ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Жити-бути, жити собі, жити-поживати

«Жив-був дід та баба», – чуємо початок казки в радіопередачах, а то читаємо і в дитячих книжках. Але такий вислів є характернішим для російських народних казок: «Жил-был старик со старухой»; українська народна казка з діда-прадіда починалась висловом жити собі: «Жив собі дід та баба, була в них курочка ряба» (казка) або жити-поживати: «Жив-поживав козак заможний Клим» (Л. Глібов).

Вислів жити-бути трапляється в художній літературі («Жила-була в гаю сорока». – Л. Глібов), але не слід заміняти ним усі інші українські народні вислови, а тим більше відкидати їх.

Забивати, бити, збивати, зчиняти, здіймати, зняти

«У селі забили тривогу»; «В артілі забили сполох», – читаємо в сучасних оповіданнях, і нам ясно, що краще було б авторам підшукати інші дієслова замість забити, що має багато значень. Ми звикли чути його в розумінні «міцно затулити» («Забили вікна й двері»), «засмітити» («Щось забило відтулину»),«забуртувати, захарастити» («Забило снігом дорогу»), «знищити» («Ой упала Бондарівна близько перелазу: забив, забив пан Каньовський з рушниці одразу»),«пригнітити побоями» («Так забили того хлопчину-сироту, що він тепер усього боїться»). Чуємо це дієслово в переносному значенні в інших висловах: забивати баки, забити памороки.

Коли йдеться про тривогу, сполох, бучу, крик, гамір тощо, тоді більше до речі будуть дієслова: бити («Федір Гичка б'є тривогу, калатає в рейку-дзвін!..» – С. Олійник; «Часто і поспішно бив на сполох церковний дзвін». – Ю. Смолич), збити («Жінка аж під стелю, – таку бучу збила». – Казка), зчиняти («Гамір атенці зчинили, наче готовили бурю». – П. Тичина), здіймати («Публіка здіймає нетерплячий гомін». – Леся Українка), знімати («Зняла ж бучу Пилипиха, як визналась батькова подія». – Марко Вовчок).

Заводити, накручувати

«Заведи годинника, щоб не спинився», – чуємо зрідка від тих, хто забув, що по-українському дієслово заводити має інші значення, ніж те, що треба тут: «Завів його на таку кручу, що страшно й глянути вниз» (Марко Вовчок); «Завели собі деяку городину» (казка); «Без мене не знаєш, як і взяться, як і пісню завести» (О. Стороженко); «А де ж ненька старенька? Чому не заводить, не голосить по покійнику?» (І. Франко). А коли дають рух якомусь механізму, що має пружину, то тут – накручують: «До старовинного годинника підійшов він і взявсь накручувать» (переклад М. Рильського); «Шелемаха накрутив грамофон» (М. Трублаїні).

Від дієслова накручувати походить іменник накрут – відповідник до російського іменника завод: «накрут годинника – на 24 години».

Коли мовиться про складні механізми, що діють не через накрут пружини, дієслово накручувати не підходить; замість нього слід тоді послугуватись іншими словами, наприклад, пускати (пустити): «Пустити зразу аж три трактори» (з живих уст).

Заживати, гоїтися, загоїтися

Дієсловом заживати часом користуються не з його значенням: «Два поранення ніби зажили», «Рани мої зажили». Але українська класична література й народне мовлення надавали дієслову заживати іншого значення: «Зажила вона собі ще того щасливого часу слави доброї панночки» (Ганна Барвінок); «Ой не знав козак, ой не знав Супрун, як славоньки зажити» (історична дума); «Годі тобі віку мого заживати» (з живих уст).

Коли мовиться про рани й виразки, тоді треба вдаватись до дієслів гоїтися, загоюватися: «І рана гоїться ясна, пекуча, давня...» (В. Сосюра); «Рани від опіків на руках і ногах гоїлись» (В. Гжицький); «Загоїться, поки весілля скоїться» (М. Номис); «Його рана швидко загоїлась» (А. Шиян).

Займатися, працювати, жити з чогось, трудитися чимось, робити щось, заходжуватися коло чогось, узятися за щось

Відповідно до російського дієслова заниматься в нас часто кажуть займатися, вельми поширюючи значеннєвий масштаб цього слова й витискаючи ним здавна відомі українські вислови, наприклад: «займатись пасічництвом», замість пасічникувати; «займатися вчителюванням», замість учителювати; «займатися столяруванням», замість столярувати.

Основне значення дієслова займатися – «починати горіти, спалахувати»: «І в той час скирти і клуня зайнялися» (Т. Шевченко). Значення цього дієслова часом поширювали, вживаючи стосовно навчання: «Революцією я тоді не займався, проте зовсім темним не був, читав різні книжки...» (Ю. Яновський).

Є багато висловів, які можуть заміняти дієслово займатися: жити з чогось або чимось («І дід, і батько його жили з кравецтва». – З живих уст; «Він живе хліборобством». – Б. Грінченко), трудитися чимось («У нас тут усі трудяться гончарством». – Із живих уст), робити щось («Наталці треба не письменного, а хазяїна доброго, щоб умів хліб робити». – І. Котляревський).

Усі ці вислови, взяті з народних джерел, цілком можуть замінити оті штучні конструкції з дієсловом займатися на зразок «займатися кравецтвом», «займатися хліборобством».

Замість казати: «Брат зараз займається й не може піти в кіно», – слід: «брат зараз працює», замість: «Треба займатись самим собою», – правильніше: «треба заходитись коло самого себе» або: «треба взятися за самого себе».

Заказати (заказувати), замовити (замовляти)

Хоч на цих двох словах, що мають різне значення, – заказати й замовити – не випадало б помилятись людям, однак помиляються, як це чуємо часом з уст, а то й читаємо в сучасній літературі, наприклад, у такій фразі: «Вони сіли за вільний стіл і заказали собі пива й раків».

Слова заказати, заказувати означають «наказувати щось комусь» ( «Ой заказано і загадано всім козаченькам у військо йти». – М. Маркович) або «забороняти комусь щось» («Та й де той пан, що нам закаже і думать так і говорить?» – Т. Шевченко). А коли йдеться про страву чи якийсь продукт широкого вжитку, що його просять продати або зробити, тоді треба ставити слова замовити, замовляти, наприклад: «Солодка прохолода принаджувала гостей, і вони, замовивши собі каву, мостились біля вікна або сідали на веранді» (М. Коцюбинський); «Замовив оце шевцеві пошити нові чоботи» (з живих уст).

Слова замовляти, замовити трапляються ще в народних повір'ях як засіб знімати біль або лікувати хвороби: «Та не замовляйте зуби – не болять» (М. Номис), «Стара ненька говорила, що він уміє замовляти, що наслано на дитя лихими людьми» (І. Нечуй-Левицький). З цього видно, що в наведеній помилковій фразі треба було написати: «...замовили собі пива й раків».

Залишати й покидати

Часто думають, що слова залишати й покидати є абсолютні синоніми, між якими нема різниці, а тому, мовляв, до них можна вдаватись довільно; ба навіть спостерігаємо, як дієслово залишати, іноді на шкоду стилю викладу, майже витиснуло покидати, яке стало траплятися в нас дуже рідко.

Візьмімо фрази з газетного повідомлення: «Радянські кораблі, залишаючи гостинні береги Куби, лишили по собі добру пам'ять», – і з уст: «Він залишив її саму з малою дитиною». Не кажучи про те, що замість слова пам'ять у першій фразі краще було б поставити слова згадки, спогади, спомини, ми відчуваємо якусь неприродність у використанні дієслова залишати. Коли мовиться, що хтось надовго або й зовсім від'їздить чи відходить від когось або чогось, тоді треба ставити дієслово покидати: «Постій, постій, козаче, твоя дівчина плаче, як ти мене покидаєш, – тільки подумай!» (народна пісня); «Під гаєм хтось огонь покинув» (Л. Глібов). А коли йдеться про почуття або речі, що лишаються після когось, або в значенні «бажаючи припинити, урвати щось», тоді слушне буде дієслово залишати: «Ніхто не залишить свого кохання» (Марко Вовчок); «Він залишив дітям велику спадщину» (Словник за редакцією А. Кримського); «Не хотіла б я тебе вразити, сестро, та, бачу, прийдеться розмову залишити» (Леся Українка).

Тим-то в першій помилковій фразі треба було написати: «Радянські кораблі, покидаючи гостинні береги Куби...», – а в другій сказати: «Він покинув її саму...».

Залицятися, упадати, доглядати, ходити

Для українських дієслів залицятися (до когось), упадати (біля когось), доглядати (когось), ходити (коло когось) є російські відповідники ухаживать, смотреть, присматривать. Однак російське дієслово ухаживать може бути відповідником до кожного з наведених українських дієслів, зате не кожне з них відповідає російському ухаживать. Якщо, приміром, цілком природно по-українському звучать фрази: «Ні, ти насамперед скажи, що то за дівчина була, до котрої ти тут залицявся» (І. Франко), – або «Чоловіка стрінула... як ластівка, впадала й покірно лащилася до нього...» (І. Ле), – то ніяк не можна сказати: «Хворий був у тяжкому стані, й тому коло нього треба було ввесь час упадати».

Дієслова залицятись, упадати належать до семантичної групи, об'єднаної поняттям кохання чи симпатії. А коли йдеться про догляд дитини, людини, що опинилася в безпорадному стані, або хворого, там треба вживати дієслів доглядати, ходити: «А Оришка – стара вже, нездужала, – тільки й того, що доглядає дитину...» (Панас Мирний); «Стара циганка взяла Остапа під свою опіку. Вона ходила коло нього, варила йому зілля» (М. Коцюбинський). Забуваючи про ці слова, в українській мові дехто зрідка вдається до російського ухаживать, нашвидку переробивши його на український кшталт: «Мати вже два тижні хворіє, і, крім мене, нема кому за нею вхажувати», – замість правильного «нема кому доглядати її» або «нема кому ходити коло неї».

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти