ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Накладна плата чи післяплата?

Загрузка...

У діловому листуванні трапляється читати: «Книжки надіслано накладною платою». Таку фразу може зрозуміти тільки той, хто знає російську мову, де є вислів "наложенный платеж", бо українською мовою плата, яку вносять після одержання на пошті замовленої речі, зветься післяплатою. Тому й у наведеній фразі треба було написати: «надіслано післяплатою».

Недолік, хиба, вада, огріх, прогріх, недоробок, ґанджа, ґанжа, ґандж

Колись слово "недолік" мало далеко вужче значення, ніж тепер, коли воно вживається відповідно до російських "недостаток", "недочёт", як це бачимо в таких фразах: «У роботі рільничої бригади виявлено багато недоліків», «Це оповідання захоплює і хвилює своїм змістом читача, але в ньому, на жаль, є багато стилістичних недоліків».

Утворений від кореня дієслова лічити в значенні «рахувати» й заперечної частки "недо" іменник "недолік" був синонімом слова "нестача": «Під час ревізії каси виявлено недолік (або нестачу) на 575 крб. 21 коп.»; «Знов у коморі натрапили на недоліки: не стає 15 кг гречки й 32 кг проса».

Слід відзначити, що тепер слово "недолік", набувши значення російських "недостаток", "недочёт", утратило колишнє значення, віддавши його синоніму "нестача", й витискує з ділової, а часом і з художньої мови інші відомі слова, що з погляду мовної традиції є чіткішими відповідниками до російських "недостаток", "недочёт".

Таких слів є чимало: "хиба", "вада", "огріх", "прогріх", "похибка", "помилка", "недоробок". Чи не краще й природніше зазвучала б перша фраза, якби замість недоречного там слова "недоліки" поставити "огріхи": «У роботі рільничої бригади виявлено багато огріхів (або "хиб", "недоробок")»? На краще пішло б і в другій фразі, якби там стояло слово "хиби" (або "вади"): «Це оповідання захоплює й хвилює своїм змістом читача, але в ньому є багато стилістичних хиб (вад)».

Українська класична література й народна мова користуються словом "недолік" тільки в значенні «нестача»; для інших значень уживають наведених слів: «Івана кликали в селі Переломаним. Мав у поясі хибу, бо все ходив схилений« (В. Стефаник).

Російському слову "изъян", близькому своїм значенням до слова "недостаток", в українській мові відповідають "ґанжа" ("ґанджа") або "ґандж", де перший звук – проривний, вимовляється, як латинське «g»: «Бувають люди з природженою ґанжею» (І. Нечуй-Левицький); «У всій стайні нема коня без ґанджу» (з живих уст).

Із цих прикладів бачимо, що наша мова має досить відповідників до російських "недостаток", "недочёт", "изъян", то чи варто заміняти всіх їх одним словом "недолік"? Хоч би тільки з стилістичних міркувань, та й то нема в цьому потреби.

Обслуга й обслуговування (обслужування)

«У місті відчувається погана поштова обслуга», – читаємо в одній газеті, й відразу впадає в очі помилкове використання слова "обслуга", яке має інше значення, ніж те, що надала йому газета.

Обслуга – це не дія, що задовольняє чиїсь потреби, а група людей, призначених виконувати певну роботу, здебільшого в військовій справі. Російським відповідником до цього слова буде "расчёт", "прислуга", як це бачимо в такій, наприклад, фразі: «Гармату викотили на платформу, а обслуга зайняла теплушку» (В. Козаченко).

Коли треба передати дію, спрямовану на виконання якогось завдання, тоді слід удаватись до слів "обслуговування" або "обслужування".

Облік і обличчя

«У постаті головного героя роману перед нами постає облік нашого сучасника», – читаємо в рецензії на художній твір і не можемо зійти з дива: про який це облік пише рецензент? Адже цей іменник, що походить від дієслів "облічувати", "облічити", має в українській мові точне значення: «Скільки ще не взято на облік самостійних груп, які боролися з окупантами, але не знали, як зв'язатися з іншими підпільниками» (Ю. Яновський); «В артілі добре організовано облік і зберігання кормів» («Колгоспник України»).

Рецензент механічно переніс в український текст російське слово, не зваживши на те, що це слово є також в українській мові, тільки з іншим значенням. У цьому не було ніякої потреби, бо українська мова має досить відповідників до російського слова "облик": "обличчя" («Таке обличчя нашого сьогоднішнього села»), "образ" («Бережучи свій національний образ...» – Б. Грінченко), застарілі "подоба" («Фабрика швидко стратила свою опрятну і празничну подобу». – І. Франко) й "лик" («Узяла на себе лик прудкого хлопчика». – Марко Вовчок).

Узявши з цих синонімів той, що найбільше підходить до змісту фрази, рецензент міг би написати: «У постаті головного героя... виникає образ нашого сучасника».

Особа й особистість

Ці два слова – "особа" й "особистість" – інколи не розрізняють і пишуть: «Особа автора виявляється і в доборі теми, і в характерних, тільки йому властивих образах», – або кажуть: «Ви наговорили мені багато образливого, прошу без особистостей!»

Слово "особа" означає одну людину, індивід: «Він сам, своєю власною кругленькою особою, стояв, зігнувшись над пательнею» (М. Коцюбинський); іноді, коли мовиться про багатьох людей, це слово в множині заміняє множину інших слів – "чоловік", "душ": «На нараду прийшло багато осіб, але тих, кого хотілось бачити, й не було» (з живих уст); часом воно править за відповідник до російського слова "личность", наприклад, у вислові: «Що за підозріла особа?»

Слово "особистість" означає "індивідуальність людини", "сукупність її духовних і фізичних властивостей": «Авторську особистість не піддаватимеш остракізму, виганяючи її з вірша, де вона в нього існує на Правах ліричного героя» (Є. Гуцало).

Тим-то й у першій фразі треба було написати: «Особистість автора виявляється...», – а в другій фразі сказати: «Прошу без особистих образ!»

Пам'ятник і пам'ятка

«Багато пам'ятників минулого є в степах України. Це і степові могили, і кам'яні «баби», що стояли на цих могилах, і, нарешті, різні речі, які знаходять у могилах», – читаємо в статті про археологічні знахідки. Але про які пам'ятники пише автор статті? Адже слово "пам'ятник" означає українською мовою монумент, меморіальну споруду (обеліск, плита, піраміда), про які нема й згадки в статті. Те, про що оповідається в статті, є не пам'ятники, а пам'ятки, цебто речі, що належать до культури минулого, як це бачимо в фразі: «Комісія передусім хотіла дізнатися про всі старовинні пам'ятки, що збереглися в Південно-західному краї: давні церкви, замки, первісні вали, могили, городища» (О. Іваненко). Слово "пам'ятка" вживається й у значеннях «річ, дана на згадку»: «Це перо я дала тобі колись на пам'ятку» (Леся Українка), – «книжка, де викладаються певні відомості чи настанови»: «Інститут готує до видання пам'ятку бригадира з квадратно-гніздового способу посадки деяких овочевих культур і картоплі» («Радянська Україна») – та як синонім іменника "пам'ять": «Ці шматочки я сховаю на спомин про цей день на пам'ятку про нашу щиру любов» (І. Нечуй-Левицький).

Слід знати вислів "запасти в пам'ятку", відповідний російському "запечатлеться в памяти": «Запала їм у пам'ятку її краса, врода дівоча» (Панас Мирний).

Пам'ятник на могилі звичайно зветься "надгробник": «Я спорудив собі надгробник вікопомний» (М. Старицький), – або "надгробок": «Чернігівські земляки, вкупі з сином поета, становлять над його могилою невеличкий монумент-надгробок» (М. Коцюбинський).

Переписка й листування

Іменника "переписка" й дієслова "переписуватись" тепер інколи вживають у невластивому їм значенні: «У нас із ним – давня переписка»; «Я переписуюся з її братом».

"Переписка", чи, краще, "переписування", означає по-українському не «обмін листами», не «кореспонденція», а «певний процес копіювання з уже написаного»: «Глузлива доля підсунула переписування в канцелярії якихось сухих, нікому не потрібних паперів» (М. Коцюбинський).

Писання листів та одержання на них відповідей зветься по-українському "листування", а дія – "листуватися": «У Львові Франко починає жваве листування з М. Драгомановим» (П. Козланюк).

Отож, і дві перші фрази треба було написати: «У нас із ним – давнє листування» (або ще краще: «Ми з ним давно листуємося»; «Я листуюся з її братом».

Письменність і писемність

Певно, через звукову подібність слів "письменність" і "писемність" автори й промовці інколи помиляються, ставлячи одне слово замість другого, як у фразі: «Наша країна визначається абсолютною писемністю», – де треба було поставити слово "письменність".

Слово "писемність" – це позначання слів відповідними графічними знаками – письменами: «Ще задовго до виникнення писемності східнослов'янські племена створили велику та різноманітну усну поезію» («Історія української літератури»). Письменність – це вміння людини передати на письмі свою думку й читати написане: «Колгоспне село – село суцільної письменності» (Остап Вишня).

Підписка й передплата

«Підписка на газети та журнали ще не охопила всіх робітників та службовців нашого підприємства», – читаємо в стінній газеті. Слово "підписка" означає «затвердження підписом людини якогось зобов'язання додержуватись певних правил чи виконувати якусь вимогу»: «Однак, коли не помиляюся, видали йому підписку? Присяглися мовчати?» (Ю. Смолич). А коли хтось хоче одержувати газети й журнали або збірку творів якогось письменника, за що треба наперед заплатити певну суму грошей, це зветься передплатою: «...Кримський... звернувся з закликом підтримати це видання передусім передплатою» («Радянське літературознавство»); «Передплату газет і журналів продовжено ще на місяць» (оголошення).

Площа й майдан

Не тільки на таблицях, де написано назви вулиць, а й у публіцистиці, часом навіть у художніх творах майже зникло давнє слово "майдан", хоч послідовно зберігається зменшена його форма "майданчик" (дитячий майданчик, будівельний тощо). Словом "площа" майже всюди чомусь заміняють майдан: «площа Перемоги», «площа Міцкевича», «На центральній площі села мусить бути сад, у саду пасіка», «Кілька підвід під'їхало до базарної площі».

В українській мові є обидва ці слова, та означають вони не одне й те ж. Слово "площа" є просторове або геометричне поняття: «Будинки мають кілька вимірів. Але основний один – площа» (О. Копиленко), «площа забудови», «площа трикутника» тощо. А незабудоване місце, де сходиться кілька вулиць, – байдуже, на селі чи в місті, – зветься "майдан": «На майдані коло церкви революція іде» (П. Тичина); «Майдан на хвилину ожив, залюднився» (М. Коцюбинський).

То яка є потреба відступатись від традицій української класики й живого народного мовлення? Чому не писати, як вони вимагають: "майдан Перемоги", "майдан Міцкевича"?

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти