ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Курити чи палити цигарки й люльки?

Як правильніше сказати по-українському: курити чи палити цигарки й люльки? Адже чуємо з уст і читаємо: «Я більше не палю – кинув»; «Тут палити заборонено»; «Курити – в туалеті» тощо. Не тільки в сучасній нашій літературі можна прочитати: «Гетьман дивився у вогонь і спокійно палив люльку» (Н. Рибак), – а й у класичній часом виявляємо такий самий вислів. Проте в народному мовленні більше чуємо слово курити, аніж палити: «Та й викрешем вогню, та й закурим люльку, не журися!» (народна пісня); «Дурень нічим ся не журить, горілку п'є та люльку курить!» (М. Номис).

Дієслово палити в значенні «курити тютюн» зайшло до української мови з польської, але воно має й інше значення – «розводити вогонь (багаття, пожежу)», «знищувати вогнем»: «Вони довели людям, що не треба палити та й руйнувати народне добро» (М. Коцюбинський), – від чого виник іменник палій – «людина, що нищить щось вогнем». Того, хто курить тютюн, звуть курець, а не палій. Отже, вислови курити тютюн і палити тютюн – тотожні, паралельні. Але через те, що слово палити має два значення, краще уникати непотрібного паралелізму й там, де мовиться про тютюнові вироби, вживати тільки слова курити й курець: «Я – більше не курець: місяць тому кинув курити». А взагалі краще – не курити (палити).

Листати й гортати, перегортати, перегортувати

«Листає протяг потемнілі книги», – читаємо в одному сучасному вірші, хоча давно відомо, що сторінки книжок і журналів не листають, а гортають, перегортають, перегортують: «Він жадібно почав гортати в букініста сторінки книги» (П. Тичина); «Перегорни ще сторінку і там побачиш» (із живих уст). Таке, ніби нове, слово листати аж ніяк не можна вважати за неологізм, бо його скальковано з російського дієслова листать і свідчить воно не про творчі пошуки автора, а про брак доброго знання української мови, отже, не збагачує її на ще одне слово, а засмічує.

Матися, бути, траплятися, мати

«У нашому магазині мається великий вибір зимового одягу», – читаємо в оголошенні; «Такі явища маються ще в нашому побуті, але з ними йде рішуча боротьба», – читаємо в районній газеті; «Усі скарги, що малися в нас, ми висловили», – чуємо з уст промовця, і в усіх цих фразах дієслово матися виступає недоречно, його треба замінити іншими словами. Чому? Адже це дієслово є в українській мові, наприклад: «Поборовся б і я, може, якби малось сили» (Т. Шевченко); «Якби так малось, як не мається, так що б то було!» (М. Номис). Хоч дієслово матися є в сучасній українській мові, та його вживають рідше, ніж у російській діловій мові иметься, на зразок висловів иметься в продаже, имеются случаи тощо. У таких випадках треба вдаватись до дієслова бути: «У нашому магазині (чи крамниці) є великий вибір зимового одягу». У деяких текстах може прислужитись дієслово траплятися: «Такі явища трапляються ще в нашому побуті», – а інколи й дієслово мати: «Усі скарги, що ми мали, ми висловили», – або: «Усі скарги, що в нас були, ми висловили».

Дієсловом матися послугуємось у таких висловах: матись на обачності (бачності). («Не забудь, що я тобі сказав, і майся на бачності». – І. Франко), матись на увазі, матись на думці («Малось на думці вже закінчити косовицю, та пішли дощі». – З живих уст). Крім того, це дієслово буває синонімом до слів почуватися, жити: «Стара тим часом розпитувала про нього, як він собі мається» (Марко Вовчок) ; «Здоров, Воле, пане свату! Ой як ся маєш, як живеш?» (І. Котляревський), – також до слів передбачатися, намірятися: «По обіді малося плоскінь брати» (А. Головко); «Скоро вже й весілля малось бути» (Б. Грінченко).

Мусити, бути повинним, мати щось зробити, належить, годиться, слід, варто, треба

У повсякденному усному мовленні, ба навіть у художніх творах дієслово мусити витискує останнім часом інші, більш підхожі для того чи іншого випадку – дієслова. Кажуть, наприклад: «Я мушу сьогодні прийти до вас поговорити про всяку всячину», – коли тут краще було б сказати: «Я маю сьогодні прийти до вас. ..» Чому саме так? А тому, що дієслово мусити вказує на крайній ступінь потреби («Татари мусили відступити назад, щоб не замочити капців». – М. Коцюбинський), а яка тут крайня потреба, коли хочуть говорити про всяку всячину! Інша річ, коли йдеться про щось серйозне, поважне, – тоді треба сказати: «Я мушу до вас прийти в одній невідкладній справі».

Так само не на своєму місці стоїть форма дієслова мусити в реченні: «Усі робітники мусять знати правила техніки безпеки», – бо тут теж ідеться не про крайній ступінь потреби, а лише про обов'язок чи бажаність чогось. У таких випадках більше підходять слова належить, годиться, треба та інші або сполука бути повинним, яких і треба вживати: «Усім робітникам належить (годиться, слід, варто, треба) знати правила...»

Якщо такої категоричності потреби чи обов'язку нема, тоді треба користуватись висловом із дієсловом мати: «Підвода мала приїхати до Кам'яного вночі» (І. Нечуй-Левицький); «Ось слухайте, щось маю вам сказать» (Є. Гребінка).

Нагадувати, скидатися, бути схожим, бути подібним

Великого навантаження часом надають молоді письменники й журналісти дієслову нагадувати, поширюючи його значеннєві функції: «Низенький, білобровий, з невеликим, як кулачок, обличчям, Ілько Голубчик нагадував тепер настовбурченого горобця»; «В цей час скеля нагадує давню, як дума, вежу»;«Видзвонювала по камінню вода, нагадуючи дзвінкий дитячий лемент».

Наша класика й народне мовлення вживали дієслова нагадувати тільки в розумінні «відтворювати в пам'яті», а не «створювати в уяві образ», як це зроблено в наведених сучасних фразах: «Смерті сподіваюсь, а ридаю, мов дитина, як я нагадаю Катерину» (Т. Шевченко); «Нагадаєш же мені, щоб я не забула, що мати веліли» (Словник Б. Грінченка). Якщо треба було висловитися, що зовнішній вигляд чогось створює в уяві певний образ, тоді українські класики й народне мовлення шукали інших слів: «На вершині й ворона скидається на орла» (приказка); «А дитяточко, нівроку йому, гарненьке; на неї трохи скинулося, а трохи на батька» (Панас Мирний); «Вона була схожа на Нимидору» (І. Нечуй-Левицький); «Ой, як же ви подібні до мого покійного брата!» (з живих уст).

З уваги до наших мовних традицій авторам наведених на початку фраз треба було написати: «Ілько Голубчик був тепер подібний до настовбурченого горобця»;«Скеля скидається на давню, як дума, вежу»; «Видзвонювала по камінню вода, подібна (чи схожа) на дзвінкий дитячий лемент» (або: «Подібно до дзвінкого дитячого лементу, видзвонювала по камінню вода»).

Нервувати й нервуватися

Дуже часто, надто в деяких південних говорах, уживають слова нервувати в невластивому йому значенні: «Він цілий день нервує й ніяк не може заспокоїтися». Нервувати людину може хтось інший, а не вона саму себе: «Особливо це чомусь нервувало, непокоїло Никанора» (І. Ле). Коли треба висловитися, що людина перебуває в збудженому, нервовому стані, тоді слід послугуватись дієсловом нервуватися: «Руднєв щогодини запитував Ковпака про хід роботи і, одержуючи невтішні відповіді, нервувався» (П. Воронько).

Носити ім'я, зватися, мати назву

«Ця вулиця носить ім'я Кобзаря»; «Театр заслужено носить славне ім'я корифея української сцени», – чуємо часто в промовах і читаємо в газетних статтях.

Дієслово носити має в українській мові точно визначений зміст: «Ненагодоване і босе сорочку до зносу носить» (Т. Шевченко); вживають його також у переносному значенні, в образних висловах, де мовиться про рух, дію: «Таки явивсь! Де тебе носило так довго?» (Леся Українка); кажуть і про коней: «Мене коні не раз носили» (Словник Б. Грінченка), – або в розумінні «підіймати», відповідно до російського слова вздымать: «Кашель носив його груди» (І. Франко). Але це дієслово в українській мові не повязують із речами нерухомими, які не можуть щось нести. Коли говориться про найменування вулиці чи якогось закладу, тоді вживають дієслова зватись або мати назву. «На нашому заводі, що зветься «Світлий шлях», вона одна працює на чотирьох станках» (Г. Бойко); «Ця вулиця має назву Першого травня» (з живих уст).

Обеззброїти, роззброїти, озброїти

За аналогією до книжного творення дієслів із префіксом обез- – обездолити, обезкровити, обезсилити, обезчестити – поряд із природними знедолити, знекровити, збезчестити – змодельовано дієслово обеззброїти: «Решта банди перейшла кордон, де її обеззброїли й інтернували». Але яка потреба в цьому паралельному слові, що за значенням нічим не відрізняється від дієслова роззброїти? Хіба погано передає той самий зміст це дієслово, приміром, у фразах:«Міліція нагнала басмачів у Кзил-Су, дев'ять чоловік роззброїла» (І. Ле); «Його роззброїла та непохитна впевненість, яка прозвучала в голосі бригадира» (С. Журахович)?

Із префіксом о- є в українській мові дієслово озброювати, що має протилежне значення: «Могутні були новгородські бояри та купці, не один полк могли озброїти, та ще й зброя яка!» (А. Хижняк).

Облюбувати й уподобати

До паралельних дієслів з однаковим значенням належать дієслова облюбувати й уподобати: «Він облюбував уже собі місце, щоб звідти все було видно»(А. Шиян); «А я тобі заспіваю другої, коли цеї не вподобав» (П. Куліш); «Не вподобав козак дівки, пішов до вдовиці» (П. Чубинський). Зрідка можна натрапити на дієслово облюбувати в українській класичній літературі, зате в сучасній воно явно переважає над дієсловом уподобати й навіть витискує його. Чи є потреба в такому паралелізмі, чи збагачує це нашу мову? Певно, ні, бо, не маючи ніякої різниці між собою, такі паралельні слова стоять на заваді вточненню вислову, тим більше, що в українських діалектах є близьке до дієслова облюбувати – облюбити, що має значення «полюбити», а не «вибрати те, що сподобалось»: «Я собі облюбив тебе ще змолоду» (Народні пісні зі збірки Я. Головацького).

Одягати й надівати, узувати й обувати

Дієслова одягати й надівати – не зовсім тотожні, як то здається тим, хто каже: «Одягни шапку»; «Дід одяг окуляри». Одягати можна одежу: сорочку, спідницю, пальто, кожух тощо («Степан сідлає коня, свого товариша, й жупан одягає». – Т. Шевченко; «Одягли в нову одежину, як панночку». – Панас Мирний), – а шапку й окуляри надівають: «Що це за дівчина? Де вона взялася в нашому селі? – думав молодий Джеря, надіваючи шапку і перекидаючи свитку через плече» (І. Нечуй-Левицький); «Надівши сині окуляри, він сів під грушею» (І. Нечуй-Левицький). Узуття – чоботи, черевики, калоші тощо – взувають: «Сніг рипів під Раїсиними ногами (калоші вона забула взути)» (М. Коцюбинський); «Він швиденько одягнув пальто, взув калоші» (А. Шиян), – обувають: «червоні чоботи обула» (І. Котляревський).

Питається, постає (виникає) питання, спитати б

«Збудували вони такий великий будинок, а питається – для кого, хто в нім жити буде?» – читаємо в газеті, й щоразу впадає в очі слово питається, недоречне тут у такій формі, ніби автор статті буквалістично переклав російську фразу «а спрашивается – для кого».

Дієслово питатися в українській мові стоїть завжди в особовій формі: «Посіяно, поорано, та й нікому жати, питається син матусі: – Що будем діяти?» (народна пісня). У тих випадках, де мовиться. що виникає питання відповідно до російського безособового спрашивается, треба писати постає (виникає) питання: «Після огляду виставки мимоволі постає те ж прикре питання, що виникає іноді після читання деяких романів та повістей...» (О. Довженко), спитати б: «Він усе мудрує над книжками, а спитати б: чи їстиме він із того хліб?» (із живих уст).

Отож, у газетній фразі треба було написати: «...а спитати б – для кого...»

На жаль, ця помилка дуже часто трапляється в наших журналістів.

Підозрівати, запідозрювати, гадки не мати, на думку не спадати

Дієслова підозрівати, запідозрювати означають українською мовою «припускати вчинення злочину чи якоїсь недоброї дії»: «Підозріваю, що він – підкуплений» (І. Франко); «Пам'ятайте ж, спокійніш дивіться, щоб не запідозріли» (Марко Вовчок).

У сучасній усній і писемній мові цим дієсловам надають невластивого значення: «Він не запідозрював того, що його «Світлана»(моточовен) вже розвила найвищу швидкість». Тут нема кого чи чого запідозрювати в чомусь, а тому треба вдаватись до інших українських висловів: гадки не мати («Не журиться Катерина і гадки не має». – Т. Шевченко), на думку не спадати ( «Мені й на думку не спадало, що вона вже все знає». – З живих уст).

Повезти, пощастити, поталанити

Дієслово повезти має свої синоніми пощастити («Може, на той рік пощастить мені зібрати більше матеріалу...» – М. Коцюбинський; «Якби тільки пощастило Артемові з хлопцями!» – А. Головко), поталанити («Еге-ге! поталанило мені, – радіє старий», – М. Коцюбинський). Останнім часом воно витискує ці синоніми: «Дивись, як йому повезло: купив один квиток і виграв «Ниву».

Основне значення дієслова повезти – «почати переміщати що-небудь транспортним засобом» («Порадились разом, і Прокіп повіз продавати пшеницю». – М. Коцюбинський). Чому б не залишити йому тільки це значення, а в інших випадках послугуватись дієсловами пощастити, поталанити: «Дивись, як йому пощастило (поталанило): купив один квиток і виграв «Ниву»?

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти