яних предметах, вишивка на предметах побуту та одягу. Стилізація в галузі костюму – це створення сучасних зразків одягу на основі творчої трансформації першоджерел засобами асоціативного уявлення. Таким джерелом в першу чергу є історичний і народний (національний) костюм.

Стилізація в графіці – це спрощення, узагальнення, площинність зображення, виявлення через лінію і пляму найбільш характерного, типового. Така стилізація в живописі є свідомою. Класичним прикладом стилізації в образотворчому мистецтві є роботи Матісса, Пікассо, дитячі роботи, роботи самодіяльних художників

Н. Пиросманішвілі, М.А. Примаченко та ін. – приклади ненародної стилізації.

Стилізація має на увазі відмову від зайвого моделювання форми, графічність; при цьому можливі більш видовжені фігури, а також умовно площинне, орнаментальне трактування самого костюму, без його деталізації.

Стилізація фігури, рук, ніг, голови – зображення в найбільш загальних, що часто зустрічаються в житті, та спрщенних в рисунку положеннях, відмова від усього випадкового та виявлення характерного.

Важливі моменти при виконанні ескізів костюму:

- правильно передати та підсилити (якщо це важливо) в попередній замальовці характер рухів та пластику фігури;

- правильно передати пропорції фігури та характер рухів, наближаючи зображення до спеціальної графіки;

- визначити та намітити особливості костюму в цілому та складових його елементів на фігурі;

- прорисувати голову з передачею характеру зачіски і головного убору, кисті рук, ноги у взутті;

- умовно, образно виявити фактуру матеріалу, з якого виготовлено костюм за допомогою різних технік та прийомів графічного зображення;

- визначити світлотіньове та кольорове рішення костюму.

 

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти