ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Нерушимий, непорушний, незламний, нерухомий

Загрузка...

«Слово шахтаря – нерушиме», – читаємо в газеті, але трохи згодом у цій же газеті бачимо: «Слово робітника – тверде, непорушне слово», – після чого й виникає питання: чи є якась різниця між словами нерушимий і непорушний?

Значеннєвої різниці між цими прикметниками в таких і подібних контекстах нема ніякої, обидва вони відповідають російським словам нерушимый, незыблемый, ненарушаемый, непреложный; синонімом до них є прикметник незламний: «Слово, дане залізничниками, – тверде і незламне» («Радянська Україна»). Проте морфологічна різниця між першими словами є велика. Прикметник нерушимий виник із частки не й російського дієслова рушить, що означає по-українському «руйнувати, розвалювати, валити»; а прикметник непорушний – із частки не й українського дієслова порушувати, маючи означення «той, якого не зламати, не можна від нього відступитися»: «Стою – мов скеля непорушний» (П. Тичина). З цього видно, що треба користуватись тільки прикметником непорушний.

Але є й українське слово нерушимий, що походить від частки не й українського дієслова рушити в розумінні «чіпати, займати»: «що діди та батьки кров'ю здобули, те нерушиме» (М. Коцюбинський). Між цим прикметником і наведеним у першій фразі є певна не тільки морфологічна різниця, а й значеннєва: тут він є відповідник до російського неприкосновенный.

Інколи плутають прикметники непорушний і нерухомий у значенні російського неподвижный і не знають, якого з них краще вжити: непорушна тиша чи нерухома, нерухомий погляд чи непорушний?

Прикметник нерухомий означає «той, що не рухається, перебуває в стані спокою»: «Обомліла й заніміла, нерухома стала» (П. Куліш); «А мати стояла на місці нерухома, дивилась синові вслід» (А. Головко); прикметник непорушний, крім згаданих вище значень, указує на те, що не можна чогось порушити: «Скелі стояли непорушні над водою» (Словник Б. Грінченка).

Отож, слід казати непорушна тиша, непорушний закон, але – нерухомий погляд, нерухоме майно тощо.

Неприємний і прикрий

Наша класична література тільки зрідка користувалась прикметником неприємний і прислівником неприємно, надаючи перевагу словам прикрий і прикро. У сучасній українській літературі слова прикрий і прикро дедалі більше поступаються перед прикметником неприємний і прислівником неприємно: «Дівчині снився якийсь неприємний сон»; «Щоб мати менше неприємних розмов з директором, він уникав його»; «Людині неприємно бачити й знати, що вона відстала від життя».

Між цими прикметниками й прислівниками є деяка семантична різниця: прикметник неприємний означає, що якась особа, дія чи явище не дають приємності людині: неприємна робота, неприємний чоловік; прикметник прикрий – емоційно наснаженіший, указує на більше враження від якості особи, дії чи явища: «Тихович не знав уже, як покласти кінець тій прикрій сцені» (М. Коцюбинський); «Колісник прикро подивився йому у вічі» (Панас Мирний). Отож, може бути неприємна розмова і прикра, неприємна згадка і прикра – все залежить від того, які емоції ми вкладаємо в ці слова.

Слід пам'ятати, що прикметник прикрий має ще значення «крутий» (прикрий берег), а також «різкий»: червоний, аж прикрий (Словник Б. Грінченка).

Нужденний, бідний, той, що (який) має потребу (потребує допомоги)

Хоч як це дивно, а деякі наші довідники й періодичні видання помилково користуються прикметником нужденний, гадаючи, що він відповідає російському нуждающийся, й пишуть: «нужденні члени сім'ї», «нужденна дружина» тощо.

Український прикметник нужденний має інше значення; він не є синонімом слів злиденний, бідний і більше підходить за значенням до слів жалюгідний, виснажений, зморений: «Розважає душу вбогу нужденне серденько» (П. Куліш); «В його лице нужденне, сухе, поморщене» (І. Нечуй-Левицький); «Худоба нужденна, миршава, та й то рідко в котрого ґазди й є» (І. Франко).

До російських висловів нуждающиеся члены семьи, нуждающаяся жена українськими відповідниками будуть: члени сім'ї (або родини), що потребують допомоги, або бідні члени сім'ї; дружина, що потребує допомоги, бідна дружина, дружина, що (яка) має потребу в чомусь, дружина, якій треба допомогти.

Останні, інші, решта

«Більша частина присутніх пішла додому, а останні залишились на нараду»; «Дійсні члени залишились, а всі останні вийшли». В обох цих фразах слово останні виступає недоречно.

Прикметник останній означає «той або такий, далі від якого вже нема іншого»: «Поки зберемо, то й останнє здеремо» (М. Номис); «Велелюбний отче, невже оце твоє останнє слово?» (Леся Українка). Такого змісту нема в двох наведених на початку фразах, а через те там треба було поставити слово решта або інші: «решта лишилась на нараду», «всі інші вийшли».

Не до речі стоїть слово останній і в такій фразі, взятій з одного сучасного оповідання: «Петров, Амбуладзе й Сокирко наздоганяли втікачів, але останній спіткнувся й упав». Тут це слово пантеличить читача: хто це впав – останній із переслідувачів чи хтось з утікачів? У таких випадках краще сказати замість останній слово третій або повторити прізвище – Сокирко.

Перекладний і перекладацький

Інколи, через звукову схожість, плутають слова перекладний і перекладацький, тому пишуть: «Перекладна робота потребує тонкого знання обох мов». Прикметник перекладний походить від іменника переклад і стосується не роботи перекладача, а продукту його роботи – перекладу: «В історії українського народу, в його духовному зростанні велику роль відігравало друкування... перекладної літератури українською мовою» (Вісник АН УРСР). Де мовиться про роботу перекладача, треба послугуватися словом перекладацький: «Перекладацька мисль і перекладацький недомисел» (О. Кундзич). Звісно, в наведеній на початку фразі треба було написати: «перекладацька робота».

Пиковий чи виновий?

Із якогось часу київська опера стала друкувати на своїх афішах назву п'єси «Пикова дама» замість «Винова краля», як писалось і говорилось раніш і як наводить і тепер Українсько-російський словник АН УРСР.

Нагадаймо назви мастей у картах: вино – по-російському пики, жиртрефы, дзвінкабубны, чирвачерви («В яку масть ви ходите? Нащо жир, коли треба дзвінки або вина?» – І. Нечуй-Левицький).

Від цих іменників – назв мастей – творяться й відповідні прикметники: виновий (винова краля), жировий («Очі витріщив, як жировий туз». – М. Номис), дзвінковий (дзвінкова краля – Словник за редакцією А. Кримського), чирвовий («У буденні дні все в халатику та в халатику або й так вискочить – боса, підтикана. А тепер, бач, яка краля чирвова». – І. Рябокляч).

Нагадаймо за одним заходом і українські назви фігур у картах: нижник або филька – по-російському валет, кралядама, королькороль. Від зображення нижника на картах походить образний російський вислів лежать валетом, цебто ногами поряд, а головами в різні боки, який по-українському буде не лежати валетом, як надруковано в одному сучасному оповіданні («В хаті було так тісно, що декому довелося спати валетом»), а лежати митусь (або митусем): «Ми звечора полягали як треба, а вранці митусем лежали, бо вночі дуже ворочались» (Словник Б. Грінченка).

Наш народ послугується всіма цими словами, отож нема чого цуратись їх українським театрам, пресі й художній літературі.

Подібний чи такий?

У нас повелося в усній і письмовій мові не тільки вживати прикметника подібний у значенні «схожий із чимось чи кимось», а й ототожнювати його з висловом такий самий; ба навіть більше: прикметник подібний майже витиснув з ужитку займенник такий: «Подібні вчинки недобре характеризують людину»; «Подібних прикладів можна навести ще багато». Інколи це призводить до того, що двозначність безоглядно вживаного прикметника породжує непорозуміння. Візьмімо фразу: «На подібні видання є великий попит», – про що в ній говориться? Чи про те, що покупець вибирає схожі видання, чи йому до вподоби видання такого ґатунку? То чому не написати: «На такі видання є великий попит»? Так само вчувається певна значеннєва різниця між висловами подібні помилки й такі помилки.

Мабуть, слід було б залишити за прикметником подібний тільки значення «схожий»: «Вона була так подібна до тієї, що загинула на фронті» (Д. Ткач); коли йдеться не про схожість, тоді треба користуватися займенником такий («Христі вперше доводилося бачити таке диво». – Панас Мирний).

Помірний і поміркований

Хоч як це дивно, але й освічені люди часом помиляються щодо слів поміркований і помірний, ставлячи одне замість другого: «Зима цього року була поміркована: лютих морозів майже не було, й часто траплялись відлиги». Помилка ця виникає, мабуть, через те, що обидва прикметники мають один спільний відповідник у російській мові – умеренный: «Зима была умеренная», «Этот человек всегда придерживался умеренных взглядов».

По-українському поміркованою, або уміркованою, цебто розсудливою, обережною, може бути тільки людина: «Розсудливий, поміркований та обережний зроду, він усе думав, коли б часом із цього вигідного діла не вийшов якийсь невигідний для його кінець» (І. Нечуй-Левицький); «У критиці кріпосницької системи, монархічного ладу він залишався на поміркованих позиціях дворянина-просвітителя» («Історія української літератури»).

Слово помірний стосується погоди, клімату, явищ і речей. Воно відповідає не тільки російському умеренный, а ще й соразмерный, размеренный, посредственный: «Славиться Україна своїм чудесним помірним кліматом» (І. Цюпа); «Самотньо й лунко одгукується в німих стінах моя помірна хода» (С. Васильченко); «Одіта по-городянському: ...невеличкі помірні черевики на ногах із зеленими застібочками» (Панас Мирний). Отже, в першій фразі треба було сказати: «Зима цього року була помірна...»

Різний і всякий, усілякий

Автори статей і оповідань часто надуживають прикметником різний, не спиняючись думкою, чи буде це слово до речі в певному тексті: «Він наговорив багато різних слів, а нічого путнього так і не сказав»; «З різними людьми він зустрічався в житті – з розумними й дурними, чесними й підлими...». У цих реченнях ми зосереджуємо свою увагу на різниці між словами й людьми, але не знаходимо її в дальшому тексті, бо автори оповідали нам про всякі слова й про всяких людей. Прикметник різний передає відмінність: «Ми з тобою – різні люди» (з живих уст); «Мій п'янюга найнявся до одного пана... я до другого хазяїна найнялась – у різні села» (Ганна Барвінок).

Якщо нема потреби підкреслювати відмінність між тим, про що йдеться, тоді краще користуватися займенником усякий: «Всього було доволі: вовків у лісах, зайців у полі і риби всякої, великої й малої в озерах і ставах» (Л. Глібов); «У неї в хаті завелось багато всяких вузликів з насінням – великих і малих» (М. Коцюбинський), – або займенником усілякий: «...обов'язок фольклористів – усілякими способами виявляти таланти...» (М. Рильський); «...захоплені переказуванням усіляких новин, вони просто забували постукати Петуникові...» (Ю. Шовкопляс).

Робочий і робітничий

Зрідка трапляються помилки, коли плутають ці схожі за будовою прикметники й пишуть: «Восьмигодинний робітничий день» (замість – робочий день); «Робочий натовп не втихомирювався» (замість – робітничий натовп).

Прикметник робочий походить від іменника робота й означає «пов'язаний із процесом або часом праці»: «Забіжиш до Марусі у робочу часину» (Марко Вовчок); «Клопоти робочого дня вернули йому енерґію» (М. Коцюбинський). Цей прикметник означає ще «працьовитий, роботящий»: «Робоча, як бджола» (М. Номис); «Дівка тиха, робоча» (Панас Мирний).

Прикметник робітничий походить від іменника робітник і означає «пов'язаний із робітником, належний робітникові»: «На мітинґ зібралась юрба робітнича» (М. Бажан); «Ото й почне розповідати про місто, про завод, про життя робітниче» (Д. Головко).

Трапляються випадки, коли обидва ці прикметники вживаються з одним іменником, залежно від того поняття, що ми надаємо їм: можна сказати робітничий одяг – цебто те вбрання, яке звичайно носять робітники, характерне для робітників, і робочий одяг – убрання, що ним користуються тільки під час роботи.

Складний і складаний

Щоб не помилятись у вживанні цих схожих слів – складний і складаний, як це часто доводиться спостерігати в мовленні, слід пам'ятати, що прикметник складний пов'язується з іменником складність, а складаний походить від дієслова складати; перший означає, що якась річ або явище – не прості, а становлять певну складність: «Складну ти задачу задала мені, – вже спокійніше відказав Бондар» (М. Чабанівський); цей прикметник, із наголосом на першому складі, має й друге значення, відповідне до російського складный, тобто «доброї будови тіла»: «Її постать, повна, тілиста і разом складна, її свіже лице... все разом заворушилося в кількох дзеркалах» (І. Нечуй-Левицький).

Прикметник складаний указує на річ, яку можна складати: «Кулемет із трьома складаними ніжками» (з перекладу М. Пінчевського); «Поки чекали гостей, Стьопа витяг на палубу складаний гумовий човен, так званий кліпербот» (М. Трублаїні). Такий предмет, як кишеньковий ножик, може бути не тільки складаним, бо частини його складаються, а й складним, якщо в ньому є багато приладів, призначення котрих важко відразу збагнути.

Старий і давній

Іноді доводиться чути: «Ми з вами – старі приятелі», – хоч обом співрозмовникам нема й тридцяти років віку. То які вони – старі? Вони – давні приятелі. Але якщо треба підкреслити, що йдеться саме про вік співрозмовників, а не про давність приятелювання, тоді слушний буде прикметник старі: «Ми з вами – старі обоє, багато на віку бачили» (з живих уст).

Природніше, правильніше казати: давня звичка, давнє правило, а не стара звичка, не старе правило. Зате цілком слушно буде сказати: стара (чи застаріла) зброя, старі поняття, старий хрін тощо.

Тривкий і тривалий

Тривала дружба чи тривка? Вогнетривка цегла чи вогнетривала? – постає питання перед людьми, що не замислились над походженням цих прикметників і їхніми значеннєвими функціями. Прикметник тривалий означає, що якась дія чи стосунки між людьми довго тягнуться в часі: «Знову настала тривала мовчанка» (В. Собко). Прикметник тривкий означає «міцний, сталий, такий, що не піддається змінам»: «Як буде мур готовий, прийдуть люди і докінчать хати, палати й храми, під захистом тривким їх праця буде тривка й доладна» (Леся Українка).

Дружба може бути тривка, цебто міцна, і тривала, що визначається довгим часом. Цегла – тільки вогнетривка, бо йдеться про її стійкість чи тривкість перед дією вогню, а не тривалість перебування в вогні.

Чисельний і численний, багаточисельний

Прикметники чисельний і численний часто плутають, ставлячи їх не там, де треба: «Цього разу збори були чисельні», «Між населенням півночі й півдня країни є велика численна різниця».

Прикметник чисельний указує на те, що стосується числа, що бере за основу числові вирази: чисельний аналіз, чисельна перевага, чисельна переконливість тощо. Прикметник численний означає «наявний у великій кількості»: «Небо заступали хмари. Вони насувалися з заходу, закриваючи собою численні зорі» (А. Шиян); «Почалася система численних гірських хребтів» (О. Гончар); «... численні тріщини в'юнились у всіх напрямках, ніби сітка жил» (І. Вільде).

Отже, в двох перших фразах треба було написати: «збори були численні», «велика чисельна різниця».

Інколи трапляється в наших газетах і такий дивний прикметник: «Мітинг був багаточисельний». Слова багаточисельний, яким автор газетної замітки хотів підкреслити, що на мітинзі було багато людей, нема в українській мові, є прикметник численний, який і треба було тут написати: «Мітинг був численний». Якщо авторові хотілось посилити враження, він міг би додати: дуже (вельми) численний.

 

ДІЄСЛОВА

Дієвідміна слів дати, їсти, відповісти, розповісти, бути

Дієслова в другій особі однини теперішнього часу та в майбутньому часі доконаного виду мають закінчення -еш (-єш), -иш (-їш): хочеш, будуєш, вариш, гоїш, захочеш, збудуєш, звариш, загоїш. Виняток становлять дієслова дати, їсти, відповісти, розповісти: ти даси, їси, відповіси, розповіси, а не даш, їш, відповіш, розповіш, як то часом, надто в західних областях України, кажуть.

Дієслово бути має в усіх особах однини й множини форму є: «Зазнаю чужої сторони, яка вона є» (Марко Вовчок); «Ви є у нас від самого царя настановлені» (Г. Квітка-Основ'яненко). Іноді для першої й третьої особи однини вживають форми єсть: «Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була» (П. Тичина); «Коли в чоловіка хліба єсть достаток, то в нього в дому всякий буває статок» (М. Номис). У сучасній українській літературній мові звичайно випускають форми є, єсть у складеному присудку: я – учень V класу, ти мені – родич, він тобі – товариш, – залишаючи їх тільки тоді, коли треба надати фразі врочистого тону: «Я єсть народ».

Форми для другої особи однини єси й третьої особи множини суть – архаїчні. Форма суть трапляється в південно-західних діалектах. В українській класичній літературі цих форм уживали тоді, коли було треба надати фразі врочистості або іронії: «Як справді кохаєш, як вірний єси, мені серце неньки живе принеси» (М. Вороний).

Давноминулий час і описова форма з словами було, бувало

В українській мові є два минулі часи – минулий і давноминулий. Минулий час, не маючи особових закінчень, означає, що дія відбувалася в минулому, колись: читав цю книжку; давноминулий час, який твориться з форм минулого часу відмінюваного дієслова й допоміжного дієслова бути, означає, що одна минула дія відбулась раніше від другої: «я читав був цю книжку, та забув її зміст»; «дознався був владика, що сліпий старець чинить у божому домі одправу, і заборонив» (Марко Вовчок). Цією складеною формою давноминулого часу користуються й тоді, коли треба показати минулу перервану дію: «Лукаш... знаходить вербову сопілку, що був кинув, бере її до рук і йде по білій галяві до берези» (Леся Українка).

На минулий час указують також частки було, бувало: «А ще, було, як намалює що-небудь та підпише... що це – не кавун, а слива, так тобі точнісінько слива» (Г. Квітка-Основ'яненко); «Дарка часто, було, дивилась понуро, спускала очі в землю» (Леся Українка).

Варто нагадати, що слів було, було б часто вживають у розумінні слід було, слід би було: «Було тобі, моя мати, цих брів не давати, та було тобі, моя мати, щастя й долю дати» (народна пісня); «Та було б не рубати зеленого дуба, та було б не сватати, коли я – нелюба» (народна пісня).

Наказовий спосіб

Часто забувають, що українська мова має в наказовому способі не тільки форми 2-ї особи однини й множини, як російська, – читай і читайте, роби і робіть, а ще й форму 1-ї особи множини – читаймо, робімо. Російська мова, не маючи цієї форми, користується описовою конструкцією типу давайте читать або формою доконаного виду майбутнього часу дієслова – прочтём.

Українська класика й народне мовлення знають наказовий спосіб 1-ї особи множини, що надає фразі динамічності, заклику. Досить згадати хоч би народні пісні, де раз у раз натрапляємо на цю форму: «Заспіваймо пісню веселеньку»; «Пиймо за щастя, пиймо за долю, пиймо за те, що миліше» і т. ін.

Незважаючи на це, один плакат закликає: «Завершимо будівництво вчасно!», – замість завершімо; читаємо й у творах сучасних письменників: «Давайте підемо зараз до неї», – замість ходімо; «Давайте спечемо, мамо, пироги», – замість спечімо.

Часто до дієслова в наказовому способі 1-ї особи множини помилково додають закінчення -те, наприклад: ходімте. Якщо російською мовою, де нема форми наказового способу 1-ї особи множини, таке закінчення – потрібне (пор. идёмте), щоб надати фразі тону заклику чи прохання, то українською мовою в цьому нема ніякої потреби: ходімо, спечімо, виконаймо, заспіваймо.

1-ї та 3-ї особи однини й 3-ї особи множини наказового способу нема ні в українській, ні в російській мовах, через те, щоб надати реченню тону наказу, прохання чи побажання, користуються описовою формою, додаючи до дієслова теперішнього часу частки хай або нехай: «Нехай я заплачу, нехай свою Україну я ще раз побачу!» (Т. Шевченко); «Хай чабан, – усі гукнули, – за отамана буде!» (П. Тичина); «Хай вони виздихають йому до ночі» (М. Коцюбинський).

Слід зазначити, що частка хай інколи поєднується й з 2-ю особою однини дієслова, коли акцентується на побажанні, а не йдеться про наказ: «Хай колись навчишся» (Панас Мирний); «Хай же ти, молодший, будеш брехати...» (Панас Мирний); «Хай ти скиснеш!» (із живих уст).

Замість описової форми для 3-ї особи однини наказового способу з частками хай, нехай, можна вживати форми наказового способу 2-ї особи однини, що надає реченню дійовішого характеру: «Про мене хоч вовк траву їж» (приповідка), замість – «хай вовк траву їсть»; «Яка штучка! І не думай ніхто її зачепити» (з живих уст), замість – «хай ніхто не думає».

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти