ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Працюючий – що (котрий, який) працює – трудящий, трудівник, трудар, трудовик, працівник

Загрузка...

Слово працюючий трапляється в значеннях активного дієприкметника («Працюючий на новому верстаті робітник не був добре обізнаний із його властивостями»), прикметника («Велика увага приділяється навчанню працюючої молоді») та іменника («Літо – найкраща пора для відпочинку працюючих»). Але ні в першому, ні в другому, ні в третьому значеннях воно не дається до використання. Ми бачили вже, що цей дієприкметник можна, нітрохи не порушуючи загального змісту, замінити дієприслівником: «Працюючи на новому верстаті, робітник не був добре обізнаний із його властивостями»; можна висловити цю фразу й описовою конструкцією: «Робітник, що (котрий, який) працював на новому верстаті, не був добре обізнаний із його властивостями». Замість слова працюючий у значенні прикметника можна скористуватись відомим, прикметником трудящий (або трудовий): «Трудяща ластівка край берега літала» (Л. Глібов); отож у другому реченні треба написати: «Велика увага приділяється навчанню трудящої (трудової) молоді». Слово трудящий можна ставити й у значенні іменника: «Літо – найкраща пора для відпочинку трудящих».

Не слід забувати й інших іменників, що цілком можуть замінити форму працюючий: трудівник («Це, напевне спросоння обізвався дятел, невтомний трудівник». – М. Стельмах; «Моя хвала трудівникам незнаним...» – П. Грабовський; «Налагоджуємо культурний зв'язок свідомості мільйонів трудівників». – В. Еллан); трудар(«Ми в комсомольській бригаді вийшли в степ на зорі – юні, веселі і раді вільних полів трударі». – П. Воронько), трудяка («... я сів у тритонку до шофера Н. ...Це був справжній трудяка». – О. Довженко); працівник («Працівники заповідника мали що показати нашій вибагливій екскурсії». – І. Ле).

Іменник працівник буває й відповідником російського работник («Величезну кількість працівників преси можна було тут бачити тільки в перші дні процесу». – Я. Галан). Іноді помилково замість слова працівник уживають іменник робітник: «Серед робітників цього науково-дослідного інституту є кілька кандидатів і докторів наук». Слово робітник позначає трудівника тільки фізичної праці, а працівник – і фізичної, й розумової. Є ще іменник співробітник, який відповідає російському сотрудник є близьким за значенням до українського працівник – «трудівник розумової праці». Отож, у помилковій фразі слід було сказати: «Серед працівників (або – співробітників ) цього науково-дослідного інституту...».

Утопаючий, потопаючий, що (котрий, який) утопає (потопає), утопальник (потопальник), потопельник

«Ви стрибатимете, а я... поблизу їздитиму, рятуватиму втопаючих», – читаємо в одному сучасному оповіданні. У цій фразі дієприкметник утопаючий виконує функцію іменника; але це слово часто трапляється й з функцією дієприкметника: «Утопаючий Іван хапався посеред річки за будь-що». У цьому випадку активний дієприкметник утопаючий звучить неприродно. Цю фразу можна перебудувати, зберігаючи її зміст, удавшись до описової конструкції з підрядним реченням: «Іван, що втопав (котрий, який утопав...)», – або послугуючись дієприслівником: «Утопаючи, Іван...».

Але візьмімо ще таку фразу: «Утопаючий хапається за соломинку». Можна, звісно, й тут скористуватись описовою конструкцією: «Той, що втопає (котрий, який утопає), хапається...», – або й дієприслівником: «Утопаючи, хапається...», – але це трохи змінює зміст фрази, бо тут слово утопаючий виступає в ролі іменника, а не дієприкметника. Чому б у такому випадку не вжити українського іменника від дієслова утопати – утопальник, як це вже робили, творячи від дієслова відпочивати іменник відпочивальник? Далебі, непогано виходить: «Утопальник хапається за соломинку».

Усе це можна сказати й про слово-синонім потопаючий: «Щури перші тікають із корабля, що (котрий, який) потопає», – замість «із потопаючого корабля»; «Дівчина, потопаючи, кілька разів ще виринала на поверхню води», – замість «потопаюча дівчина». Від дієслова потопати можна також утворити іменник потопальник: «Потопальник щиро дякував за порятунок». До речі, є іменник потопельник – відповідник російського утопленник, що бачимо й у нашій класичній літературі: «...закинуте, глухе містечко лежало, як потопельник, у чорному баговинні» (О. Слісаренко); «Худа печаль і довга туга, мов потопельник, попливла» (М. Бажан).

Хвилюючий – що (котрий, який) хвилює, зворушливий, бентежний, збудний (збудливий), животрепетний

У нашому поточному мовленні слово хвилюючий рідко трапляється в ролі активного дієприкметника, як у цій фразі: «Колись хвилюючі багатьох слова нині втратили свою первинну силу», – де треба правильно висловитись так: «Слова, що (котрі, які) колись хвилювали багатьох...» Це слово виступає раз у раз у значенні прикметника, що, хоч і створено його від дієслова хвилювати, втратив характер дії: «Художник майстерно показав у своїй картині хвилюючий прояв материнської любові»; «Третя частина книжки – це хвилююча розповідь про подвиг»; «Хвилююча краса тут сприймається серцем будівника».

Не тільки з стилістичних міркувань, а й щоб не набридати читачеві або слухачеві й не пантеличити їх цим незграбним словом, яке рябіє на сторінках журналів, газет, а іноді й художніх творів, слід звертатись до природних прикметників: зворушливий («В оповіданні про ясні дні дитинства було щось зворушливе». – Переклад із М. Горького), бентежний («Якийсь теплий, бентежний сум стискав її серце». – В. Козаченко), збудний (збудливий) («Збудний запах гарячого кулешу приємно лоскотав у ніздрях». – Я. Качура), животрепетний («Дуже цікава животрепетна новина». – Словник за редакцією А. Кримського).

Хіба не досить цих зразків, щоб уникати або й зовсім відмовитись від цього штучного невдалого витвору, якого не знайдемо ні в нашій класиці, ані почуємо в народному мовленні, і хіба не краще зазвучали б наведені на початку фрази в такому вигляді: «Художник показав у своїй картині зворушливий прояв материнської любові»; «Третя частина книжки – це бентежна розповідь про подвиг»; «Зворушлива краса тут сприймається серцем будівника»? Безперечно, краще!

ДІЄПРИСЛІВНИКИ

Українська мова, будучи біднішою на дієприкметникові форми проти російської, має далеко більше від неї дієприслівників. Наша класична література й живе народне мовлення, пісні, казки, прислів'я, приказки й приповідки рясніють дієприслівниками. Наведемо кілька прикладів: «Чого сидіти отакеньки, руки, склавши, не мавши ні діла, ні розваги?» (Марко Вовчок); «І зваривши обід, і подавши на стіл, Маруся заливалася слізоньками, відгадувавши певно, що востаннє бачить свого Василечка» (Г. Квітка-Основ'яненко); «Не кайся, рано вставши, молодим оженившись» (М. Номис); «Доброго здоров'я пивши!» (з живих уст).

Цікаві випадки бувають у зразках народного мовлення, де дієприслівник інколи пов'язується не з підметом, як у попередніх прикладах, а з додатком: «Прошу тебе, не зморозь мене, не так же мене, як мужа мого, з походу йдучи, коня ведучи, коня ведучи й зброю несучи» ( «Материалы и исследования» П. Чубинського); «Благословіть же мене, у шлюб уступаючи» (Г. Квітка-Основ'яненко). Дієприслівники йдучи, ведучи, несучи, уступаючи походять від давньослов’янських активних дієприкметників, які зникли в сучасній українській мові, але збереглися в російській, де ці речення звучали б у перекладі так: «Прошу тебя, не заморозь меня, да не так меня, как мужа моего, из похода идущего, коня ведущего, коня ведущего и оружие несущего», «Благословите же меня, в брак вступающего». Такі явища інколи трапляються й у російській мові, якось у байці І. Крилова: «Увидя то, на мысли волку спало», – але рідше, ніж в українській.

У попередньому розділі про дієприкметники ми вже бачили ті випадки, коли замість невластивого українській мові активного дієприкметника стоїть дієприслівник, приміром, у цій фразі: «Жовтіли, спіючи, ниви» – замість: «Жовтіли спіючі ниви», – як написав сучасний поет. Ще частіше користується українська мова дієприслівниками, заміняючи ними віддієслівні іменники з прийменниками по, при, після. По-українському слід казати не «По закінченню роботи треба прибрати своє робоче місце», а – «Закінчивши роботу, треба прибрати...»; не «При читанні вголос треба правильно наголошувати слова», а – «Читаючи вголос, слід правильно...»; не «Після закінчення звіту я перевірю його ще раз», а – «Закінчивши звіт, я перевірю...». Звісно, ці фрази можна побудувати й так: «Після того як закінчиш роботу, треба прибрати»; «Коли читаєш уголос, правильно наголошуй...»; «Коли закінчу звіт, я перевірю...».

Таке широке вживання дієприслівників надає українській мові легкості вимовляння й мелодійності. Отож нема потреби цуратися цього давнього способу висловлювання заради запозичених канцелярських штампів на зразок при виконанні, по одержанні тощо, які зводять нанівець природну красу нашої мови.

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти