ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Вірний, правдивий, правильний, певний, слушний

Прикметник вірний і прислівник вірно з якогось часу не тільки витискають з ужитку інші, відповідніші слова, а й набирають невластивого їм значення. Не тільки в діловій мові, а й у сучасних художніх творах ми часто натрапляємо на ці слова в значенні «правильний, певний»: «Учинити напад на аеродром − це все одно, що повести на вірну загибель сотню бійців»; «Дрімлюга знайшов вірний шлях»; «Ти стоїш на вірній дорозі»; «Сама глибинами серця відчувала − вірно робить син» .

А тим часом в українській класиці й фольклорі цих слів уживали в далеко вужчому значенні, надаючи їм поняття тільки відданості: «Ой вийди, вийди, дівчино моя вірная» (народна пісня); «Без вірного друга великая туга» (прислів'я); «Хто вірно кохає, той часто вітає» (М. Номис).

Якщо в фразі йдеться не про відданість, а про правильність, слушність, правдивість, тоді треба вдаватись до інших прикметників і прислівників: «А щоб певна була правда, − нехай шлях покаже» (Т. Шевченко); «Землі своєї зелень і блакить любив я серцем і на схилі віку хотів про це правдиво повістить» (М. Рильський); «Не раз, заблудившись, навмання йшли мандрівники тайгою, намагаючись знайти правильний напрям» (О. Донченко); «Надія теж не докучала розпитами. Також відкладала до слушного вільнішого часу» (Я. Баш); «Сьорбаючи чай, Артем чекав на слушну хвилину...» (А. Головко).

З цих прикладів само собою випливає, що в наведених на початку фразах слід було написати: «на певну загибель», «правдивий шлях», «на правильній (на правдивій) дорозі», «слушно робить син».

Іноді поряд із прикметниками правильний, поправний уживають і прикметника вірний у таких висловах: вірний переклад, вірний рисунок (малюнок), цебто − відповідний ориґіналу, натурі, точний (Словник за редакцією А. Кримського).

Вірогідний та ймовірний

Ці прикметники часом уважають за тотожні й помилково пишуть: «Я знаю про це з імовірних» джерел»; «Таке припущення – вірогідне». А треба було написати навпаки: в першій фразі – "вірогідних", у другій – "імовірне".

Прикметник "вірогідний" означає «цілком певний, цілком правдивий, достеменний, перевірений»: «Вірогідні написання букви «і» замість «о», починаються з XIV -XV вв.» (А. Кримський); а "ймовірний" – це «той, що його можна тільки припускати»: «Пригоди були довгі, плутані і завжди переходили межі ймовірного» (В. Козаченко). Крім того, слово "ймовірний" означає ще «довірливий, той, що легко вірить»: «Імовірний він дуже: найбрехливішому брехунові ладен зараз повірити» (Словник за редакцією А. Кримського).

Горішній, верхній, долішній, нижній

Як правильно казати – "горішня полиця" чи "верхня", "нижній кінець стовпа" чи "долішній"? Таке питання постає навіть перед тими, що добре знають українську мову, але не визначаються відчуттям її.

Чи є якась значеннєва різниця між словами "горішній" і "верхній", "долішній" і "нижній", чи однаково, приміром, що "горішній", що "верхній"? У деяких випадках ці слова бувають справді тотожні, наприклад, у назвах місцевості, надто коли її визначають за течією річки: Верхні й Нижні Млини, Горішні Млини, а також у назвах вітрів: "верхній вітер" і "горішній" (на Дніпрі й Кубані). Але в деяких висловах треба вжити саме одного слова, а не другого, як ось, приміром, "горішня хата" – кімната в бік гір, "верхні зуби", "верхня щелепа" (Словник Б. Грінченка), "верхній одяг", "Верхня Хортиця", "Дніпровий Низ".

Полиця може бути горішньою й верхньою, залежно від тексту: у вагоні чи в шафі – горішня полиця, бо її приладнано вгорі; якщо кілька полиць покладено купою долі, одна на одну, то полиця, що лежить зверху, зветься верхньою.

Так само є певна різниця між словами "нижній" і "долішній": "нижній" – це «той, що міститься нижче від чогось» («Червоний відблиск від нього (багаття) осяває нижні гіллячки чорних верб». – М. Коцюбинський), а "долішній" – «той, що при самому долі» («Долішня частина п'єдесталу робить чималий виступ». – Леся Українка).

З цього можна зробити висновок, що не слід давати переваги якомусь одному слову над іншим або ставити ці слова навмання, не вважаючи на вимоги тексту, бо так звужуються наші мовні можливості, а тим самим збіднюється мова.

Громадський, громадянський, цивільний

Прикметник громадський, що походить від іменника громада, означає «належний до певного колективу людей»: «Громадських людей кликали цінувати» (Марко Вовчок); «Тут кінчалося місто і далі лежав уже громадський вигін, на якому стояли гамазеЇ з хлібом» (П. Панч). Прикметник громадянський вказує на суспільство або людність цілої країни, на все громадянство, що підлягає законам країни й виконує пов'язані з цим обов'язки. Від цього маємо вислови: громадянські права, громадянська війна, цебто війна різних класів одного суспільства, тощо.

Властиве українській мові слово цивільний, як і прикметник громадянський, відповідає російському гражданский, штатский: «Він не знаходив принципової різниці між своєю роботою в армії й своїми цивільними перспективами» (Л. Смілянський); «Це був кремезний хлопець у цивільному костюмі» (Ю. Смолич);«Художник розбудив ще якогось цивільного в кепі, в благенькому демісезонному пальті...» (О. Гончар). Із цих прикладів бачимо, що прикметник цивільний протилежний слову військовий тощо. Кажемо: цивільне будівництво, а не громадянське, хоч може бути громадське будівництво, коли щось будується на громадських засадах; цивільне законодавство, цивільний кодекс – протилежно до карного кодексу, цивільний шлюб, а не громадянський шлюб, – на відміну від церковного шлюбу.

Дальший і подальший

Не знати чому слово подальший так уподобали сучасні автори, що воно майже заступило близьке до нього значеннєво слово дальший. Навіть стилістичні редактори наших періодичних видань, коли натрапляють у тексті оповідання чи статті на це слово, відразу виправляють його на нібито «більш українське» – подальший. Деякі письменники, без видимих на те причин, в одному творі пишуть подальший, у другому – дальший, наприклад: «Він зрозумів – раз і назавжди, – що його подальше життя неможливе без Васси» (Ю. Смолич) і «В запалі перебороти буржуазне мистецтво, в завзятті зачати нову – революційну – еру мистецтва пролетарського, – чи не нехтували ми нерозумно скарбами минулого, які й нам самим могли стати в пригоді, на дальшій – далекій – дорозі творення мистецтва нашого класу?» (Ю. Смолич).

У тритомному Російсько-українському словнику на першому місці стоїть слово дальший, на другому – подальший, Словник за редакцією А. Кримського наводить тільки слово дальший: «Дальші чотири століття». Це слово відповідає російським дальнейший, следующий. Тут ми розглядаємо це слово тільки в першому значенні.

Обидва ці слова мають право на існування, але з певною значеннєвою різницею між ними, приблизно такою самою, як і між спорідненими з ними прислівниками далі й подалі. Якийсь процес, дію чи явище, що відбулися в ближчий час, треба позначати словом дальший, як це бачимо в другій цитаті з твору Ю. Смолича; а те, що відбувається згодом, через певний проміжок часу, слід передавати словом подальший, наприклад: «Дальші роки після смерті дружини він жив у Києві, а його подальше перебування – мені невідоме».

Дійсний, дійсно, в дійсності, справжній, справді, насправді, на ділі

У доборі відповідників до російських слів действительный, настоящий, действительно, в действительности автори статей, перекладачі й доповідачі надуживають словами дійсний («Це – не вигадка, а дійсна подія»), дійсно («Я дійсно не бачив її»), в дійсності («Ми сподівалися великих наслідків від його проекту, а в дійсності це була авантюра»).

Слова дійсний і дійсно є в українській мові, але не треба забувати й інших слів: справжній («ці квіти – не справжні». – Леся Українка), справді «Чи снилось це мені, чи справді так було?» – І. Нечуй-Левицький), насправді («Інспектор у нас – людина молода, погарячився, а насправді не зробить лиха». – С. Васильченко), на ділі («На словах так, а на ділі інак». – Словник за редакцією А. Кримського).

У наведених на початку фразах правильніше було б сказати: «справжня подія», «справді не бачив», «насправді це була авантюра».

Слова дійсний, дійсно (дійсне), в дійсності виступають на своєму місці в таких фразах: «Ви бачите тут одно з дійсних чудес сучасної косметики» (М. Коцюбинський); «Ватя... примітила дійсне сільське своє життя, дійсні свої обставини» (І. Нечуй-Левицький); «Так дійсно воно й було» (з живих уст); «Я це дійсно знаю» (Словник за редакцією А. Кримського).

Домашній і свійський

«По двору ходило багато домашньої птиці», – читаємо в одному сучасному оповіданні, де автор не замислився над різницею слів домашній і свійський.

Прикметник домашній означає «той, що живе в домі або стосується дому»: «Домашнього злодія не встережешся» (М. Номис); «Іван хоче оповідати про своє життя домашнє» (М. Коцюбинський), а свійський – «не дикий, приручений»: «Коли нема диких (качок), то з досади і свійських лупить» (О. Стороженко); «На цвинтарі поміж бабами та дівчатами дибали чотири свійські журавлі» (І. Нечуй-Левицький). Миша – дика тварина, але коли вона живе в хаті, її звуть домашньою мишею на відміну від такої ж дикої – польової, що водиться в полі.

Слово свійський буває синонімом слова звичний: «Соломія затулила вуха й заплющила очі. Ця пітьма більш знайома, більш свійська, не так мучила її» (М. Коцюбинський). Інколи ним користуються як відповідником до російського нашенский: «Колись шляхта та свійська старшина в ярмо запрягали» (П. Кочура).

Дружний і дружній

Через звукову подібність слів дружний і дружній їх часто плутають і ставлять не там, де слід: «Дружніми зусиллями здолали ми всі перешкоди»; «Передайте мій дружний привіт усім товаришам». Дружний – це «одностайний, той. що має спільні інтереси з іншими»: «Тут ми самі, дружною силою, можемо собі допомогти» (І. Франко); «Дружній (у називному відмінку – дружна) череді вовк не страшний» (М. Номис). Іноді це слово має значення «швидкий, нестримний»: «Весна була рання, дружна» (З. Тулуб).

Слово дружній означає «приязний, народжений дружбою»: «Дружня розмова» (П. Куліш).

Отож, у двох перших фразах треба було сказати: «Дружними зусиллями здолали», «дружній привіт».

Живописний, живописно, малярський, мальовничий, мальовничо (мальовниче)

З деякого часу прикметник живописний і прислівник живописно, що походять від іменника живопис, майже витиснули на сторінках наших періодичних і неперіодичних видань давно відомі українські слова малярство, малярський, мальовничий, мальовничо.

В одній газеті читаємо; «Випускники живописного (?) факультету захищають нині свої дипломні роботи»; бачимо в журналі: «Які живописні краєвиди над Ворсклою!»; запевняє автор белетристичного твору, що його персонаж: «Уміє живописно оповідати».

Русизм живопис трапляється в українській мові: «Кинути живопис і естетику я й не можу й не хочу, бо це – моє покликання» (А. Кримський), – але є власне слово з цим же значенням – малярство: «Малярство, картини – це зір моїх очей» (І. Нечуй-Левицький); є й маляр, що становить синонім не до слова фарбар, а до художник: «Коли б же мені тії малярі, – намалювала б личенько собі» (народна пісня); «Великий італійський маляр Рафаель» (Словник за редакцією А. Кримського). Є в українській мові похідний прикметник малярський: «Сошенко залучив Тараса до малярської школи» (І. Нечуй-Левицький). Чому б не скористатися цим прикметником для назви факультету замість нечіткого або двозначного живописний, що є синонімом не тільки до прикметника малярський, а й до мальовничий: «Там дуже мальовнича місцевість: дикі гори, тайга» (М. Трублаїні). Не слід забувати й про прислівник мальовничо (мальовниче): «Краї сеї хустки мальовниче спадали на спину й на плечі» (А. Кримський).

Можна згадати випадки вживання слів живописання: «Історичним живописанням вони не вдовольняються» (П. Куліш), живописати: «Ти ж мені недаром живописав якусь Катрю поетичними кольорами!» (М. Старицький). Від них іноді творять похідні дієприкметники й прикметники.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти